Провадження № 22-ц/803/5529/25 Справа № 188/1668/24 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
28 травня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Лопакової А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, третя особа: Попаснянська міська військова адміністрація про визнання права власності, -
У липні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, третя особа: Попаснянська міська військова адміністрація про визнання права власності.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вона на підставі свідоцтва про право власності від 05.07.2002 року виданого Попаснянський районним бюро технічної інвентаризації на підставі розпорядження від 05.07.2002 року № 226 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Квартира зареєстрована Лисичанським комунальним підприємством «БТІ» 22.07.2002 року за № 87.
Вказане підтверджується також і технічним паспортом на квартиру.
Загальна площа квартири становить 41,20 кв.м., житлова - 25,9 кв.м.
З 03.07.2022 року сел. Лисичанський Лисичанської міської територіальної громади є окупованою територією внаслідок військової агресії російської федерації проти України.
На час видачі свідоцтва про право власності на вказану квартиру таке право власності реєструвалося в органах БТІ, так як державних реєстрів речових прав на нерухоме майно на той час не було. З метою реалізації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вона звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно Ново празької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області, який своїм рішенням від 28.05.2024 року відмовив у вчиненні реєстраційних дій.
Враховуючи вищевикладене, позивачка просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, третя особа: Попаснянська міська військова адміністрація про визнання права власності.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати у зв'язку з порушенням територіальної підсудності з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю в Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надала копію свідоцтва про право власності на житло від 15.07.2002 року, відповідно до якого ОСОБА_1 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 .
Однак з долученої до позовної заяви копії паспорту позивачки встановлено, що ОСОБА_1 з 12.12.2007 року зареєструвала своє місце проживання за іншою адресою в іншому населеному пункті - АДРЕСА_3 .
Вказане може бути пов'язане з відчуженням нею житла у АДРЕСА_4 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела наданими доказами факт належності їй на праві власності спірної квартири. Крім того Лисичанська міська військова адміністрація не є належним відповідачем у вказаній справі.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як таке, що постановлено за порушенням норм процесуального права, а справа направленню на розгляд за встановленою законом підсудністю, з огляду на наступне.
Відповідно до положень статей 55,124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України звернутися до належного за підсудністю суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та упродовж розумного, але не більш встановленого законом строку, розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2,4,7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» наголосив на тому, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі «Занд проти Австрії» (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя, лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Поняття «суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
За ст. 30 ч. 1 ЦПК України, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Як роз'яснено в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. До нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це - позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364,367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті370,372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Таким чином, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно тощо.
Згідно з постановою Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 638/1988/17 провадження № 61-30812св18, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
Матеріали справи свідчать про те, що предметом даного позову є визнання право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 374, частини першої статті 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Частиною другою вказаної статті передбачено, що справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Як встановлено, відповідач не брав участі у справі, тому положення частини другої статті 378 ЦПК України застосуванню не підлягають.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивачкою було подано позов до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області.
Однак, ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 18 липня 2024 року цивільну справу направлено за підсудністю до Васильківського районного суду Дніпропетровської області.
Позивачка належним чином не повідомлена про вказану ухвалу та про розгляд справи Васильківським районним судом Дніпропетровської області.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що дана справа не підсудна Васильківському районного суду Дніпропетровської області, та підлягає передачі на розгляд до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області, як суду за місцезнаходженням нерухомого майна.
Зважаючи на вище наведене, колегією суддів встановлено, що оскаржуване рішення прийняте судом першої інстанції з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), в зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою підсудністю.
Доводи апеляційної скарги, які стосуються суті вирішення спору, з врахуванням того, що апеляційний суд направляє справу на новий розгляд за встановленою підсудністю в зв'язку з порушенням норм процесуального права, мають бути попередньо розглянуті судом першої інстанції при новому розгляді справи з дотримання правил підсудності, тобто судом встановленим законом.
Оскільки рішення по суті спору судом не приймалося, то відсутні підстави для розподілу судових витрат за розгляд справи апеляційною інстанцією.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 378, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2025 року - скасувати.
Справу направити для розгляду по суті до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області за територіальною підсудністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “28» травня 2025 року.
Повний текст постанови складено “29» травня 2025 року.
Головуючий:
Судді: