28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 759/14917/20
провадження № 61-16996св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження клопотання ОСОБА_1 про застосування заходів процесуального примусу,
клопотання ОСОБА_2 про застосування заходів процесуального примусу,
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, відібрання дитини та повернення її матері, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган Опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області про визначення місця проживання дитини з батьком,
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 18 березня 2024 року в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено частково.
Визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_3 разом з батьком - ОСОБА_1 , за місцем його фактичного проживання: АДРЕСА_1 .
В іншій частині зустрічного позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким первісний позов задоволено.
Визначено місце проживання ОСОБА_4 разом з матір'ю ОСОБА_2 .
Відібрано у ОСОБА_1 дитину ОСОБА_4 та повернуто її матері ОСОБА_2 .
В задоволенні зустрічного позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.
У грудні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сіваченка В. В., на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за згаданою касаційною скаргою, витребувано із Святошинського районного суду міста Києва матеріали справи № 759/14917/20.
У лютому 2025 року до суду касаційної інстанції надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року справу № 759/14917/20 призначено до розгляду.
24 квітня 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про визнання дій ОСОБА_2 щодо подання нею до суду касаційної інстанції заяви-повідомлення від 01 квітня 2025 року вх. № 10095/0/220-25 зловживанням процесуальними правами, оскільки вказане повідомлення містить завідомо недостовірну інформацію. Також посилається на аморальну поведінку ОСОБА_2 , яка зловживає спиртними напоями, що суперечить інтересам дитини. Просив, на підставі пункту 2 частини першої статті 148 ЦПК України накласти на неї штраф.
25 квітня 2025 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про визнання дій ОСОБА_1 щодо подання ним клопотання про застосування заходів процесуального примусу, до якого долучено відеофайл особистого характеру, зловживанням процесуальними правами, оскільки зміст вказаного клопотання складається із безпідставних звинувачень та особистих образ, що є проявом неповаги до учасника справи та суду. Просила застосувати до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу в максимальному розмірі.
Подані клопотання задоволенню не підлягають, з огляду на таке.
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 11 частини третьої статті 2 ЦПК України). Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
Нормами процесуального закону не встановлено імперативного характеру застосування заходів процесуального примусу, в тому числі й штрафу, оскільки це є правом суду, а не його обов'язком.
Аналіз клопотань свідчить про відсутність підстав для застосування заходів процесуального примусу, передбачених статтею 148 ЦПК України, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення кожним з них дій, як такі, що можуть бути визнані судом як зловживання процесуальними правами.
Зміст вказаних клопотань свідчить про спонукання Верховний Суд здійснити суб'єктивну оцінку поведінки кожного з батьків в цій справі № 759/14917/20 та дослідження доказів на підтвердження певних обставин.
Серед іншого, частиною першою статті 43 ЦПК України передбачено право кожного учасника справи на подачу до суду заяв, клопотань, пояснень.
Тобто, подаючи клопотання із наведенням певних обставин та фактів, інша сторона вправі подати, зокрема пояснення з метою спростування вказаних обставин та фактів, в разі незгоди із таких клопотанням, заявою.
За сукупністю наведених обставин відсутні підстави для застосування до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу та задоволення поданих клопотань.
Керуючись статтями 43, 143, 144, 148 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про застосування заходів процесуального примусу в справі № 759/14917/20 відмовити.
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про застосування заходів процесуального примусу в справі № 759/14917/20 відмовити.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович