13.05.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2157/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О. (доповідач)
суддів: Кощеєва І.М., Чус О.В.
при секретарі судового засідання: Карпенко А.С.
Представники сторін:
від скаржника: Бохан Сергій Олександрович (поза межами приміщення суду) - від Широкоступа Богдана Євгеновича - адвокат, ордер, серія АІ №1734648 від 26.04.2023р.
представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2024 у справі №904/2157/24 (суддя Юзіков С.Г.)
за позовом Благодійної організації "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ТІМ4ЮА"
до ОСОБА_1
про стягнення боргу.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Позивач просить стягнути з Відповідача 302 817,64 грн. - основного боргу, 47 543,52 грн. - пені, 5 192,71 грн. - 3 % річних, 7 956,69 грн. - індексу інфляції, мотивуючи неналежним виконанням Відповідачем Договору розробки програмного забезпечення від 17.11.2022 № 1ПЗ.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2024 року у справі № 904/2157/24 позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Благодійної організації "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ТІМ4ЮА" (79041, м. Львів, вул. Кульпарківська, буд. 64, корп. А, кв. 832, код 44770525) 302 817,64 грн. - основного боргу, 47 543,52 грн. - пені, 5 192,65 грн. - 3 % річних, 7 956,69 грн. - індексу інфляції, 4 362,11 грн. - судового збору.
У решті позову відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що на виконання умов договору позивачем було перераховано відповідачу 302 818,40 грн, зокрема: 05.12.2022 на суму 39 893,02 грн з призначенням платежу «виплата авансу за ІТ послуги за Договором від 17.11.2022 без ПДВ», 30.12.2022 на суму 87 765,00 грн з призначенням платежу «виплата за Договором №1ПЗ за актом №1 без ПДВ», 03.02.2023 на суму 87 395,74 грн з призначенням платежу «оплата за послуги за січень 2023 без ПДВ», 06.03.2023 на суму 87 764,64 грн з призначенням платежу «Плата за послуги згідно акту за лютий 2023, без ПДВ».
Судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази підписання актів про надання послуг, водночас, міститься вимога Позивача стосовно належного виконання умов Договору розробки програмного забезпечення від 17.11.22 №1 ПЗ, в якій останній відмовляє ФОП Широкоступу Б.Є. у прийнятті робіт за договором, підписанні отриманих актів та оплати рахунків, оскільки останній порушив зобов'язання щодо строків виконання робіт і не передав результати робіт Позивачеві.
Господарський суд дійшов висновку, що надані Позивачем докази на підтвердження оплати авансових платежів, невиконання Відповідачем умов Договору, розірвання Договору розробки програмного забезпечення та неповернення Відповідачем авансових платежів є більш вірогідними, ніж докази, надані Відповідачем, тому вимога про стягнення основної суми боргу у розмірі 302 817,64 грн підлягає задоволенню. Разом з тим, перевіривши розрахунки Позивача, судом встановлено, що розрахунки індексу інфляції та пені проведено правильно, за перерахунком сума 3% річних за період з 18.10.2023 по 13.05.2024 становить 5 192,65 грн.
Враховуючи викладене, господарський суд виснував, що позов підлягає частковому задоволенню, до стягнення належить: 302 817,64 грн - основного боргу, 47 543,52 грн - пені, 5 192,65 грн - 3% річних, 7 956,69 грн - індексу інфляції, в решті позовних вимог відмовлено.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаним рішенням, через систему "Електронний суд", ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/2157/24 від 25 вересня 2024 р. в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Благодійної організації “БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ТІМ4ЮА» 262 924,62 грн. - основного боргу, 47 543,52 грн. - пені, 5 192,65 грн. - 3 % річних, 7 956,69 грн. - індексу інфляції, 4 362,11 грн. - судового збору. Винести в цій частині нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Благодійної організації “БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ТІМ4ЮА» 39 893,02 грн. - основного боргу, 730,94 грн. - судового збору.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
Скаржник зазначає, що обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції взяв до уваги позицію Позивача, який посилається на рішення Господарського суду Львівської області від 25 січня 2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10 травня 2024 у справі №914/2195/23, як на рішення судів, які є преюдиційними і не підлягають повторному доказуванню під час розгляду даної справи. При цьому, оскільки предметом спору у справі №914/2195/23 було стягнення коштів за завершення робіт зі створення готового програмного забезпечення на підставі Акту №5 від 31.03.2023, а предметом даного спору є повернення коштів, сплачених за розробку проміжної редакції програмного забезпечення за актами №№1-4 за період з 17.11.2022 по 28.02.2023, то рішення Господарського суду Львівської області від 25.01.2024 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 10 травня 2024 у справі №914/2195/23, не можуть бути взятими судом до уваги, як такі, що є преюдиційними і не підлягають повторному доказуванню під час розгляду даної справи.
Окрім цього, на переконання скаржника, позивач не довів належними та допустимими доказами той факт, що платежі позивача були авансовими. Також, суд першої інстанції не з'ясував обставину, що пунктом 5.2 Договору передбачений порядок перевірки та приймання проміжної редакції програмного забезпечення.
Скаржник звертає увагу, що оскільки докази оплати проміжної редакції програмного забезпечення були додані до позовної заяви та містяться в матеріалах справи, то незважаючи на те, що акти виконаних робіт не підписані обома сторонами, при вирішенні спору суд вже не зобов'язаний досліджувати докази щодо фактичного виконання робіт підрядником. Враховуючи оплати: 30.12.2022 в розмірі 87 765,00 грн, 03.02.2023 в розмірі 87 395,74 грн та 03.03.2023 в розмірі 87 764,64 грн, які були здійснені відповідачем на користь позивача, підтверджують факт, що послуги по розробці проміжних редакцій програмного забезпечення, передбачені п. 5.2 Договору, були надані та визнані Відповідачем, оскільки він здійснив їх оплату.
