07 травня 2025 року
м. Київ
справа № 463/2695/24
провадження № 61-3458св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова у складі судді Яворського С. Й. від 28 травня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,
Савуляка Р. В., від 03 лютого 2025 року,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1) про стягнення збереженого середнього заробітку.
Позовну заяву мотивовано тим, що він працював у ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді професора кафедри ІНФОРМАЦІЯ_2.
З 08 березня 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивача було призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та зараховано до списків особового складу та призначено на посаду командира бригади військової частини НОМЕР_1 .
До 19 липня 2022 року включно відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 виплачував позивачу середній заробіток як науково-педагогічному працівнику, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту», однак з 20 липня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_1 безпідставно припинено виплачувати гарантований позивачу державою збережений середній заробіток.
У зв'язку із вищезазначеними обставинами позивач вважає, що йому підлягає до виплати середньомісячній заробіток на час мобілізації, оскільки він є педагогічним працівником за період з 20 липня 2022 року по 24 грудня 2023 року відповідно до вимог частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» та за період з 25 грудня 2023 року до 20 березня 2024 року відповідно до вимог статті 57-1 Закону України «Про освіту».
Посилаючись на викладене, позивач просив:
- визнати «вимушеним» залишення ним робочого місця на час особливого періоду у зв'язку із його призовом Україною в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 для виконання конституційного обов'язку по захисту Батьківщини на військову службу на особливий період;
- визнати безпідставним та протиправним припинення нарахування та виплати державної гарантії щодо збереження та виплати ІНФОРМАЦІЯ_1 середнього заробітку відповідно до вимог частини другої статті 57 Закону України «Про освіту'за період з 20 липня 2022 року до 24 грудня 2023 року;
- визнати безпідставним та протиправним не нарахування та виплату йому державної гарантії щодо збереження та виплати ІНФОРМАЦІЯ_1 середнього заробітку відповідно до вимог статті 57-1 Закону України «Про освіту» за період з 25 грудня 2023 року по 20 березня 2024 року;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на його користь середній заробіток за період з 20 липня
2022 року до 20 березня 2024 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 28 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано безпідставним та протиправним припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 державної гарантії щодо збереження та виплати ІНФОРМАЦІЯ_1 середнього заробітку відповідно до вимог частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» за період з 20 липня 2022 року до 24 грудня 2023 року.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 20 липня 2022 року до 23 грудня 2023 року у розмірі 166 157,81 грн.
В решті вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 20 липня 2022 року до 23 грудня 2023 року на підставі частини другої статті 57 Закону України «Про освіту», суд першої інстанції виходив із пріоритетності цієї спеціальної норми, яка поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників щодо збереження середнього заробітку, над загальними положеннями частини третьої статті 119 КЗпП України (якою з 19 липня 2022 року не передбачено збереження середнього заробітку за працівниками, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації). Законом України від 22 листопада 2023 року № 3494-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни та у частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» слова «чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» виключено. Таким чином, на думку суду, позивач мав право на збереження середнього заробітку як педагогічний працівник на підставі частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» за період з 19 липня
2022 року до 24 грудня 2023 року, який безпідставно не нараховував роботодавець. Визначаючи розмір середнього заробітку суд першої інстанції керувався постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року
№ 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.
При цьому суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період з 25 грудня 2023 року до 20 березня 2024 року на підставі статті 57-1 Закону України «Про освіту», оскільки ця норма Закону не віднесена законом до гарантій, якими користуються громадяни, призвані на військову службу під час мобілізації.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 травня 2024 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення збереженого середнього заробітку.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 підставно припинила нарахування середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки зазначене відповідає вимогам КЗпП України та внесенням змін у зазначену норму трудового законодавства у зв'язку з воєнним станом. Суд вважав, що норма частини третьої статті 119 КЗпП України має пріоритет над нормою частини другої статті
57 Закону України «Про освіту», оскільки саме на виконання Закону України № 2352-ІХ, яким внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, а саме слова «зберігається місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігається місце робота і посада» внесено зміни у частину другу статті
57 Закону України «Про освіту» відповідно до Закону № 3494-ІХ від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Суд апеляційної інстанції врахував, що позивач ОСОБА_1 отримував виплати, які йому належать як військовослужбовцю відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 та користувався гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
08 березня 2025 року через засоби поштового зв'язку ОСОБА_1 подав доВерховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просив їх скасувати в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період з 20 липня 2022 року до 24 грудня 2023 рокута направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23, від 11 вересня 2024 року у справі № 158/2181/23, від 13 листопада 2024 року у справі № 158/155/24, від 27 листопада 2024 року у справі № 716/2152/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 08 лютого 1995 року № 100 до обрахунку сум середнього заробітку як державних гарантій педагогічним і науково-педагогічним працівникам згідно із статтею 57 Закону України «Про освіту» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник оскаржує судові рішення з передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав (вказує на порушення судами норм процесуального права відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що норма частини третьої статті 119 КЗпП України має пріоритет над нормою частини другої статті 57 Закону України «Про освіту», оскільки положення частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» є спеціальним та поширюється лише на педагогічних чи науково-педагогічних працівників щодо збереження середнього заробітку. Зазначає, що незважаючи на правильність висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення середнього заробітку на підставі частини другої статті 57 Закону України «Про освіту», однак неправильно здійснив розрахунок такого заробітку.
Зокрема, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що кількість днів прострочення з 20 липня 2022 року до 23 грудня 2023 року становить 157 днів, оскільки за цей період кількість днів прострочення складає 521 день. Тому, з врахуванням середньоденного заробітку у розмірі 1 058,33 грн, сума до стягнення має становити 551 389,93 грн. Звертає увагу, що судом було розраховано середню зарплату з середньої зарплати, а не з виплат за останні два календарні місяці, як це передбачено Постановою Кабінету Міністрів України №100 «Порядок обчислення середньої заробітної плати». Крім цього вважає, що Порядок 100 не підлягає застосуванню у цьому випадку, оскільки державною гарантією, передбаченою частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту» визначено, що за таким працівником зберігається попередній середній заробіток, тобто виплаті підлягає саме попередній середній заробіток, а не виплати, які проводяться виходячи із середньої заробітної плати. В матеріалах справи наявна довідка про нарахування і виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 07 березня 2022 року до 18 липня 2022 року, яка позивачем не оспорювалась, відтак позивач вважає, що обчислення середнього заробітку належить розраховувати, виходячи з вказаного у довідці попереднього заробітку.
Відзив на касаційну скаргу
У квітні 2025 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 01 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами фактичні обставини справи
З 2021 року ОСОБА_1 працював у ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі трудової угоди (контракту) на посаді професора кафедри ІНФОРМАЦІЯ_2.
З 08 березня 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивача було призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та зараховано до списків особового складу, призначено на посаду командира бригади військової частини № НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07 березня 2022 року позивача увільнено з 07 березня 2022 року від виконання трудових обов'язків у зв'язку з призовом на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із збереженням місця роботи та середньої заробітної плати на строки, встановлені статтею 119 КЗпП України.
Починаючи з 20 липня 2022 року позивачу ОСОБА_1 припинено нарахування заробітної плати відповідно до вимог частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» у зв'язку з прийняттям Закону України від 01 липня 2022 року
№ 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності з 19 липня
2022 року. Відповідно до зазначеного Закону № 2352-ІХ внесено зміни у частину третю статті 119 КЗпП, та зазначено «зберігається місце роботи і посада»,
а збереження середнього заробітку виключено.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті
411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Оскільки судові рішення оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період з 20 липня 2022 року до 24 грудня 2023 року на підставі частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» у відповідній редакції, то відповідно до статті 400 ЦПК України їх законність в іншій частині колегією суддів не перевіряється.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року в справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23)).
Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту» (частина друга статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», у зв'язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон
№ 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу, у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов'язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку про те, що за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток.
У постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23) зроблено висновок, що «на рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується; у частині другій статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»); Законом № 2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачають гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації встановлені нормами інших законів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб'єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізації збережено таку гарантію як попередній середній заробіток; в частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників; спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 119 КЗпП України) нормою (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 119 КЗпП України) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається попередній середній заробіток».
Законом України від 22 листопада 2023 року № 3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни та у частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» слова «чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» виключено.
Тобто з 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, не зберігається попередній середній заробіток.
Подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду
від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23), від 11 вересня 2024 року у справі № 158/2181/23 (провадження № 61-16956св23), від 13 листопада 2024 року у справі № 158/155/24 (провадження № 61-7460св24), від 27 листопада 2024 року у справі № 716/2152/23 (провадження
№ 61-7971св24).
Отже, слід дійти висновку про те, що у період до 24 грудня 2023 року за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, попередній середній заробіток зберігався.
У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_1 є науково-педагогічним працівником, який 08 березня 2022 року призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, а тому відповідно до частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час винесення спірного наказу, мав право на отримання середнього заробітку до 24 грудня 2023 року.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, правові висновки Верховного Суду не застосував, встановивши, що ОСОБА_2 є науково-педагогічним працівником, який призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, дійшов неправильного висновку про те, що на позивача не поширюються гарантії, передбачені частиною другою статті
57 Закону України «Про освіту» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку на підставі частини другої статті 57 Закону України «Про освіту», однак рішення місцевого суду не може бути залишено в силі, оскільки суд неправильно здійснив розрахунок такого заробітку.
Зокрема, суд першої інстанції правильно визначивши розмір середньоденної заробітної плати позивача 1 058,33 грн, дійшов помилкового висновку, що кількість днів прострочення з 20 липня 2022 року до 23 грудня 2023 року становить 157 днів, оскільки кількість робочих днів за цей період становить
373 дні, відповідно й розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 394 757,09 грн (1 058,33 х 373).
У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року справа № 757/27799/21-ц (провадження № 61-11515св24) викладено правовий висновок про те, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику. Отже, присуджена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів при її виплаті.
З огляду на зазначене із присудженої позивачу суми середнього заробітку слід утримати установлені законодавством України податки і збори.
Посилання позивача на те, що середній заробіток підлягає стягненню за 521 день помилкові, оскільки розрахунок такого заробітку здійснюється за робочі, а не календарні дні, як помилково вважає позивач.
Доводи касаційної скарги про те, що до спірних правовідносин не застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, також є помилковими, з огляду на зміст пункту 2 постанови та підпункту «ї» пункту 1 Порядку, відповідно до яких чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку залучення працівників до виконання військових обов'язків.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та зміну рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку на підставі частини другої статті 57 Закону України «Про освіту» шляхом збільшення його розміру з 166 157,81 грн до 394 757,09 грн.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року скасувати.
Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 28 травня 2024 року в частині стягнення середнього заробітку на підставі частини другої
статті 57 Закону України «Про освіту» змінити.
Збільшити розмір стягнутого з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 20 липня 2022 року до 24 грудня 2023 року з 166 157,81 грн до 394 757,09 грн (з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів).
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович