29 травня 2025 рокуСправа № 569/24199/24 пров. № А/857/10198/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Онишкевича Т.В.,
при секретарі судового засідання - Гладкій С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції (суддя Левчук О.В., м.Рівне, повний текст складено 27 лютого 2025 року), -
У грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції (далі УПП, ДПП відповідно), в якому просив скасувати постанову від 05.12.2024 серії ЕНА №3607602 (далі Постанова).
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2025 року позов задоволено. Скасовано Постанову та закрито справу про адміністративне правопорушення.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В доводах апеляційної скарги вказує, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Водночас позивач керував транспортними засобами без наявності права керування відповідною категорією транспортних засобів, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП).
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП та правомірності його притягнення до адміністративної відповідальності.
Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, з таких міркувань.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що згідно з Постановою за те, що 05.12.2024 о 10 год 42 хв за адресою с.Кіпті, автошлях М01 98км, позивач керував транспортним засобом Volkswagen Transporter, державний номерний знак НОМЕР_1 з причіпом BORO К4 номерний знак НОМЕР_2 (далі ТЗ, Причіп відповідно) без чинного страхового поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та при цьому не мав права керування даним транспортним засобом, а саме категорії «ВЕ», чим порушив вимоги пункту 2.1 «а» ПДР. У зв'язку з цим, позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн за частиною другою статті 126 КУпАП.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається «Правилами дорожнього руху», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі ПДР).
Відповідно до пункту 2.1. «а» Розділу «Обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів» ПДР, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Частиною другою статті 126 КУпАП, передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Таким чином, закон пов'язує адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом, без посвідчення водія, яке дає право на керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
З пункту 1 статті 247 КУпАП вбачається, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до частини першої статті 72 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з частиною першою, другою статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Відповідно до пункту 2.13 Розділу «Обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів» ПДР, транспортні засоби належать до таких категорій:
А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт;
А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом 50 куб. см і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше;
В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) мототранспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів;
В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми, состав транспортних засобів з тягачем категорії В та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів), состав транспортних засобів з тягачем категорії С та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, у яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16, состав транспортних засобів з тягачем категорії D1 та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, у яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16, состав транспортних засобів з тягачем категорії D та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів;
ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D та причепом, повна маса якого перевищує 750 кілограмів;
Т - трамваї та тролейбуси.
Аналогічні положення містяться у пункті 3 постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 №340, якою затверджено «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» (далі Положення №340).
Відповідно до пункту 5 Положення №340, Водіям транспортних засобів категорій В, С1, С, D1 і D дозволяється керувати такими засобами також з причепом, дозволена максимальна маса якого не перевищує 750 кілограмів. При цьому водіям транспортних засобів категорії В дозволяється керувати такими засобами з причепом, дозволена максимальна маса якого перевищує 750 кілограмів, але не перевищує маси автомобіля без навантаження, і загальна дозволена максимальна маса такого транспортного засобу і причепа не перевищує 3500 кілограмів.
До керування транспортними засобами категорій В, С1, С, D1 і D з причепами, повна маса яких становить більш як 750 кілограмів і загальна дозволена максимальна маса такого транспортного засобу і причепа перевищує 3500 кілограмів, а також зчепленими автобусами допускаються водії, які мають право на керування транспортними засобами категорій BE, С1Е, СЕ, D1E і DE.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач керував ТЗ, повна маса якого становить 2800 кг, маса без навантаження - 1740 кг) з Причепом, повною маса якого 2700 кг, маса без навантаження - 520 кг), що підтверджується реєстраційними картками вказаних транспортних засобів, доданих відповідачем до відзиву на позовну заяву.
Відповідно до посвідчення водія ОСОБА_1 від 09.05.2023 № НОМЕР_3 (далі Посвідчення), у нього наявні такі категорії для керування транспортними засобами: «В», «С», «D», «СЕ».
Проаналізувавши наведені документи та норми права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що керування позивачем ТЗ та Причепом відбувалося з порушенням вимог пункту 2.1. «а» Розділу «Обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів» ПДР, оскільки ТЗ має повну масу 2800 кг, а Причіп - 2700 кг, що разом становить 5500 кг, тобто максимальна маса обох транспортних засобів, якими керував позивач, перевищує гранично допустиму загальну масу 3500 кг, передбачену для керування транспортними засобами категорії «B».
Апеляційний суд зауважує, що водій, що керує даними транспортними засобами, повинен мати право на керування транспортними засобами категорії «BE». Натомість у позивача відповідно до Посвідчення наявні категорії «B», «С», «D», «СЕ», які надають йому право керувати транспортним засобом вказаних категорій з причепом дозволена, максимальна маса якого перевищує 750 кілограмів, але не перевищує маси автомобіля без навантаження, і загальна дозволена максимальна маса такого транспортного засобу і причепа не перевищує 3500 кілограмів.
Керуючи ТЗ з Причепом, повна маса якого перевищує допустиму межу, встановлену для категорії «B», за відсутності права керування транспортними засобами категорії «ВЕ», позивач був зобов'язаний усвідомлювати протиправність своїх дій та відповідальність, передбачену за вказане порушення ПДР.
Зі змісту позовної заяви та поданих додаткових заперечень вбачається, що позивач не заперечує факту керування ТЗ з Причепом, а також факту його зупинки працівниками поліції.
Свої доводи позивач обґрунтовує, зокрема, відсутністю належних доказів, які б свідчили про вчинення ним правопорушення, не надання вказаних таких доказів йому для ознайомлення, що, однак, не спростовує наявності події адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 3 Розділу VIII. «Загальний порядок зберігання та видачі відеозаписів» «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 №1026, строк зберігання відеозаписів з портативних та відеореєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, БпЛА становить 30 діб;
Так, оскаржувана Постанова винесена 05.12.2024, тому відеоматеріали щодо цієї справи зберігалися у відповідача тільки до 04.01.2025, в той час як провадження в суді першої інстанції у цій справі було відкрито ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 21 січня 2025 року. Оскільки 30-ти денний строк зберігання відеозапису з портативного відеореєстратора «ПВ-470981», що є додатком до Постанови, на якому зафіксовано розгляд вказаної справи поліцейським, сплив, такий було видалено автоматично, відтак правомірно не надано до суду.
В свою чергу, зазначена обставина не може бути беззаперечним доказом того, що позивач інкриміноване правопорушення не вчиняв та не здійснював рух ТЗ з Причепом, за відсутності права керування відповідною категорією транспортних засобів.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність відеозапису у матеріалах справи не є визначальною обставиною у вирішенні питання про наявність чи відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП.
Відповідальність за цією нормою передбачена не за відсутність посвідчення водія при собі під час зупинки, а саме за керування транспортним засобом особою, яка не має відповідного права керування таким транспортним засобом. У даному випадку достовірно встановлено, що позивач не має відкритої категорії «BE», яка є необхідною для керування транспортним засобом з причепом, повна маса якого перевищує 750 кг. Ця обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією Посвідчення водія, в якій категорія «BE» відсутня, що не заперечувалось та не було спростовано позивачем у ході розгляду справи.
Отже, встановлення факту керування транспортним засобом за відсутності у водія права на керування транспортними засобами відповідної категорії, є достатньою та самостійною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 126 КУпАП.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що наявні належні, достовірні та достатні фактичні дані, які в сукупності підтверджують факт вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 126 КУпАП.
Позивачем в обґрунтування своїх доводів не надано доказів, які б спростовували факт вчинення ним вказаного адміністративного правопорушення.
Оскаржувана Постанова винесена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, підстави для її скасування відсутні, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суду, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставного задоволення позову. Вказане є підставою для скасування рішення суду та ухвалення постанови про відмову в задоволенні позову.
Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2025 року скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 29.05.2025.