Постанова від 21.05.2025 по справі 904/1395/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2025 року м.Дніпро Справа № 904/1395/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційні скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2024 (суддя Загинайко Т.В.)

у справі № 904/1395/24

за позовом керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради

до Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича

про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва та припинення володіння нерухомим майном

ВСТАНОВИВ:

Керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№1343/24 від 29.03.2024) до Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича, у якій просить:

- відкрити провадження за позовом керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Покровської селищної ради до фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича про зобов'язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 111 кв.м., привівши її у придатний для використання стан, шляхом знесення розміщеної на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі - магазину загальною площею 67,2 кв.м., що складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс та припинення володіння нерухомим майном - нежитловою будівлею магазину загальною площею 67,2 кв.м., яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський (Покровський) район, смт. Покровське, вул. Падалки, 121-Б (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2353088112242) із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна;

- зобов'язати фізичну особу - підприємця Кривохвост Олександра Івановича (РНОКПП НОМЕР_1 ) усунути перешкоди Покровській селищній раді (код ЄДРПОУ 04338492, вул. Центральна, 20, смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області, 53600) у користуванні земельною ділянкою загальною площею 111 кв.м., розташованою за адресою: вул. Падалки, 121-Б смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва: нежитлової будівлі-магазину, яка складається з: А-1 Магазин, Мс -Мансарда, Б-1 Навіс загальною площею 67,2 кв.м.;

- припинити володіння фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича (РНОКПП НОМЕР_1 ) нерухомим майном: нежитловою будівлею - магазину, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс загальною площею 67,2 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Падалки, 121-Б смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області, проведену рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Покровської селищної ради Лопатіна О.І., індексний номер: 58013452 від 06.05.2021 (номер запису - 41833983), шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2353088112242;

- стягнути на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, Держказначейська служба України, м. Київ р/р UA228201720343160001000000291 код за ЄДРПОУ 02909938) понесені судові витрати;

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2024 у справі №904/1395/24 позов задоволено частково. Зобов'язано Фізичну особу-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича усунути перешкоди Покровській селищній раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 111 кв.м., розташованою за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський (Покровський) район, смт Покровське, вул. Падалки, 121-Б, привівши її у придатний до використання стан шляхом знесення об'єктів самочинного будівництва: нежитлової будівлі, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс загальною площею 67,2 кв.м. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. - витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви та 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. - витрат на сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову. В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням Заступником керівника Дніпропетровської обласної прокуратури подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2024 у справі № 904/1395/24 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про припинення володіння ФОП Кривохвіст О.І. нерухомим майном та ухвалити нове рішення про задоволення позову у зазначеній частині. Стягнути на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір, сплачений за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- господарським судом Дніпропетровської області під час слухання справи №904/1395/24 передчасно зроблено висновки про те, що судове рішення про знесення об'єкта самочинного будівництва, з обґрунтуванням у мотивувальній частині цього рішення незаконності державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи;

- у справі №904/1395/24 позовна вимога прокурора про припинення володіння ФОП Кривохвіст О.І. спірним об'єктом нерухомого майна шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 23530888112242 є належною, відповідає ефективному способу захисту;

- оскаржуване рішення суду у справі № 904/1395/24 в частині відмови у припиненні права володіння ухвалено за невідповідністю викладених у ній висновків обставинам справи, судом не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню (ст. 19 Конституції України та ст.ст. 1, 14, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), а також з порушенням норм процесуального права (ст. ст. 2, 7, 73, 74, 77, 79, 86, 91, ч. ч. 4, 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України);

- господарським судом Дніпропетровської області в оскаржуваному рішення від 31.07.2024 застосовано норми права без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у:

*постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 904/4338/21 та від 11.06.2024 у справі № 904/4339/21, 30.04.2024 у справі № 904/2129/23, якими залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, які дійшли до висновку про те, що скасування державної реєстрації на самочинно збудоване майно є належним способом захисту порушеного права позивача, оскільки за умови задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого майна земельна ділянка підлягає звільненню від забудови, а тому реєстрація майна, яке підлягає знесенню, порушує права територіальної громади на володіння та користування вивільненою земельною ділянкою;

*постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2024 у справі № 904/3911/23, якою скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанції, направлено на новий розгляд справу за позовом прокуратури до ТОВ «Векта Лайн» про знесення об'єкту самочинного будівництва, припинення речових прав на нього та закриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому, Верховним Судом не вказано прокурору на неналежність обраного ним способу захисту прав територіальної громади;

*постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 756/1612/21, де зазначено, що державна реєстрація об'єкт незавершеного будівництва порушує права позивачів, оскільки останні, як постраждалі інвестори, мають визнані у судовому порядку майнові права на проінвестовані квартири, а після державної реєстрації права власності за ПП «Будінвесмонтаж» отримало можливість використовувати об'єкт незавершеного будівництва у цивільному обороті на власний розсуд. Зважаючи на те, що будівництво проінвестованого житла не завершене, то належним та ефективним способом захисту прав позивачів, згідно з частиною другою статті 16 ЦК України є припинення дії, яка порушує право (припинення права власності ПП «Будінвестмонтаж»), відновлення становища, яке існувало до порушення (скасування рішення про державну реєстрацію права власності), примусове виконання обов'язку (закриття відповідного розділу у реєстрі речових прав);

*постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2024 у справі № 925/1043/22, від 12.03.2024 у справі № 925/989/22, де зазначено, що в разі наявності рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на самочинно збудоване нежитлове приміщення (торговельний павільйон) ефективним способом захисту права Черкаської міської ради є скасування державної реєстрації з одночасним припиненням речових прав Балачій О. В. на вказаний об'єкт нерухомого майна та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вказаний об'єкт, взагалі без застосування такого способу захисту як знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

Крім того, не погодившись з вказаним рішенням Фізичною особою-підприємцем Кривохвіст Олександром Івановичем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2024 у справі №904/1365/24, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- щодо неналежності відповідача у справі. Фізична особа-підприємець Кривохвіст Олександр Іванович не є власником спірного об'єкту нерухомого майна, не є користувачем земельною ділянкою під спірним об'єктом нерухомого майна, а отже позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача;

- щодо неналежності позивача. Позивачем не надано жодного документу, який би підтверджував право власності (користування) позивача на земельну ділянку, на якій розташований спірний об'єкт нерухомого майна;

- щодо необґрунтованості та неналежності позовних вимог. Прокурором не надано доказів для висновку про те, що спірне нерухоме майно порушує права інших осіб, збудоване з порушенням будівельних норм, а знесення самочинного об'єкта нерухомості є крайнім заходом впливу на забудовника.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

15.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, натомість задовольнити свою апеляційну скаргу та скасувати рішення в оскаржуваній частині.

В судовому засіданні 21.05.2025 брали участь прокурор (апелянт). Відповідач (апелянт) та позивач, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, явку уповноважених представників не забезпечили.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що явка сторін обов'язковою не визнавалась, враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, а саме, що суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України), виходячи з того, що в судовому засіданні 12.03.2025 оголошувалася перерва до 21.05.2025, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує слухання.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків провадження, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі нез'явившихся учасників справи.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Прокурор просив суд свою апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині про відмову в позові скасувати та прийняти в цій частині нове - про задоволення позовних вимог. При цьому заперечив проти задоволення апеляційної скарги відповідача, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06.05.2021 державним реєстратором Виконавчого комітету Покровської селищної ради Лопатіним Олександром Івановичем зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна - нежитлова будівля, загальною площею 67,2 кв.м., Опис: А-1 Магазин; Мс - Мансарда; Б-1 Навіс за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2021 у справі №189/137/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя (т. 1 а.с. 40-41, 75-78, 122-123).

У подальшому постановою Дніпровського апеляційного суду від 28.06.2023 за апеляційною скаргою Синельниківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2021 у справі №189/137/21 скасовано в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю - магазин, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з А-1 Магазин; Мс - Мансарда; Б-1 Навіс, загальною вартістю 80 000 грн. 00 коп. та у задоволенні цих вимог відмовлено.

Згідно з інформацією Комунального підприємства "Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради" від 03.04.2023 №45 дані про об'єкт нерухомості в АДРЕСА_1 - відсутні (т. 1 а.с. 73-74).

Відповідно до листа Покровської селищної ради від 03.04.2023 №610/0/2-23 "Про надання інформації та копій документів" земельна ділянка, яка має місце розташування АДРЕСА_1 відповідно до положень статей 79, 79-1 Земельного кодексу не сформована як об'єкт цивільних прав, право власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію не зареєстровані. Земельна ділянка у власність чи користування, у тому числі для здійснення будівництва об'єктів нежитлової нерухомості або розміщення торгівельних павільйонів не передавалась. Договірні відносини з ОСОБА_2 чи ОСОБА_1 не укладалися. Інформація про присвоєння поштової адреси вказаному об'єкту нерухомості - відсутня (т. 1 а.с. 62-68).

Згідно з отриманою на запит прокурора від 08.11.2023 №04/65/1-1297ВИХ-23 (а.с.105-109) інформацією Державної інспекції архітектури та містобудування України від 28.11.2023 в розпорядженні ДІАМ станом на дату надання відповіді, паперових документів щодо об'єкту будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; замовник - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - не виявлено (т. 1 а.с. 110-111).

В матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на нежитлову будівлю - магазин за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 01.12.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Земельно-кадастровий проектно-будівничий центр" (т. 1 а.с. 80-85).

Відповідно до Експлікації до схеми розташування будівель та споруд площа земельної ділянки під забудовою складає 111 кв.м. (під основною будівлею - 76 кв.м. та під господарськими допоміжними спорудами - 35 кв.м.) (т. 1 а.с. 81).

Прокурор зазначає, що під час реалізації представницьких повноважень Синельниківською окружною прокуратурою встановлено факт самовільного зайняття та самовільної забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 у власність чи користування, у тому числі для здійснення будівництва об'єктів нежитлової нерухомості або розміщення торгівельних павільйонів не передавалась. Інформація про присвоєння поштової адреси вказаному об'єкту нерухомості - відсутня, що свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки комунальної власності, чим порушені права власника земельної ділянки - територіальної громади щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під спірним нерухомим майном.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно - нежитлова будівля, загальною площею 67,2 кв.м., що складається з А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс за адресою: АДРЕСА_1 за Кривохвіст Олександром Івановичем.

Прокурор просить зобов'язати відповідача - Фізичну особу-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича усунути перешкоди Покровській селищній раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 111 кв.м., розташованою за адресою: Дніпропетровська обл., Синельниківський (Покровський) район, смт Покровське, вул. Падалки, 121-Б, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва: нежитлової будівлі, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс, загальною площею 67,2 кв.м., а також припинити володіння Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича вказаним нерухомим майном шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна; відповідач проти цього заперечує, що і стало причиною виникнення спору та звернення прокурора в інтересах Покровської селищної ради з позовом до суду.

За результатом оцінки встановлених обставин та доказів, наявних в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню, а саме в частині зобов'язання відповідача усунути перешкоди позивачу в користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва. В решті вимог судом відмовлено.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційних скарг, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави під час розгляду даного спору.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеним законом.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За приписами частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтереси держави".

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Частиною 2 статті 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Відповідно до частини 2 статті 327 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Пунктом "б" статті 80 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами права власності на землю є: територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: - усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; - земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" система місцевого самоврядування включає територіальні громади, сільські, селищні, міські ради, сільських, селищних, міських голів, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради, районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, органи самоорганізації населення.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Статтею 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачені повноваження міської ради у сфері регулювання земельних відносин.

Відповідно до статей 12, 122 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить зокрема розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з частиною 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Таким чином, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Покровська селищна рада, як орган місцевого самоврядування, що виконує повноваження власника земельних ділянок комунальної власності на території смт Покровське Синельниківського району, а також суб'єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на відповідній території.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтереси держави".

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до правових висновків, зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, «знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі» (пункт 84 постанови).

Таким чином, в результаті незаконної реєстрації права власності на нерухоме майно -нежитлову будівлю, яка складається з: А-1 Магазин, Мс -Мансарда, Б-1 Навіс загальною площею 67,2 кв.м., розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський (Покровський) район, смт Покровське, вул. Падалки, 121-Б, порушено права, майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади смт. Покровське Синельниківського району, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою.

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Окрім того, безпідставна державна реєстрація права власності на нерухоме майно на самовільно зайнятій земельній ділянці, також створює перешкоди законному власнику землі та протирічить вимогам чинного законодавства щодо підстав та порядку набуття речових прав на нерухоме майно, засадам та принципам державної реєстрації як процедури офіційного визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, спотворення змісту державних процедур з метою незаконного заволодіння землею комунальної власності.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Проте, Покровською селищною радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, про встановлені факти порушення вимог містобудівного та земельного законодавства Синельниківська окружна прокуратура неодноразово повідомляла Покровську селищну раду (листи від 20.03.2023 за вих. №04/65/1-332ВИХ-23, від 11.04.2023 за вих.№04/65/1-410ВИХ-23, від 24.04.2023 за вих. №04/65/1-466ВИХ-23, від 17.05.2023 за вих. №04/65/1-564ВИХ-23, від 29.09.2023 за вих.№04/65/1-1093ВИХ-23 та від 01.02.2024 за вих.№65/1-184ВИХ-24) (т. 1 а.с. 58-61, 86-89, 91-93, 96-103, 118-120).

Разом з тим, Покровською селищною радою заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами №610/0/2-23 від 03.04.2023, №816/0/2-23 від 28.04.2023, №2011/0/2-23 від 13.10.2023, №397/0/2-24 від 16.02.2024 та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

Зокрема, листами від 13.10.2023 за вих. №2011/0/2-23 та №397/0/2-24 від 16.02.2024 повідомлено про відсутність наміру вживати заходи реагування, оскільки відсутні документи та інформація (докази), достатні для встановлення фактів порушення вимог законодавства України, що свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом (т. 1 а.с. 62-68, 90, 104, 121).

Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте, для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі №923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Отже, прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Покровської селищної ради у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Щодо правовідносин сторін.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України унормовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт б частини 3 статті 152 Земельного кодексу України).

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як встановлено судом, земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ні Кривохвіст Олені Вікторівні, ні ОСОБА_1 не відводилася, оскільки вказана земельна ділянка відповідно до положень статей 79, 79-1 Земельного кодексу України не сформована як об'єкт цивільних прав, право власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію не зареєстровані. Земельна ділянка у власність чи користування, у тому числі для здійснення будівництва об'єктів нежитлової нерухомості або розміщення торгівельних павільйонів не передавалась. Договірні відносини з ОСОБА_2 чи ОСОБА_1 не укладалися. Інформація про присвоєння поштової адреси вказаному об'єкту нерухомості - відсутня (лист Виконавчого комітету Покровської селищної ради від 03.04.2023 №610/0/2-23 "Про надання інформації та копій документів") (т. 1 а.с. 62-68).

Також, відповідно до Експлікації до схеми розташування будівель та споруд Технічного паспорту на нежитлову будівлю-магазин площа земельної ділянки під забудовою складає 111 кв.м. (т. 1 а.с. 81).

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно із статтею 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти та нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної форми власності, у тому числі, на умовах оренди (підпункт 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до абзацу першого пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок на земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 Податкового кодексу України).

Докази подання податкової звітності за землю в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 16.01.2024 №1990/5/04-36-24-07-07 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості стосовно оформлення відповідно до вимог чинного законодавства Кривохвіст О.І. права користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 - відсутні (т. 1 а.с. 115-117).

Також, інформація про укладення договору оренди на земельну ділянку за адресою: вул. Падалки, 121-Б, смт Покровське, Синельниківського району Дніпропетровської області від Покровської селищної ради не надходила. Юридичними особами податкові декларації з плати за землю за 2023 рік за земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 не надавалися (т. 1 а.с. 115-117).

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Необхідно зауважити, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяження не містить відомостей про набуття права власності чи користування на земельну ділянку за адресою: вул. Падалки, 121-Б, смт Покровське, Синельниківського району Дніпропетровської області за жодною юридичною чи фізичною особою.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі №202/3520/16-ц.

В свою чергу, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до приписів частин другої та третьої статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

Слід відзначити, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта;

2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність;

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності.

Як вбачається з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяження для здійснення державної реєстрації права власності за Кривохвіст Олександром Івановичем надано рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2021 у справі № 189/137/21.

При цьому жодного документу, що підтверджував би відведення земельної ділянки під його будівництво заявником державному реєстратору не надано.

Водночас, вказане вище рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 22.02.2021 у справі № 189/137/21 в подальшому було скасоване постановою Дніпровського апеляційного суду від 28.06.2023.

Відповідно до інформації Державної інспекції архітектури та містобудування України станом на дату надання відповіді, паперових документів щодо об'єкту будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; замовник - ОСОБА_1 та/або Кривохвіст Олена Вікторівна - не виявлено.

Крім того, як вбачається з листа Покровської селищної ради від 03.04.2023 №610/0/2-23 "Про надання інформації та копій документів" земельна ділянка, яка має місце розташування АДРЕСА_1 відповідно до положень ст.ст. 79, 79-1 Земельного кодексу не сформована як об'єкт цивільних прав, право власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію не зареєстровані. Земельна ділянка у власність чи користування, у тому числі для здійснення будівництва об'єктів нежитлової нерухомості або розміщення торгівельних павільйонів не передавалась. Договірні відносини з ОСОБА_2 чи ОСОБА_1 не укладалися. Інформація про присвоєння поштової адреси вказаному об'єкту нерухомості - відсутня.

Таким чином, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальною площею 67,2 кв.м., яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс, яка розташована за адресою: вул. Падалки, 121-Б смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області без належного правовстановлюючого документа.

Разом з цим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки в якій застосовані Верховним Судом у постановах від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 та від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, зокрема, зазначено, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Водночас частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Однак, самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності.

Так, у пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

А у постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особа не набуває права власності на об'єкт самочинного будівництва (п. 148).

За змістом частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Частиною 2 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України).

Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19.

Встановлені судом обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки та розташування на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс загальною площею 67,2 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Падалки, 121-Б смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.

Разом з тим, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об'єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними, припинення права володіння тощо.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зроблено висновок, що "за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Наведеним вище спростовуються доводи прокурора, що у справі №904/1395/24 позовна вимога прокурора про припинення володіння ФОП Кривохвіст О.І. спірним об'єктом нерухомого майна шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 23530888112242 є належною, відповідає ефективному способу захисту.

При цьому суд звертає увагу, що відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 не було, а у самій постанові фактично міститься висновок про те, що задоволення будь-яких вимог, як-то про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, про скасування державної реєстрації прав, про припинення права власності «тощо» (що вказує на невичерпний перелік таких вимог) не призведе до поновлення порушених прав позивача та не є ефективним.

Щодо посилання у своїй апеляційній скарзі на те, що господарським судом Дніпропетровської області під час слухання справи №904/1395/24 передчасно зроблено висновки про те, що судове рішення про знесення об'єкта самочинного будівництва, з обґрунтуванням у мотивувальній частині цього рішення незаконності державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, є підставою для закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи, то судом таких висновків в оскаржуваному рішення не робилося.

Натомість оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва.

За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Вказана правова позиція відповідає висновкам об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені в постанові від 21.04.2020 у справі № 910/10987/18; Верховного Суду у постанові від 14.02.2023 у справі № 907/726/20.

Щодо аргументів прокурора про те, що господарським судом Дніпропетровської області в оскаржуваному рішення від 31.07.2024 застосовано норми права без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, слід акцентувати увагу на такому.

За змістом справи № 904/4338/21 у квітні 2021 року Дніпропетровська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-Будсервіс" (далі - ТОВ "АЗС-Будсервіс") та Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛАНТ" (далі - ТОВ "АТЛАНТ"), в якій просила:

- зобов'язати ТОВ "АЗС-Будсервіс" і ТОВ "АТЛАНТ" знести самочинно збудоване нерухоме майно - автозаправну станцію, розташовану на просп. Слобожанському, 1-І у м. Дніпрі, яка складається з: операторської (літ. "3-1") площею 90,5 м2, навісу (літ. "И-1") та резервуара № 1, та демонтувати тимчасові споруди: мостіння, стелу, металевий паркан та некапітальну металеву будівлю;

- скасувати державну реєстрацію права власності на автозаправну станцію, яка складається з операторської (літ. "3-1") площею 90,5 м2, навісу (літ. "И-1") та резервуара № 1, розташовану на просп. Слобожанському, 1-I у м. Дніпрі, за ТОВ "АТЛАНТ", проведену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Рудкевича Є. В. від 06.07.2016 № 30342890, з одночасним припиненням речових прав ТОВ "АТЛАНТ" на зазначений об'єкт нерухомого майна (номер запису про право: 15272615).

За змістом справи № 904/4339/21 прокурор в інтересах держави в особі Міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства "АЗС-Будсервіс" і Товариства "Атлант", в якому просив:

- зобов'язати Відповідача-1 знести самочинно збудоване нерухоме майно - автозаправну станцію, яке знаходиться на пр. Слобожанському, 2-Г у м. Дніпро та складається з: літ В-1 операторська загальною площею 123,6 кв.м, літ. Ж-1 навіс, резервуар № 1, та демонтувати тимчасові споруди: мостіння, стела, металевий паркан та некапітальну металеву будівлю;

- скасувати державну реєстрацію права власності на автозаправочний комплекс загальною площею 123,6 кв.м., що розташований на проспекті Слобожанському, 2Г у м. Дніпро за Відповідачем-2, проведену на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Рудкевича Є.В. № 30344331 від 06.07.20216 з одночасним припиненням речових прав Відповідача-2 на вказаний об'єкт нерухомого майна (номер запису про право 15273765).

За змістом справи № 904/2129/23 Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віксард" (далі - ТОВ «Віксард»), в якому просила:

- усунути перешкоди Дніпровській міській раді у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, зобов'язавши Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІКСАРД» (код ЄДРПОУ 43292905) знести самочинно збудовану автозаправну станцію: літ. А - операторська, літ. Б під В - колонка, літ. В - навіс, літ. Г під В -резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д - колонка, літ. Ж під Д - резервуар, літ. З -навіс, літ. И під З - колонка, літ. К під З - резервуар, літ. Л - вбиральня, І - мостіння; загальна площа: 9,9 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1;

- скасувати державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме: автозаправну станцію літ. А - операторська, літ. Б під В -колонка, літ. В - навіс, літ. Г під В - резервуар, літ. Д - навіс, літ. Е під Д - колонка, літ. Ж під Д - резервуар, літ. З - навіс, літ. И під З - колонка, літ. К під З - резервуар, літ. Л - вбиральня, І - мостіння; загальна площа: 9,9 кв. м, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1943303912101, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, припинивши право власності на нього із закриттям розділу.

Отже, у вказаних справах позивачем/прокурором не заявлялося позовних вимог про припинення володіння відповідачем самочинно побудованим нерухомим майном шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна, відповідно Верховним Судом не робилося висновків про належність та ефективність такого способу захисту порушених прав.

У справі № 904/3911/23 Прокурор в інтересах держави в особі Ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Векта Лайн", в якому просив:

- зобов'язати ТОВ "Векта Лайн" усунути перешкоди Раді у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою площею 0.0150 га, розташованою на території Криворізької міської ради, а саме - на АДРЕСА_1 у місті Кривому Розі, привівши її у придатний до використання стан шляхом знесення об'єкта самочинного будівництва: будівлі торгівельного павільйону, який розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, АДРЕСА_1;

- припинити володіння ТОВ "Векта Лайн" нерухомим майном площею 90,5 кв.м, а саме - нежитловою будівлею торгівельного павільйону, який розташований за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, АДРЕСА_1, проведену рішенням приватного нотаріуса Криворізького районного нотаріального округу Рисіної Є. В. (далі - приватний нотаріус Рисіна Є. В.) від 18.05.2020 № 52272332 (номер запису про право власності: 36528124) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна 2046747312110.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2024 у справі № 904/3911/23 скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанції, направлено на новий розгляд справу за позовом прокуратури до ТОВ «Векта Лайн» про знесення об'єкту самочинного будівництва, припинення речових прав на нього та закриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому Верховним Судом не формував висновків про належність та ефективність такого способу захисту порушених прав, як припинення речових прав на об'єкт самочинного будівництва та закриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В свою чергу, за результатом нового розгляду справи між сторонами було укладено мирову угоду, яка затверджена ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2025. Наразі здійснюється апеляційний перегляд справи.

За змістом справи № 756/1612/21 у лютому 2021 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Янчук С. В. (далі - державний реєстратор Янчук С.В.), Приватного підприємства «Будінвестмонтаж» (далі - ПП «Будінвестмонтаж», підприємство), Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент з питань реєстрації виконавчого органу КМР (КМДА)), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Житлово-будівельний кооператив «Своє житло» (далі - ЖБК «Своє житло»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Градобуд 1» (далі - ТОВ «Градобуд 1»), про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва, припинення права власності, закриття розділу у Державному реєстрі речових прав щодо об'єкта незавершеного будівництва.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07 лютого 2018 року державний реєстратор Янчук С. В. здійснила незаконну реєстрацію права власності на об'єкт незавершеного будівництва (30 % готовності), розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ПП «Будінвестмонтаж». Зокрема, на час здійснення державної реєстрації, недобудова перебувала під трьома арештами та в іпотеці, а підприємство не мало у користуванні чи у власності земельної ділянки під недобудовою, а також чинного дозволу на виконання будівельних робіт.

Тобто правовідносини у справах (згаданій та тій, що переглядається) відрізняються за фактичними обставинами, своїм суб'єктним складом, предметом спору (вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва не заявлялися), а також частково матеріально-правовим регулюванням, що зумовлює їх неподібність.

Щодо справ № 925/1043/22 та № 925/989/22, то в них також позивачем не заявлялось вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва. При цьому:

- у справі № 925/1043/22 рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.04.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2024, позов було задоволено частково. Скасовано рішення Державного реєстратора за індексним № 54467658 від 07.10.2020 про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) за Балачій О. В. на нежитлове приміщення (торгівельний павільйон) загальною площею 50,1 кв. м., що розташоване у АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2188100771101.

В решті вимог в позові відмовлено;

- у справі № 925/989/22 рішенням Господарського суду Черкаської області від 17.04.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2024, позов було задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за Балачій О. В. на нежитлове приміщення (торговельний павільйон) загальною площею 50,1 кв.м, розташоване у АДРЕСА_1.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги прокурора, що в разі наявності рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності (з відкриттям розділу) на самочинно збудоване нежитлове приміщення (торговельний павільйон) ефективним способом захисту права позивача є скасування державної реєстрації з одночасним припиненням речових прав відповідача на вказаний об'єкт нерухомого майна та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вказаний об'єкт, адже судом задоволено позов лише частково (в частині скасування рішення Державного реєстратора про державну реєстрацію права власності), без одночасного припинення речових прав відповідача на вказаний об'єкт нерухомого майна та закриття відповідного розділу у Державному реєстрі речових прав, у задоволенні яких було відмовлено.

Поміж іншого, встановивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з'ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проєкту або будівельних норм і правил.

У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

З листів Покровської селищної ради вбачається, що земельна ділянка за адресою: вул. Падалки, 121-Б смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області не відводилася жодним фізичним та юридичних особам з метою будівництва об'єкту нерухомого майна.

З огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: вул. Падалки, 121-Б смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області є її повернення власнику з приведенням відповідачем у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (статті 321 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.03.2024 у справі № 915/1439/21 належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об'єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво.

Верховний Суд наголосив, що в силу вимог частини 1 статті 3 Земельного кодексу України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 Цивільного кодексу України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов'язаних із встановленням суб'єктного складу осіб, зобов'язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельні ділянки, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій Земельним кодексом України, можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.

Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, які обмежують коло осіб, зобов'язаних знести об'єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 Земельного кодексу України суттєво розширює суб'єктний склад зобов'язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об'єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об'єкт.

Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини 2 статті 212 Земельного кодексу України, як спеціальної норми права, викладено в постанові Верховного Суду від 10.10.2023 у справі № 915/1416/21 (за участю Міськради як позивача за аналогічним позовом), від якого колегія суддів не вбачає жодних підстав відступати.

Отже, територіальна громада в особі Покровської селищної ради, як власник земельної ділянки, має право вимагати від Фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, розташованою за адресою: вул. Падалки, 121-Б смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області, загальною площею 111 кв.м приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого майна: нежитлової будівлі, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс, загальною площею 67,2 кв.м.

Натомість скаржник ФОП Кривохвіст О.І. стверджує про неналежність позивача у даній справі, оскільки ним не надано жодного документу, який би підтверджував право власності (користування) позивача на земельну ділянку, на якій розташований спірний об'єкт нерухомого майна.

Щодо цього варто наголосити на тому, що статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

З урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Проте, первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (стаття 140 Конституції України).

Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» встановлюють, що територіальним громадам належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До повноважень селищних рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Зокрема, статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Таким чином, в силу означених приписів, зважаючи на територіальне місцезнаходження земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт, її власником є саме Покровська селищна рада, що не спростовано доводами апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об'єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення вказаних об'єктів нерухомості, правовий режим будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

З огляду на викладене, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі №458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц. За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до Висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 391 Цивільного кодексу України, викладених у попередніх постановах та уточнених у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зайняття земельної ділянки особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України).

Таким чином, з огляду на викладені обставини справи, належним способом захисту порушених прав на земельну ділянку територіальної громади, в особі Покровської селищної ради є повернення земельної ділянки, за адресою: вул. Падалки, 121-Б смт. Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області та знесення об'єкту самочинного будівництва: нежитлової будівлі, яка складається з: А-1 Магазин, Мс - Мансарда, Б-1 Навіс, загальною площею 67,2 кв.м.

Водночас, відповідач у відзиві на позовну заяву посилався, зокрема, на те, що: - фізична особа-підприємець Кривохвіст Олександр Іванович не є власником спірного об'єкту нерухомого майна, не є користувачем земельної ділянки під спірним об'єктом нерухомого майна; - позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача; - вказані вимоги необхідно було заявляти до фізичної особи фактичного власника спірного об'єкту нерухомого майна; - цей спір не підсудний господарському суду.

У своїй апеляційній скарзі апелянт продовжує наполягати на неналежності відповідача у справі, вважаючи, що позовні вимоги у такому випадку не підлягали задоволенню.

Варто наголосити, що статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи.

Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити з прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи тощо.

Відповідно до положень частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Разом з тим, відповідно до положень пунктів 3, 6 та 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; та вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Аналіз зазначених норм процесуального права дає підстави для висновку, що критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов'язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03.11.2020 у справі №922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26.05.2020 у справі №908/299/18(провадження № 12-136гс19); від 19.05.2020 у справі №910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (провадження № 12- 143гс19) від 27.04.2021 у справі №591/5242/18 (провадження № 14-168цс20).

Статтею 50 Цивільного кодексу України визначено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 371924878) за адресою АДРЕСА_1 знаходиться будівля магазину загальною площею 67,2 кв.м (власник Кривохвіст Олександр Іванович).

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

За статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За положеннями статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України).

Фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Предметом розгляду даної позовної заяви є незаконність набуття права власності на нерухоме майно - павільйон, який використовуються саме для господарської діяльності відповідачки, побудовано на земельній ділянці комунальної форми власності, що не надавалася для вказаної мети, за відсутності будь-яких дозвільних документів.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами діяльності Кривохвіст Олександр Іванович, як фізичної особи-підприємця, є, зокрема, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (основний).

Відповідачем не надано доказів, а матеріалами справи не підтверджено, що вказана будівля магазину не використовується у господарській діяльності відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Законом України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 цього кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що докази, надані прокурором на підтвердження факту створення відповідачем перешкод Покровській селищній раді у користуванні самовільно зайнятою відповідачем земельною ділянкою, розташованою за адресою: Дніпропетровська область, Синельниківський (Покровський) район, смт Покровське, вул. Падалки, 121-Б, загальною площею 111 кв.м., шляхом самочинної її забудови та використання такого об'єкту в своїй господарській діяльності, є достатньо вірогідними та більш переконливими, порівняно з доказами, наданими відповідачем на їх спростування.

З урахуванням викладеного, є правомірним задоволення судом першої інстанції позовні вимог про зобов'язання відповідача усунути перешкоди позивачу в користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою, привівши її у придатний до використання стан, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва.

Наведеним спростовуються твердження скаржника ФОП Кривохвіст О.І. про необґрунтованість та неналежність позовних вимог.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє аргументи апелянтів як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.

Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи те, що доводи апеляційних скарг не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2024.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на їх заявників.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури та фізичної особи-підприємця Кривохвіст Олександра Івановича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31.07.2024 у справі № 904/1395/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського Дніпропетровської області від 31.07.2024 у справі №904/1395/24 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 28.05.2025

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко

Попередній документ

127733396

Наступний документ

127733398

Інформація про рішення:

№ рішення:	127733397
№ справи:	904/1395/24
Дата рішення:	21.05.2025
Дата публікації:	02.06.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (19.08.2025)
Дата надходження:	06.08.2025
Предмет позову:	зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва та припинення володіння нерухомими майном

Розклад засідань:

Минулі засідання (8)

08.05.2024 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
28.05.2024 12:00	Господарський суд Дніпропетровської області
12.06.2024 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
02.07.2024 16:30	Господарський суд Дніпропетровської області
16.07.2024 15:00	Господарський суд Дніпропетровської області
31.07.2024 15:30	Господарський суд Дніпропетровської області
12.03.2025 09:30	Центральний апеляційний господарський суд
21.05.2025 12:00	Центральний апеляційний господарський суд