Провадження № 11-кп/803/396/25 Справа № 215/1594/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
07 травня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
засудженого: ОСОБА_6 (в режимі відео конференції)
захисника: ОСОБА_7 (в режимі відео конференції)
прокурора: ОСОБА_8 (в режимі відео конференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року про відмову у задоволені клопотань засудженого ОСОБА_6 , про приведення вироку Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000 у відповідність з вимогами КПК України в порядку ст.537 КПК України,-
Вироком Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000 року ОСОБА_6 засуджено до довічного позбавлення волі за ст. 93 п.п. б, г , з, ч. 2 ст. 17, ст. 93 п.п. б, г, з КК України (1960 року).
Ухвалою Верховного Суду України від 16.01.2001 року вирок залишено без змін.
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року відмовлено у задоволені клопотання засудженого ОСОБА_6 , про приведення вироку Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000 у відповідність з вимогами КПК України.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_6 подано апеляційну скаргу у якій просить скасувати ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Просить витребувати матеріали справи розгляду заяви про відвід судді Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 та повторно дослідити їх у судовому засіданні. Просить звільнити його від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
В обґрунтування своєї апеляційної скарги вказує, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою, яка не відповідає вимогам ст.370 КПК України, постановлена з істотними порушеннями вимог кримінально процесуального закону. Вважає, що на сьогоднішній день він перебуває незаконно ув'язненим, оскільки вирок Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000, у встановленим законом порядку, не був взятий до виконання та не був виконаний. Вказує, що відповідно до ст.80 КК України, він має бути звільнений від відбування покарання, оскільки з дня набрання обвинувального вироку законної сили його не було виконано в певний строк. У зв'язку із закінченням строку давності просить його звільнити від відбування покарання. Вказує, що судом прийнято рішення щодо розгляду справи у режимі відеоконференції, не зважаючи на його заперечення проти цього, його не було доставлено до судового засіданні та 12.08.2024 року справу було розглянуто за його відсутністю, що порушило його законні права. Вважає, що судом не аргументовано відмову його доставки до судового засідання відповідно до вимог ч.2ст.366 КПК України. Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що суд невірно вказав, що він клопотав перерахувати йому строк тримання під вартою. Насправді він вказував про строк давності виконання вироку. Вважає, що його клопотання про перерахунок йому строку тримання під вартою повинні були зареєструвати окремо, а не долучати до цього кримінального провадження. Вказує, що зазначення судом у оскаржуваному рішенні його думки неможливе, оскільки він був відсутній у судовому засіданні. Вказує про довгий розгляд його клопотання понад два роки, вважає, це свідчить про упередженість судді. Зазначає, що ним подана дисциплінарна скарга на суддю ОСОБА_1 . Вказує, що він клопотав про відвід судді ОСОБА_1 , вважає що оскільки розгляд його клопотання про відвід судді був неповним, просить апеляційний суд, визнати розгляд справи таким, який проведений незаконним складом суду у першій інстанції.
У доповненнях до апеляційної скарги вказує, що суд у оскаржуваному рішенні послався на докази які не досліджувались судом та які не містяться у матеріалах справи. Вважає, що судом порушено п.16 ч.1 ст.7 КПК України безпосередність дослідження показань, речей і документів. Вказує, що матеріали справи не містять вироку Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000 року та ухвалу Верховного Суду України від 16.01.2001 року яким вирок залишено без змін, а також судом не досліджувалась його особова справа. Вважає, що оскаржувана ухвала суду є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою, постановлена з істотним порушенням вимог законодавства, висновки суду не відповідають фактичним обставинам по справі. Вважає, що при ухвалені оскаржуваного рішення брав участь суддя, якому він заявляв відвід, та вважає, що суддя є упередженим.
Сторони кримінального провадження про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, це підтверджується наявними матеріалами справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши думку засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 які підтримали апеляційну скаргу засудженого та просили її задовольнити з наведених у ній підстав, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних вимог засудженого та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та ухвалив законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
Клопотання засудженого про витребування матеріалів у справі №1-кс/215/434/24 щодо розгляду заяви про відвід судді не підлягає задоволенню, оскільки у наявних матеріалах міститься належним чином засвідчена копія судового рішення, ухваленого за результатами розгляду заяви засудженого ОСОБА_6 про відвід судді ОСОБА_1 , який здійснює провадження у справі №215/1594/22 за заявою засудженого про вирішення питань у порядку виконання вироку. У своїй апеляційній скарзі засуджений не вказав про невідповідність його доводів щодо підстав для відводу викладених в ухвалі.
Суд апеляційної інстанції встановив, що підстави для відводу, наведені ОСОБА_6 , не підпадають під перелік, визначений статтею 75 КПК України, якою передбачено випадки, коли суддя не може брати участі у кримінальному провадженні.
Порядок вирішення питання про відвід судді регламентується положеннями статті 81 КПК України, відповідно до якої, у разі заявлення відводу судді, що здійснює судове провадження одноособово, така заява розглядається іншим суддею того ж суду, визначеним у порядку, встановленому частиною третьою статті 35 КПК України.
Апеляційний суд також зазначає, що сам факт подання скарги до Вищої ради правосуддя не свідчить про упередженість судді під час розгляду справи та не може розцінюватися як підстава для відводу. Заявлення відводу є процесуальним правом учасників кримінального провадження, проте така позиція відповідає Рішенню Ради суддів України від 08.06.2017 № 34, згідно з яким наявність скарги щодо судді у провадженні ВРП не створює конфлікту інтересів та не перешкоджає участі судді у розгляді конкретної справи.
Отже, на думку апеляційного суду, розгляд заяви ОСОБА_6 про відвід судді ОСОБА_1 проведено відповідно до вимог статті 81 КПК України. За результатами цього розгляду постановлено ухвалу, яка відповідає нормам кримінального процесуального закону. Порушень вимог КПК України або неправильного застосування закону, які б стали безумовною підставою для скасування ухвали, не встановлено.
Так, з матеріалів справи видно, що ОСОБА_6 засуджено вироком Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000 за п.п. «б», «г», «з» ст.93, ч.2 ст.17 п.п. «б», «г», «з» ст.93, ч.1 ст.145 КК України (в редакції 1960 року), на підставі ст.42 КК України (в редакції 1960 року) до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі.
Ухвалою Верховного суду України від 16.01.2001 вирок судової колегії в кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000 залишено без змін.
Згідно статті 401 КПК України (1960 р.) (чинного на час винесення вироку) вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, якщо його не було оскаржено. У разі подачі апеляцій, касаційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією.
З огляду на викладене, вирок Дніпропетровського обласного суду від 14 листопада 2000 року набрав законної сили 16 січня 2001 року.
Відповідно до частини другої статті 404 КПК України (1960 року) суд разом з своїм розпорядженням про виконання обвинувального вироку надсилає копію вироку тому органу, на який покладено обов'язок виконати вирок.
07.02.2001 Дніпровським обласним судом за вих.1-165/00 начальнику СІЗО-3 м. Дніпропетровська направлено розпорядження про виконання вироку Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000 відносно засудженого ОСОБА_6 , 1968 року народження.
Постановою Староміського районного суду міста Вінниці від 22 жовтня 2010 року було приведено вирок Дніпропетровського обласного суду від 14 листопада 2000 року у відповідність з Кримінальним кодексом України (в редакції 2001 року), виключено ч. 1 ст. 145 КК України. В іншій частині вирок суду залишено без змін. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2011 року постанову Староміського районного суду міста Вінниці від 22 жовтня 2010 року залишено без змін.
Відповідно до довідки ДУ «ДУВП № 4», без номера та дати видачі, згідно особової справи засудженого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.11.2000 Дніпропетровським обласним судом за ст. 93 п.п. «б», «г», «з», 17 ч. 2, 145 ч. 1, 42 КК України, до довічного позбавлення волі, розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили - відсутнє.
Разом з цим, відповідно до ст. 533 КПК України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
Одним з принципів кримінального процесу є обов'язковість вироку, ухвали і постанови суду, згідно з якою вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Обов'язковість судового рішення є конституційним принципом правосуддя, що знайшов закріплення в п. 9 ст. 129 Конституції України. Статтею 382 КК України встановлена кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення.
Стаття 80 КК України передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.
Відповідно до приписів статті 152 КВК України закінчення строків давності виконання обвинувального вироку є підставою для звільнення від відбування покарання.
Виконання вироку - це завершальна стадія кримінального процесу, в якій суд звертає до виконання вироки, ухвали і постанови, слідкує за приведенням їх до виконання, а також вирішує в установленому порядку питання, які виникають при виконанні судових актів.
Під давністю виконання обвинувального вироку треба розуміти закінчення встановлених у законі строків з дня набрання обвинувальним вироком законної сили, впродовж якого покарання не було застосоване до засудженого і вирок залишився невиконаним. Отже, виконання вироку, про яке йдеться у статті 80 КК України, полягає в реалізації покарання.
У загальному розумінні строк давності - це певний період часу, сплив якого припиняє кримінально-правові відносини, які виникли з приводу вчиненого злочину.
Строки давності виконання покарання ставляться законодавцем у залежність саме від фактично призначеного покарання за конкретне суспільно небезпечне діяння з урахуванням формальної категорії його тяжкості.
З аналізу вищевикладеного можна зробити висновок, що положення закону, що стосуються звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, застосовуються лише у випадках не звернення обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, до виконання з підстав, які не залежали від волі засудженої особи.
Процес виконання вироку починається не з отриманням певних документів установою виконання покарань, а з набранням вироком законної сили та його фактичною реалізацією, у даному випадку, шляхом поміщення засудженого до установи виконання покарань та подальшого відбуття покарання в установах пенітенціарної системи.
Отже, набрання вироком законної сили є обов'язковою умовою його виконання, тому що тільки вирок, який набрав законної сили, є підставою для відбування кримінального покарання.
З огляду на викладене, всупереч доводам засудженого вирок Дніпропетровського обласного суду від 14 листопада 2000 року набрав законної сили 16 січня 2001 року та з цього часу почав виконуватися й строк давності виконання вказаного обвинувального вироку у цьому випадку не застосовується, а тому з огляду на встановлені вище обставини відсутні підстави вважати, що обвинувальний вирок відносно засудженого ОСОБА_6 у цій справі не виконувався та не виконаний у строки, передбачені ст. 80 КК України.
Доводи апелянта про порушення його законних прав, оскільки він клопотав суд про його доставку у приміщення суду, для його особистої участі, та заперечував проти розгляду в режимі відеоконференції, проте йому було відмовлено у його клопотанні судове засідання судом проведено без його участі, є безпідставними.
Згідно наявних матеріалів справи, на заперечення засудженого щодо проведення судових засідань у режимі відеоконференції, судом було надіслано лист де було роз'яснено причину необхідності проведення засідань у режимі відеоконференції. Та запропоновано засудженому подальші судові засідання проводити у режимі відеоконференції. Згідно розписках засуджений ОСОБА_6 в подальшому надавав згоду на проведення судових засідань у режимі відеоконференції 16.01.2023, 23.02.2023, 29.03.2023, 18.05.2023, 12.07.2023, 20.09.2023, 30.10.2023, 20.12.2023, 12.02.2024, 25.03.2024, 25.05.2024.
Щодо розгляду судом справи 25.07.2024 р. без участі засудженого, апеляційний суд зазначає, що в силу ст.336 КПК України суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року введено та законами України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану по теперішній час.
З огляду на зазначене, враховуючи пряму імперативну норму, суд обґрунтовано провів судове засідання 25.07.2024 р. без участі засудженого ОСОБА_6 врахувавши його відмову від участі у розгляді справи у режимі відеоконференції, на яку раніше надавав згоду.
В судовому засіданні в суді першої інстанції інтереси засудженого представляв адвокат ОСОБА_7 , що підтверджує, що судом забезпечено всі умови для належного користування засудженим своїми законними правами.
Доводи апеляційної скарги, що суд у оскаржуваному рішенні послався на докази які не досліджувались судом та які не містяться у матеріалах справи, є безпідставними. Згідно матеріалів справи судом було витребувано рішення по справі ОСОБА_6 та особову справу засудженого, для огляду в судовому засіданні. Відсутність копій вказаних документів не вказує, про не дослідження їх судом для прийняття рішення.
Доводи апеляційної скарги, що суд невірно розглянув його клопотання про перерахунок йому строку тримання під вартою коли він насправді вказував про строк давності виконання вироку, а також його клопотання про перерахунок йому строку тримання під вартою повинні були зареєструвати окремо, а не долучати до цього кримінального провадження, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у своїй сукупності зводяться до особистого тлумачення законодавства та не свідчать про порушення судом вимог процесуального закону, які б слугували підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду, викладеними в ухвалі, та вважає, що суд в повній мірі розглянув клопотання засудженого про приведення вироку відповідність вимогам КПК України.
За викладених обставин підстав для скасування ухвали суду не вбачається.
Керуючись ст. 404-419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 серпня 2024 року про відмову у задоволені клопотань засудженого ОСОБА_6 , про приведення вироку Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000 у відповідність з вимогами КПК України в порядку ст.537 КПК України - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення копії судового рішення.
Судді