30 травня 2025 року
м. Київ
справа № 216/3696/20
провадження № 61-2554св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Укрпошта»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі судді Бутенко М. В. від 15 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Бондар Я. М., Агєєва О. В., Корчистої О. І., від 15 січня 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта») про поновлення на роботі, визнання незаконними наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона перебувала з відповідачем у трудових відносинах, обіймаючи посаду провідного юрисконсульта.
07 квітня 2020 року їй було вручено попередження про майбутнє звільнення на підставі наказу філії Дніпропетровська дирекція АТ «Укрпошта» №223 «Про скорочення штату» від 12 береза 2020 року.
Також 07 квітня 2020 року її, під особистий підпис, ознайомили з наказом №292 «Про зміну істотних умов праці» від 02 квітня 2020 року, яким наказ № 223 від 12 березня 2020 року «Про скорочення штату» був скасований.
Вважає, що попередження від 07 квітня 2020 року є неналежним документом, який не спричинює наслідків щодо зміни прав і обов'язків працівника під час виконання ним трудового договору.
Під час її перебування на лікарняному 15 червня 2020 року її ознайомили з наказом філії Дніпропетровська дирекція № 2643-к від 05 червня 2020 року «Про припинення трудового договору».
За змістом зазначеного наказу, його було видано відповідачем на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв'язку з ніби-то її (позивачкою) відмовою від продовження роботи. Стверджує, що такої відмови з її боку, як найманого працівника, не було.
З урахуванням викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила:
- визнати незаконними та скасувати накази видані філією Дніпропетровська дирекція АТ «Укрпошта» відносно неї - провідного юрисконсульта юридичного відділу Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта»:
- від 02 квітня 2020 року № 292 «Про зміну істотних умов праці»,
- від 05 червня 2020 року № 2643к «Про припинення трудового договору»,
- від 07 липня 2020 року № 3201к «Про внесення змін до наказу від 05 червня 2020 року № 2643-к»;
- поновити її з 16 червня 2020 року на посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу філії Дніпропетровська дирекція АТ «Укрпошта», з поновленням попередніх умов праці;
- стягнути з АТ «Укрпошта» на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме з 25 червня 2020 року до 20 вересня 2023 року включно, враховуючи вже оплачений відповідачем лікарняний лист за період з 15 червня 2020 року до 24 червня 2020 року у загальній сумі 370 537,35 грн;
- стягнути з АТ «Укрпошта» на її користь інфляційні втрати за період з 25 червня 2020 року до 31 грудня 2022 року у загальній сумі 124 117,80 грн;
- стягнути з АТ «Укрпошта» на її користь відшкодування моральної шкоди у загальній сумі 80 649 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності та штату працівників і звільнення позивачки відбулося відповідно до вимог чинного трудового законодавства, у зв'язку з чим відсутні законні підстави для задоволення позову в частині її поновлення на посаді. Крім того, за відсутності законних підстав вважати, що звільнення позивачки відбулося з порушенням вимог КЗпП України, відсутні підстави і для задоволення її позовних вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з моменту звільнення та до фактичного часу поновлення, визнання незаконними та скасування наказів, стягнення інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди, як похідних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
24 лютого 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 216/3696/20 із суду першої інстанції.
У квітні 2025 року матеріали цивільної справи № 216/3696/20 надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
У березні 2025 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала уточнену редакцію касаційної скарги, у якій просила скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині поновлення на роботі, визнання незаконними наказів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження заявниця зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16, від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц, від 22 січня 2019 року у справі № 569/370/17, від 20 березня 2024 року у справі № 757/57382/20-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявниця оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що після ознайомлення ОСОБА_1 09 квітня 2020 року з наказом від 02 квітня 2020 року № 292 відповідач у будь-який спосіб не повідомив її про можливе звільнення з роботи, не пропонував жодної посади, та не зажадав одержання від позивачки згоди або відмови щодо продовження роботи в істотно змінених умовах праці.
Оскільки єдиною підставою для звільнення позивачки з роботи відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України є відмова від продовження роботи, а такої відмови позивачка відповідачу не надала, вважає своє звільнення незаконним.
Відповідач не довів наявності у нього підстав для істотної зміни умов праці позивачки на посаді провідного юрисконсульта.
У випадку, коли посаду, яку обіймала позивачка, виключено зі штатного розпису, звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України є незаконним.
Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці, а факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 цього Кодексу обставини.
Суди не надали належної оцінки тому, що відповідач не звертався до профспілкової організації щодо питання надання чи ненадання згоди на звільнення провідного юрисконсульта юридичного відділу із завантаженістю на 1 од.
Крім того, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок про тимчасову непрацездатність. Суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 252 КЗпП України та не застосували норми частини третьої статті 43 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Вчиненні позивачкою конкретних дій, а саме: надання письмової згоди в електронному вигляді на продовження роботи, відсутність звернення до відповідача із заявою про звільнення, письмовий прояв незгоди із наказом про припинення трудового договору від 05 червня 2020 року № 2643-к, подання відповідачу листка непрацездатності, звернення до суду з цим позовом у найкоротший строк, - вказують про бажання позивачки продовжувати робот, у тому числі в умовах праці, які було змінено.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у квітні 2025 року, АТ «Укрпошта» заперечує проти доводів ОСОБА_1 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
02 листопада 2009 року ОСОБА_1 зараховано на посаду провідного юрисконсульта у штат Поштамту-Центру поштового зв'язку № 2, який був безбалансовим структурним підрозділом філії Дніпропетровської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» (далі - УДППЗ «Укрпошта», з 01 березня 2017 року - ПАТ «Укрпошта»), на підставі наказу № 1232 від 29 жовтня 2009 року.
Згідно з наказом начальника безбалансового структурного підрозділу Поштамту-Центру поштового зв'язку № 2 Дніпропетровської дирекції ПАТ «Укрпошта» від 02 березня 2017 року № 342 ОСОБА_1 звільнено з посади провідного юрисконсульта на підставі пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку з переведенням до головної структури філії Дніпропетровська дирекція ПАТ «Укрпошта».
Згідно з наказом директора філії Дніпропетровської дирекції ПАТ «Укрпошта» від 03 березня 2017 року № 1250 ОСОБА_1 зараховано на посаду провідного юрисконсульта у штат юридичного відділу Дніпропетровської дирекції ПАТ «Укрпошта».
Відповідно до наказу генерального директора АТ «Укрпошта» від 05 грудня 2019 року № 1157 доручено директору філії Дніпропетровська дирекція АТ «Укрпошта» здійснити у термін до 01 березня 2020 року структурних змін шляхом перетворення безбалансових виробничих підрозділів філії Дніпропетровська дирекція ПАТ «Укрпошта» у виробничі підрозділи, зокрема Поштамту-Центру поштового зв'язку №2 ЦПЗ м. Кривий Ріг у Центр поштового зв'язку м. Кривий Ріг (т. 1, а. с. 99).
На виконання вказаного наказу генерального директора АТ «Укрпошта» директором філії Дніпропетровська дирекція АТ «Укрпошта» видано наказ від 13 грудня 2019 року № 2051 «Про затвердження та впровадження структури управління Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта»» (т. 1, а. с. 100).
Наказом директора філії Дніпропетровська дирекція АТ «Укрпошта» від 20 грудня 2019 року № 2077 закрито з 01 березня 2020 року центральне відділення поштового зв'язку Кривий Ріг Поштамту-Центру поштового зв'язку № 2 м. Кривий Ріг Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта» та на його базі відкрито відділення поштового зв'язку Кривий Ріг Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта».
Наказом директора філії Дніпропетровська дирекція АТ «Укрпошта» «Про скорочення штату» від 12 березня 2020 року № 223 виведено із штатного розпису Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта» 1 од. провідного юрисконсульта юридичного відділу з місячним посадовим окладом 8 961 грн (територіально-віддалене робоче місце в м. Кривий Ріг) та введено її в штатний розпис юридичного відділу (робоче місце в м. Дніпро). Наказано начальнику ВКА Теслі О. І. попередити працівника про зміну істотних умов праці (т. 1, а. с. 102).
Наказом директора філії Дніпропетровська дирекція АТ «Укрпошта» від 02 квітня 2020 року № 292 «Про зміну істотних умов праці» у зв'язку із виробничою необхідністю, значним збільшенням обсягів позовної роботи та роботи з виконавчого провадження у юридичному відділі та відповідно до статті 32 КЗпП України скасовано наказ директора філії Дніпропетровська дирекція АТ «Укрпошта» «Про скорочення штату» від 12 березня 2020 року № 223; виведено із штатного розпису Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта» 1 од. провідного юрисконсульта юридичного відділу з місячним посадовим окладом 8 961 грн (територіально-віддалене робоче місце в м. Кривий Ріг) та введено її в штатний розпис юридичного відділу (робоче місце в м. Дніпро); наказано начальнику ВКА Теслі О. І. попередити працівника про зміну істотних умов праці (т. 1, а. с. 103).
З наказом від 02 квітня 2020 року № 292 ОСОБА_1 ознайомилася 09 квітня 2020 року (т. 1, а. с. 103).
07 квітня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про зміну істотних умов праці, запропоновано з 16 червня 2020 року посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу (робоче місце в м. Дніпро) із завантаженістю 1 од. з місячним посадовим окладом 8 961 грн. Зазначено про подальше звільнення 15 червня 2020 року на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у разі відмови від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.
Наказом (розпорядженням) заступника директора з операційної діяльності Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта» від 15 червня 2020 року № 2643-к «Про припинення трудового договору» ОСОБА_1 звільнено з 15 червня 2020 року на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв'язку з відмовою від продовження трудових відносин за зміненими істотними умовами праці (т. 1, а. с. 108).
Наказом заступника директора з операційної діяльності Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта» від 07 липня 2020 року № 3201-к внесено зміни до наказу від 05 червня 2020 року № 2643-к, замінено дату звільнення з 15 червня 2020 року на 25 червня 2020 року (т. 1, а. с. 122).
Зазначене зумовлено наданням ОСОБА_1 листка тимчасової непрацездатності.
Встановлено, що згідно зі штатним розписом Дніпропетровської дирекції - філії ПАТ «Укрпошта» (із змінами станом на 31 березня 2020 року) робоче місце ОСОБА_1 було відокремлене від головної структури і знаходилося в Поштамті-Центрі поштового зв'язку № 2 (після перейменування має назву Центр поштового зв'язку Кривий Ріг) за адресою: просп. Поштовий, 26, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, який є структурним підрозділом філії. Станом на день припинення 15 червня 2020 року безстрокового трудового договору із ОСОБА_1 , вона працювала у штаті юридичного відділу філії із завантаженістю на 1 од. та місячним посадовим окладом 8 961 грн.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Відповідно до статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я. У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці (див. постанову Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 211/1508/16 (провадження № 61-319св17)).
У постанові Верховного Суду від 20 березня 2020 року у справі № 174/442/17 (провадження № 61-39281св18) зазначено, що зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
У статті 32 КЗпП України наведено перелік умов праці, які можна вважати істотними, до яких належать, зокрема: система та розмір оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки істотними можуть вважатися й інші умови праці.
Питання про те, які саме обставини впливають на зміну істотних умов праці, чинним законодавством не врегульовано, оскільки в ньому відсутній їх вичерпний перелік. Тлумачення того, що може бути підставою для зміни істотних умов праці наведено в пунктах 10, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду трудових спорів», згідно з якими припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо). Суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У справі, що переглядається, встановлено, що у зв'язку з реорганізацією та перетворенням УДППЗ «Укрпошта» в AT «Укрпошта» на підприємстві впроваджена нова модель управління мережею відділень поштового зв'язку AT «Укрпошта».
Враховуючи погодження структури управління філії генеральним директором AT «Укрпошта», упродовж 2019 року видано ряд наказів, дію яких спрямовано на структурні зміни, перетворення підрозділів підприємства (наказ від 05 грудня 2019 року № 1157, витяг з наказу від 13 грудня 2019 року № 2051).
20 грудня 2019 року директором філії Дніпропетровська дирекція АТ «Укрпошта» видано наказ № 2077 «Про закриття центральних відділень поштового зв'язку Дніпропетровської дирекції AT «Укрпошта», у тому числі центрального відділення поштового зв'язку Кривий Ріг Поштамту-Центру поштового зв'язку № 2 м. Кривий Ріг Дніпропетровської дирекції AT «Укрпошта» з 01 березня 2020 року, на базі якого відкрито відділення поштового зв'язку Кривий Ріг Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта». Крім цього, пунктом 3 наказу передбачено забезпечення переміщення та в разі необхідності, скорочення штату у зазначеному відділенні поштового зв'язку.
Таким чином, в AT «Укрпошта» відбулися зміни в організації виробництва і праці, що позивачкою не спростовано.
12 березня 2020 року директором філії Дніпропетровська дирекція АТ «Укрпошта» видано наказ № 223 про скорочення штату, який у подальшому скасований його наказом від 02 квітня 2020 року № 292 «Про зміну істотних умов праці».
Цим же наказом від 02 квітня 2020 року № 292 запроваджено зміни істотних умов праці щодо штатної одиниці провідного юрисконсульта юридичного відділу Дніпропетровській дирекції АТ «Укрпошта» (територіально - віддалене місце м. Кривий Ріг).
Встановлено, що з наказом від 02 квітня 2020 року № 292 ОСОБА_1 ознайомилася 09 квітня 2020 року, що підтверджується власноруч зробленим нею записом на зворотному боці цього наказу.
07 квітня 2020 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про зміну істотних умов праці, про що свідчить власноруч зроблений нею запис про бажання ознайомитись з наказом «Про зміну істотних умов праці». Крім того, їй запропоновано з 16 червня 2020 року посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу (робоче місце в м. Дніпро) із завантаженістю 1 од. з місячним посадовим окладом 8 961 грн. Зазначено про подальше звільнення 15 червня 2020 року на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у разі відмови від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.
З наведеного вбачається, що пропозиція позивачці продовжувати роботу відповідає її спеціальності, кваліфікації та посаді.
Оскільки протягом двох місяців з моменту попередження про зміну істотних умов праці 07 квітня 2020 року позивачка не надала згоду на продовження трудових відносин з відповідачем, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про законність її звільнення відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Доводи касаційної скарги про те, що роботодавець не повідомив її про можливе звільнення з роботи, не пропонував жодної посади, та не зажадав одержання від позивачки згоди або відмови щодо продовження роботи в істотно змінених умовах праці, - безпідставні, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Посилання ОСОБА_1 на незаконність свого звільнення з огляду на те, що вона не надавала відповідачу відмови від продовження роботи, не впливають на висновки судів, оскільки правове значення у такому випадку має саме висловлення згоди працівником, чого останньою зроблено не було, хоча достеменно встановлено про обізнаність позивачки зі змістом наказу та попередженням про зміну істотних умов праці.
Верховний Суд звертає увагу на те, що позивачка обіймала посаду провідного юрисконсульта з 2009 року та в силу своєї діяльності мала бути обізнаною про можливі наслідки, пов'язані з ігноруванням вимог роботодавця щодо погодження зміни умов праці.
Також безпідставними є аргументи ОСОБА_1 про те, що її посаду виключено зі штатного розпису шляхом скорочення, та що пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці, з огляду на таке.
Наказ директора філії Дніпропетровська дирекція АТ «Укрпошта» «Про скорочення штату» від 12 березня 2020 року № 223 скасований наказом від 02 квітня 2020 року № 292 «Про зміну істотних умов праці», а тому не був передумовою для звільнення позивачки.
Водночас, враховуючи виробничу необхідність, значне збільшенням обсягів позовної роботи та роботи з виконавчого провадження у юридичному відділі та відповідно до статті 32 КЗпП України вказаним наказом від 02 квітня 2020 року № 292 «Про зміну істотних умов праці» виведено із штатного розпису Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта» посаду позивачки з територіально-віддаленим робочим місцем в м. Кривий Ріг та введено її в штатний розпис юридичного відділу з робочим місцем в м. Дніпро.
Отже, зміна умов роботи стосується зміни робочого місця у межах структурних підрозділів одного підприємства, а не скорочення посади чи зміни роботи за спеціальністю, тощо. У даному випадку мали місце зміни умов праці відповідно до статті 32 КЗпП України.
Доводи касаційної скарги про неможливість звільнення позивачки під час її перебування на лікарняному є необґрунтованими, оскільки після отримання від неї листка тимчасової непрацездатності відповідач наказом від 07 липня 2020 року № 3201-к (а. с. 122) вніс зміни до наказу від 05 червня 2020 року № 2643-к, замінивши дату звільнення з 15 червня 2020 року на 25 червня 2020 року.
Такі дії відповідача узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду, викладеною зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 у справі № 205/4196/18, згідно з якою у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки необхідно усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
Доводи позивачки про те, що, враховуючи положення статті 252 КЗпП України, перед її звільненням на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України відповідач необхідно було отримати згоду профспілкового органу на звільнення або незгоду з таким звільненням, обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, з чим погоджується і Верховний Суд.
Передбачена частиною третьою статті 252 КЗпП України й частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» гарантія про обов'язкове отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу, а також вищого виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення працівника, який є членом виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, розповсюджується на випадки його звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 була членом виборного органу первинної профспілкової організації.
Членство ОСОБА_1 у профспілковій організації, а не у її виборному органі, унеможливлює встановлення гарантій, визначених частиною третьою статті 252 КЗпП України й частиною третьою статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Звільнення позивачки з роботи відбулося на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, які не передбачають обов'язку роботодавця отримати попередню згоду профспілкового комітету на її звільнення.
У справі, що переглядається, обґрунтованість вимог позивачки щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди залежить від висновків щодо правомірності дій роботодавця під час її звільнення. Оскільки порушень вимог трудового законодавства під час звільнення ОСОБА_1 не встановлено, у задоволенні вказаних вимог, з огляду на їх похідний характер, обґрунтовано відмовлено судами.
У справі, що розглядається, вичерпно надано оцінку питанню встановлення підстав та обставин законності звільнення позивачки з роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, які нею не погоджені. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених у справі рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16, від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц, від 22 січня 2019 року у справі № 569/370/17, від 20 березня 2024 року у справі № 757/57382/20-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 522/3410/15-ц та інших, є безпідставними з огляду на те, що висновки, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах суду касаційної інстанції щодо ключових доводів позову, апеляційної та касаційної скарг позивачки.
Висловлені у вказаних постановах правові висновки враховані судами під час розгляду справи.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до вимоги здійснити переоцінку доказів та встановити нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки колегія суддів встановила, що постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому її, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 серпня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 січня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара