22 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
власника майна ОСОБА_6
представника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 березня 2025 року,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24.03.2025 задоволено клопотання старшого слідчого 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_9 , за погодження прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 та накладено арешт на майно, вилучене 06.03.2025 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy S21 Ultra» IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 із вмонтованою сім-карткою оператора мобільного зв'язку з номером НОМЕР_3 ;
- ноутбук марки «Асеr» в корпусі фіолетово-чорного кольору модель «Aspire 4740 G-334G32, S/N: LXPML0C051016283141601;
Справа № 761/9991/25 Слідчий суддя - ОСОБА_11
Апеляційне провадження № 11-сс/824/3052/2025 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
- флеш-накопичувач марки «Apacer» S/N: 24440TAHYT40NVT400;
- грошові кошти в сумі 154 400 доларів США (1544 банкноти номіналом по 100 доларів США).
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy S21 Ultra» IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 із вмонтованою сім-карткою оператора мобільного зв'язку з номером НОМЕР_3 ; ноутбук марки «Асеr» в корпусі фіолетово-чорного кольору модель «Aspire 4740 G-334G32, S/N: LXPML0C051016283141601; флеш-накопичувач марки «Apacer» S/N: 24440TAHYT40NVT400, та відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на грошові кошти в сумі 154 400 доларів США.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, захисник зазначала, що долучені до клопотання протоколи огляду в період з 27.11.2024 року по 13.01.2025 року не містять доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України, а більшість протоколів про проведення НСРД взагалі не містять відомостей щодо ОСОБА_6 .
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25.02.2025 року про надання дозволу на проведення обшуку відмовлено у задоволенні клопотання в частині відшукання та вилучення грошових коштів.
Походження грошових коштів, а також співмірність вилученої суми загальній сумі, зазначеній у повідомленні про підозру ОСОБА_6 , не досліджувалась органом досудового розслідування. Зокрема, вилучено 154 400 доларів США, а орган досудового розслідування інкримінує ОСОБА_6 отримання шляхом вчинення кримінального правопорушення 1 299 162 російських рублів 30 копійок, що максимально може складати 18 930 доларів США. Відтак, твердження слідчого про отримання різниці вказаних сум - 135 470 доларів США внаслідок вчинення кримінального правопорушення, є таким, що не відповідає дійсності та нічим не підтверджується, а отже вказані грошові кошти не відповідають критеріям ст. 98 КПК України та не можуть бути речовими доказами.
Стороною захисту надавались докази на підтвердження правомірності походження вилучених грошових коштів, зокрема договори купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна, договір про надання зворотної фінансової допомоги. Однак зазначеним відомостям слідчий суддя не надав належної правової оцінки.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи власника майна ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_5 , який в режимі відеоконференцзв'язку заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши апеляційні доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, 2 відділом 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024000000000750 від 20.08.2024 за підозрою ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Згідно даних клопотання, органом досудового розслідування встановлено, щоорганізована група у складі ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_16 , ОСОБА_14 , з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації і підтримки рішень та дій держави-агресора та окупаційної адміністрації держави-агресора, та передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора та її окупаційній адміністрації, згідно розподілених функцій та ролей по напрямкам фунціоналу в структурі ТОВ «МАК» «МОНОПОЛІЯ», «ООО НОВОСТРОЙ КРЬІМ», вчинили дії, спрямовані на реалізацію і підтримку рішень та дій держави-агресора та окупаційної адміністрації держави-агресора, передачу матеріальних ресурсів підприємствам представникам держави-агресора та її окупаційній адміністрації, що полягає у реалізації, постачанні матеріальних цінностей на загальну суму 1 299 162 російських рублів 30 копійок.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25.02.2025 надано дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно даних протоколу обшуку від 06.03.2025, цього ж дня проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy S21 Ultra» IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 із вмонтованою сім-карткою оператора мобільного зв'язку з номером НОМЕР_3 ;- ноутбук марки «Асеr» в корпусі фіолетово-чорного кольору модель «Aspire 4740 G-334G32, S/N: LXPML0C051016283141601; флеш-накопичувач марки «Apacer» S/N: 24440TAHYT40NVT400; грошові кошти в сумі 154 400 доларів США (1544 банкноти номіналом по 100 доларів США).
Постановою старшого слідчого 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_19 вищевказане майно, вилучене 06.03.2025 в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 22024000000000750.
06.03.2025 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні громадянином України у складі організованої групи умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору (пособництво), окупаційній адміністрації держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації і підтримки рішень та дій держави-агресора та окупаційної адміністрації держави-агресора, передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора та її окупаційній адміністрації, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України.
11.03.2025 старший слідчий 2 відділу 1 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва із клопотанням, погодженим прокурором третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_20 , в якому просив накласти арешт на майно, вилучене 06.03.2025 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон марки «Samsung» модель «Galaxy S21 Ultra» IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 із вмонтованою сім-карткою оператора мобільного зв'язку з номером НОМЕР_3 ;
- ноутбук марки «Асеr» в корпусі фіолетово-чорного кольору модель «Aspire 4740 G-334G32, S/N: LXPML0C051016283141601;
- флеш-накопичувач марки «Apacer» S/N: 24440TAHYT40NVT400;
- грошові кошти в сумі 154 400 доларів США (1544 банкноти номіналом по 100 доларів США).
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24.03.2025 задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на вищевказане майно, вилучене 06.03.2025 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки вищевказана ухвала слідчого судді фактично оскаржена в частині накладення арешту на грошові кошти в сумі 154 400 доларів США, які були вилучені 06.03.2025 під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , то колегія суддів, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, переглядає ухвалу слідчого судді в межах апеляційної скарги, та лише щодо арешту вказаних грошових коштів.
Ухвала слідчого судді в частині питання законності та обґрунтованості накладення арешту на інше майно ніким не оскаржена, а відтак колегією суддів не перевіряється.
Із висновками слідчого судді щодо наявності підстав для накладення арешту на вилучені грошові кошти з метою їх збереження як речових доказів погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання слідчого та наклав арешт на вилучені в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 грошові кошти, з тих підстав, що вказане майно у встановленому законом порядку визнане речовим доказом, може бути набуте кримінально протиправним шляхом чи отримане унаслідок вчинення кримінального правопорушення, а відтак відповідає критеріям, визначеним ч. 1 ст. 98 КПК України.
Матеріали провадження свідчать про те, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою збереження речових доказів.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчим суддею першої інстанції ретельно перевірено майно, на яке слідчий просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на майно, вилучене під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 , оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати, що вказане майно може бути втрачене, відчужене чи передане.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя наклав арешт на майно з дотриманням вимог закону, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізацію мети досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбаченого ч. 1 ст. 170 КПК України.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтвердженні достатніми даними, дослідженими судом.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що вилучені грошові кошти мають законне походження, з посиланням на договори купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна, та договір про надання зворотної фінансової допомоги,не спростовують правильність висновків слідчого судді на даному етапі досудового розслідування кримінального провадження, проте підлягаютьвстановленню і перевірці у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Долучені апелянтом копії договорів та відомостей із пенсійного фонду України, самі по собі не можуть бути належним підтвердженням тієї обставини, що саме за вказані грошові кошти ОСОБА_6 та ОСОБА_21 у подальшому було придбано кошти в іноземній валюті на суму 154 400 доларів США, які подальшому зберігались за місцем проживання підозрюваного
З огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Крім того, що накладення арешту на майно не є припиненням права власності на нього або позбавленням таких прав, а носить тимчасовий характер застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження, тому відповідні обмеження є розумними і співмірними з огляду на завдання кримінального провадження.
Доводи апелянта про те, ухвалою слідчого судді про надання дозволу на обшук за адресою: АДРЕСА_1 не було надано дозвіл на вилучення грошових коштів, не є підставою для відмови у задоволенні клопотання слідчого про арешт такого майна, оскільки положеннями ч. 7 ст. 236 КПК України передбачено можливість тимчасового вилучення речей, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та подальшого арешту майна за умови дотримання вимог ч. 5 ст. 171 КПК України.
При цьому, у даному випадку слідчим дотримано вимоги абзацу 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, оскільки клопотання про арешт майна подано до суду засобами поштового зв'язку 07.03.2025, тобто на наступний день після тимчасового вилучення майна, проведеного на підставі ухвали слідчого судді.
Доводи представника власника майна про недостатність та неналежність наявних у справі доказів для підтвердження вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України, колегія суддів вважає передчасними.
Обставини здійснення особою конкретних дій, доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Наявні на момент розгляду клопотання відомості не перешкоджають накладенню арешту на майно за наведених стороною обвинувачення підстав, та на даному етапі досудового розслідування сукупність долучених до клопотання матеріалів є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, вилученого за місцем проживання ОСОБА_6 .
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Колегією суддів не встановлено недотримання прокурором вимог ст.ст. 171, 172 КПК України при зверненні із клопотанням про арешт майна, які б слугували підставою для відмови у його задоволенні.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що слідчим суддею рішення прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 в інтересах власника майна ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 24 березня 2025 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3