28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 367/2448/20
провадження № 61-1024св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,
відповідачі: Бучанська міська рада, ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 квітня 2024 року у складі судді Мерзлого Л. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітня 2020 року заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із позовом до Бучанської міської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішень ради та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
2. Позов обґрунтовано тим, що Бучанською міською радою 26 вересня 2019 року прийнято рішення № 3987-66-VІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 , яким затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210800000:01:091:0005 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
3. На підставі зазначеного рішення державним реєстратором Бородянської селищної ради 15 жовтня 2019 року зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210800000:01:091:0005 за ОСОБА_1 (індексний номер рішення 49160837).
4. При цьому установлено, що рішення Бучанської міської ради від 26 вересня 2019 року № 3987-66-VІІ суперечить вимогам земельного та лісового законодавства України з огляду на наступне.
5. Так, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року у справі № 367/4187/14-ц, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 02 червня 2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року, задоволено позов заступника прокурора Київської області та визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови».
6. Висновки судів підтверджені постановою Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у вищевказаній справі.
7. Судами у даній справі встановлено, що Бучанською селищною радою 25 лютого 2002 року прийнято рішення № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови». На час прийняття такого рішення землі, віднесені до земель житлової та громадської забудови, мали лісогосподарське призначення, тому Бучанська селищна рада перевищила свої повноваження і з порушенням закону, без розпорядження уповноваженого державного органу, за відсутності згоди органу лісового господарства, без відповідного проекту землеустрою прийняла рішення про віднесення земель лісового фонду до земель житлової та громадської забудови.
8. Також судами встановлено, що належність спірних земель до лісового фонду, віднесених до категорії лісів першої групи, підтверджується їх розташуванням у відповідному кварталі Бучанської лісової дачі згідно з довідкою ВО «Укрдержліспроект» від 14 липня 2014 року, а також планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування: планшетом-картою-схемою лісонасаджень (розташування урочищ) у Плані лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу Київського обласного виробничого тресту зеленого господарства (лісовпорядкування 1988 року) відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України.
9. Площа земельної ділянки Бучанської лісогосподарської установи, яку рішенням Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року віднесено до земель житлової та громадської забудови в межах Бучанської селищної ради становила 890 га згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
10. Враховуючи викладене, судами визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV, яке прийнято з перевищенням повноважень, всупереч вимогам статті 20, частини четвертої статті 83, пункту 12 Перехідних положень ЗК України та статей 27, 31, 57 ЛК України (в редакції від 20 грудня 2001 року), так як жодних рішень органів державної влади про передачу земель лісового фонду державної власності до комунальної власності не приймалось.
11. Разом з тим, рішенням Бучанської міської ради від 26 вересня 2019 року № 3987-66-VІІ земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210800000:01:091:0005 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 відведено у приватну власність за рахунок земель лісогосподарського призначення.
12. Віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі підтверджується інформацією та картографічними матеріалами виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 21 січня 2020 року № 25.
13. Згідно вказаної інформації земельна ділянки з кадастровим номером 3210800000:01:091:0005 відноситься до земель лісового фонду Бучанського лісгоспу Київського обласного управління комунального господарства та розташовані в кварталі 24 Бучанської лісової дачі.
14. Правовий статус спірної лісової ділянки посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, а саме Планом лісонасаджень Бучанського комунального лісхозу та Проектом організації і розвитку лісового господарства Бучанського комунального лісхозу Бучанської лісової дачі.
15. Так, вилучення земель лісогосподарського призначення державної власності та зміна їх цільового призначення належала виключно до компетенції Кабінету Міністрів України. У даному випадку рішення про передачу у власність земельних ділянок прийнято неуповноваженим на це органом - Бучанською міською радою, тоді як повноваження по розпорядженню спірною земельною ділянкою державної власності належали Кабінету Міністрів України.
16. Таким чином, Бучанська міська рада при прийнятті рішення від 26 вересня 2019 року № 3987-66-VІІ, яким передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку по АДРЕСА_1 , вийшла за межі визначених законом повноважень, оскільки вирішення питання вилучення земель лісового фонду державної власності та зміна їх цільового призначення не належало до компетенції Бучанської міської ради.
17. Згідно інформації Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2020 року № 4701/0/2-20 рішення про вилучення та зміну цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення Бучанського комунального лісгоспу в межах кварталів 23 і 24 Бучанської лісової дачі останнім не приймалися.
18. У даному випадку, оспорювана земельна ділянка до її відведення у приватну власність мала лісогосподарське призначення.
19. Крім того, всупереч вказаним вимогам законодавства державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки з кадастровими номерами 3210800000:01:091:0005 не проводилась, як наслідок Бучанська міська рада не мала права приймати оскаржуване рішення про передачу земельної ділянки у власність.
20. Оскільки у ОСОБА_1 право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом визнання недійсним рішення Бучанської міської ради та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння на користь держави.
21. Отже, земельна ділянка вилучена спірним рішенням Бучанської міської ради мала лісогосподарське призначення та вкрита лісом. Відбулась незаконна зміна цільового призначення землі.
22. У даному випадку Бучанською міською радою всупереч вимогам земельного та лісового законодавство відведено в приватну власність земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,1000 га для її забудови.
23. Враховуючи викладене, просив суд: визнати недійсним рішення Бучанської міської ради від 26 вересня 2019 року № 3987-66-VІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 . Про передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3210800000:01:091:0005 у приватну власність ОСОБА_1 »; витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 3210800000:01:091:0005 вартістю 4 277,56 грн з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
24. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
25. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що постановою Верховного Суду по справі № 367/4187/14-ц від 26 травня 2021 року спростовано обставини, на які посилається прокурор у даній справі, зокрема, підтверджується відсутність на території м. Буча будь-яких земель лісогосподарського призначення, крім земель Клавдіївського лісгоспу площею 42,6 га.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
26. У січні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури.
27. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
28. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
29. У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
30. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року в справі № 6-99цс14, від 24 грудня 2014 року в справі № 6-212цс14, від 21 січня 2015 року в справі № 6-224цс14, від 01 липня 2015 року в справі № 6-50цс15, від 30 вересня 2015 року в справі № 6-196цс15, від 03 лютого 2016 року в справі № 6-1814цс15, від 27 вересня 2017 року в справі № 6-2686цс16 від 18 жовтня 2017 року в справі № 1328/972/2012, у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 707/2192/15-ц, від 21 лютого 2018 року в справі № 488/5476/14-ц, від 11 липня 2018 року в справі № 911/4654/15, від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 04 лютого 2020 року в справі № 911/3897/17, від 06 квітня 2020 року в справі № 369/8770/14-ц, від 30 вересня 2020 року в справі № 363/669/17, від 07 жовтня 2020 року в справі № 369/16418/18, від 26 травня 2021 року в справі № 367/4187/14-ц, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
31. Також підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме: недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
32. Касаційна скарга мотивована тим, що відмова судів у задоволенні позовних вимог фактично ґрунтується на доводах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 367/4187/14-ц, якою залишено без змін рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, скасовано рішення суду від 27 квітня 2014 року та відмовлено у задоволенні позову прокуратури, зокрема, про визнання недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-XXIV, яким віднесено землі лісогосподарського призначення до земель житлової та громадської забудови.
33. Заявник вважає, що вказані висновки про неналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення є безпідставними, з огляду на таке.
34. Рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-XXIV, яким незаконно віднесено землі лісогосподарського призначення до земель житлової та громадської забудови, не є належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом правомірності дій Бучанської міської ради при відведенні в приватну власність оспорюваної земельної ділянки в розумінні приписів статей 76-83 ЦПК України з огляду на його невідповідність приписам статей 12, 116, 122, 149 ЗК України, оскільки ним не затверджувалось жодних проектів землеустрою щодо відведення або вилучення із складу земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі земельних ділянок і таке віднесення проведено неуповноваженим органом за відсутності погодження органу лісового господарства та органів державного контролю, а державна експертиза землевпорядної документації взагалі не проводилась.
35. Крім того, жодних рішень органів державної влади про зміну статусу земель Бучанського лісництва Бучанської лісової дачі та їх виведення з державної власності не приймалось жодним уповноваженим на це органом державної влади.
36. Водночас право власності держави на усі земельні ділянки лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі, в тому числі і на вищевказану оспорювану земельну ділянку, посвідчується за приписами статей 93, 94 ЛК України та пунктом 5 Прикінцевих положень ЛК України планово-картографічними матеріалами, розробленими у 1988 році, і до одержання в установленому порядку правопосвідчувальних документів, зазначені планово-картографічні матеріали є належними доказами на підтвердження права постійного користування на раніше надані землі.
37. Судами не враховано, що інформація, надана ВО «Укрдержліспроект» щодо факту накладення спірної земельної ділянки на землі Бучанської лісової дачі, з доданим викопіюванням з публічної кадастрової карти України, є допустимим доказом в розумінні статті 78 ЦПК України, оскільки надана уповноваженим суб'єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів.
38. З урахуванням викладеного, розпорядження спірною земельною ділянкою Бучанською селищною радою могло бути можливим лише після її вилучення з постійного користування Бучанської лісогосподарської установи обласною або районною державною адміністрацією за відповідною згодою землекористувача з подальшим переведенням лісових земель до нелісових.
39. При прийнятті оскаржуваного рішення судами взагалі не спростовано належними, допустимими, достовірними і достатніми, в розумінні приписів статей 76-80 ЦПК України доказами висновки, викладені за результатами проведення судових земельно-технічних експертиз від 21 липня 2017 року та від 24 липня 2017 року у кримінальному провадженні № 42015110000000391, які наявні у матеріалах справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
40. У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури від Бучанської міської ради, у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
41. Бучанською міською радою 26 вересня 2019 року прийнято рішення № 3987-66-VІІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1 , яким затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210800000:01:091:0005 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
42. На підставі зазначеного рішення державним реєстратором Бородянської селищної ради 15 жовтня 2019 року зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3210800000:01:091:0005 за ОСОБА_1 (індексний номер рішення 49160837).
43. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06 лютого 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року, позов задоволено. Визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови».
44. Зазначеним рішенням суду було встановлено, що спірні земельні ділянки є землями лісогосподарського призначення, віднесені до лісів першої категорії, знаходились за межами населеного пункту та перебували у державній власності до винесення оскаржуваних розпоряджень і їх передачі у власність відповідачам.
45. Вказаним рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка, яка відноситься до земель лісогосподарського призначення, незаконно вибула з володіння власника - держави поза його волею, без відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України, у зв'язку зі перевищенням Бучанською селищною радою своїх повноважень шляхом ухвалення рішення №71/1-4-XXIV від 25 червня 2002 «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови» та Бучанською міською радою шляхом ухвалення рішень про передачу спірної землі у власність громадянам у порядку приватизації.
46. Разом з тим, рішенням Ірпінського міського суду Київської області по справі № 367/4187/14-ц від 23 квітня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами задоволено. Скасовано рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
47. Задовольняючи заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, суд першої інстанції виходив з того, що у липні 2017 року заявник вперше виявив « Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1961 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1961 року), яке затверджене рішенням виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 10 листопада 1962 року № 527 «Про наслідки обліку земель Києво-Святошинського району, проведеного графічним способом», та « Дело по учету земель графическим способом Киево-Святошинского района Киевской области» 1975 року («Справа з обліку земель графічним способом Києво-Святошинського району Київської області» 1975 року), які є істотною для справи обставиною, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
48. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що як у межах смт. Буча, так і в межах Бучанської селищної ради станом на дату прийняття спірного рішення Бучанської селищної ради (25 червня 2002 року), не існували земельні ділянки державного лісового фонду - Бучанська лісова дача площею 890 га, а також не було будь-якого спеціалізованого лісогосподарського підприємства, яке могло бути землекористувачем вказаної території, зокрема, й Бучанського лісгоспу. Територія колишньої Бучанської лісової дачі площею 890 га знаходилась в межах селища Буча задовго до прийняття Бучанською селищною радою оскаржуваного рішення від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови». З огляду на вказане суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, перебувала у 2002 році у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала. Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га з 1991 року до 2012 року, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, оскільки пункт 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України виключено на підставі Закону України від 06 вересня 2012 року № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».
49. Постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Київської області залишено без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року без змін.
50. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа і до якої також входить земельна ділянка, яка є предметом спору, перебувала у 2002 році у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала, а тому Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році.
51. Постановою Верховного Суду по справі № 367/4187/14-ц від 26 травня 2021 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишено без змін.
52. Колегія суддів суду касаційної інстанції в постанові від 26 травня 2021 року по справі № 367/1487/14-ц погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що спірна земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, у 2002 році перебувала у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала, що є нововиявленими обставинами в цій справі.
53. Таким чином, Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, та передавати земельні ділянки громадянам під забудову протягом 2006-2012 років.
54. Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, а також із 1991 року до 2012 роки, оскільки пункт 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України виключено на підставі Закону від 06 вересня 2012 року №5245-VI.
55. Крім того, згідно постанови Верховного Суду від 26 травня 2021 року, оскаржуване рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-XXIV відповідає нормам пункту 1 статті 20 «Встановлення та зміна цільового призначення земель» ЗК України. Це рішення у рамках реалізації Закону України від 05 квітня 2001 року «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування у місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області» прийняте відповідно до пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, і в тому числі з урахуванням потреб вказаного експерименту.
Позиція Верховного Суду
56. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
57. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
58. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
59. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
60. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
61. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
62. Частиною першою статті 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами. Юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
63. Відповідно частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
64. Згідно з частиною першою статті 19 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття спірних рішень щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок) передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
65. Відповідно до статті 55 ЗК України (в редакції від 20 грудня 2001 року) до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів.
66. Відповідно до статті 55 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
67. Відповідно до статей 56, 57 ЗК землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.
68. Статтею13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
69. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (стаття 84 ЗК України).
70. Частиною дев'ятою статті 149 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, щоКабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
71. Відповідно до частини першої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
72. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
73. Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
74. Відповідно до частини четвертої, п'ятої статті 48 ЛК України (у редакції, чинній на момент надання спірних земельних ділянок у власність) матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.
Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
75. Відповідно до частини першої статті 33 ЛК України сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на відповідній території, зокрема, передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними.
76. Згідно з частиною першою статті 53 ЛК України державний лісовий кадастр ведеться центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства за єдиною для України системою за рахунок коштів державного бюджету.
77. Облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування. Ведення обліку лісів забезпечується постійним підтриманням в актуалізованому стані характеристик кожної лісової ділянки, їх змін, спричинених господарською діяльністю, стихійним лихом або іншими причинами (частини перша-третя
статті 54 ЛК України).
78. Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
79. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
80. Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.
81. Верховний Суд сформував сталу практику у подібних спорах за позовами прокурора щодо витребування на користь держави (територіальної громади) земельних ділянок лісового фонду, отриманих з порушенням приписів законодавства та відчужених на користь третіх осіб.
82. Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).
83. Власник з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).
84. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
85. У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
86. Звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належать до земель лісового фонду, а рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV, яким землі Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, віднесено до земель житлової та громадської забудови та зараховано до земель запасу, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 жовтня 2014 року у справі № 367/4187/14-ц було визнано недійсним, а тому Бучанська міська рада протиправно розпорядилася спірною земельною ділянкою лісового фонду.
87. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18) виснувала, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
88. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року у справі № 367/4187/14-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року, за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами було скасоване рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2014 року та у задоволенні позову прокурора, зокрема, про визнання недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-XXIV, відмовлено.
89. Постановою Верховного Суду від 26 травня 2021 року було залишено без змін прийняті у справі № 367/4187/14-ц рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року.
90. На час вирішення спору у цій справі вказане рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-XXIV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови» є дійсним.
91. Зокрема, Верховний Суд у справі № 367/4187/14-ц, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, виходив з того, що земельна ділянка площею 890 га у 2002 році перебувала у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала. Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, та передавати земельні ділянки громадянам під забудову протягом 2006-2012 років.
92. У справі № 367/4187/14-ц досліджено лист ДП «Київський науково-дослідний і проєктний інститут землеустрою» від 02 червня 2017 року № 06-1.2/522, лист Державного агентства лісових ресурсів від 30 січня 2017 року № 02-19/460-17, висновок експерта № 3-16 за результатами експертного земельно-технічного дослідження, складений 11 жовтня 2016 року судовим експертом ТОВ «Судово-експертний Альянс» Третяком А. М., висновок експерта від 20 січня 2020 року № 4969/19-41 за результатами судової земельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/3014/16.
93. Відповідно до листа ДП «Київський науково-дослідний і проєктний інститут землеустрою» від 02 червня 2017 року № 06-1.2/522 територія смт Буча у період з 1993-2003 років становила 923,5469 га.
94. Згідно з проведеними вимірами та доданим картографічним матеріалом, територія колишньої Бучанської лісової дачі площею 890 га знаходилась у межах селища Буча задовго до прийняття Бучанською селищною радою оскаржуваного рішення від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови».
95. Відповідно до листа Державного агентства лісових ресурсів від 30 січня 2017 року № 02-19/460-17 Держлісагентство матеріали щодо лісовпорядкування Бучанської лісової дачі 1988 року не затверджувало. У Держлісагентстві немає інформації про затвердження цих матеріалів державними органами лісового господарства або іншими державними органами, які існували у період їх виготовлення.
96. Відповідно до висновку експерта № 3-16 за результатами експертного земельно-технічного дослідження, складеного 11 жовтня 2016 року судовим експертом ТОВ «Судово-експертний Альянс», земельна ділянка площею 890 га, яку частково (площею 252,9 га) обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа, у 2002 році перебувала у межах селища Буча та статусу земель лісу 1-ї категорії не мала.
97. Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, а також із
1991 року до 2012 роки, оскільки пункт 12 розділу Х «Перехідні положення»
ЗК України виключено на підставі Закону від 06 вересня 2012 року № 5245-VI.
98. Рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-XXIV у справі № 367/4187/14-ц визнано таким, що відповідає пункту 1 статті 20 ЗК України. Це рішення у рамках реалізації Закону України від 05 квітня 2001 року «Про державно-правовий експеримент розвитку місцевого самоврядування у місті Ірпені, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське Київської області» прийняте відповідно до пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.
99. Відповідно до висновку експерта від 20 січня 2020 року № 4969/19-41 за результатами судової земельно-технічної експертизи, призначеної у справі
№ 911/3014/16 ухвалою Господарського суду Київської області від 29 серпня 2017 року, який за клопотанням Бучанської міської ради долучено судом до матеріалів справи, координати поворотних точок (кутів) окружних меж планшетів лісовпорядкування № 4-18 у геодезичному журналі, який є складовою проєкту організації та розвитку господарства Бучанського комунального лісгоспу, є координатами умовної системи координат, яка не має прив'язки до пунктів державної геодезичної мережі або геодезичних меж згущення, у зв'язку з чим за вказаними координатами не можливо визначити розташування земельних ділянок у натурі (на місцевості).
100. З урахуванням зазначеного, зокрема, встановлених у справі № 367/4187/14-ц обставин, які не підлягають доказуванню, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги прокурора у цій справі не підлягають до задоволення, оскільки прокурор не довів, що рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV є незаконним, а спірна земельна ділянка належала до лісового фонду та була передана у власність незаконно, всупереч вимогам земельного та лісового законодавства.
101. Переглядаючи рішення суду першої інстанції у цій справі, апеляційний суд правильно зауважив, доводи апеляційної скарги (які є подібними доводам касаційної скарги) зводяться фактично до намагань прокурора переоцінити висновки судів у справі № 367/4187/14-ц. У позові прокурор значною мірою посилався на визнання незаконним рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV.
102. Враховуючи те, що у справі № 367/4187/14-ц встановлено, що Бучанська селищна рада мала повноваження розпоряджатися земельними ділянками у межах території 890 га, у тому числі і 252,9 га, які обслуговувала Бучанська лісогосподарська установа у 2002 році, та передавати земельні ділянки громадянам протягом 2006-2012 років, суди дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі.
103. Слід також зазначити, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 07 березня 2024 року у справі № 367/4187/14-ц, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2024 року, у задоволенні заяви керівника Київської обласної прокуратури про перегляд рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2020 року за нововиявленими обставинами відмовлено.
104. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої інстанції та апеляційного суду. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків.
105. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які прокурор послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.
106. Схожі висновки містять у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 367/2865/18.
107. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
108. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
109. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.
2. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович