02 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/8054/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Одеської митниці
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року (суддя С.І. Озерянська) у справі № 160/8054/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною та скасування картки відмови,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» звернулось до суду з адміністративним позовом до Одеської митниці, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000667/2 від 19.10.2023 року; визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/001316 від 19.10.2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що митницею, в порушення норм Митного кодексу України, необґрунтовано використано другорядний метод визначення митної вартості товарів, які переміщувались позивачем через митний кордон України, що призвело до того, що митна вартість товару була значною мірою збільшена. На думку позивача, у митниці не було підстав для непогодження із заявленою ним митною вартістю, визначеною за основним методом (ціною договору), оскільки зміст наданих позивачем документів не був суперечливим, не містив розбіжностей, в них не були наявні ознаки підробки, документи містили всі відомості, що підтверджували числові значення складових митної вартості товарів, та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, з огляду на що у митниці не було підстав для сумніву в правильності митної вартості товару.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Судом першої інстанції зазначено, що зазначені митним органом у повідомленні та в рішенні про коригування митної вартості зауваження, розбіжності та невідповідність, які стали підставою для витребування додаткових документів та прийняття рішення про коригування митної вартості товару не можуть бути визнані судом об'єктивними, обґрунтованими і такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.
Суд дійшов висновку, що при здійсненні імпортування товару на митну територію України, позивачем для підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів відповідно до переліку, передбаченого частиною другою статті 53 Митного кодексу України, а тому використання відповідачем другорядного методу
визначення митної вартості товару є неправомірним.
Таким чином, суд вказав про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення шляхом визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000667/2 від 19.10.2023 року, визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/001316 від 19.10.2023 року.
Також, суд вважав обґрунтованим та пропорційним розмір витрат на професійну правничу допомогу в 5000,00 грн, понесення таких витрат вимушеним та зумовленим протиправним рішенням відповідача, в зв'язку з чим суд стягнув витрати на професійну правничу допомогу позивача з відповідача саме в такому розмірі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Одеська митниця подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, митний орган вказує, що він встановив, що у документах позивача відсутні дані стосовно такої складової митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Крім того, згідно договору №3368-YM/CN визначено, що продавець повинен надати копію митної декларації країни відправлення, але в пакеті документів позивача така декларація відсутня. З цих підстав, митний орган вважає, що ним правомірно витребувано у позивача додаткові документи, але позивач не надав усі документи згідно переліку, що визначений митним органом, у зв'язку з чим розбіжності у документах позивача не спростовано. Відтак, скаржник зазначає, що рішення про коригування митної вартості є правомірним. Також, митний орган вважає, що гонорар представника позивача за надану правничу допомогу у розмірі 5000 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності та співмірності.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що 08.11.2019 між ТОВ «АТБ-Маркет» (покупець) та YIWU МENGLONG IМPORT AND EXPORT СО. LTD (Китай) (постачальник) укладено зовнішньоекономічний контракт № 3368-YM/CN.
Пунктом 1.1 контракту продавець зобов'язується поставити товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах, визначених у цьому контракті.
На виконання умов зовнішньоекономічного контракту від 08.11.2019 року компанією «YIWU МENGLONG IМPORT AND EXPORT СО. LTD» було здійснено поставку товарів.
18.10.2023 року позивачем було подано до Одеської митниці електронну митну декларацію № 23UA500500036743U7, відповідно до якої митна вартість товару, заявленого до митного оформлення, була визначена декларантом за методом 1 за ціною договору (контракту) та для підтвердження заявленої вартості товару надав митному органу документи, перелік яких зазначено у графі 44 митної декларації.
За результатами перевірки документів та відомостей, доданих до митної декларації, із застосуванням інформаційних технологій, митним органом встановлено, що подані до митного оформлення документи на підтвердження митної вартості не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та містять розбіжності.
Декларанту сформовано електронне повідомлення, відповідно до якого під час митного контролю встановлено наступне: 1) відповідно до пп. в) п.2 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, пакувальному листі тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару; 2) у розділі 4 пункт 4.2.6 зовнішньоекономічного договору від 08.11.2019 № 3368-YM/CN зазначено, що разом з товаром продавець повинен надати засвідчену продавцем копію митної декларації країни відправлення, але в пакеті документів, наданих до митного оформлення вона відсутня. З огляду на викладене, а також враховуючи спрацювання автоматизованою системою аналізу та управління ризиками відповідних форм митного контролю щодо вжиття заходів з метою перевірки числових значень складових митної вартості, відповідно до пункту 3 статті 53 Митного кодексу України декларанту поставлено вимогу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; каталоги, специфікації фірми - виробника товару; копію митної декларації країни відправлення з перекладом на українську мову.
На вимогу митниці позивачем додатково було надано копію експортної декларації, комерційну пропозицію, прайс-лист, свіфт та лист з повідомленням, що інші витребувані документи надаватись не будуть.
Вказана обставина підтверджується матеріалами справи та не оспорюється відповідачем.
За результатом проведеної консультації між митним органом та декларантом було обрано метод визначення митної вартості - другорядний: резервний та з метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості товарів є більшим, а саме: по товару №3 - 14,4083 дол.США/кг (МД від 30.10.2020 № UA100030/2020/141270), ніж заявлено декларантом 8,5024 дол. США/кг.
Одеською митницею було прийняте рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000667/2 від 19.10.2023 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2023/001316 від 19.10.2023, якою відмовлено у митному оформлені (випуску) товарів за МД №23UA500500036743U7 від 18.10.2023 року.
Вважаючи рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000667/2 та картку відмови № UA500500/2023/001316 протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.49 Митного кодексу України (далі МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Статтею 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою.
Пунктом 2 частини 2 статті 52 МК України визначено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Положеннями статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Згідно із ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
З метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, митний орган, відповідно до ч.5 ст.54 МК України має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст..53 МК України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) здійснювати коригування митної вартості товарів.
Згідно із ч.2 ст.53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачено, що разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Отже, вказаними нормами матеріального права визначено повноваження відповідача щодо контролю за правильністю визначення митної вартості, а також порядок та спосіб реалізації таких повноважень.
Колегія суддів зазначає, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість та необхідність витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Так, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Такі висновки суду відповідають правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 в справі №809/1884/16 та Верховного Суду України від 31.03.2015 в справі №21-127а15 та від 02.06.2015 в справі №21-498а15.
Відповідно до ч.6 ст.54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Матеріалами справи підтверджено, що 08.11.2019 між ТОВ «АТБ-Маркет» (покупець) та YIWU МENGLONG IМPORT AND EXPORT СО. LTD (Китай) (постачальник) укладено зовнішньоекономічний контракт № 3368-YM/CN.
На виконання умов зовнішньоекономічного контракту від 08.11.2019 року компанією «YIWU МENGLONG IМPORT AND EXPORT СО. LTD» було здійснено поставку товарів.
Відтак, 18.10.2023 року позивачем було подано до Одеської митниці електронну митну декларацію № 23UA500500036743U7, відповідно до якої митна вартість товару, заявленого до митного оформлення, була визначена декларантом за методом 1 за ціною договору (контракту) та для підтвердження заявленої вартості товару позивач надав митному органу документи, перелік яких зазначено у графі 44 митної декларації.
У подальшому, Одеською митницею було прийнято спірні рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2023/000667/2 та картку відмови №UA500500/2023/001316, якою відмовлено у митному оформлені (випуску) товарів за МД №23UA500500036743U7 від 18.10.2023 року.
Зі змісту спірного рішення про коригування митної вартості товарів вбачається, що митним органом виявлено, що у наданих позивачем до митного оформлення документах відсутні дані стосовно такої складової митної вартості товару, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних з пакуванням.
Колегія суддів встановила, що згідно умов п.2.3 контракту № 3368-YM/CN ціна товару включає в себе зокрема вартість упаковки та маркування товару.
Відтак, суд першої інстанції правильно зазначив, що оскільки ціна на товар включає в себе вартість пакування та маркування, відсутні підстави для окремого додавання вартості упаковки, або вартості пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням до ціни, що фактично сплачена за товар, при визначені митної вартості товару.
Також, у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів митний орган вказав, що згідно контракту продавець зобов'язаний передати покупцю копію митної декларації країни відправника, проте ця декларація митному органу не надана.
В свою чергу, як правильно зазначив суд першої інстанції, копія митної декларації країни відправлення була надана відповідачу під час листування та консультацій.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що митний орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари та не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, а надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Аргументи апеляційної скарги митного органу цей висновок суду не спростовують.
Отже, апеляційний суд зазначає, що відповідачем не доведено правомірність відмови у визначенні митної вартості товару за ціною договору, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні рішення № UA500500/2023/000667/2 та картка відмови № UA500500/2023/001316 є протиправними та підлягають скасуванню.
Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Приписами ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).
Положеннями ст.16 КАС України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивачем з метою підтвердження витрат на правничу допомогу подано суду першої інстанції докази, згідно яких витрати позивача на правничу допомогу в суді першої інстанції складають 8000,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції дослідив зміст наданих позивачем документів, які зокрема містять перелік наданих послуг адвокатом, розмір витрат позивача.
Колегія суддів вважає, що спір у цій справі не може вважатися складним та вимагати значних витрат часу, з огляду на наявність численної судової практики, стабільність правового регулювання спірних правовідносин, а також розгляд справи в письмовому провадженні без виклику сторін.
В свою чергу, оцінивши складність справи, складність та обсяг наданих адвокатом послуг, з огляду на подані документи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, враховуючи критерії розумності та співмірності до заявленої суми понесених витрат, значенням справи для сторони, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на правничу допомогу в зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції саме у розмірі 5000,00 грн., адже такий розмір відповідає принципам співмірності та розумності.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі №160/8054/24 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 02.06.2025
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя І.Ю. Добродняк
суддя А.В. Суховаров