Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 червня 2025 року Справа№200/1964/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кошкош О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
19.03.2025 через систему "Електронний суд" до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за віком від 30.01.2025 № 262140014984, яким було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.08.1983, а саме: з 21.07.1983 по 26.12.1985 та з 11.02.1986 по 08.04.1995, та призначити і виплачувати пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 04.01.2025.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 22.01.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.01.2025 № 262140014984 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Також повідомлено, що страховий стаж становить 24 роки 10 місяців 26 дні.
Позивач з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.01.2025 № 262140014984 не погоджується та вказує на те, що згідно записів трудової книжки в неї наявний необхідний страховий стаж 32 роки, а тому відмова відповідача у призначенні пенсії за віком є протиправною.
Тому, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2025 відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні згідно ст. 263 КАС України. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати суду у строк до 02.04.2025: заяву про призначення пенсії з додатками, розрахунок стажу, індивідуальні відомості про застраховану особу позивача (довідка ОК-5).
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
28.03.2025 на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач-1) на позовну заяву, в якому відповідач-1 заперечив щодо задоволення позовних вимог.
Обґрунтовуючи відзив відповідач-1 зазначив, що 22.01.2025 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві звернулась ОСОБА_2 із заявою № 216 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області від 30.01.2025 № 262140014984 відмовлено ОСОБА_2 у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу -32 роки.
Також відповідач-1 вказав, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не є належним відповідачем у цій справі, оскільки не порушувало права та інтереси позивача так як рішення про відмову в призначенні пенсії приймалося Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
08.04.2025 на адресу суду від відповідача-1 на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2025 надійшли витребувані документи.
09.04.2025 на адресу суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-2) на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечив щодо задоволення позовних вимог.
Обґрунтовуючи відзив відповідач-2 зазначив, що 22.01.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.01.2025 № 262140014984 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Також повідомлено, що страховий стаж становить 24 роки 10 місяців 26 дні. До страхового стажу не зараховано період роботи з 11.02.1986 по 08.04.1995, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, відбиток якої не дозволяє встановити зміст тексту на ньому, що є порушення вимог Інструкції № 58 та Інструкції № 162. Також не зараховано період роботи з 21.07.1983 по 26.12.1985, оскільки позивач працювала на території Російської Федерації.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 “Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» ухвалено рішення про вихід із зазначеної Угоди, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023. Таким чином, внаслідок виходу з Угоди у галузі пенсійного забезпечення дію вказаної угоди для України припинено з 19.06.2023, а для Російської Федерації - з 01.01.2023.
З огляду на вищенаведене, підстави для зарахування до страхового стажу періоду роботи в Російській Федерації з 21.07.1983 по 26.12.1985 відсутні.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
22.01.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіального прийняття рішень заява була передана для розгляду та ухвалення відповідного рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.01.2025 № 262140014984 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Також повідомлено, що страховий стаж становить 24 роки 10 місяців 26 дні. До страхового стажу не зараховано періоди роботи:
- з 21.07.1983 по 26.12.1985 на території Російської Федерації, оскільки згідно пункту 2 статті 24-1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV періоди трудової діяльності до 01 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього СРСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Необхідно надати заяву про отримання (неотримання) пенсійних виплат за цей період;
- з 11.02.1986 по 08.04.1995, оскільки запис на звільнення завірено нечитабельною печаткою.
Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.01.2025 № 262140014984 позивач з метою захисту своїх прав та законних інтересів, звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У спірних правовідносинах із 01.01.2004 таким законом є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, страховий стаж здобутий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
До набрання чинності Законом № 1058-IV порядок обчислення страхового стажу для призначення пенсій унормовувався Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII)
Згідно вимог ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Норма про пріоритетність трудової книжки як документу, що підтверджує стаж роботи міститься й у Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі - Порядок № 637 від 12.08.93).
І лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відтак, за чинними на момент розгляду заяви позивача нормами законодавства про пенсійне забезпечення, саме трудова книжка вважається основним документом, що підтверджує стаж роботи працівника.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16.
Як слідує із трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 05.08.1983 у період з 21.07.1983 по 26.12.1985 позивач працювала маляром-будівельником 3-го розряду на підприємстві «Главтоннельметрострой», у період з 11.02.1986 по 08.04.1995 працювала двірником-доглядачем будинку тресту «Київміськбуд-5» (фірми «Дарниця»).
Так, судом встановлено, що відповідач відмовився зараховувати періоди роботи позивача з 21.07.1983 по 26.12.1985, оскільки не надано заяву про отримання (неотримання) пенсійних виплат за цей період іншою державою; з 11.02.1986 по 08.04.1995, оскільки запис на звільнення завірено нечитабельною печаткою.
Визначаючись щодо правомірності такої відмови, суд враховує наступне.
Щодо періоду роботи з 21.07.1983 по 26.12.1985, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося судом, згідно вимог ст. 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Спільноти Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі, Україна та Російська Федерація (далі - Угода).
Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держави - учасники цієї Угоди та членів їхніх сімей реалізуються за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Ця Угода розширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держави - учасниць Угоди (ст. 5 Угоди).
Згідно ч. 2 ст. 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за кордоном своїх країн від 14.01.1993 трудовий стаж, включає стаж, який обчислюється в пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на території обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу розроблено відповідно до законодавства Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.93 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і з питань, пов'язаних із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та нарахування пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої держави - учасник Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Таким чином, під час ухвалення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідач повинен перевірити зазначений трудовий стаж, набутий позивачем на території будь-якої з державно-учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації, з урахуванням положення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Спільноти Незалежної Держави в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 зобов'язання за якою взяли на себе, в тому числі Україна, яка була чинна на момент отримання позивачем спірного страхового стажу.
Крім того, Законом України від 25.04.2024 за № 3674-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питань нарахування страхового стажу та пенсійного забезпечення" (набрав чинності від 23.06.2024) внесено зміни до Закону № 1058-IV.
Так, Закон № 1058-IV доповнено статтею 24-1 періоди трудової діяльності за межами України , які зараховуються до страхового стажу.
За змістом ч. 2 ст. 24-1 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Станом на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначені пенсії від 30.01.2025 № 262140014984, Кабінетом Міністрів України не було визначено порядок підтвердження нездійснення виплати пенсії іншою державою.
Разом з тим, суд зазначає, що Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу був прийнятий постановою Кабінету Міністрів України № 562 лише 16.05.2025.
Тобто, станом на день звернення до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії (22.01.2025) та на день прийняття спірного рішення про відмову у призначені пенсії від 30.01.2025 № 262140014984, Кабінетом Міністрів України не було визначено порядок підтвердження нездійснення виплати пенсії іншою державою.
Тому посилання відповідача-2 на ненадання позивачем заяви про отримання (неотримання) пенсійних виплат за період роботи з 21.07.1983 по 26.12.1985 іншою державою при відмові у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу є протиправним.
Щодо аргументів відзиву відповідача-2 про те, що оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, а тому відсутні підстави для зарахування до страхового стажу періоди роботи позивача в Російській Федерації з 21.07.1983 по 26.12.1985, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх вимог, що мають значення для ухвалення рішення (вчинення дій).
Обґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень відбувається в дослідженні всіх компонентів, що є суттєвими в процесі його прийняття, аналізі таких фактів та їх правової оцінки. Усі мотиви, якими керується суб'єкт у процесі оцінки та аналізу, повинні бути чіткими та повністю відображеними в рішенні.
Тому, суд під час перевірки правомірності оскаржуваного рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 30.01.2025 № 262140014984, зобов'язаний надати правову оцінку тим твердженням, які були покладені в основу рішення, а не тим, які в подальшому були зазначені суб'єктом владних повноважень для правомірності («виправдання») свого рішення.
Отже, аргументи відповідача про те, що, оскільки Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, а тому відсутні підстави для зарахування до страхового стажу періоди роботи позивача в Російській Федерації з 21.07.1983 по 26.12.1985 не можна братися судом до уваги під час розгляду спору про оскарження відмови, так як не були підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду.
При цьому суд зазначає, що припинення участі Російської Федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав -учасниць Спільноти Незалежних Держава у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, оскільки такий був набутий до ухвалення відповідних рішень.
Аналогічного за змістом висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд у постановах від 12.09.2024 по справі № 200/3195/24, від 28.08.2024 по справі № 200/1071/24, від 22.08.2024 по справі № 200/1999/24, від 11.07.2024 по справі № 200/170/24.
Щодо періоду роботи з 11.02.1986 по 08.04.1995, суд зазначає наступне.
Станом на час оформлення трудової книжки позивача (05.08.1983), діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.74 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162).
Пунктом 1.4 Інструкції N 162 визначалося, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.73 N 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок N 656) та цією Інструкцією.
Відповідно до п. п. 2.2 Інструкції N 162 у трудову книжку вносяться, зокрема відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Аналогічні положення містяться в п. 6 Порядку N 656.
Згідно п. 18 Порядку N 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
29.07.93 наказом Міністерства праці України N 58 затверджено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція N 58).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції N 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції N 58).
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Трудова книжка серії НОМЕР_3 від 05.08.1983 містить відомості про дату прийняття і звільнення позивача з роботи, а також номер і дату видачі відповідних наказів.
Суд погоджується, що дійсно запис на звільнення завірено нечитабельною печаткою.
Разом з тим, суд зазначає, що наявність нечитабельної печатки можна вважати її недоліком. Однак такий недолік носить формальний характер, адже інша інформація яка внесена до трудової книжки дає можливість встановити період роботи.
Крім цього суд враховує й усталені правові висновки Верховного Суду із цього приводу, який вважає, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення трудової книжки з вини адміністрації підприємства яка відповідальна за дотримання правил її ведення (постанова № 687/975/17 від 21.02.2018).
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі N 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі N 490/12392/16-а, від 04.07.2023 у справі N 580/4012/19.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 11.02.1986 по 08.04.1995.
Щодо вимоги позивача про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону № 1058-IV з 04.01.2025 суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону N 1058-IV особа має право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Як встановлено судом, у рішенні про відмову у призначенні пенсії від 30.01.2025 № 262140014984 відповідач-2 повідомив, що страховий стаж позивача станом на день звернення із заявою про призначення пенсії (22.01.2025) становить 24 роки 10 місяців 26 дні.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що загальний страховий стаж позивача з урахуванням періоду роботи, що зарахований при розгляді цієї справи (з 21.07.1983 по 26.12.1985 та з 11.02.1986 по 08.04.1995), що в своїй сукупності становить 11 років 7 місяців 5 днів та з урахуванням зарахованого відповідачем страхового стажу згідно розрахунку стажу позивача 24 роки 10 місяців 26 дні, становить більше 32 років, а тому позивач має право на призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону № 1058-IV.
Щодо дати з якої необхідно призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону N 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:
- пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки, позивач досягнув 60 років 03.01.2025, а її звернення до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відбулось 22.01.2025, тобто в межах строку визначеного п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону N 1058-IV, то призначення пенсії має відбутися з 04.01.2025 (з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку).
Перевіривши доводи позивача, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.01.2025 № 262140014984 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону № 1058-IV та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити позивачу з 04.01.2025 пенсію за віком згідно ст. 26 Закону № 1058-IV із зарахуванням до страхового стажу позивача періоду роботи згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.08.1983, а саме: з 21.07.1983 по 26.12.1985 та з 11.02.1986 по 08.04.1995.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.08.1983, а саме: з 21.07.1983 по 26.12.1985 та з 11.02.1986 по 08.04.1995, та призначити і виплачувати пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 04.01.2025, то така не підлягає задоволенню, оскільки як встановлено судом, заяву позивача від 22.01.2025 було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та на підставі якої ним прийнято оскаржуване рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що фактично позовні вимоги задоволені, оскільки дії відповідача визнано протиправними, а зобов'язання вчинити певні дії є похідною вимогою, суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.01.2025 № 262140014984 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 04.01.2025 пенсію за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.08.1983, а саме: з 21.07.1983 по 26.12.1985 та з 11.02.1986 по 08.04.1995.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 гривень (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Повний текст рішення складено та підписано 03 червня 2025 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя О.О. Кошкош