26 травня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 753/6862/24
номер провадження №22-ц/824/6088/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,
представник відповідача Іщенко І.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року /суддя Колесник О.М./
у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -
Вайсбурд Росс звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 25 250 доларів США, що за курсом НБУ становить 985 257,60 грн.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 25 250 доларів США (985 257,60 грн за курсом НБУ) та 9 929,21 грн судового збору./т. 1 а.с. 224-227/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, відмовивши у вимогах позову. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Апелянт стверджувала, що суд першої інстанції неправильно застосував ст. 1212 ЦК України, не врахував принцип добросовісності (ст. 3 ЦК України) та висновки Верховного Суду щодо суперечливої поведінки позивача. Зокрема, апелянт зазначила, що позивач добровільно перераховував кошти протягом тривалого часу, у трьох платежах вказавши призначення «гуманітарна допомога близькому родичу», а в інших - без призначення. Це, на думку апелянта, свідчить про відсутність наміру вимагати повернення коштів, а подальші вимоги позивача є недобросовісними. Крім того, суд першої інстанції стягнув завищений розмір судового збору (9 929,21 грн замість 9 852,58 грн).
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню з відмовою у позові, на підставі наступного.
Судом встановлено, що позивач перерахував відповідачу кошти на загальну суму 25 250 доларів США у період з травня 2022 по листопад 2023 року, зокрема: 09.05.2022 - 600 доларів США; 31.05.2022 - 1 000 доларів США; 02.08.2022 - 500 доларів США; 08.08.2022 - 500 доларів США; 18.08.2022 - 3 500 доларів США; 11.10.2022 - 1 350 доларів США; 12.12.2022 - 1 500 доларів США; 03.01.2023 - 3 500 доларів США; 16.02.2023 - 8 100 доларів США; 06.07.2023 - 200 доларів США; 10.11.2022 - 1 500 доларів США; 23.11.2022 - 3 000 доларів США. Відповідач підтвердила факт отримання цих коштів.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався ст. 1212 ЦК України, встановивши, що кошти отримані без правової підстави, оскільки договір позики чи інший правочин між сторонами відсутній. Суд також врахував ст. 11, 177 ЦК України, п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про гуманітарну допомогу», дійшовши висновку, що перекази не були гуманітарною допомогою чи сімейними зобов'язаннями, а також постанову Верховного Суду від 02.10.2013 (справа № 6-88цс13).
Отже, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами не було укладено договору позики чи іншого правочину, а переказані кошти не відповідали визначенню гуманітарної допомоги за Законом України «Про гуманітарну допомогу». Суд визнав кошти безпідставно набутими у розумінні ст. 1212 ЦК України.
Однак з таким висновком погодитися не можна з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути це майно. Проте, відповідно до ст. 3 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Доктрина venire contra factum proprium, яка ґрунтується на принципі добросовісності, передбачає, що поведінка сторони, яка суперечить її попереднім діям, за умови, що інша сторона розумно покладалася на ці дії, є недобросовісною.
Апеляційний суд зауважує, що позивач протягом півтора року регулярно перераховував відповідачу кошти різними сумами (від 200 до 8 100 доларів США), у трьох платежах на суму 5 100 доларів США вказавши призначення «гуманітарна допомога близькому родичу», а решту - без призначення. У матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами договірних відносин щодо інвестування в бізнес відповідача чи інших зобов'язань, які б передбачали повернення коштів. Позивач не надавав відповідачу повідомлень чи вимог про повернення коштів під час здійснення переказів, що свідчить про добровільний характер платежів.
Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2024 року (справа № 127/12240/22), від 11 січня 2023 року (справа № 548/741/21) та від 4 серпня 2021 року (справа № 185/446/18) наголошував, що безпідставно набуті кошти не підлягають поверненню, якщо особа знала про відсутність зобов'язання для їх сплати, але добровільно здійснила платіж, а подальша вимога повернення є суперечливою та недобросовісною.
Отже, поведінка позивача, який тривалий час добровільно перераховував кошти, у тому числі із зазначенням «гуманітарна допомога», а згодом вимагав їх повернення, є суперечливою та не відповідає принципу добросовісності.
Суд першої інстанції не повно дослідив докази, зокрема не врахував характер і періодичність платежів, а також відсутність будь-яких письмових чи усних домовленостей про повернення коштів. Посилання позивача на фінансування бізнесу відповідача не підтверджені доказами, що відповідають вимогам ст.ст. 76-82 ЦПК України.
Безпідставно набуті кошти не підлягають поверненню, якщо особа знала про відсутність зобов'язання для їх сплати, але добровільно здійснила платіж, а подальша вимога повернення є суперечливою та недобросовісною (доктрина venire contra factum proprium, п. 6 ст. 3 ЦК України). У даній справі позивач перераховував кошти протягом півтора року, у трьох платежах вказавши «гуманітарна допомога близькому родичу», що може свідчити про добровільність і відсутність наміру вимагати повернення, а отже, його поведінка є суперечливою.
Якщо особа регулярно здійснювала добровільні перекази без вказівки на їх повернення, подальша вимога повернення може бути визнана недобросовісною.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права (ст. 1212 ЦК України) без урахування принципу добросовісності (ст. 3 ЦК України), не повно з'ясував обставини справи та дійшов висновків, що не відповідають наявним доказам.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального чи процесуального права. З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи, розподіляються пропорційно до задоволених вимог. Оскільки у позовних вимогах відмовлено, судовий збір за подання позову покладається на позивача. Судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 14 778,87 грн стягується з позивача на користь апелянта.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права; невідповідність висновків суду обставинам справи;
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року - задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року - скасувати, відмовивши у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з ОСОБА_4 / РНОКПП НОМЕР_1 / на користь ОСОБА_2 / РНОКПП НОМЕР_2 / 14 778, 87 грн.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: