Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 червня 2025 року Справа№200/3273/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошового забезпечення, -
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Департаменту патрульної в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахуванню та виплати індексації грошового забезпечення за період з 31.05.2016 по 30.10.2017 в розмірі 3179 (три тисячі сто сімдесят дев'ять) гривень 13 коп. в день звільнення; 2) стягнути з відповідача заборгованість по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 31.05.2016 по 30.10.2017 в розмірі 3179,13 грн (без вирахування податків і зборів); 3) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції компенсацію у зв'язку з втратою частини доходів внаслідок порушення строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 31.05.2016 по 30.10.2017 в розмірі 3179,13 грн з 30.06.2016 по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 31 травня 2016 року до 11 лютого 2025 року проходила службу в Департаменті патрульної поліції. Проте за час проходження служби отримував грошове забезпечення в меншому розмірі, ніж це встановлено. На думку позивача, відповідачем протиправно не виплачена сума індексації грошового забезпечення за період з 31.05.2016 року до 31.10.2017 року.
У зв'язку з чим позивач звернулася до суду із даним позовом.
31 березня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі №200/2125/25, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, про що постановлена ухвала.
30 квітня 2025 року від представника Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позов, в якому зазначив, що за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року позивачу було здійснено розрахунок суми індексації за спірний період (червень 2016 - жовтень 2017).
Згідно з цим розрахунком, загальна сума індексації, що підлягала нарахуванню позивачу за вказаний період, становить 3375,17 грн.
Виплата зазначеної суми підтверджується платіжною інструкцією № 2744 від 06.03.2025 року.
На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
06 травня 2025 року вищевказані позовні вимоги виділені в самостійне провадження.
07 травня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №200/3273/25 за позоом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, про що постановлена ухвала.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , з 31.05.2016 року до 11.02.2025 року проходила службу в Департаменті патрульної поліції.
Наказом Департаменту патрульної поліції № 248 о/с від 11.02.2025 року, позивача звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Згідно розрахунку індексації грошового забезпечення за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення у сумі 3375,17 грн (червень 2016 - 84,10 грн, липень 2016 - 84,10 грн, серпень 2016 - 84,10 грн, вересень 2016 - 84,10 грн, жовтень 2016 - 84,10 грн, листопад 2016 - 84,10 грн, грудень 2016 - 161,60 грн, січень 2017 - 161,60 грн, лютий 2017 - 161,60 грн, березень 2017 - 228,80 грн, квітень 2017- 228,80 грн, травень 2017 - 240,81 грн, червень 2017 - 313,22 грн, липень 2017 - 313,22 грн, серпень 2017 - 313,22 грн, вересень 2017 - 373,85 грн, жовтень 2017 -373,85 грн.
Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за період з червня 2016 року по жовтень 2017 року у сумі 3375,17 грн підтверджується розрахунковим листом за березень 2025 року та платіжною інструкцією №2744 від 06 березня 2025 року (дата фактичної оплати 07 березня 2025 року).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 2 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) та іншими нормативно-правовими актами (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою ст.3 Закону №580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
У частині 5 статті 2 Закону №1282-XII вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі статтею 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону №1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
З метою реалізації цих положень Закону України №1282-XII Кабінет Міністрів України постановою затвердив Порядок №1078, яким затверджено Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до Порядку № 1078 сума індексації за спірний період нарахована та виплачена в наступному розмірі: за червень 2016 року - 84,10 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.06.2016 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1450,00 грн * 5,8 / 100 = 84,10 грн), за липень 2016 року - 84,10 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.07.2016 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1450,00 грн * 5,8 / 100 = 84,10 грн), за серпень 2016 року - 84,10 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.08.2016 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1450,00 грн * 5,8 / 100 = 84,10 грн), за вересень 2016 року - 84,10 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.09.2016 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1450,00 грн * 5,8 / 100 = 84,10 грн), за жовтень 2016 року - 84,10 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.10.2016 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1450,00 грн * 5,8 / 100 = 84,10 грн), за листопад 2016 року - 84,10 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.11.2016 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1450,00 грн * 5,8 / 100 = 84,10 грн), за грудень 2016 року - 161,60 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.12.2016 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1600,00 грн * 10,1/ 100 = 161,60 грн), за січень 2017 року - 161,60 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2017 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1600,00 грн * 10,1/ 100 = 161,60 грн), за лютий 2017 року - 161,60 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.02.2017 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1600,00 грн * 10,1/ 100 = 161,60 грн), за березень 2017 року - 228,80 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2017 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1600,00 грн * 14,3/ 100 = 228,80 грн), за квітень 2017 року - 228,80 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.04.2017 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1600,00 грн * 14,3/ 100 = 228,80 грн), за квітень 2017 року - 228,80 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.04.2017 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1600,00 грн * 14,3/ 100 = 228,80 грн), за травень 2017 року - 240,81 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.05.2017 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1684,00 грн * 14,3/ 100 = 240,81 грн), за червень 2017 року - 313,22 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.06.2017 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1684,00 грн * 18,6/ 100 = 313,22 грн), за липень 2017 року - 313,22 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.07.2017 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1684,00 грн * 18,6/ 100 = 313,22 грн), за серпень 2017 року - 313,22 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.08.2017 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1684,00 грн * 18,6/ 100 = 313,22 грн), за вересень 2017 року - 373,85 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.09.2017 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1684,00 грн * 22,2/ 100 = 373,85 грн), за жовтень 2017 року - 373,85 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.10.2017 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1684,00 грн * 22,2/ 100 = 373,85 грн).
Таким чином, суд дійшов висновку, що індексацію грошового забезпечення позивача розраховано та виплачено у відповідності до норм діючого законодавства.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації у зв'язку з втратою частини доходів внаслідок порушення строків виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат»(далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001(далі - Порядок № 159).
Стаття 1 Закону № 2050-III визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
У відповідності до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 даного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Тобто, з аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку №159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) наявні порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) відбулася затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Необхідно зазначити, що Верховний Суд вже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050-ІІІ, зокрема у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Ухвалюючи постанову у справі № 380/1607/24 Верховний Суд виснував, що основною умовою для виплати передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Таким чином, із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
Як вбачається з матеріалів справи, 07 березня 2025 року платіжною інструкцією №2744 від 06 березня 2025 року позивачу здійснено виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року до 31 жовтня 2017 року у сумі 3375,17 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення), у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по день фактичної її виплати, тобто 07 березня 2025 року.
Разом з тим, у рішенні від 01 грудня 2020 року у справі № 465/273/16-а Верховний Суд зробив наступний висновок: «Реалізація права на отримання пенсії чи соціальної допомоги передбачає певну послідовність дій та рішень: звернення особи до повноваженого органу; перевірку наявності у неї права на відповідну виплату; розрахунок її розміру; прийняття рішення про призначення пенсії чи соціальної допомоги; проведення виплати. Спір може виникнути на будь-якій стадії правовідносин.
Якщо спір виник щодо неправомірної, на думку позивача, відмови у призначенні пенсії, допомоги чи іншої виплати або неправильного визначення її розміру, належним способом захисту є зобов'язання вчинити дії - нарахувати і виплатити відповідну пенсію чи допомогу. При цьому немає підстав стягувати відповідну суму, оскільки рішенням відповідного органу її ще не призначено».
Як вбачається з матеріалів справи, спірна компенсація позивачу не нарахована.
Отже, належним способом захисту порушеного права, який відповідатиме змісту спірних правовідносин, буде ефективним та забезпечить належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у цьому випадку, буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по день фактичної виплати індексації - 07 березня 2025 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Окрім того, суд зазначає, що питання щодо обрахунку належної суми компенсації втрати частини грошового забезпечення відноситься до дискреційних повноважень відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошового забезпечення підлягають частковому задоволенню.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Щодо строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Однак, приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд звертає увагу на те, що обов'язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов'язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (стаття 3, частини перша, друга, сьома статі 43 Конституції України).
Частиною першою статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
У Рішенні від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у рішенні від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22.
З огляду на зазначені обставини, позивачем не порушено строк звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають стягненню.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошового забезпечення - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по день фактичної виплати індексації - 07 березня 2025 року.
Зобов'язати Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 червня 2016 року по день фактичної виплати індексації - 07 березня 2025 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв