30 травня 2025 рокусправа № 380/7371/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якій просить:
- визнати протиправним і скасувати рішення комісії з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.03.2025 та прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (з урахуванням змін та доповнень).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 01 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою з додатками про надання відстрочки на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яку направив поштовим зв'язком. Вказав, що 24 березня 2025 року надійшла відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_4 про те, що заява від 01.03.2025 року ОСОБА_1 у ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянута та надана відповідь на заяву від 01.03.2025 року про відмову у надані відстрочки мотивуючи обов'язком особистого прибуття у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки особисто відповідно до п. 58 постанови КМУ № 560 від 16.05.2024 року. Вважає бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 протиправною, адже обов'язок особисто повідомити не означає особисто бути присутнім, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 18.04.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позову заяву (вх. № 37101 від 05.05.2025) у якій проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень вказав, що на адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшла заява від 01.03.2025 року ОСОБА_1 , про надання йому відстрочки від призовом по мобілізації. Зазначена заява була розглянута у встановленому законом порядку, за результатом розгляду, заявнику ОСОБА_1 надано відповідь вих. № 4065 від 24.03.2025 року, яка надіслана на його адресу листом. Відповідач стверджує, що заява позивача розглянута відповідачем а відповідь надіслана позивачу. Зазначив, що згідно з п. 58 Постанови КМУ № 560 від 16 травня 2024 року «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Вважає, що територіальний центр комплектування діяв відповідно до чинного законодавства та в межах своєї компетенції. Повідомив, що дії ІНФОРМАЦІЯ_4 були вчинені з дотриманням норм вище зазначених нормативно правових актів. Тому враховуючи, що заява ОСОБА_1 від 01.03.2025 року, яка надійшла на адресу відповідача 05.03.2025 року, розглянута, рішення по ній прийняте, а відповідь надана заявнику шляхом направлення поштовим листом АТ «Укрпошта» на його адресу, стає не зрозумілим підстава звернення ОСОБА_1 , з позовом до суду.
Суд вивчив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 01.03.2025 у якій просив оформити йому відстрочку на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яку направив поштовим зв'язком, про що свідчать відповідні повідомлення, квитанції про надіслання та вручення вказаної заяви із додатками.
Листом від 24.03.2025 № 4065 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив позивача про те, що враховуючи вимоги п. 58 Порядку, ОСОБА_1 необхідно особисто прибути до ІНФОРМАЦІЯ_4 для подання заяви та документів, щодо права на відстрочку. При подачу заяви про відстрочку пред'явити військово-обліковий документ.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідними Указами Президента України строк дії воєнного часу продовжувався та діє станом і на час розгляду цієї справи.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ, в редакції від 17.01.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає дотримання правил військового обліку (ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ).
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 5 ст. 33 Закону № 2232-ХІІ).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Порядок № 1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності.
Пунктом 79 Порядку № 1487 в редакції від 16.01.2025 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Додатком 2 до Порядку № 1487 визначено Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1558 від 31.12.2024, що набрала чинності 16.01.2025 року, якою п.п. 8 п. 1 додатку 2 до Порядку № 1487 викладено в наступній редакції: призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні у випадку зміни персональних даних, зазначених у п. 7 та 7-1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», повідомляти про такі зміни в семиденний строк через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста або особисто шляхом прибуття до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу. Такі персональні дані можуть повідомлятися не частіше ніж один раз на сім днів через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
До персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать, зокрема, відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (п. 34 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів»).
За змістом п. 58 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 № 560 (далі Порядок № 560) в редакції від 31.01.2025, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Під час подання заяви військовозобов'язаний пред'являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації в день її подання.
Таким чином, Порядок № 560 передбачає подання заяви про надання відстрочки особисто військовозобов'язаним із пред'явленням відповідного військово-облікового документа.
Як встановлено судом, позивач подав заяву від 01.03.2025 року, однак, на думку відповідача, спосіб її подання (засобами поштового зв'язку) не відповідає встановленому порядку, який передбачає особисте подання.
Разом з тим, згідно з п. 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
Пунктом 60 Порядку № 560 передбачено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
Отже, проаналізувавши положення Порядку № 560, суд дійшов висновку, що військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою. В свою чергу комісія зобов'язана, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, фактично розглянути такі документи протягом семи календарних днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади, ухвалити рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом.
Однак відповідачем не передано на розгляд Комісії Золочівського РТЦКСП заяву позивача від 01.03.2025, мотивуючи таку бездіяльність її поданням засобами поштового зв'язку, тобто з порушенням порядку без особистого прибуття військовозобов'язаного разом з військово-обліковим документом.
Суд такі доводи відповідача щодо порушення позивачем порядку подання заяви про надання відстрочки оцінює критично, оскільки Порядком №560 не передбачена можливість за певних умов (в тому числі у разі подання заяви іншим способом) не здійснювати розгляд заяви по суті порушеного питання.
Таким чином, у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення за результатами розгляду заяв військовозобов'язаних, що входить до його виключної компетенції.
Суд дійшов висновку, що Комісією Золочівського РТЦКСП допущено протиправну бездіяльність стосовно нерозгляду заяви позивача від 01.03.2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому, суд зазначає, що жодного рішення комісії з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не прийнято, тому враховуючи відсутність належним чином оформленого рішення за наслідками розгляду заяви позивача, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав по позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву позивача від 01.03.2025 року про надання відстрочки на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та прийняти рішення за результатом її розгляду.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації суд звертає увагу на таке.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної норми у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, зобов'язання судовим рішенням суб'єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об'єктивно встановлено безальтернативність рішення суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).
Таким чином, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Оскільки, в даній ситуації відповідачем допущено бездіяльність щодо розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачу і відповідачем не досліджувалися додані до заяви документи по суті, суд не вправі зобов'язати відповідача надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, так як прийняття рішення з даного питання є дискреційним повноваженням відповідача.
Крім того, судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних. Оскільки рішення з питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідачем не було прийнято, то дане право позивача ще не було ним порушено.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у рішенні від 14 вересня 2020 року, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 січня 2021 року, у зразковій справі № 560/2120/20, в якому зазначено про те, що вимоги здійснення перерахунку пенсій без обмеження їх граничного розміру задоволенню не підлягають як передчасні (заявлені на майбутнє).
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ураховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, з огляду на задоволення судом позовної вимоги немайнового характеру, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 01.03.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 01.03.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», прийнявши за результатами її розгляду обґрунтоване рішення.
4. У задоволенні інших вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Суддя Р.П. Качур