26 травня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 361/1231/23
номер провадження №22-ц/824/7071/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - Головка Олексія Ігоровича
на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2024 року /суддя Петришин Н.М./
у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та процентів за користування коштами, -
Позивач, ОСОБА_5 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 17 187 242 грн (еквівалент 470 000 доларів США за курсом НБУ на день подання позову), процентів за користування позикою в розмірі 861 881,26 грн, витрат на правничу допомогу (5 000 грн) та судового збору (13 420 грн).
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача: суму боргу в розмірі 17 187 242 грн, проценти за користування позикою в розмірі 313 333,33 грн та судовий збір по 6 508,70 грн з кожного. У задоволенні решти вимог (зокрема, щодо стягнення 861 881,26 грн процентів та 5 000 грн витрат на правничу допомогу) відмовлено./т. 2 а.с. 106-111/
Не погоджуючись із рішенням, відповідачі через представника адвоката Головка О.І. звернулися з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Апелянти вважають, що суд першої інстанції порушив норми процесуального та матеріального права, зокрема, не повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та не довів факти, які визнав встановленими; не оцінив належним чином докази, зокрема, «безгрошовий» характер розписки від 17 травня 2020 року, яка не містить чітких формулювань про фактичне отримання коштів; не врахував суперечливість умов розписки щодо строків повернення коштів, нарахування процентів та валюти позики; не забезпечив змагальності сторін, відхиливши клопотання відповідачів про витребування доказів щодо фінансової спроможності позикодавця; неправильно застосував норми про солідарну відповідальність, оскільки підстави для неї відсутні; не врахував висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення факту передачі коштів за договором позики (постанови від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, від 02.07.2014 у справі №6-80цс14). На підтвердження доводів апелянти вказали, що розписка була складена як гарантія майбутнього отримання коштів, але ОСОБА_6 не передав їм жодних коштів. Вони стверджують, що розписка не містить формулювань про фактичне отримання коштів, її умови є невизначеними, а позивач не довів фінансову спроможність позикодавця надати позику в розмірі 470 000 доларів США.
Представник ОСОБА_5 - ОСОБА_1 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Представник зазначає, що розписка від 17.05.2020 чітко підтверджує укладення договору позики та факт передачі коштів, а її зміст є зрозумілим. Відповідачі самі склали розписку, і за принципом contra proferentem нечіткості мають тлумачитися проти них (постанова ВС від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц). Відсутність у відповідачів оригіналу розписки підтверджує їх зобов'язання за договором позики (ст. 545 ЦК України). Доводи про «безгрошовість» розписки необґрунтовані, оскільки дата її складання (17.05.2020) є датою передачі коштів, що узгоджується зі ст. 1046 ЦК України. Фінансова спроможність позикодавця не є обов'язковою умовою для визнання договору позики укладеним, що підтверджується практикою Верховного Суду (постанови від 25.09.2024 у справі № 711/5299/21, від 20.03.2023 у справі № 724/569/20). Солідарна відповідальність відповідачів обґрунтована неподільністю предмета зобов'язання (грошових коштів), оскільки розписка не визначає частки кожного з відповідачів (ст. 541 ЦК України, постанова ВС від 27.03.2023 у справі № 359/10308/20).
Представник апелянтів та відповідачі в судове засідання не з'явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, через електронний кабінет представника, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Також представник апелянтів просив постановити ухвалу, якою зупинити апеляційне провадження у справі № 361/1231/23 до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 755/19867/24. В обґрунтування вказував, що з метою захисту своїх прав, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з підстав, передбачених частиною першою ст. 1051 Цивільного кодексу України, було подано позов до ОСОБА_5 про визнання відсутнім права грошових вимог за розпискою від 17.05.2020 року. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 травня 2025 року у справі № 755/19867/24 у задоволенні позову відмовлено. В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Відповідачі мають намір оскаржити рішення місцевого суду, проте станом на 25.05.2025 року повний текст судового рішення відсутній, що унеможливлює подання апеляційної скарги. Згідно з приписами п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. З огляду на те, що у випадку задоволення позову Відповідачів у справі № 755/19867/24 будуть встановлені обставини, що підтвердять відсутність прав вимоги Позивача за спірним договором позики в межах справи № 361/1231/23, наслідком чого стане задоволення апеляційної скарги відповідачів, вбачаються підстави, передбачені п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України для зупинення апеляційного провадження у цій справі.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який з'явився у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що клопотання про зупинення провадження та апеляційна скарга підлягають відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 17 травня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 склали розписку, за якою взяли в борг у ОСОБА_6 470 000 доларів США на придбання сільгосптехніки, зобов'язавшись повернути частину коштів до кінця 2020 року, решту - до кінця 2021 року, та сплачувати відсотки (10 000 грн за кожні 15 000 доларів США). ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивач, ОСОБА_5 , є його єдиним спадкоємцем (довідка від 05.01.2023, видана приватним нотаріусом Сєніною О.О.). /т. 1 а.с. 19/
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції вірно керувався нормами права, зокрема ст.ст. 202, 207, 533, 626-627, 629, 1046-1047, 1049 ЦК України, які регулюють укладення, виконання та обов'язковість договорів, а також правові наслідки договору позики.
Суд дійшов обґрунтованого висновку, що розписка від 17 травня 2020 року підтверджує укладення договору позики та факт передачі коштів, а відсутність доказів повернення боргу з боку відповідачів є підставою для задоволення позову. Щодо процентів, суд визначив, що нараховані 313 333,33 грн відповідають умовам розписки.
Доводи апеляційної скарги судом апеляційної інстанції відхиляються з таких підстав.
Щодо «безгрошовості» розписки та факту передачі коштів.
Відповідачі стверджують, що розписка від 17.05.2020 була складена як гарантія майбутнього отримання коштів, а не як підтвердження фактичної передачі 470 000 доларів США. Вони зазначають, що ОСОБА_6 не передав їм кошти, а розписка не містить формулювань про фактичне отримання коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти, а позичальник зобов'язується їх повернути. Згідно з ч. 1 ст. 1047 ЦК України, договір позики на суму, що перевищує встановлений законом мінімум, укладається у письмовій формі, а факт передачі коштів може підтверджуватися розпискою. Зміст розписки від 17.05.2020 чітко вказує, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 «беруть» у борг 470 000 доларів США, що за конструкцією ст. 1046 ЦК України означає передачу коштів на момент укладення договору (дати складання розписки). Відсутність у відповідачів оригіналу розписки додатково підтверджує їх зобов'язання перед позикодавцем (ч. 3 ст. 545 ЦК України).
Відповідачі не надали жодних належних доказів (ст. 76 ЦПК України), які б спростовували факт передачі коштів, наприклад, доказів повернення боргу чи інших документів, що свідчать про «безгрошовість» розписки. Посилання на постанови Верховного Суду від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13 та від 02.07.2014 у справі № 6-80цс14 є нерелевантними, оскільки у тих справах суди встановили відсутність факту передачі коштів на основі конкретних доказів, яких у цій справі немає. Натомість у постанові ВС від 21.10.2020 у справі № 500/2262/14-ц (провадження № 61-450св20) вказано, що розписка є достатнім доказом укладення договору позики, якщо її зміст чітко підтверджує зобов'язання позичальника.
Щодо нечіткості умов розписки.
Відповідачі зазначають, що умови розписки щодо строків повернення коштів, нарахування процентів та валюти позики є суперечливими.
Ці доводи також не заслуговують на увагу. Розписка чітко визначає загальну суму позики (470 000 доларів США), строки її повернення (частина - до кінця 2020 року, решта - до кінця 2021 року) та розмір відсотків (10 000 грн за кожні 15 000 доларів США). Навіть якщо конкретні транші не визначені, кінцевий строк повернення всієї суми - 31.12.2021 - є зрозумілим і не викликає сумнівів. Крім того, відповідачі самі склали розписку, і за принципом contra proferentem будь-які нечіткості мають тлумачитися проти них, як сторони, що її склала (постанова ВС від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц). Суди мають тлумачити документи з урахуванням законодавства та практики, що було зроблено судом першої інстанції. Відповідачі не ставили питання про незрозумілість розписки під час розгляду справи в суді першої інстанції, що робить їхні доводи необґрунтованими.
Щодо фінансової спроможності позикодавця.
Відповідачі стверджують, що ОСОБА_6 не мав фінансової спроможності надати позику в розмірі 470 000 доларів США, а суд першої інстанції відхилив їхнє клопотання про витребування доказів щодо його доходів, чим порушив принцип змагальності.
Цей довід є безпідставним. За усталеною практикою Верховного Суду, наявність чи відсутність у позикодавця доходів сама по собі не свідчить про неможливість надання позики. У постанові ВС від 25.09.2024 у справі № 711/5299/21 (провадження № 61-14542св23) вказано, що відмова у витребуванні відомостей про доходи позикодавця не впливає на встановлення фактичних обставин, якщо є інші докази (наприклад, розписка). Аналогічні висновки містяться у постановах ВС від 20.03.2023 у справі № 724/569/20, від 20.09.2023 у справі № 760/22898/20 та від 01.06.2022 у справі № 559/2587/19. У цій справі розписка є достатнім доказом передачі коштів, а відповідачі не надали доказів, які б спростовували її зміст. Відмова у витребуванні відомостей про доходи ОСОБА_6 не порушила принцип змагальності, оскільки ці відомості не стосуються предмета доказування (ст. 76 ЦПК України).
Щодо солідарної відповідальності.
Відповідачі вважають, що підстави для солідарного стягнення боргу відсутні, посилаючись на ст. 541 ЦК України.
Цей довід є помилковим. Відповідно до ч. 1 ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок виникає у випадках, передбачених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. У цій справі предметом зобов'язання є грошові кошти (470 000 доларів США), а розписка не визначає частки кожного з відповідачів. Це свідчить про неподільність предмета зобов'язання, що обґрунтовує солідарну відповідальність. Така позиція узгоджується з практикою Верховного Суду (постанови від 27.03.2023 у справі №359/10308/20, від 08.02.2021 у справі № 266/3946/17). Отже, суд першої інстанції правильно застосував ст. 541 ЦК України, стягнувши борг солідарно.
Щодо клопотання про зупинення провадження.
Відповідачі просять зупинити апеляційне провадження до набрання законної сили рішення у справі № 755/19867/24, де вони позиваються до ОСОБА_5 про визнання відсутнім права вимоги за розпискою. Вони посилаються на п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, стверджуючи, що рішення у тій справі вплине на розгляд цієї.
Це клопотання апеляційним судом відхиляється згідно з п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, про те, що суд зупиняє провадження, якщо розгляд справи неможливий до вирішення іншої справи. У справі № 755/19867/24 Дніпровський районний суд м. Києва 14.05.2025 відмовив у позові відповідачів, подальше апеляційну оскарження не позбавляє суд дійти врсновків щодо договірних зобов'язань сторін у даній справі.
Відповідачі не довели, що розгляд цієї справи неможливий без остаточного рішення у справі № 755/19867/24, адже докази (зокрема, розписка) вже досліджені, а обставини встановлені.
Принцип процесуальної економії (постанова ВП ВС від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19) передбачає, що суд має уникати затримок у розгляді справи без обґрунтованої необхідності. Зупинення провадження у цій ситуації призведе до необґрунтованої затримки, що суперечить ст. 2 ЦПК України.
Таким чином, підстави для зупинення провадження відсутні, і клопотання підлягає відхиленню.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм права та фактичних обставин. Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права. Рішення є законним і обґрунтованим, а підстави для його скасування, передбачені ст. 376 ЦПК України, відсутні.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянтів і не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - Головка Олексія Ігоровича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: