нп 2/490/9/2025 Справа № 490/15/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
21 травня 2025 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романовій К.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ «Українські фінансові операції», в особі свого представника - Дідуха Є.О., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за Договором №4173125 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27.11.2023 року в сумі 196490,00 грн та понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на наступне.
27.11.2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 4173125 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. На умовах, встановлених Договором, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: сума кредиту складає 24500 грн, строк кредиту 350 днів: з 27.11.2023 року по 11.11.2024 року.
Відповідно до зазначених вище умов Договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 24500 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 .
26.07.2024 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі Договору факторингу № 26/07/2024 за плату відступило, а ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» набуло право грошової вимоги до Відповідача
ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» відповідно до укладеного Договору факторингу від 26.07.2024 року №26/07/2024 року перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Договором № 4173125 від 27.11.2023 року загальна сума заборгованості склала 143570,00 грн, з якої заборгованість з тіла кредиту - 24500,00 грн, заборгованості за процентами - 119070,00 грн.
Станом на дату укладання Договору факторингу від 26.07.2024 року №26/07/2024, строк дії Договору № 4173125 від 27.11.2023 року не закінчився, а тому, в межах строку дії Договору, укладеного між Первісним кредитором та Відповідачем, ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» у період з 26.07.2024 року по 11.11.2024 року (108 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 52920,00 грн (24500,00 грн * 2.00% = 490,00 грн*108 календарних дні = 52920,00 грн). У даному випадку проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, зазначеному в п. 1.3. Договору № 4173125 від 27.11.2023 року, а тому заборгованість з нарахованих процентів за користування грошовими коштами підлягає стягненню з Відповідача у сумі 171990,00 грн. (нараховані проценти первісним кредитором у сумі 119070,00 грн., проценти нараховані ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» у сумі 52920,00 грн).
Після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ», ані на рахунки первісного кредитора. Таким чином, відповідач має заборгованість перед Позивачем за Договором № 4173125 від 27.11.2023 року загальною сумою 196490,00 грн, яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 24500,00 грн, нарахованих процентів первісним кредитором - 119070,00 грн, нарахованих процентів ТОВ «УКРАЇНСЬКІ ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ» за 19 календарних днів 52920,00 грн.
Таким чином, в порушення умов Кредитного договору а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав.
У зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.01.2025 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Після виконання приписів ст.187 ЦПК України, ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08.01.2025 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 05.03.2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, шляхом направлення судової повістки за останнім відомим місцем реєстрації та, відповідно до ч.10 ст. 187 ЦПК України, шляхом надання оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Будь-яких заяв та клопотань від нього не надходило, в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк відзив на позовну заяву до суду не подав.
Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв'язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.
Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а тому справу слід розглянути за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст. 280 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріли справи, оцінивши наявні у справі докази, дійшов наступного висновку.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи у продовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що 27.11.2023 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи укладено Договір №4173125 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписаний за допомогою електронного підпису позичальника у вигляді одноразового ідентифікатора.
Згідно п.п.1.2.-1.3. Договору, на умовах, встановлених Договором, Товариство зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені Договором. Тип кредиту - кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає: 24500,00 грн.
Строк кредиту 350 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 25 днів. Детальні терміни повернення (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з припущення, що Клієнт виконає свої обов'язки на умовах та у строки, визначені в Договорі.
За п.1.4. Договору, тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах:
Стандартна процента ставка становить 2,00% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 цього Договору.
Знижена процентна ставка становить 0,70% в день та застосовується на таких умовах. Якщо Клієнт до 21.12.2023 (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв'язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити Клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою.
У випадку невиконання Клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для Клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим Договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки.
При цьому, Клієнт розуміє та погоджується, що застосування зниженої процентної ставки є виключно його правом отримання індивідуальної знижки лише як учасника Програми лояльності та лише за умови виконання ним вимог для її застосування, передбачених цим Договором.
Клієнт погоджується, повністю розуміє та поінформований, що у разі невикористання Клієнтом права на отримання знижки (невиконання умов для отримання знижки) застосовується стандартна процентна ставка, при цьому застосування стандартної процентної ставки без знижки, не є зміною процентної ставки, порядку її обчислення та порядку сплати у бік погіршення для Клієнта, оскільки надання кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки.
Згідно п.п.1.5.-1.6.2 Договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк кредиту 40262,89% річних; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 15036,98% річних.
Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 196 000,00 грн; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки 188037,50 грн.
Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок Клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 . Суму кредиту (його частину) Товариство перераховує протягом двох днів з моменту укладення цього Договору. Дати надання кредиту: 27.11.2023 або 28.11.2023 (п.п.2.2. 2.1. Договору).
У випадку невиконання та/або неналежного виконання Клієнтом зобов'язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом Товариство має право нарахувати, а Клієнт зобов'язаний на вимогу Товариства сплатити Товариству штраф: у розмірі 15,00% від суми кредиту, що становить 3675,00 гривень, на 4-й день такого невиконання та/або неналежного виконання та у розмірі 1,10% від суми кредиту, що становить 269,50 гривень, починаючи з 5 (п'ятого) дня за кожен факт такого порушення, тобто за кожен день невиконання та/або неналежного виконання (п.6.4. Договору).
Крім того, разом з підписанням договору № 4173125 від 27.11.2023 ОСОБА_1 підписано таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (додаток № 1 до вказаного договору).
Також, 27.11.2023 року ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора «61006» підписав паспорт споживчого кредиту де він підтвердив: отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних умов кредитування; отримання всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов'язань за таким договором; отримання інформації про право кредитодавця залучати до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит, про встановлені законодавством вимоги щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимоги щодо етичної поведінки), про моє право на звернення до Національного банку України у разі недотримання таких вимог кредитодавцем та/або колекторською компанією, а також про право на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі врегулювання простроченої заборгованості; отримання повідомлення про передбачену статтею 182 Кримінального кодексу України відповідальність за незаконне збирання, зберігання, використання, поширення конфіденційної інформації про третіх осіб, персональні дані яких передані кредитодавцю.
Стаття 9 Закон України "Про споживче кредитування" визначає інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.
Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (ч. 2 ст. 9 Закону).
Частиною 3 ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування" визначено інформацію, що надається кредитодавцем споживачу, також і в разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку (п. 12).
Отже, зважаючи на наявність підписаного сторонам 27.11.2023 року паспорту споживчого кредиту, який відповідає формі та змісту, визначеного для нього додатком 1 Закону України «Про споживче кредитування» свідчить про те, що ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» і відповідач мали намір укласти договір споживчого кредитування.
Як вже судом встановлено, 27.11.2023 року сторонами укладено договір споживчого кредитування, шляхом підписання Договору №4173125.
Отже, встановлене свідчить про те, що сторони погодили сплату процентів за користування кредитними коштами та штрафів.
Факт перерахування кредиту на рахунок ОСОБА_1 підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. №1568-2607 від 26 липня 2024 року, згідно якого, відповідно до укладеного між сторонами договору на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019, було успішно перерахувано кошти на платіжну карту, а саме: 27.11.2023 року о 16:43:22 на суму 24500 грн, маска карти НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua - 313339930, призначення платежу: зарахування 24500 грн на карту НОМЕР_1 .
Згідно з розрахунком заборгованості, складеним первісним кредитором ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», ОСОБА_1 неналежним чином виконав свої зобов'язання щодо повернення суми кредиту та сплати процентів у розмірі та у строк, передбачені договором, у зв'язку з чим у нього станом на 26.07.2024 року виникла заборгованість, яка становить 143570,00 грн, з яких: тіло кредиту - 24500,00 грн., заборгованість за процентами - 119070,00 грн.
Щодо відступлення прав вимоги новому кредитору
26 липня 2024 року між ТОВ «Українські фінансові операції» (Фактор) та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (Клієнт) укладено договір факторингу № 26/07/2024 за умовами якого (п.1.1) фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) заплату, а клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру, в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.
Згідно з п. 1.2. Договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно з додатком № 2 та надходження ціни продажу у повному обсязі, відповідно до п. 3.3 цього договору, на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників за Договором факторингу № 26/07/2024 від 26 липня 2024 року фактор та клієнт уклали даний акт про те, що згідно з вимогами п.1.2 договору факторингу № 26/07/2024 від 26 липня 2024 року клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників кількістю 6262 клієнта.
З Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 26/07/2024 від 26 липня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 (порядковий номер 2480) є боржником за кредитним договором № 4173125, сума заборгованості становить 143570 грн, з яких: 24 500,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 119 070,00 грн - заборгованість по відсоткам.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
У даній справі, встановлено, що відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення Договору факторингу про відступлення ТОВ «Українські фінансові операції» належне йому право вимоги .
У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про визнання договору факторингу №26/07/24 укладеного 26.07.2024 р. між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Українські фінансові операції» про відступлення права вимоги до ОСОБА_1 , недійсними або заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цього договору.
На виконання вимог ст.18 Закону України «Про споживче кредитування» та відповідно до положень п. 1.3 Договору факторингу від 26.07.2024 року №26/07/2024, листом від 29.07.2024 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» повідомило відповідача про відступлення права грошової вимоги за Договорами та передачу персональних даних ТОВ «Українські фінансові операції» із зазначенням банківських реквізитів нового кредитора, а також направлення відповідного текстового повідомлення (SMS -повідомлення) боржникам, згідно реєстру SMS повідомлень.
За такого, враховуючи вищевказане, право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Договором №4173125 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27.11.2023 року перейшло до ТОВ «Українські фінансові операції», що дає останньому право на стягнення з відповідача в судовому порядку неповернуту ним суму позики.
Крім того, суд зазначає, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі не звільняється від обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах: №6-979цс15 від 23.09.2015 року, №278/1679/13 від 06.02.2018 року.
Щодо укладення договору в електронній формі.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України " Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію»).
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею ( стаття 11 Закону України " Про електронну комерцію).
Частиною 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України " Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Вказаний кредитний договір укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Згідно п.1.1. Договору, укладення цього Договору здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Вебсайт або Мобільний додаток «Сredit7». Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході Клієнта в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому Клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Вебсайту/ІТС Товариства
Таким чином, встановлено, що договір між первісним кредитором та відповідачем укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису «35602».
При цьому відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.
Судом встановлено, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладеними сторонами, отже цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що Договір №4173125 від 27.11.2023 року укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису та відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов'язки, які витікають із кредитного договору.
Щодо стягнення заборгованості по тілу кредита та відсотків.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До позовної заяви додано розрахунок заборгованості первісного кредитора ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» за період з 27.11.2023 по 26.07.2024, згідно якого станом на 26.07.2024 року заборгованість відповідача становить 143570,00 грн, яка складається з: тіла кредиту - 24500,00 грн, заборгованості за процентами - 119070,00 грн
Разом з тим, пунктом 1.1.Договору факторингу № 26/07/2024 від 26.07.2024 року передбачено, що за цим договором Фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб -Боржників, включаючи суму основного зобов'язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.
Відповідно до п.1.3 Договору №4173125 строк кредиту 350 днів: з 27.11.2023 року по 10.11.2024 року.
Станом на дату укладання Договору факторингу від 26.07.2024 року №26/07/2024, строк дії Договору № 4173125 від 27.11.2023 року не закінчився. А тому, в межах строку дії Договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» у період з 7.07.2024 року по 11.11.2024 року (108 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 52920,00 грн (24500,00 грн * 2.00% = 490,00 грн*108 календарних дні = 52920,00 грн), на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи відповідний розрахунок заборгованості.
Вказаний розрахунок складений відповідно вимог до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Оскільки нормативно-правовими актами, в тому числі актами Національного Банку України, не затверджено зразок «Розрахунку заборгованості кредитним договором», тому розробка такого документу такого типу віднесена до компетенції кожної банківської установи.
За таких обставин, долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості є формою, встановленою банком, мета якого фіксування кредитної заборгованості позичальника.
Враховуючи правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.12.2020 по справі 278/2177/15-ц, суд визнає наданий позивачем розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України.
Отже, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Українські фінансові операції» за Договором № 4173125 від 27.11.2023 року загальною сумою 196490,00 грн, яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 24500,00 грн, нарахованих процентів первісним кредитором - 119070,00 грн, 52920,00 грн - нарахованих процентів ТОВ «Українські фінансові операції» за 108 календарних днів.
Жодних даних, які свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за вказаним вище кредитним договором у добровільному порядку, відповідачем ОСОБА_1 за час розгляду справи в суді не надано.
Також, відповідач не надав заперечень проти наданого позивачем розрахунку заборгованості.
Суду не надано також належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, що відповідає положенням ст. 617 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За таких обставин, враховуючи порушення позичальником умов договорів, а також враховуючи відсутність будь-яких заперечень щодо заявлених позовних вимог з боку відповідача, суд приходить до висновку, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню з відвідповідача кредитної заборгованості, підлягає судовому захисту, тому позов ТОВ «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є обгрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №554 від 20.12.2024 року.
За такого, з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у сумі 2422,40 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.
Позивач у позові просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
В обґрунтування витрат на правничу допомогу позивачем надано договір №01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01 серпня 2024 року, який укладений між ТОВ «Українські фінансові операції» та адвокатом Дідухом Є.О., який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №5972/10 від 24 березня 2017 року; детальний опис робіт (наданих послуг) №4173125 від 11 грудня 2024 року з детальним переліком проведеної роботи; акт приймання-передачі наданих послуг №4173125 від 11 грудня 2024 року до договору №01/08/2024-А про надання юридичних послуг від 01 серпня 2024 року на загальну суму 10000 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а, ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, яка також зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №620/1958/19 у постанові від 11.10.2021 року, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При розгляді справи «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04) ЄСПЛ зазначив, що при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішеннівід 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).
З урахуванням наведеного вище, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
В даній справі судом враховано незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
Крім того, суд враховує, що суть надання позивачу адвокатом правничої допомоги зводилась до написання та направлення позовної заяви до суду, розгляд справи проведено у спрощеному провадженні без виклику сторін у справі.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 4 000,00 грн.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
За такого, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 196490,00 грн та судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 2422,40 грн і витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247, 280-285 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за Договором №4173125 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 27.11.2023 року в сумі 196 490,00 грн (сто дев'яносто шість тисяч чотириста дев'яносто гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати на судовий збір у сумі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», код ЄДРПОУ 40966896, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, прим. 2.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст заочного рішення виготовлено: 21 травня 2025 року.
Суддя Н.П. Черенкова