26 травня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 382/2035/23
номер провадження №22-ц/824/7571/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,
представник позивача ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на рішення Яготинського районного суду Київської області від 11 грудня 2024 року /суддя Нарольський М.М./
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Виконавчий орган (комітет) Яготинської міської ради, Служба у справах дітей та сім'ї Яготинської міської ради про усунення перешкод у розпорядженні майном шляхом виселення, -
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Яготинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні належним йому на праві власності житловим будинком ( АДРЕСА_1 ) шляхом їх виселення у зв'язку з припиненням особистого сервітут
Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 11 грудня 2024 року позов задоволено частково: зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди шляхом виселення, стягнуто з нього судовий збір (1073,60 грн)./т. 1 а.с. 232-243/
Не погоджуючись із рішенням у частині відмови у виселенні ОСОБА_3 , представник позивача - адвокат Коваль Л.М. - подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апелянт вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права (ст. 391, 401-406 ЦК України), не врахувавши припинення особистого сервітуту ОСОБА_3 після розірвання шлюбу; неправильно застосував ст. 8 Конвенції, ігноруючи право позивача на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу Конвенції); не обґрунтував пропорційність відмови; помилково поклав на позивача обов'язок доводити дії відповідачки, хоча вона не довела правомірність проживання. На підтвердження перешкод апелянт посилається на відеозапис, де відповідачі не допускають позивача до будинку.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, за єдиними відомими суду адресами, конверти повернулись без вручення, за відсутності адресатів, треті сторони звернулись з клопотаннями про розгляд справи за їх відсутності, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню в оскарженій частині, із задоволенням вимог, на підставі наступного.
ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (договір дарування від 24.11.2014, витяг з ДРРП).
Шлюб між позивачем і ОСОБА_3 розірвано 27.08.2021 (справа №382/595/21).
ОСОБА_3 знята з реєстрації 25.06.2023 за заявою позивача і повідомлена про необхідність звільнити будинок.
Водночас, вона проживає в будинку з ОСОБА_4 та їхньою дитиною, перешкоджаючи позивачу користуватися майном (змінено замки, ключі не надано), що підтверджується відеозаписом. ОСОБА_4 не має правових підстав для проживання. Позивач створив нову сім'ю, але не може проживати чи розпорядитися будинком.
Задовольняючи позовні вимоги щодо ОСОБА_4 та відмовляючи у виселенні ОСОБА_3 , суд першої інстанції керувався ст.ст. 15, 16, 317, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 150, 156 ЖК України, ст. 8 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу Конвенції, висновками ЄСПЛ («Садов'як проти України», 17.05.2018; «Кривіцька та Кривіцький проти України», 02.12.2010) та ВП ВС (від 13.10.2020 у справі №447/455/17).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4 безпідставно проживає в будинку і чинить перешкоди, а виселення ОСОБА_3 є непропорційним через проживання спільної неповнолітньої дитини ( ОСОБА_5 ), яка вважає будинок «домівкою». Суд вважав, що позивач не довів конкретних дій ОСОБА_3 , які перешкоджають користуванню, і не заявляв вимоги про «вселення».
Однак із таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.
Згідно зі ст. 406 ЦК України, сервітут припиняється за рішенням суду, якщо обставини, що його встановили, припинилися.
ОСОБА_3 набула право користування будинком (особистий сервітут) як член сім'ї позивача під час шлюбу. Після розірвання шлюбу (27.08.2021) сервітут припинився, оскільки відповідачка втратила статус члена сім'ї позивача (ст. 3 СК України). Вона не довела правомірність подальшого проживання (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
Суд першої інстанції помилково застосував ст. 156 ЖК України, яка регулює права членів сім'ї власника, до відповідачки, яка перестала бути членом сім'ї позивача.
Натомість до спірних правовідносин підлягають застосуванню ст. 391, 406 ЦК України, які дозволяють власнику вимагати виселення осіб, що не мають права користування майном (постанова ВП ВС від 13.10.2020 у справі №447/455/17).
Суд першої інстанції необґрунтовано визнав виселення ОСОБА_3 непропорційним, посилаючись на ст. 8 Конвенції та проживання неповнолітньої дитини, не дослідивши баланс інтересів сторін. Позивач, як власник, має право на мирне володіння майном (ст. 1 Першого протоколу Конвенції), що порушується через недопуск до будинку, також підтверджено поясненнями в суді апеляційної інстанції. ОСОБА_3 не надала доказів відсутності іншого житла, тоді як апелянт стверджує, що вона може проживати з ОСОБА_4 за його місцем реєстрації ( АДРЕСА_1 ). Суд не перевірив цю обставину, чим порушив принцип повного з'ясування обставин (ч. 1 ст. 376 ЦПК України).
Проживання спільної дитини ( ОСОБА_5 ) не є абсолютною підставою для відмови у виселенні, оскільки позивач, як батько, має рівні права на спілкування та проживання з дитиною (ст. 141 СК України). Суд не дослідив, чи може дитина проживати з позивачем у будинку чи з відповідачкою в іншому житлі, що свідчить про неповне з'ясування обставин (ч. 1 ст. 376 ЦПК України). Крім того, на момент розгляду справи спільній дитині більше чотирнадцяти років, що є підставою для самостійного вирішення місця проживання, доцільність проживання підлягає оцінці не в межах провадження про усунення перешкод у користуванні.
Висновок суду про відсутність доказів перешкод з боку ОСОБА_3 суперечить наявному позову. Суд помилково поклав на позивача обов'язок доводити конкретні дії відповідачки, тоді як вона не довела правомірність проживання.
Суд неправильно зазначив, що позивач не заявляв вимогу про «вселення», тоді як позов стосувався усунення перешкод шляхом виселення, що відповідає ст. 4, 13 ЦПК України та ст. 16 ЦК України.
Це свідчить про невідповідність висновків суду обставинам справи (ч. 1 ст. 376 ЦПК України).
Згідно з рішенням ЄСПЛ («Садов'як проти України», 17.05.2018), виселення допускається, якщо воно законне, переслідує легітимну мету (захист права власності) і є пропорційним.
Апеляційний суд вказує на те, що виселення ОСОБА_3 , яка є членом сім'ї ОСОБА_4 , який також не має права на проживання у спірному будинку, є пропорційним, оскільки позивач не може користуватися єдиним житлом, а відповідачка має можливість проживати з ОСОБА_4 , що забезпечує захист її права на житло (ст. 8 Конвенції).
Таким чином, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції в частині відмови у виселенні ОСОБА_3 не відповідають обставинам справи, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права (ст. 156 ЖК України замість ст. 391, 406 ЦК України) та неповному з'ясуванні обставин (ч. 1 ст. 376 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати, з відповідачки на користь апелянта стягується 1610, 40 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, перерозподіляється і судовий збір, стягнутий в суді першої інстанції, 1073, 60 грн в рівних частинах стягується з відповідачів на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Коваль Лариси Миколаївни - задовольнити.
Рішення Яготинського районного суду Київської області від 11 грудня 2024 року у частині відмови в позові про виселення ОСОБА_3 - скасувати.
Ухвалити нове рішення в цій частині:
зобов'язати ОСОБА_3 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні належним йому на праві власності житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її виселення з житлового будинку.
Судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1073, 60 грн в рівних частинах, тобто по 536, 80 грн з кожного
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1610, 40 грн.
Повні найменування учасників справи:
- позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;
- відповідачі: ОСОБА_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ;
- треті особи: Виконавчий орган (комітет) Яготинської міської ради, місцезнаходження: вул. Незалежності, буд. 110, м. Яготин Бориспільського району Київської області, код ЄДРПОУ 05408823; Служба у справах дітей та сім'ї Яготинської міської ради, місцезнаходження: вул. Незалежності, буд. 110, м. Яготин Бориспільського району Київської області, код ЄДРПОУ 44086918.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: