28 травня 2025 року
м. Київ
справа № 759/14917/20
провадження № 61-16996св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
відповідач(позивач за зустрічним позовом) -ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Сушко Л. П.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини разом із матір'ю, відібрання дитини та повернення її матері.
2. Позов обґрунтовано тим, що вона являється матір'ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із батьком доньки ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі не перебувала та на даний час фактичних шлюбних стосунків не підтримує.
3. Спільне проживання з ОСОБА_2 припинилось з осені 2019 року у зв'язку з повною відсутністю взаєморозуміння і конфліктами.
4. Зазначала, що спочатку ОСОБА_2 не заперечував проти проживання доньки разом з нею та між ними була усна домовленість щодо графіку спілкування дитини з батьком.
5. 03 липня 2020 року ОСОБА_2 забрав доньку на два тижні на канікули та після цього не повернув її.
6. Вказувала, що 09 серпня 2020 року нею було викликано працівників поліції за фактом зникнення дитини та самовільного відібрання її ОСОБА_2 .
7. 18 серпня 2020 року ОСОБА_2 без дозволу та не порадившись з нею забрав документи дитини зі спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням французької мови № 269 м. Києва та перевів навчатись доньку до дистанційної загальноосвітньої школи ТОВ «Центр освіти «Оптіма».
8. Зазначала, що ОСОБА_2 самостійно, всупереч її волі, змінив місце проживання доньки та на теперішній час ігнорує її вимоги щодо добровільного її повернення до місця проживання.
9. Вважає дії ОСОБА_2 протиправними та такими, що порушують фізичний, психоемоційний, моральний та духовний стан доньки.
10. Таким чином, вказувала, що визначення місця проживання доньки разом з нею відповідатиме її інтересам, оскільки вона має можливість забезпечити їй належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням доньки.
11. В жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, служба у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, про визначення місця проживання дитини з батьком.
12. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що під час спільного проживання з ОСОБА_1 у них народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З осені 2019 року він проживає окремо з ОСОБА_1 .
13. Вказував, що з народження доньки остання проживала у будинку, який належить йому на праві приватної власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і саме цей будинок донька вважає своєю домівкою.
14. Зазначав, що він постійно піклується про добробут родини, забезпечуючи її матеріальне утримання, відпочинок на високому рівні, приймає активну участь у вихованні доньки, у тому числі влаштував у престижну школу.
15. Після припинення спільного проживання його з ОСОБА_1 дитина проживала з грудня 2019 року до червня 2020 року разом з матір'ю за місцем проживання матері.
16. За весь час проживання дитини разом з матір'ю донька скаржилась на те, що мати не приділяє їй належної уваги, яку вона потребує, не займається її дозвіллям та виявила бажання проживати разом з батьком в с. Гатне.
17. 27 червня 2020 року ОСОБА_1 змушена була привести дитину до нього та з цього часу дитина проживає разом із ним і відмовляється повертатись проживати разом з матір'ю.
18. Крім того, вказував, що донька спілкується з матір'ю лише в телефонному режимі за власним бажанням і він не чинить жодних перешкод дитині у спілкуванні з матір'ю.
19. Посилався на те, що визначення місця проживання доньки разом із ним відповідатиме її інтересам, оскільки він має можливість забезпечити їй належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням доньки.
20. Враховуючи викладене, просив суд: визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 ; заборонити ОСОБА_1 та/або будь-яким іншим особам змінювати місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з місця проживання з батьком ОСОБА_2 на місце проживання з матір?ю ОСОБА_1 та/або будь-якою іншою особою; зобов?язати ОСОБА_1 та/або будь-яких інших осіб, за обставин зміни місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повернути дитину її батьку ОСОБА_2 ; у разі не повернення дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьку ОСОБА_2 протягом одного календарного дня відібрати/відбирати негайно у матері ОСОБА_1 та/або будь-яких інших осіб, у яких знаходиться дитина, та повернути дитину її батьку ОСОБА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
21. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 березня 2024 року у складі судді П'ятничук І. В. в задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено частково.
22. Визначено місце проживання неповнолітньої ОСОБА_4 разом з батьком - ОСОБА_2 , за місцем його фактичного проживання: АДРЕСА_1 .
23. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.
24. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своєї дитини, а тому, враховуючи ставлення сторін до доньки, участь кожного з них у її вихованні, більшу прихильність дитини до батька, який створив належні умови для виховання та розвитку дитини, яка має стійкі соціальні зв'язки, висловлену думку ОСОБА_4 щодо того, з ким бажає проживати остання, суд виходячи з якнайкращих інтересів дитини дійшов висновку, що визначення місця проживання дитини сторін з батьком в ситуації, що склалась на час розгляду справи, відповідатиме якнайкращим інтересам дитини сторін.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
25. Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким первісний позов задоволено.
26. Визначено місце проживання ОСОБА_4 разом з матір'ю ОСОБА_1 .
27. Відібрано у ОСОБА_2 дитину ОСОБА_4 та повернуто її матері ОСОБА_1 .
28. В задоволенні зустрічного позову відмовлено, здійснено розподіл судових витрат.
29. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , виходив із того, що ОСОБА_2 самочинно та без згоди ОСОБА_1 змінив місце проживання спільної малолітньої дитини, способом її викрадення, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування положень частини першої статті 162 СК України, а саме відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання.
30. При цьому судом під час розгляду справи враховано акт обстеження умов проживання в належній ОСОБА_1 квартирі та вказано, що внаслідок дій ОСОБА_2 між дитиною та матір'ю втрачений сталий емоційний зв'язок, що суперечить сімейним цінностям, які полягають у якнайкращому вихованні дитини, тобто мають враховуватись саме її інтереси.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
31. У грудні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
32. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 24 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
33. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
34. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення місцевого суду.
35. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц, від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 24 квітня 2019 року в справі № 300/908/17, від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц, від 17 липня 2019 року в справі № 185/6994/15-ц, від 01 квітня 2020 року в справі № 165/2839/17, від 04 серпня 2021 року в справі № 654/4307/19, від 22 серпня 2023 року в справі № 686/16237/20, від 06 грудня 2023 року в справі № 638/14616/18, від 14 грудня 2023 року в справі № 127/20368/21, від 31 січня 2024 року в справі №449/1019/20, від 22 травня 2024 року в справі № 757/13109/21, від 17 липня 2024 року в справі № 594/1294/20, від 09 жовтня 2024 року в справі № 453/1515/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
36. Також підставою касаційного оскарження заявник зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
37. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, а саме: недослідження зібраних в справі доказів, необґрунтоване відхилення клопотання (заяви) (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
38. Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не було вислухано та почуто дитину, що позбавило її права брати активну участь у вирішенні її долі, зокрема, у визначені її місця проживання.
39. Судом не враховано, що на момент розгляду апеляційним судом справи ОСОБА_4 виповнилось 13 років і 9 місяців. Під час розгляду справи суду наголошувалось на тому, що з досягненням 14 років ОСОБА_4 сама буде наділена повноваженнями визначати своє місце проживання відповідно до частини третьої статті 160 СК України.
40. Натомість під час розгляду справи в місцевому суді дитина була вислухана і почута судом, у зв'язку із чим суд мав можливість ухвалити судове рішення з урахуванням аргументів та доводів дитини, оцінивши такі доводи в сукупності з іншими матеріалами справи.
41. Також заявник посилається на те, що на час розгляду вказаної справи місце проживання ОСОБА_4 не було встановлено ані судом, ані органом опіки та піклування, а тому вимога про відібрання дитини на підставі частини першої статті 162 СК України є передчасною та задоволенню не підлягає.
42. Крім того, вважає помилковими посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_2 було одноосібно змінено місце проживання дитини, оскільки батько не міг «самочинно змінити місце проживання дитини», тому що дитину до батька привезла ОСОБА_1 за бажанням самої дитини, що підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема, пояснення самої дитини, які надавались органам поліції та органу опіки та піклування у різні періоди. Наведене підтверджується вислуховуванням дитини у суді першої інстанції.
43. В оскаржуваній постанові міститься посилання на те, що ОСОБА_1 втратила емоційний зв'язок з дитиною, проте всупереч інтересам дитини суд ухвалив рішення, яким через процедуру державного примусу відібрав дитину до матері, з якою втрачено емоційний зв'язок.
44. При цьому на виконання постанови Верховного Суду від 30 листопада 2022 року про забезпечення позову у даній справі батько привозив дитину на зустрічі з ОСОБА_1 , і такі зустрічі відбувались регулярно згідно з графіком, встановленим судом.
45. Таким чином, зазначає, що ОСОБА_2 ніколи не здійснювались перешкоди матері у доступі до дитини.
46. Під час розгляду справи ОСОБА_1 не надано доказів того, що встановлення місця проживання дитини з батьком не відповідає найкращим інтересам дитини.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
47. У січні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 .
48. Відзив представника ОСОБА_1 мотивовано тим, що від самого народження ОСОБА_4 була нерозлучна з матір'ю, яка у свою чергу забезпечувала дитину всім необхідним, якнайкраще турбувалась про всебічний та гармонічний розвиток дитини.
49. Після припинення сімейних відносин з ОСОБА_2 на початку вересня 2019 року ОСОБА_1 разом із донькою за усної згоди ОСОБА_2 переїхала проживати у свою трикімнатну квартиру. У вказаній квартирі у дитини є своя кімната, створені умови для відпочинку та навчання.
50. З вересня 2019 року по липень 2020 року мама з донькою постійно проживали у вказаній квартирі, в свою чергу ОСОБА_2 періодично зустрічався із донькою за своїм місцем проживанням, отже був обізнаний про місце проживання дочки, жодних заяв чи звернень у вказаний період не заявляв.
51. Разом із тим, після перебування дочки на тимчасових канікулах у батька у липні 2020 року, останній дитину не повернув, вчиняв дії щодо недопущення матері до дитини.
52. Вважає, що посилання у касаційній скарзі на те, що дитина не була почута в суді апеляційної інстанції, є безпідставними, оскільки дитина опитувалась в місцевому суді, органом опіки та піклування, тому, вважає, що думка дівчинки була почута судом. При цьому апеляційний суд її правильно оцінив і не взяв за така підтверджується, що така думка не відповідає інтересам дитини, оскільки дитина останні чотири роки була ізольована від матері.
53. Вказує, що твердження ОСОБА_2 про те, що дитина сама виявила волю на проживання із батьком, не відповідають фактичним обставинам, оскільки дитина не змогла наодинці з матір'ю пояснити таке рішення, як і не пояснено батьком суду, чим викликана поява нічим викликаної агресії у дитини після залишення її у себе.
54. Також вказує, що посилання ОСОБА_2 на відсутність перешкод у спілкуванні матері з дитиною є хибними, оскільки ОСОБА_1 двічі подавалась заява про забезпечення позову щодо зобов'язання батька забезпечувати контакт дитини із матір'ю. При цьому у зв'язку з невиконанням батьком вказаних судових рішень було відкрито виконавче провадження, матеріали справи містять акти невиконання заходів забезпечення позову, складених, у тому числі, за участі представників Гатненської сільської ради.
55. Вказує, що дитина не має належного медичного обслуговування, тому було ініційовано позов ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_2 вчинити певні дії, а саме забезпечити проведення медичного обстеження та забезпечення незалежного оцінювання рівня знань (справа № 759/7359/23, яка перебуває на розгляді в апеляційному суді).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
56. ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поза зареєстрованим шлюбом народилась донька ОСОБА_4 .
57. Після припинення спільного проживання сторін з осені 2019 року донька проживала разом із ОСОБА_1 .
58. 03 липня 2020 року ОСОБА_2 забрав спільну доньку на два тижні на канікули та після цього не повернув.
59. 09 серпня 2020 року ОСОБА_1 викликано працівників поліції за фактом зникнення дитини та самовільного відібрання її ОСОБА_2 .
60. 18 серпня 2020 року ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 забрав документи дитини зі спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням французької мови № 269 м. Києва та перевів навчатись доньку до дистанційної загальноосвітньої школи ТОВ «Центр освіти «Оптіма».
61. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 .
62. Згідно довідки від 11 серпня 2020 року ОСОБА_1 працює в ТОВ «Рейл Лоджистікс» на посаді заступника начальника відділу казначейства та її дохід за період з 01 серпня 2019 року по 31 липня 2020 року становить 311 266,45 грн.
63. 30 жовтня 2020 року головним спеціалістом відділу з профілактичної роботи служби у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області складено акт обстеження житлово-побутових умов проживання сім'ї за адресою: АДРЕСА_1 .
64. Відповідно до вказаного акта ОСОБА_2 разом з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає у власному двоповерховому будинку, у якому зроблений ремонт, що облаштований належним чином, є багато іграшок, книг, є місце для підготовки уроків, зі слів дитина хоче проживати разом з батьком, створені всі умови для проживання дитини.
65. Згідно довідки АТ «Укртрансгаз» від 12 жовтня 2020 року ОСОБА_2 займає посаду фахівця управління (служби) керування ризиками та його дохід за період з березня 2019 року по вересень 2020 року складає 953 829,64 грн.
Позиція Верховного Суду
66. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
67. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
68. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
69. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
70. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
71. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
72. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
73. Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
74. Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов'язків.
75. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
76. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
77. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
78. Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
79. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
80. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
81. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
82. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
83. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
84. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
85. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
86. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
87. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
88. Судами встановлено, що під час проживання у цивільному шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дочка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
89. Сторонами не заперечувалось, що після припинення спільного проживання восени 2019 року дитина проживала разом із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .
90. У липні 2020 року ОСОБА_2 забрав спільну дитину на два тижні на канікули та після цього не повернув матері, з якою дитина проживала.
91. 09 серпня 2020 року ОСОБА_1 викликано працівників поліції за фактом зникнення дитини та самовільного відібрання її ОСОБА_2 .
92. 18 серпня 2020 року ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 забрав документи дитини зі спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням французької мови № 269 м. Києва та перевів навчатись доньку до дистанційної загальноосвітньої школи ТОВ «Центр освіти «Оптіма».
93. Наведені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом 03 вересня 2020 року.
94. В жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком.
95. Посилався на те, що з липня 2020 року на прохання дитини остання проживає із ним, дитина вважає будинок, у якому вона проживає разом із ним, своєю домівкою. Він постійно піклується про добробут родини, забезпечуючи її матеріальне утримання, відпочинок на високому рівні, приймає активну участь у вихованні доньки, у тому числі влаштував у престижну школу.
96. Вказував, що донька спілкується з матір'ю лише в телефонному режимі за власним бажанням і він не чинить жодних перешкод дитині у спілкуванні з матір'ю. Посилався на те, що визначення місця проживання доньки разом із ним відповідатиме її інтересам, оскільки він має можливість забезпечити їй належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням доньки.
97. Під час розгляду справи судами встановлено, що як мати, так і батько, забезпечені власним житлом, які є належними для проживання дитини; обоє батьків мають відповідний дохід, позитивну характеристику з місця роботи, що дає підстави для висновку про те, що і батько, і мати, здатні надати дитині належні умови для виховання та розвитку, забезпечити всім необхідним.
98. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
99. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
100. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
101. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
102. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
103. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави - учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
104. Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави - учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави - учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
105. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, в яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.
106. Ухвалюючи рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13), ЄСПЛ вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
107. Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
108. Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
109. Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
110. Рішенням Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області від 25 січня 2024 року № 2/7 «Про затвердження висновку комісії з питань захисту прав дитини щодо розв'язання спору про визначення місця проживання малолітньої дитини» затверджено висновок комісії з питань захисту прав дитини від 16 січня 2024 року щодо розв'язання спору про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У вказаному висновку, серед іншого, зазначено:
ОСОБА_1 працює заступником відділу казначейства ТОВ «Рейл Лоджистікс», має позитивну характеристику з місця роботи. Відповідно до акта обстеження умов проживання (від 29 листопада 2023 року) за місцем її проживання створені належні умови для проживання дитини: є окрема кімната для малолітньої ОСОБА_4 , облаштована з санітарно-гігієнічними нормами.
З липня 2021 року ОСОБА_4 проживає разом із батьком - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 та повністю ізольована від спілкування з матер'ю.
Службою у справах дітей та сім'ї Гатненської сільської ради неодноразово перевірялись умови проживання дитини. Встановлено, що умови проживання задовільні: у дитини наявне місце для відпочинку, навчання, є іграшки, одяг для дівчинки відповідного віку, інші речі для всебічного розвитку дитини.
Комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Гатненської сільської ради рекомендувала ізолювати від батьків дитину та провести додаткові зустрічі дитини з психологом для визначення психоемоційного стану ОСОБА_4 (т. 7, а. с. 29-31).
111. Також місцевим судом ухвалою від 18 січня 2024 року викликано в судове засідання неповнолітню ОСОБА_4 для опитування в присутності органу опіки.
112. Місцевий суд, ухвалюючи рішення, вказував, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка досягла повних дванадцяти років, у судовому засіданні 22 лютого 2024 року в порядку статті 171 СК України висловила власну думку щодо того, з ким з батьків вона бажає проживати, вказавши, що вона зараз проживає з татом, і це її влаштовує, спілкуватися з мамою вона не хоче та бажає залишить проживати разом з батьком.
113. Водночас під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації надала пояснення, у яких, серед іншого, зазначено:
Служба у справах дітей вважає, що тривалу відсутність контакту дитини з матір'ю (більше року) можна розцінювати як психологічне насильство над дитиною.
Враховуючи вік дитини, відносини мати-дитина виступають первинною моделю відносин, яка так чи інакше відображається на різних аспектах розвитку дитини та його наступних відношеннях з іншими. Дитині необхідний постійний фізичний тілесний контакт із матір'ю, обійми, цілунки, можливість пожалітися. Це відбувається у зв'язку з тим, що психіка дитини лише формується, психоемоційний ресурс слабкий, а такий контакт дозволяє дитині цей ресурс отримувати. Коли дитина лишається можливості контакту із матір'ю вона може відчувати соматичні розлади, а тривала ізоляція дитини від матері призведе до депривації. Отже передбачуваність, фізична та емоційна доступність материнської первинної фігури є для дитини передумовою для повноцінного розвитку. Перешкоджання цьому контакту призводить до ризиків, що однозначно може бути розцінене як психологічне насильство, або жорстоке поводження з дитиною. Той факт, що дитина знаходиться із батьком, не забезпечує в повній мірі її потреб.
Отже, є підстави вважати, що тривале не спілкування дитини з матір'ю порушує її базові та соціальні потреби.
Служба у справах дітей та сім'ї Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації вважала, що участь матері у вихованні дитини буде відповідати інтересам малолітньої ОСОБА_4 , тому просила суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, який позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
114. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
115. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
116. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
117. Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
118. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
119. Частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
120. Також слід зазначити, що ухвалою місцевого суду від 06 вересня 2021 року у справі призначено судово-психологічну експертизу, проведення якої доручили експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Оплату за проведення експертизи покладено на сторони по справі.
08 вересня 2022 року на адресу суду направлено рахунки для оплати вартості проведення експертизи.
З повідомлення № 22-4313 про неможливість надання висновку Одеського НДІСЕ вбачається, що: 16 вересня 2022 року ОСОБА_1 було сплачено свою частину вартості проведення експертизи; 28 жовтня 2022 року на адресу суду було направлено лист з проханням посприяти у прискоренні оплати відповідачем своєї частини вартості експертизи; 21 грудня 2022 року на адресу суду було направлено клопотання експерта про надання можливості дослідження підекспертних осіб (з визначеними датами проведення обстежень: 03 січня 2023 року та 05 січня 2023 року. Клопотання задоволено не було.
121. Без проведення психологічних досліджень підексперних надати відповіді на поставлені на вирішення експертів питання не є можливим (т. 5, а. с. 83-84).
122. Неоплата експертизи та незабезпечення ОСОБА_2 прибуття ОСОБА_4 до інституту судових експертиз свідчить про недобросовісну поведінку ОСОБА_2 , який ухиляється від виконання своїх процесуальних обов'язків.
123. Так, у справі № 377/128/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції про задоволення позову шляхом визначення місця проживання дитини з матір'ю, виходив, зокрема, з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховуються ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; стосунки, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Також суди правильно взяли до уваги ту обставину, що відповідач самовільно забрав сина з дитячого садочка та не надавав можливості зустрічатися та спілкуватися позивачці з сином, що суперечить сімейним цінностям, які полягають у повазі один до одного та як найкращому вихованні дитини, ураховуючи інтереси дитини, пояснення представників соціальних служб у судовому засіданні, які намагались вжити заходів для поновлення стосунків між матір'ю та батьком дитини, між батьками та дитиною, а також той факт, що відповідач відмовляється від спільного відвідування та отримання психологічної допомоги з метою поновлення родинних стосунків.
124. Таким чином, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання малолітньої дочки сторін ОСОБА_4 з матір'ю з огляду на те, що батько, хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак, перешкоджаючи ОСОБА_1 у спілкуванні із дочкою, позбавляє її як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини.
125. Вирішуючи питання щодо визначення місця проживання дитини разом із матір'ю судом також враховується, що під час проживання із матір'ю дитина відвідувала школу, спілкувалась із ровесниками, натомість після відібрання дитини батьком остання опинилась в ізоляції від навколишнього середовища, що підтверджується переведення її у шкоду дистанційного навчання, ігнорування батьком повідомлення матері щодо необхідності проведення комплексного медичного дослідження дитини, що є беззаперечно в інтересах останньої, та ненадання належних доказів здійснення такого дослідження під час тривалого проживання із батьком, за винятком виклику лікаря додому.
126. Посилання заявника на те, що на час розгляду вказаної справи місце проживання ОСОБА_4 не було встановлено ані судом, ані органом опіки та піклування, а тому вимога про відібрання дитини на підставі частини першої статті 162 СК України є передчасною та задоволенню не підлягає, відхиляються колегією суддів з огляду на таке.
127. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
128. Відповідно до вимог частини першої статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
129. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 березня 2024 року в справі № 183/1464/22 зробив висновки, що судове рішення про визначення місця проживання дитини за своєю суттю є рішенням про визнання, а за своїм змістом є рішенням немайнового характеру. Зважаючи на відсутність в судовому рішенні про визначення місця проживання дитини обов'язку вчинення дій боржником (тим з батьків, з яким фактично проживає дитина), таке рішення не підлягає примусовому виконанню. Чинне законодавство не передбачає, що невиконання одним з батьків судового рішення щодо визначення місця проживання дитини з іншим з батьків, є умовою/підставою застосування статті 162 СК України. Основною умовою застосування статті 162 СК України є факт «самочинної зміни місця проживання дитини».
У СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце проживання дитини до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання її не змінював. Подібною нормою є стаття 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону. Очевидно, що позбавлення матері (батька) права ініціювати позов про відібрання дитини, у разі коли один із батьків змінив місце проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, суперечить принципу розумності та справедливості.
Мати (батько) має право на пред'явлення позову про відібрання дитини, у разі коли один з батьків змінив без згоди іншого з батьків місце її проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно зі статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
130. Відповідно до частини першої статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначається в рішенні.
131. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
132. Під час розгляду справи було встановлено, що після розлучення дитини із матір'ю та ініціюванню останньою позову, ОСОБА_1 була вимушена неодноразово звертатись до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просила в порядку забезпечення первісного позову встановити обов'язок ОСОБА_2 надати їй можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у присутності психолога чи представника органу опіки та піклування кожного вівторка та четверга з 16:00 год. до 18:00 год., кожної суботи з 12:00 год. до 14:00 год., у загальнодоступних місцях відпочинку та дозвілля або у приміщеннях відповідних соціальних служб для дітей, та наявності погодження надання такого приміщення.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року заяву про забезпечення позову залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 17 травня 2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_7 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи з 12:00 год до 14:00 год у приміщення органу опіки і піклування Гатненської сільської ради у присутності психолога або працівника органу опіки та піклування.
Постановою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року касаційну скаргу органу опіки і піклування Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області задоволено частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року змінено в частині визначення місця спілкування, побачення та спільного проведення часу ОСОБА_1 з малолітньою дочкою ОСОБА_4 .
Абзац четвертий резолютивної частини постанови Київського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року викладено в такій редакції: «Зобов'язати ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу з малолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кожної суботи з 12:00 год. до 14:00 год. у загальнодоступних місцях відпочинку та дозвілля в присутності психолога або працівника органу опіки та піклування».
В іншій частині постанову апеляційного суду залишено без змін.
133. Матеріали справи містять акти, з яких вбачається, що ОСОБА_2 неналежним чином виконував постанову суду, не забезпечував участь малолітньої ОСОБА_4 у побаченні з матір'ю, в результаті чого зустрічі матері та дитини не відбувались.
134. У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 не спростовано посилань ОСОБА_1 щодо перешкоджання батьком спілкуванню із дочкою, матеріали справи містять докази незабезпечення побачень між матір'ю та дитиною, що суперечить сімейним цінностям, оскільки така поведінка ОСОБА_2 руйнує зв'язки дитини із своєю сім'єю, до якої належить як батько, так і матір. При цьому ОСОБА_2 самовільно змінив навчальний заклад дочки без згоди матері, позбавив дочку звичного кола спілкування, що також необхідно для становлення належного, всестороннього розвитку дитини, доказів погодження вказаних дій ОСОБА_1 матеріали справи не містять.
135. Обов'язковість судового рішення є основною засадою судочинства (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України).
136. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
137. Поведінка ОСОБА_2 під час розгляду справи продемонструвала суду його наміри не виконувати судове рішення про визначення місця проживання ОСОБА_4 разом з матір'ю ОСОБА_1 добровільно.
138. Враховуючи, що за своєю суттю судове рішення у справі про визначення місця проживання дитини є рішенням про визнання, що не підлягає примусовому виконанню, з метою дотримання його обов'язковості апеляційним судом за обставин даної справи на підставі частини першої статті 267 ЦПК України було визначено порядок його виконання задля забезпечення найкращих інтересів дитини.
139. Відсутність посилання у тексті постанови Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року на вказану норму, а замість цього зазначення статтю 162 СК України не є підставою для скасування правильного по суті і законного рішення.
140. Таким чином, оскільки під час розгляду справи ОСОБА_2 не виконував належним чином судові рішення щодо забезпечення зустрічей матері та дочки у визначений час, з урахуванням вищевказаних обставин, які обґрунтовано вказують, що висновки суду апеляційної інстанції є правомірними та такими, що ґрунтуються на врахуванні якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів погоджується із висновками апеляційного суду щодо наявності підстав для визначення порядку виконання судового рішення про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 шляхом її відібрання у батька та повернення її матері.
141. Колегія судді відхиляє посилання заявника у касаційній скарзі на те, що він не змінював місця проживання дитини, оскільки ОСОБА_4 була викрадена на декілька місяців матір'ю та обмежена у спілкуванні з ним, оскільки під час розгляду справи ОСОБА_2 не надано жодного доказу на підтвердження вказаних обставин (звернення до правоохоронних органів, служби у справах дітей, листування з ОСОБА_1 щодо побачень із дитиною тощо), а доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
142. Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 267, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
143. Натомість місцевий суд дійшов помилкового висновку про визначення місця проживання дитини з батьком, пославшись лише на їх тривале спільне проживання, не врахувавши при цьому, що створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні із дочкою руйнують її зв'язки зі своєю сім'єю, до якої належить як батько, так і матір, а отже, в даному конкретному випадку така поведінка відповідача за первісним позовом суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітньої ОСОБА_4 .
144. Доводи заявника в касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції протиправно не вислухавав дитину в судовому засіданні, відхиляються колегією суддів, оскільки думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. При цьому дитина надавала пояснення в місцевому суді, а суд, розглядаючи вказану категорію справ, повинен надавати оцінку всім доказам у справі, а не лише опиратись на думку дитини, з урахуванням встановлених обставин.
145. Посилання в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду, висновки яких, на думку заявника, не було враховано апеляційним судом, відхиляються колегією суддів, оскільки з урахування встановлених фактичних обставин оскаржуване судове рішення не суперечить висновкам, викладеним у наведених заявником постановах.
146. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
147. Водночас колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини другої статті 29 ЦК України, частини третьої статті 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
148. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
149. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович