Провадження №2/760/2094/25
Справа №757/9998/21
29 травня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі
головуючої судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Зеленчука М.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Правекс Банк», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Кравченко Іннеса Володимирівна,
У лютому 2022 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Правекс Банк», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Кравченко Іннеса Володимирівна.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06.11.1998 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстрований Фрунзенським відділом реєстрації актів громадського стану у м. Харкові. Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до договору купівлі - продажу від 14.12.2004 ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 46,1 кв.м,що підтверджується копією договору купівлі - продажу.
Зазначає, що в період шлюбу, 15.03.2005 за її власні кошти, виручені від продажу квартири в м. Харкові, на підставі договору купівлі - продажу набуто нерухоме майно - кватира АДРЕСА_2 , загальною площею 45,80 кв.м., вартістю 217 300,00 грн., що підтверджується копією договору купівлі - продажу.
У подальшому, між відповідачем 2 та АКБ «Правекс-Банк» (теперішня назва АТ «Правекс Банк», далі - відповідач 1, укладено кредитний договір №1006-007/05Р на суму 35000 доларів США, відповідно до умов якого, відповідач 2 передав банку в іпотеку належну йому на праві спільної сумісної власності майно - квартиру АДРЕСА_2 .
26.09.2007 було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 15.03.2005 №1006-007/05Р, які полягають в збільшені розміру кредитного зобов'язання до 105 000 доларів США.
Зазначено, що у зв'язку з невиконанням відповідачем 2 взятих на себе зобов'язань щодо виплати кредиту, банк звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідача 2 заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15.05.2017 у справі 760/1142/16-ц позов ПАТ КБ «Правекс Банк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 15.03.2005 №1006-007/05Р в розмірі 75 159,36 доларів США та судовий збір в розмірі 25 534,23 грн. Вказане рішення набрало законної сили.
Постановою приватного виконавця Телявського А.М. від 24.01.2019 відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 на підставі виконання рішення суду від 15.05.2017 у справі 760/1142/16-ц. Крім того, 24.01.2019 накладено арешт, у тому числі на майно ОСОБА_2 (відповідач 2), а саме на кватиру АДРЕСА_2 .
Також, відповідно до постанови від 11.05.2019, приватним виконавцем описано та накладено арешт на майно позивача.
У подальшому, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03.09.2020 року у справі 760/17639/19, шлюб між нею та ОСОБА_2 (відповідачам 2 ) розірвано, та визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 94/500 частки квартири АДРЕСА_2 , а за ОСОБА_2 203/500 частки.
Позивач зазначає, що в Управлінні надання адміністративних послуг Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації нею було отримано витяг про відмову в реєстрації права власності на частину квартири по вказаній вище адресі, у зв'язку наявним обтяженням, а саме «забороною на нерухоме майно» та «іпотека», які зареєстровані приватним нотаріусом Кравченко І.В.
Вважає, що станом на день подання позову існують всі достатні підстави для визнання договору іпотеки недійсним та зняття обтяжень з майна, оскільки передача в іпотеку квартири, що є об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та позивачки, була можлива лише у разі наявності її нотаріально засвідченої згоди. Проте, згоди на передачу квартири в іпотеку позивачка не надавала.
Оскільки в даному випадку договір іпотеки №1006-007/05Р від 15.03.2005 та договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки №1006-007/05Р від 26.09.2007, укладений між іпотекодержателем - АКБ «Правекс-Банк» та іпотекодавцем - ОСОБА_2 , укладений без нотаріально посвідченої згоди позивачки, як співвласника предмета іпотеки, то договір іпотеки відповідно до вимог статей 203, 205, 215 ЦК України має бути визнаний судом недійсним.
З урахуванням викладеного, просить суд:
- визнати недійсним договір іпотеки №1006-007/05Р від 15.03.2005 та договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки №1006-007/05Р від 26.09.2007, укладений між іпотекодержателем - АКБ «Правекс-Банк» та іпотекодавцем - ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Кравченко І.В.;
- скасувати обтяження, а саме «заборону на нерухоме майно» та «іпотека», з квартири АДРЕСА_2 та судові витрати покласти на відповідача АТ «Правекс Банк».
25.02.2021 протоколом автоматизованого розподілу справу між суддями головуючим визначено суддю Писанець В.А.
Ухвалю Печерського районного суду м. Києва від 26.02.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
25.02.2021 протоколом повторного автоматизованого розподілу справу між суддями головуючим визначено суддю Литвинову І.В.
Ухвалю Печерського районного суду м. Києва від 29.11.2021 справу передано на розгляд до Солом'янського районного суду м. Києва.
24.01.2022 протоколом автоматизованого розподілу справу між суддями головуючим визначено суддю Оксюту Т.Г.
01.02.2022 надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 адвоката Корсуна Ю.Ю. про вжиття заходів забезпечення позову.
01.02.2022 протоколом передачі судової справи раніше визначному складу суду визначено Оксюту Т.Г .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 14.02.2022 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
26.04.2022 надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Корсуна Ю.Ю. про усунення недоліків позовної зави відповідно до ухвали суду від 01.02.2022.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 03.05.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику (повідомлення) сторін.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 03.05.2022 заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Корсуна Ю.Ю. про забезпечення позову задоволено.
10.10.2022 від представника відповідача АТ «Правекс-Банк» Слостіна А.Г. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на викладені у відзиві заперечення. Також зазначив, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15.05.2017 у справі 760/1142/16-ц позов ПАТ КБ «Правекс Банк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 15.03.2005 №1006-007/05Р в розмірі 75 159,36 доларів США та судовий збір в розмірі 25 534,23 грн. ОСОБА_2 ухиляється від виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Звернули увагу суду, на те що, станом на дату набутого права власності на квартиру та передачу її в іпотеку власником був позичальник ОСОБА_2 , а позивачем не надано суду доказів у вигляді Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно,з якого би вбачалось проведення державної реєстрації права власності на частину спірної квартири до укладеного договору іпотеки, а відповідно і набуття такого права позивачем, до моменту укладення договору іпотеки від 15.03.2005.
Дослідивши наявні у справі докази, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, суд приходить до наступних висновків.
Згідно зі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.ст. 81-83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Положеннями ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Також на підставі ч. 4 ст. 263 ЦК України, при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з 06.11.1998 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 03.09.2020 рішенням Солом'янського районного суду м. Києва (справа №760/17639/19).
У період шлюбу, 15.03.2005 між ОСОБА_2 та АТ «Правекс Банк» був укладений кредитний договір №1006-007/05Р, відповідно до якого банком були надані ОСОБА_2 у користування кредитні гроші для споживчих цілей в сумі 35 000 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
У цей же день, кредитний договір був забезпечений іпотечним договором №1006-007/05Р, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В., зареєстрований за №1054у, у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №1006-007/05Р від 15.03.2005, що укладений між ОСОБА_2 та АТ «Правекс Банк», відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_2 , про що на вказане майно було накладено заборони на відчудження.
Також встановлено, що 26.09.2007 між ОСОБА_2 та AT «Правекс-Банк» укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 15.03.2005 №1006-007/05Р, які полягають в збільшені розміру кредитного зобов'язання до 105 000 доларів США.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 369 ЦК України передбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально засвідченою згодою усіх співвласників. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 зазначила,що згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.
Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.
Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв'язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір , не отримав згоди на це другого подружжя.
Квартира АДРЕСА_2 , була спільною власністю подружжя, тому при укладенні договору іпотеки та договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки відповідно до вимог статті 578 Цивільного кодексу України та статті 6 Закону України від 05 червня 2003 року «Про іпотеку» вимагалася нотаріальна засвідчена згода ОСОБА_1 як співвласника майна.
Проте, суду не надано доказів, що позивач ОСОБА_1 надавала таку згоду, що в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України є підставою для визнання правочинів недійсними з огляду на його незаконність.
Таким чином, при укладенні іпотечного договору та договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки порушено норми діючого законодавства. Згідно з вимогами ч.1ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4ст. 203 ЦК України). Відповідно до положень ч.1ст.215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, як встановлені частинами 1-3, 5 та 6статті 203 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині визнання недійсним Іпотечного договору №1006-007/05Р у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №1006-007/05Р від 15.03.2005 року, що укладений між ОСОБА_2 та АТ «Правекс Банк», відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_2 та договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 26.09.2007, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про скасування обтяження, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Стосовно вимоги про скасування обтяження, накладеного на спірне нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Телявським А.М. від 24.01.2019 року, суд зазначає, що згідно зі статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності тощо.
У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, зокрема, є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.
Норма частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.
Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Приватноправовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про визнання права власності на частку нерухомого майна та зняття арешту з майна) не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу.
На момент отримання кредитних коштів від банку позивачка і ОСОБА_2 перебували у цивільному шлюбі, грошові кошти отримані в інтересах сім'ї на споживчі цілі, таким чином, зняття арешту з майна, арештованого через невиконання спільних боргів подружжя, може порушити права стягувачів у виконавчому провадженні, де ОСОБА_2 є боржником.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Частиною першою статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
Згідно із частиною першою статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Отже, арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосовувати для забезпечення примусового реального виконання виконавчого документа.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів та виконувалися (BRUMARESCU v. ROMANIA, N 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, N 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
З огляду на відсутність добровільного виконання судового рішення ОСОБА_2 , у застосуванні арешту майна боржника станом на даний час існує об'єктивна необхідність.
У ході розгляду справи також встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03.09.2020 року у справі 760/17639/19, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, та визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 94/500 частки, а за ОСОБА_2 203/500 частки квартири АДРЕСА_2 .
Разом з тим, позивачка не довела, що подружжя не несе відповідальності за спільним зобов'язанням усім своїм майном, тому арешт нерухомого майна для виконання спільних боргів подружжя є законним.
Оспорення позивачем законності арешту спірного майна є намаганням вивести арештоване майно з-під процедури його примусової реалізації, що суперечить принципу добросовісності.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, а саме в частині визнання недійсним іпотечного договору та договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки.
В іншій частині позовних вимог слід відмовити.
Керуючись статтями:12,13,76-82,89, 141, 259,263-265,268, 354 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Правекс Банк», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Кравченко Іннеса Володимирівна - задовольнити частково.
Визнати недійсним іпотечний договір №1006-007/05Р від 15.03.2005 укладений між ОСОБА_2 з АКБ «Правекс-Банк» (правонаступником якого є АТ «Правекс-Банк»), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. та зареєстрований в реєстрі за номером № 1058у та договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки №1006-007/05Р, посвідченого 15.03.2005 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2294у від 26.09.2007.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Правекс-Банк», ідентифікаційний код 14360920, адреса: м Київ, вул. Кловський узвіз, 9/2.
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 .
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В., адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 34/1.
Суддя І.А. Усатова