При цьому скаржником зауважено, що докази, подані позивачем на підтвердження заявлених вимог в їх сукупності, не доводять факту того, що сплачені позивачем на користь відповідача платежі на загальну суму 262 925,38 грн є авансовими, що відповідно виключає можливість задоволення його вимог про стягнення з відповідача основного боргу за Договором в розмірі 262 925,38 грн. Враховуючи той факт, що в призначенні платежу від 05.12.022 в розмірі 39 893,02 грн було вказано «Виплата авансу за ІТ послуги за договором від 17/11/2022 без ПДВ», відповідач погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що сума в розмірі 39 893,02 грн підлягає поверненню позивачу, оскільки заперечень позивачу щодо невідповідності призначення даного платежу умовам Договору відповідач після отримання коштів не надав.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, з огляду на те, що відповідно до умов договору позивач мав платити виключно за вже розроблене проміжне програмне забезпечення, а щодо авансів сторони мають окремо домовлятися. У зв'язку з наведеним, на думку апелянта, позивач відповідно до позицій Верховного Суду, викладеної в постанові від 17.04.2023 по справі №127/12240/22, не має права вимагати повернення платежів, отже не має підстав для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Також, скаржник посилається на те, що оплата за договором не співпадає з наданням послуг за договором, тому авансування послуг за договором по своїй правовій природі є комерційним кредитом і аргументація суду першої інстанції про те, що у Договорі не зазначено про погодження умов комерційного кредиту, не є правомірною та не може бути використана судом при прийнятті постанови за наслідками розгляду апеляційної скарги відповідача. Враховуючи, що пеня, 3% річних та інфляційні втрати нараховані на підставі договору та статті 625 ЦК України за період з 18.10.2022 по 13.05.2024 (за період дії воєнного стану), то суд має прийти до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині через безпідставність, оскільки відповідач звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов'язку сплатити на користь позивача неустойки (пені) за таке прострочення в силу закону.
Щодо суми основного боргу скаржник зауважив, що стягненню підлягає сума в розмірі 39 893,02 грн, сплачена позивачем відповідачу 05 грудня 2022 з призначенням платежу: «виплата авансу за ІТ послуги за договором від 17/11/2022 без ПДВ».
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та участі у судовому засіданні не скористався. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 28.10.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2024р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/2157/24. Відкласти вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2024 у справі №904/2157/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Дніпропетровської області.
11.11.2024р. матеріали справи № 904/2157/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.11.2024 року у справі № 904/2157/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2024 у справі №904/2157/24 - залишено без руху. Апелянту, протягом 10 днів з дня отримання цієї ухвали, усунути вказані недоліки апеляційної скарги, а саме: здійснити оплату судового збору в сумі 5825,11 грн., докази чого надати суду.
14.11.2024 на адресу Центрального апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2024 у справі №904/2157/24. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 13.05.2025 об 11:00 годин.
13.05.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
17.11.2022 сторони уклали Договір розробки програмного забезпечення № 1ПЗ (далі Договір), за підп. 1.1. якого на умовах цього Договору та положень Технічного завдання (додаток № 1 до цього Договору), Виконавець (Відповідач) прийняв на себе зобов'язання за оплату виконати роботи для Замовника (Позивача) з розробки програмного забезпечення, а Замовник прийняти результати робіт, які відповідають цьому Договору, та сплатити їх вартість.
Відповідно до розділу А Договору Договірні дефініції:
Технічне забезпечення - детальний перелік характеристик, функціоналу, можливостей та вимог до якості, висунуті до програмного забезпечення, а також мета та завдання, для яких призначене програмне забезпечення.
Програмне забезпечення - сукупність даних та команд, для функціонування електронно обчислювальних машин (ЕОМ) та інших комп'ютерних засобів з метою отримання певного результату, включаючи підготовчі матеріали, отримані в ході розробки програми для ЕОМ, що породжують нею аудіовізуальні зображення. Для мети цього договору під Програмним забезпеченням визнається продукт, який замовлений Замовником, відповідно до опису, що містить Технічне завдання.
Проміжна редакція Програмного забезпечення - чернеточні версії та об'єктного коду Програмного забезпечення та/або його окремих частин та компонентів, які надаються для проміжної оцінки та перевірки Замовником за результатом закінчення Виконавцем кожної окремої стадії роботи.
Після завершення робіт зі створення Програмного забезпечення Виконавець зобов'язаний повідомити Замовника про готовність Програмного забезпечення до приймання-передачі, а також передати готове програмне забезпечення в хмарному репозиторії Замовника: https://github.com/team4ua та в робочу версію продукту онлайн: https://www.map.wearehit.org/.
З моменту отримання цього повідомлення Замовник зобов'язаний провести тестування та перевірку Програмного забезпечення протягом розумного строку, але не більше 10 робочих днів від дня фактичного отримання копії Програмного забезпечення (п.2.1. Договору).
Виконавець розпочинає виконувати роботи, передбачені цим Договором, одразу після підписання цього Договору (підп. 5.1.1. Договору).
Термін виконання робіт та створення кожної проміжної редакції Програмного забезпечення становить 20 робочих днів в місяць, та додатково продовжується на етапі планування розробки нових модулів продукту (підп. 5.1.2. Договору).
Загальний термін виконання робіт, який включає в себе проміжну редакцію програмного забезпечення: до 01.04.2023 та додатково погоджується на стратегічному плануванні релізу програмного продукту (підп. 5.1.3. Договору).
Відповідно до підп. 5.2.1. Договору Замовник з моменту отримання повідомлення Виконавця про готовність проміжної редакції Програмного забезпечення зобов'язаний негайно провести його тестування та перевірку на предмет відповідності Технічному завданню та меті цього Договору.
Вказане тестування та перевірка здійснюється Замовником протягом розумного строку, однак не більше 10 робочих днів від дня отримання Замовником копії проміжної редакції Програмного забезпечення.
Під час проведення перевірки Замовник вправі задавати будь-які питання, пов'язані з функціонуванням та роботою проміжного Програмного забезпечення. У випадку відсутності у Замовника будь-яких зауважень та претензії до якості або роботи проміжного Програмного забезпечення, Замовник направляє Виконавцю письмове повідомлення про прийняття проміжної редакції Програмного забезпечення, а також, проміжний акт приймання-передачі результату робіт в 2 екземплярах, які повинні бути підписані Замовником (підп. 5.2.2. Договору).
У випадку якщо Замовник протягом строку, встановленого пп.. 5.2.1. Договору, не прийняв проміжну редакцію Програмного забезпечення та не повідомив Виконавця про будь-які зауваження або претензії, вважається, що у Замовника немає претензії та проміжна редакція Програмного забезпечення прийнята без зауважень з боку Замовника (підп. 5.2.5. Договору).
Згідно з підп. 5.2.6. Договору протягом 3 робочих днів з моменту отримання Виконавцем повідомлення про готовність прийняти проміжну редакцію Програмного забезпечення Виконавець зобов'язаний (1) підписати проміжний акт приймання-передачі виконаних робіт та один екземпляр направити Замовнику; та (2) продовжити виконувати роботи, згідно затвердженого графіку робіт (пп.. 5.1.3. Договору).
У випадку, якщо Замовник не затвердив проміжну редакцію програмного забезпечення та не повідомив Виконавця про будь-які претензії, Виконавець має право розірвати цей Договір, на умовах, встановлених цим Договором.
Відповідно до підп. 6.1.1. Договору за фактом виконання робіт Виконавець направляє Замовнику акт про надання послуг та рахунок.
При цьому, сторони узгодили, що оплата послуг Виконавця може бути здійснена шляхом перерахування Замовником суми погодженого авансу.
Рахунок має містити: загальний опис робіт, виконаних Виконавцем;
Акт про надання послуг, повинен включати: перелік наданих Послуг та період, коли вони надавались та супровідний опис роботи, що відображає виконану роботу, що містить погодинний облік часу, витраченого на роботу за цим Договором.
Сплата рахунку Виконавця здійснюється Замовником протягом 5 днів з дати підписання сторонами Акту про надання послуг (підп. 6.1.3. Договору).
За прострочення строків виконання робіт Виконавець сплачує на користь Замовника пені в розмірі 20 відсотків суми погодинної ставки Виконавця, визначеної цим Договором (п. 9.5. Договору).
Пунктом 12.1. Договору передбачено, що цей Договір набуває чинності в момент його підписання сторонами та діє до 31.12.2023.
Будь-яка зі сторін має право припинити дію Договору в односторонньому порядку шляхом направлення письмового повідомлення іншій стороні. У такому повідомленні повинна бути вказана дата припинення дії Договору, при цьому саме повідомлення про одностороннє припинення дії Договору повинно бути отримано іншою стороною не менше, ніж за 1 місяць до дати припинення. Дія Договору буде вважатися припиненою з дати припинення, або, якщо повідомлення було отримане менше, ніж за 1 (один) місяць до дати припинення, по закінченню 1 (одного) місяця з дня отримання іншою стороною письмового повідомлення про намір в односторонньому порядку припинити дію Договору.
Відповідно до виписки по рахунку Відповідача, Позивач перерахував Відповідачеві 302 818,40 грн., зокрема: 05.12.2022 на суму 39 893,02 грн. з призначенням платежу "виплата авансу за ІТ послуги за Договором від 17.11.2022 без ПДВ", 30.12.2022 на суму 87 765,00 грн. з призначенням платежу " виплата за Договором № 1ПЗ за актом № 1 без ПДВ", 03.02.2023 на суму 87 395,74 грн. з призначенням платежу " оплата за послуги за січень 2023 без ПДВ", 06.03.2023 на суму 87 764,64 грн. з призначенням платежу "плата за послуги згідно акту за лютий 2023. без ПДВ".
11.04.2023 Відповідач направив Позивачеві Повідомлення про завершення зі створення програмного забезпечення від 11.04.2023, в якому пропонував вжити заходів по тестуванню та перевірці Програмного забезпечення, прийняти результати робіт, підписати додані акти приймання-передачі наданих послуг, та сплатити борг у розмірі 87 764,64 грн. До повідомлення додано Акти приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.11.2022 на суму 39 494,09 грн., № 2 від 30.12.2022 на суму 87 764,64 грн., № 3 від 31.01.2023 на суму 87 764,64 грн., № 4 від 28.02.2023 на суму 87 764,64 грн., № 5 від 31.03.2023 на суму 87 764,64 грн., рахунок на оплату № 5 від 31.03.2023 на суму 87 764,64 грн.
Позивач направив Відповідачеві вимогу № 29/04 від 27.04.2023 стосовно належного виконання умов Договору розробки програмного забезпечення від 17.11.22 № 1ПЗ, в якій зазначив, що враховуючи, що ФОП Широкоступ Б.Є. станом на 27.04.2023 не виконав умови Договору та порушив строки виконання робіт із створення програмного забезпечення, БО "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ТІМ4ЮА" вимагає протягом 5 робочих днів з дати отримання даного листа, виконати належним чином умови Договору. Також Позивач відмовив у прийнятті робіт за Договором, підписанні отриманих актів та оплати рахунків, та повідомив, що у разі невиконання Відповідачем вимоги, Позивач залишає за собою право розірвати договір в односторонньому порядку та виставити вимогу щодо повернення авансу, сплаченого за Договором.
Відповідач надіслав відповідь на вимогу, в якій стверджував, що всі умови технічного завдання Виконавцем виконані, а готове програмне забезпечення передане згідно умов Договору. При цьому Відповідач запропонував мирне врегулювання даного спору, обговорити із Позивачем інший порядок передачі готового програмного забезпечення, але при умові фіксації зміненого порядку передачі готового програмного забезпечення в Договорі шляхом укладення додаткової угоди, підписаної сторонами Договору.
30.08.2023 Позивач направив Відповідачеві Повідомлення № 300801 від 30.08.2023 про розірвання Договору та повернення коштів, в якому зазначено, що оскільки станом на 30.08.2023 Позивач не отримав від Виконавця роботи, суттєве порушення строку виконання робіт, оцінюючи поведінку Виконавця відносно Замовника за Договором, Позивачем прийняте рішення про розірвання Договору в односторонньому порядку. Так, Договір розробки програмного забезпечення від 17.11.2023 № 1ПЗ вважається розірваним в односторонньому порядку зі спливу 1 місяця з дати отримання Відповідачем цього листа. У зв'язку з чим, Позивач вимагає повернення отриманих коштів за Договором розробки програмного забезпечення від 17.11.23 № 1ПЗ протягом 5 банківських днів з дати розірвання цього Договору.
Відповідно до даних веб-сайту "Укрпошта" 11.09.2023 Відповідач отримав повідомлення Позивача № 300801 від 30.08.2023.
За даними Позивача, зазначене повідомлення залишене Відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до БО "Благодійний фонд ТІМ4ЮА" про стягнення заборгованості у розмірі 102 171,94 грн. Предметом спору є стягнення коштів за завершення робіт зі створення програмного забезпечення на підставі Акту №5 від 31.03.2023 та рахунку на оплату №5 від 31.03.2023. Судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 914/2195/23.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.01.2024 у справі № 914/2195/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2024, в задоволені позову відмовлено.
На прострочений борг Відповідача, Позивач нарахував 7 956,69 грн. - індексу інфляції за період з листопада 2023 року по квітень 2024 року, 5 192,71 грн. - 3 % річних за період з 18.10.2023 по 13.05.2024.
За прострочення строків виконання робіт Позивач нарахував 47 543,52 грн. - пені за період з 18.10.2023 по 13.05.2024.
Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору в даній справі.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині того, що: 17.11.2022 між Благодійною організацією «Благодійний фонд ТІМ4ЮА» та ФОП Широкоступою Богданом Євгеновичем укладено Договір розробки програмного забезпечення № 1ПЗ; відповідно до виписки по рахунку Позивач перерахував Відповідачеві 302 818,40 грн., зокрема:
- 05.12.2022 на суму 39 893,02 грн. з призначенням платежу "виплата авансу за ІТ послуги за Договором від 17.11.2022 без ПДВ";
- 30.12.2022 на суму 87 765,00 грн. з призначенням платежу " виплата за Договором № 1ПЗ за актом № 1 без ПДВ";
- 03.02.2023 на суму 87 395,74 грн. з призначенням платежу " оплата за послуги за січень 2023 без ПДВ";
- 06.03.2023 на суму 87 764,64 грн. з призначенням платежу "плата за послуги згідно акту за лютий 2023. без ПДВ".
11.04.2023 Відповідач направив Позивачеві Повідомлення про завершення зі створення програмного забезпечення від 11.04.2023, в якому пропонував вжити заходів по тестуванню та перевірці Програмного забезпечення, прийняти результати робіт, підписати додані акти приймання-передачі наданих послуг, та сплатити борг у розмірі 87 764,64 грн. До повідомлення додано Акти приймання-передачі наданих послуг № 1 від 30.11.2022 на суму 39 494,09 грн., № 2 від 30.12.2022 на суму 87 764,64 грн., № 3 від 31.01.2023 на суму 87 764,64 грн., № 4 від 28.02.2023 на суму 87 764,64 грн., № 5 від 31.03.2023 на суму 87 764,64 грн., рахунок на оплату № 5 від 31.03.2023 на суму 87 764,64 грн.
Позивач направив Відповідачеві вимогу № 29/04 від 27.04.2023 стосовно належного виконання умов Договору розробки програмного забезпечення від 17.11.22 № 1ПЗ, в якій зазначив, що враховуючи, що ФОП Широкоступ Б.Є. станом на 27.04.2023 не виконав умови Договору та порушив строки виконання робіт із створення програмного забезпечення, БО "БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ТІМ4ЮА" вимагає протягом 5 робочих днів з дати отримання даного листа, виконати належним чином умови Договору. Також Позивач відмовив у прийнятті робіт за Договором, підписанні отриманих актів та оплати рахунків, та повідомив, що у разі невиконання Відповідачем вимоги, Позивач залишає за собою право розірвати договір в односторонньому порядку та виставити вимогу щодо повернення авансу, сплаченого за Договором.
Відповідач надіслав відповідь на вимогу, в якій стверджував, що всі умови технічного завдання Виконавцем виконані, а готове програмне забезпечення передане згідно умов Договору. При цьому Відповідач запропонував мирне врегулювання даного спору, обговорити із Позивачем інший порядок передачі готового програмного забезпечення, але при умові фіксації зміненого порядку передачі готового програмного забезпечення в Договорі шляхом укладення додаткової угоди, підписаної сторонами Договору.
30.08.2023 Позивач направив Відповідачеві Повідомлення № 300801 від 30.08.2023 про розірвання Договору та повернення коштів, в якому зазначено, що оскільки станом на 30.08.2023 Позивач не отримав від Виконавця роботи, суттєве порушення строку виконання робіт, оцінюючи поведінку Виконавця відносно Замовника за Договором, Позивачем прийняте рішення про розірвання Договору в односторонньому порядку. Так, Договір розробки програмного забезпечення від 17.11.2023 № 1ПЗ вважається розірваним в односторонньому порядку зі спливу 1 місяця з дати отримання Відповідачем цього листа. У зв'язку з чим, Позивач вимагає повернення отриманих коштів за Договором розробки програмного забезпечення від 17.11.23 № 1ПЗ протягом 5 банківських днів з дати розірвання цього Договору.
Відповідно до даних веб-сайту "Укрпошта" 11.09.2023 Відповідач отримав повідомлення Позивача № 300801 від 30.08.2023. За даними Позивача, зазначене повідомлення залишене Відповідачем без відповіді та задоволення.
Відповідно до вимог ст. 509 Цивільного кодексу України, встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
З матеріалів та обставин справи встановлено, що підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір розробки програмного забезпечення №1ПЗ від 17.11.2022, згідно умов якого та положень Технічного завдання (додаток №1 до цього договору) відповідач прийняв на себе зобов'язання за оплату виконати роботи для позивача з розробки програмного забезпечення, а позивач, в свою чергу, прийняти результати роботи, які відповідають даному договору, та сплатити їх вартість.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, правовідносини за якими регулюються приписами Цивільного кодексу України.
Частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (стаття 839 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 843 Цивільного кодексу України встановлено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 844 Цивільного кодексу України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.
Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає яно неможливим, замвоник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Частиною частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що після завершення робіт зі створення програмного забезпечення виконавець зобов'язаний повідомити замовника про готовність програмного забезпечення до приймання-передачі, а також передати готове програмне забезпечення в хмарному репозиторії замовника: https://github.com/team4ua та в робочу версію продукту онлайн: https://www.map.wearehit.org/.
З моменту отримання цього повідомлення замовник зобов'язаний провести тестування та перевірку програмного забезпечення протягом розумного строку, але не більше 10 робочих днів від дня фактичного отримання копії програмного забезпечення.
Відповідно до пункту 2.2 договору сторони передбачили, що протягом строку, встановленого п. 2.1 договору, замовник зобов'язаний прийняти результат робіт або письмово повідомити виконавця про виявлені недоліки та зауваження до програмного забезпечення.
Якщо протягом строку, встановленого п. 2.1 договору, замовник не прийняв результат робіт та не повідомив про недоліки програмного забезпечення, замовник вважається таким, що прийняв результат виконаних робіт в повному об'ємі та немає будь-яких претензій до виконавця.
Відповідно до п.5.1.3 договору загальний термін виконання робіт, який включає в себе проміжну редакцію програмного забезпечення: до 01.04.2023 та додатково погоджується на стратегічному плануванні релізу програмного продукту.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач перерахував відповідачеві 302 818,40 грн., зокрема:
- 05.12.2022 на суму 39 893,02 грн. з призначенням платежу "виплата авансу за ІТ послуги за Договором від 17.11.2022 без ПДВ";
- 30.12.2022 на суму 87 765,00 грн. з призначенням платежу " виплата за Договором № 1ПЗ за актом № 1 без ПДВ";
- 03.02.2023 на суму 87 395,74 грн. з призначенням платежу " оплата за послуги за січень 2023 без ПДВ";
- 06.03.2023 на суму 87 764,64 грн. з призначенням платежу "плата за послуги згідно акту за лютий 2023. без ПДВ".
В свою чергу, відповідачем надіслано акти виконаних робіт та повідомлення про завантаження готового програмного забезпечення позивачеві 11.04.2023.
Листом-вимогою №29/04 від 27.04.2023 Благодійною організацією відмовлено ФОП Широкоступу Б.Є. у прийнятті робіт за договором, підписанні актів та оплаті рахунку №5 від 31.03.2023 на суму 87 764,64 грн., оскільки відсутній доступ до хмарного репозиторію https://github.com/team4ua і позивач зобов'язаний передати йому програмне забезпечення в електронному вигляді та на паперовому носії.
З викладеного свідчить, що позивач свої обов'язки, передбачені пунктом 2.2 договору виконав, повідомивши письмово виконавця про виявлені недоліки та виклавши в листі-вимозі зауваження до Програмного забезпечення. Також, позивачем повідомлено, що у разі невиконання ФОП Широкоступом Б.Є. цієї вимоги протягом 5 робочих днів з дати отримання листа, БО «Благодійний Фонд ТІМ4ЮА» залишає за собою право розірвання договору в односторонньому порядку та виставлення вимоги щодо повернення авансу, сплаченого за договором.
Колегія суддів зауважує, що умовами договору сторони чітко передбачили порядок перевірки та приймання проміжної редакції програмного забезпечення - направлення замовником виконавцю письмового повідомлення про прийняття проміжної редакції Програмного забезпечення, а також проміжний акт приймання-передачі результату робіт в 2 екземплярах, які повинні бути підписані замовником.
Окрім того, у випадку, якщо замовник протягом строку, встановленого пп. 5.2.1 Договору не прийняв проміжну редакцію. Програмного забезпечення та не повідомив виконавця про будь-які зауваження або претензії, вважається, що у замовника немає претензії та проміжна редакція Програмного забезпечення прийнята без зауважень з боку замовника.
Іншого порядку прийняття виконаних відповідачем робіт сторони у договорі не погодили.
Доказів належного виконання відповідачем умов договору та прийняття позивачем виконаних відповідачем робіт матеріали справи не містять.
Згідно з ст.570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Згідно із частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов:
1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;
2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, що в цьому спорі і відбулося.
Відмова замовника від договору є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов'язанні) відповідно до вимог ст.1212 ЦК України (постанови Верховного Суду від 11.11.2018 у справі №910/13332/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.06.2021 у справі №916/2368/18, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20, від 19.03.2025 у справі № 910/2026/25.
Пунктом 12.1. договору передбачено право будь-якої із сторін припинити дію договору в односторонньому порядку шляхом направлення писмового повідомлення іншій стороні. У такому повідомленні повинна бути вказана дата припинення дії Договору, при цьому саме повідомлення про одностороннє припинення дії договору повинно бути отримано іншою стороною не менше, ніж за 1 (один) місяць до дати припинення.
Матеріалами справи підтверджено отримання відповідачем повідомлення стосовно розірвання договору та повернення коштів №300801 від 30.08.2023. Так, згідно з даних трекінгу, наданих позивачем до матеріалів справи, відповідач отримав вказане повідомлення 11.09.2023 (том 1, а.с. 76).
Оскільки в пункті 12.1. договору чітко встановлені часові межі - не менше одного місяця з дати отримання відповідного повідомлення, після яких договір вважається розірваним, а позивач, відповідно, скористався своїм правом на розірвання договору в одностороньому порядку, колегія суддів констатує, що договір є розірваним з 11.10.2023.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 1212 Цивільного кодексу України підлягають, оскільки договір розробки програмного забезпечення №1ПЗ від 17.11.2022 розірвано позивачем 11.10.2023 в односторонньому порядку з огляду на повідомлення позивача від 30.08.2023 №300801 (том 1, а.с. 75).
При цьому, колегія суддів констатує відсутність в матеріалах справи заперечень відповідача на предмет відсутності доказів розірвання договору розробки програмного забезпечення №1ПЗ від 17.11.2022.
Оскільки позивач в спосіб, передбачений договором, відмовився від укладеного з відповідачем правочину, у відповідача припинили існування правові підстави, на яких він набув кошти позивача у вигляді авансу у розмірі 302 817,64 грн, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для стягнення даних коштів з відповідача на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Вищенаведений висновок суду спростовує доводи скаржника в частині: «… Також в мотивувальній частині судового рішення суд першої інстанції цитує ст. 1212 Цивільного кодексу України «Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави», як підставу для задоволення позовних вимог. При цьому Апелянт вважає, що суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного Рішення, неправильно застосував норми матеріального права, виходячи з наступного.
Якщо особа здійснила сплату грошових коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, знаючи, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для їх сплати, а згодом вимагає повернення сплачених грошових коштів, то така особа поводиться суперечливо й безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.
Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі за позовом про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у своїй постанові від 17 квітня 2024 р. у справі № 127/12240/22.
Верховний Суд зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про те, що грошові кошти, які належали позивачу, набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).
Тлумачення статей 1212, 1215 ЦК України свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі, слід враховувати, що акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад, зокрема добросовісності.
В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Тобто, якщо Позивач вважає, що кошти сплатив безпідставно, оскільки на його думку проміжне програмне забезпечення не було розроблене, але, відповідно до умов Договору він мав платити виключно за вже розроблене проміжне програмне забезпечення, а щодо авансів сторони мають окремо домовлятися, то він, відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної вище, не має права вимагати їх повернення.
У даній справі, яка переглядається, Позивач добровільно перераховував на поточний рахунок Відповідача кошти. При цьому Позивач перераховував відповідачу кошти неодноразово, а саме, трьома платежами (30.12.2022 р. в розмірі 87 765,00 грн.; 03.02.2023 р. в розмірі 87 395,74 грн.; 03.03.2023 р. в розмірі 87 764,64 грн.,), зазначаючи, що призначенням платежу є «Виплата за договором №1ПЗ за актом №1 без ПДВ»; «Оплата за послуги за січень 2023 без ПДВ»; «Плата заслуги згідно акту за лютий 2023. без ПДВ». Оскільки Позивач, як випливає з його пояснень, не був зобов'язаний перераховувати кошти з огляду на заперечення щодо факту розробки програмного забезпечення Відповідачем та недоведеністю обставини, що вказані три платежі були авансовими, проте здійснював ці платежі, його поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною.
Отже, немає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів. …».
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).
Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК).
За змістом ст. 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Твердження відповідача про часткову оплату позивачем виконаних робіт, а саме: «… Але, при цьому Відповідач хоче звернути увагу Суду на той факт, що відповідно до п.
6.1.3 Договору «Сплата рахунку Виконавця здійснюється Замовником протягом 5 днів з дати підписання Сторонами Акту про надання послуг». Факт, що Позивач отримував акти розробки проміжної редакції програмного забезпечення та прийняв їх без зауважень, підтверджується тим фактом, що Позивач здійснив наступні оплати Відповідачу за Договором:
- 30.12.2022 р. було сплачено суму в розмірі 87 765,00 грн. з наступним призначенням платежу: «Виплата за договором №1ПЗ за актом №1 без ПДВ»;
- 03.02.2023 р. було сплачено суму в розмірі 87 395,74 грн. з наступним призначенням платежу: «Оплата за послуги за січень 2023 без ПДВ»;
- 03.03.2023 р. було сплачено суму в розмірі 87 764,64 грн. з наступним призначенням платежу: «Плата заслуги згідно акту за лютий 2023. без ПДВ».
Як видно із призначення платежів: це плата за вже надані послуги згідно актів. Сума останнього платежу взагалі співпадає з сумою акту наданих послуг. …
… Але, оскільки докази оплати проміжної редакції програмного забезпечення були додані до позовної заяви та містяться в матеріалах справи, то, незважаючи на те, що акти виконаних робіт не підписані обома сторонами, при вирішенні спору суд вже не зобов'язаний досліджувати докази щодо фактичного виконання робіт підрядником.
Тому, враховуючи викладене, наступні оплати:
- 30.12.2022 р. в розмірі 87 765,00 грн.;
- 03.02.2023 р. в розмірі 87 395,74 грн.;
- 03.03.2023 р. в розмірі 87 764,64 грн.,
які були здійснені Відповідачем на користь Позивача, підтверджують факт, що послуги по розробці проміжних редакцій програмного забезпечення, передбачені п. 5.2 Договору, були надані та визнані Відповідачем, оскільки він здійснив їх оплату.
Твердження Відповідача про те, що всі платежі за Договором є авансовими, не варто брати до уваги, оскільки вони не підтверджуються жодним доказом.
Тому Відповідач вважає, що Позивач мав в даній справі довести повні правові підстави для повернення коштів, сплачених за розробку проміжної редакції програмного забезпечення за актами №№ 1-4 за період з 17.11.2022 р. по 28.02.2023 р. але не довів даного факту, а суд першої інстанції неправомірно визнав, що всі платежі за Договором були авансовими. …
… Але, докази, подані Позивачем на підтвердження заявлених вимог в їх сукупності, а саме:
- докази щодо надходження оплат від Позивача від 30.12.2022 р. в розмірі 87 765,00 грн., від 03.02.2023 р. в розмірі 87 395,74 грн. та від 03.03.2023 р. в розмірі 87 764,64 грн., в яких у призначенні платежу відсутня інформація, що дані оплати є авансовими платежами;
- Договір, пунктом 6.1.1 якого передбачено, що «при цьому, Сторони узгодили, що оплата послуг Виконавця може бути здійснена шляхом перерахування Замовником суми погодженого авансу», але в Договорі відсутні пункти та окремо підписані додаткові угоди, які можуть підтвердити домовленість щодо фактичної оплати авансу, а даний пункт лише стверджує, що сторони можуть домовитися про таке в майбутньому;
- рішення Господарського суду Львівської області від 25 січня 2024 р., яке було залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10 травня 2024 р. у справі № 914/2195/23, яке теж не підтверджує, що вищевказані платежі були авансовими, а лише констатує факт такого ствердження представником БО «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ТІМ4ЮА» та в якому зазначено, що «.предметом даного спору [у справі № 914/2195/23] є стягнення коштів за завершення робіт зі створення програмного забезпечення на підставі Акту № 5 від 31.03.2023 та рахунку на оплату №5 від 31.03.2023», не доводять факту, що сплачені Позивачем на користь Відповідача платежі на загальну суму 262 925,38 грн. є авансовими, що відповідно виключає можливість задоволення його вимог про стягнення з Відповідача основного боргу за Договором в розмірі 262 925,38 грн. … » відхиляються колегією суддів як такі, що грунтуються на помилковому розумінні характеру спірних правовідносин, норм матеріального права, які їх регулюють і не враховують фактичні обставини справи.
Позивачем заявлено до стягнення 7 956,69 грн - індексу інфляції за період з листопада 2023 по квітень 2024 року, 5 192,71 грн - 3 % річних за період з 18.10.2023 по 13.05.2024 та 47543,52 грн - пені за період з 18.10.2023 по 13.05.2024.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи відсутність в апеляційній скарзі заперечень щодо проведених судом першої інстанції розрахунків заявлених до стягнення інфляційних, 3% річних та пені, беручи до уваги те, що спір виник з вини відповідача, колегія суддів не вбачає підстав для сумнівів в правильності висновків суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо доводів скаржника відносно того, що сума пені, 3% річних та втрат від інфляції нараховано за період з 18.10.2022 по 13.05.2024 (в період дії воєнного стану) безпідставно, а саме: «… в силу приписів п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022. Станом на теперішній час строк дії воєнного стану в Україні продовжено (Указ Президента України від 01.05.2023 № № 254/2023).
Відповідно до ст. 1057 Цивільного кодексу України, «комерційний кредит - це договір, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг, якщо інше не встановлено законом.».
Тобто, комерційний кредит - це правовідносини, які передбачають надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг. Комерційне кредитування досить широко трактується у чинному законодавстві. Воно нерозривно пов'язане з тим договором, умовою якого є. Якщо з договору слідує, що момент оплати не співпадає з моментом передачі товару (виконання роботи, надання послуги), то йдеться про комерційний кредит, навіть якщо сторони не визначили даний термін у самому договорі.
Фактично, комерційним кредитом може вважатися будь-яке неспівпадіння у часі виконання зустрічних обов'язків за укладеним договором, коли товари поставляються (роботи виконуються, послуги надаються) раніше їх оплати або платежі здійснюються раніше передачі товарів (виконання робіт, надання послуг). Отже, комерційний кредит - це не лише відстрочення розстрочення оплати за надане майно, але й будь-яке авансування, попередня оплата тощо.
Як правило, комерційне кредитування здійснюється без спеціального юридичного оформлення лише в силу однієї з умов укладеного договору (про аванс, про розстрочення тощо). Саме тому до комерційного кредиту застосовуються положення статей про кредитний договір, якщо інше не встановлено положенням про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання. Таким чином, зазначена норма усуває прогалини правового регулювання, що можуть виникнути при виконанні будь-якого договірного зобов'язання на умовах кредиту.
В нашому випадку оплата за Договором не співпадає з наданням послуг за договором, тому авансування послуг за Договором по своїй правовій природі і є комерційним кредитом і аргументація суду першої інстанції про те, що у Договорі не зазначено про погодження умов комерційного кредиту, не є правомірною та не може бути використана Судом при прийнятті постанови за наслідками розгляду даної апеляційної скарги Відповідача.
Враховуючи, що пеня, 3 % річних та інфляційні втрати нараховані на підставі Договору поставки та ст. 625 ЦК України за період з 18.10.2022 по 13.05.2024, тобто за період дії воєнного стану, який на даний час не припинений та не скасований, то Суд має прийти до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині через безпідставність, оскільки Відповідач звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України (3 % річних та індекс інфляції), а також від обов'язку сплати на користь Позивача неустойки (пені) за таке прострочення в силу закону.
На підстав викладеного можна зробити висновок, що позов Благодійної організації «БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД ТІМ4ЮА» до Фізичної особи - підприємця Широкоступа Богдана Євгеновича про стягнення основного боргу, пені, 3% річних та індексу інфляції не підлягає задоволенню, а щодо стягнення суми основного боргу, то стягненню підлягає сума в розмірі 39 893,02 грн., сплачена Позивачем Відповідачу 05 грудня 2022 р. з призначенням платежу: «виплата авансу за ІТпослуги за договором від 17/11/2022 без ПДВ». …» колегія суддів зазначає наступне:
Приймаючи рішення, судом першої інстанції вірно враховано позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 27.09.2023 у справі № 904/2295/22, зокрема:
"Так, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (постанови від 10.10.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 34), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).
При цьому в обох значеннях не йдеться про "користування" боржником коштами в юридичному значенні (яке можливо лише шляхом однократної сплати коштів, до того ж і визначати кошти як чужі чи свої в таких випадках неможливо).
Тому Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності розрізняти наслідки правомірної та неправомірної поведінки боржника, оскільки такі наслідки регулюються різними нормами права.
Так, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 35), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 37), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).
Натомість до відносин сторін слід застосовувати частину третю статті 692 ЦК України, якою встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. При цьому розмір таких процентів у зазначеній частині не встановлений.
За буквального розуміння цієї норми для задоволення вимоги продавця про стягнення "процентів за користування чужими грошовими коштами" останній мав би довести, що протягом часу, за який позивач вимагає стягнення процентів, 1) відповідач мав грошові кошти принаймні в сумі, яку позивач використав як базу нарахування процентів, 2) ці грошові кошти були чужими, 3) при цьому відповідач користувався цими коштами. Колегія суддів вважає, що законодавець не мав на увазі поставити відповідальність покупця за несвоєчасну оплату товару в залежність від цих обставин.
Здійснюючи тлумачення частини третьої статті 692 ЦК України, колегія суддів виходить з такого. Оскільки цією частиною встановлені наслідки порушення зобов'язання, то зазначена норма є охоронною. Відповідно до наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані частиною другою статті 625 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 108)). При цьому наслідки порушення грошового зобов'язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов'язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 102)). Отже, частину третю статті 692 ЦК України слід розуміти так, що під "процентами за користування чужими грошовими коштами", про які йдеться у цій частині, слід розуміти проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України."
У Договорі не зазначено про погодження умов комерційного кредиту, Позивач стягує безпідставно збережені кошти, коли підстави їх одержання відпали.
Відносно заявленої до стягнення суми пені, то вона нарахована за прострочення не грошового зобов'язання, а за несвоєчасне виконання зобов'язання з виконання робіт (розробки програмного забезпечення).
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування п. 18 Перехідних положень ЦК України до відповідних вимог.
Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині колегією суддів відхиляються як такі, що зводяться до невірного тлумачення скаржником норм матеріального та процесуального права, що в своїй сукупності не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та не спростовують вказаних вище висновків суду.
Колегія суддів також відхиляє помилкові доводи апеляційної скарги в частині того, що: «… Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції взяв до уваги позицію Позивача, який посилається на рішення Господарського суду Львівської області від 25 січня 2024 р. та постанову Західного апеляційного господарського суду від 10 травня 2024 р. у справі № 914/2195/23, як на рішення судів, які є преюдиційними і не підлягають повторному доказуванню під час розгляду даної справи.
Але, якщо проаналізувати судові рішення першої та апеляційної інстанції, то можна встановити наступне.
Позовні вимоги ФОП Широкоступа Б.Є. у справі № 914/2195/23 полягали в тому, що …
… При цьому в позовній заяві ФОП Широкоступ Б.Є. зазначив, що …
… Зокрема, судовими рішеннями у справі № 914/2195/23 були встановлені наступні факти: …
… Тобто, з викладеного можна зробити висновок, що оскільки предметом спору у справі № 914/2195/23 було стягнення коштів за завершення робіт зі створення готового програмного забезпечення на підставі Акту № 5 від 31.03.2023 р., а предметом даного спору є повернення коштів, сплачених за розробку проміжної редакції програмного забезпечення за актами №№ 1-4 за період з 17.11.2022 р. по 28.02.2023 р., то рішення Господарського суду Львівської області від 25 січня 2024 р. та постанова Західного апеляційного господарського суду від 10 травня 2024 р. у справі № 914/2195/23, не можуть бути взятими Судом до уваги, як такі, що є преюдиційними і не підлягають повторному доказуванню під час розгляду даної справи. …» з огляду на те, що при прийняті судом першої інстанції оспорюваного рішення не здійснювалося посилання на факти з застосуванням положень пункту 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, а лише було зазначено про звернення відповідача до Господарського суду Львівської області з позовом до БО «Благодійний фонд ТІМ4ЮА» про стягнення заборгованості у розмірі 102 171,94 грн. Предметом спору вказаного позову було стягнення коштів за завершення робіт зі створення програмного забезпечення за договором, що є спірним у даній справі.
Отже, доводи скаржника щодо порушення норм матеріального права та визнання обставин, що встановлені у рішенні Господарського суду Львівської області від 25.01.2024 у справі №914/2195/23, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.05.2024 встановленими, є безпідставними.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2024 у справі №904/2157/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 5 825,11 грн покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2024 у справі №904/2157/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.09.2024 у справі №904/2157/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 29.05.2025
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус