Справа № 369/12923/21 Головуючий у І інстанції Фінагеєва І.О.
Провадження №22-ц/824/3295/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
14 травня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішенняКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просив скасувати наказ АТ «Київоблгаз» від 26 серпня 2021 року № 2968- о/с про припинення трудового договору з 27 серпня 2021 року із ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на посаді водія в Кагарлицькому відділенні АТ «Київоблгаз» Рокитнянської дільниці Аварійно-диспетчерської служби; стягнути з АТ «Київоблгаз» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу; стягнути з АТ «Київоблгаз» на користь ОСОБА_1 50 000 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 березня 1985 року наказом № 34 ОСОБА_1 було прийнято на посаду водія ПАТ «Київоблгаз» Кагарлицької філії Експлуатації газового господарства Рокитнянської дільниці Аварійно-диспетчерської служби «104».
Наказом директора Кагарлицької філії Експлуатації газового господарства Рокитнянської дільниці від 26 серпня 2021 року позивача було звільнено з займаної посади на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.
На початку червня 2021 року з письмового повідомлення № 133 від 15 червня 2021 року від начальника Кагарлицького відділення АТ «Київоблгаз» позивач дізнався, що згідно результатів періодичного медогляду в ТОВ «Медичний центр «Рось» (розташоване в м. Біла Церква Київської області), позивачу протипоказана робота водієм аварійно-диспетчерської служби газового господарства за станом здоров'я. У довідці № 1 від 20 березня 2021 року було зазначено, що періодичний медогляд в ТОВ «Медичний центр «Рось», позивач проходив 20 березня 2021 року.
Однак, позивач стверджував, що у ТОВ «Медичний центр «Рось» 20 березня 2021 року він не перебував. Позивач не хворіє на хвороби, які позбавляють його можливості працювати водієм в Кагарлицькому відділенні АТ «Київоблгаз» (смт. Рокитне).
Вказував, що 20 березня 2021 року періодичний медогляд в ТОВ «Медичний центр «Рось» він не проходив та довідка, яка позбавляє позивача права працювати на посаді водія у зазначеному підрозділі АТ «Київоблгаз» йому невідома. Вважав, що довідка № 1 від 20 березня 2021 року має ознаки підроблення. Крім того, у червні 2021 року позивачем був пройдений огляд в КНП «Рокитнянська ЦРЛ» та видано довідку, згідно якої на зазначені хвороби позивач не хворіє.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення по справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції не дав належної оцінки карті медичного огляду №8 від 03 грудня 2020 року, в якій згідно даних огляду лікарської комісії позивача визнано придатним до роботи за професією водій, та незрозуміло, чому підкреслено допис в карті № 8 в графі «непридатний». Висновок підписано головою ЛКК Рибченко С.А., а заключний акт за результатами періодичного огляду працівників Кагарлицького відділення (Рокитнянської дільниці) виданий 20.03.2021 року комісією в складі іншого голови ЛКК - Перелигіна Г.О.
Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому у задоволенні клопотання про долучення до справи доказу, а саме медичної довідки щодо придатності керування транспортним засобом серії МДП №006739, яка видана Комунальним Некомерційним Підприємством «Рокитнянська багатопрофільна лікарня» Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області 05.03.2024 року та дійсна до 05.03.2025 року.
Звертає увагу апеляційного суду на Наказ МОХ від 07.10.2022 №1817 «Про затвердження переліку медичних протипоказань (захворювань і вад), за наявності яких особа не може бути допущена до керування відповідними транспортними засобами», в якому відсутній встановлений йому діагноз як підстава для визнання непридатним.
Зазначає, що звільнення працівника на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу. Звільнення може бути здійснене лише за попередньою згодою виборного органу первинної організації профспілки, а не Ради голів профкомів ППО, яка надавала згоду на звільнення позивача.
Суд не дав належної правової оцінки відповіді ТОВ Медичний центр «Рось», наданої на запит відповідача щодо підробки документів в графі «непридатний», де здійснено допис невідомою особою.
Зазначає, що в рішенні суддя вказала помилково суму моральної шкоди в розмірі 50 000 грн, замість правильних 150 000 грн.
У відповідь на апеляційну скаргу представником відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» подано відзив.
В обґрунтування відзиву зазначає, що висновком до карти №8 працівника, який підлягає попередньому (періодичному) медичному огляду, було встановлено, що ОСОБА_1 не придатний на посадах водія, слюсаря з Е та РПГ.
Після проходження медичного огляду всіма працівниками, ТОВ «Медичний центр «Рось» було видано довідку №1 на ОСОБА_1 із Висновком ЛКК про те, що виявлено не відповідність займаній посаді, що перешкоджає продовженню роботи за станом здоров'я.
Наказом №1231о/с від 08 квітня 2021 року ОСОБА_1 встановлено з 11 квітня 2021 року простій. Після повторного медичного огляду 13 квітня 2021 року висновком було встановлено для яких професій ОСОБА_1 придатний за станом здоров'я, а саме: «слюсар з експлуатації та ремонту газового устаткування» та « слюсар з експлуатації підземних газопроводів». В зазначеній картці ОСОБА_1 розписався та жодних скарг не зазначив.
В подальшому позивачу було запропоновано інші посади, які б відповідали стану здоров'я ОСОБА_1 , однак останній відмовився від запропонованих вакансій.
Довідка, на яку посилається ОСОБА_1 в уточненій позовній заяві про те, що він не хворіє на хвороби, які б виключали можливість перебувати на посаді водія, не видавалася позивачу. Вказану інформацію надано листом КНП «Рокитнянською ЦРЛ» на запит Кагарлицького відділення АТ «Київоблгаз».
Представник відповідача зазначає, що звільнення ОСОБА_1 було законним, оскільки були наявні хвороби, які виключали можливість перебувати на посаді водія, відмова позивача проходить повторні медичні комісії, щоб встановити ще раз відповідність чи не відповідність займаній посаді, відмова ОСОБА_1 від запропонованих посад, а профком дав згоду на звільнення.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені в ній доводи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.
Представник відповідача - Мордатенко К.Л. у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача по справі, пояснення учасників справи, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджуються наступні фактичні обставини.
04 березня 1985 року наказом № 34 ОСОБА_1 було прийнято на посаду водія ПАТ «Київоблгаз» Кагарлицької філії Експлуатації газового господарства Рокитнянської дільниці Аварійно- диспечерської служби «104» (а.с.19, Т.1).
Наказом АТ «Оператор газорозподільних систем «Київоблгаз» № 1231 від 08 квітня 2021 року встановлено простій з 11.04.2021 ОСОБА_1 , водію автотранспортних засобів (спецтранспорт) автотранспортної служби. Дозволено ОСОБА_1 залишатися вдома та дотримуватися умов карантину. Оплату праці під час простою здійснювати у розмірі 2/3 тарифної ставки встановлених розрядів (окладів) у відповідності до ст. 113 КЗпП України (а.с.26, Т.1).
Листом від 07 червня 2021 року № ЗГ-7504-81001-0021 начальник Кагарлицького відділення АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» повідомив ОСОБА_1 , що за результатами періодичного медогляду в ТОВ «Медичний центр «Рось» йому протипоказана робота водієм аварійно-диспетчерської служби газового господарства за станом здоров'я. Встановлений діагноз: IXC. а/кардіосклероз, АГ ІІ ст. Сно. (копія медичної довідки № 1 від 20.03.2021 р додається). З метою визначення виду робіт, які позивач може виконувати, та їх відповідності наявним вакансіям Кагарлицьке відділення АТ «Київоблгаз» направило його на повторний медогляд. Відповідно до висновків повторного медогляду та рішення медико-санітарної експертної комісії «Медичного центру «Рось», враховуючи наявні вакансії Кагарлицього відділення АТ «Київоблгаз» (Рокитнянська дільниця) запропоновано ОСОБА_1 переведення на посади: слюсар з експлуатації та ремонту газового устаткування групи припинення та відновлення розподілу природного газу служби експлуатації систем газопостачання, слюсар з експлуатації та ремонту підземних газопроводів групи експлуатації систем газопостачання. (а.с. 29 Т. 1)
28.07.2021 року начальник Кагарлицького відділення АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» направив позивачу пропозицію щодо зайняття вакантної посади слюсаря з експлуатації та ремонту газового устаткування групи припинення та відновлення розподілу природного газу служби експлуатації систем газопостачання Кагарлицького відділення управління експлуатації. (а.с. 35 Т.1)
Того ж дня ОСОБА_1 письмово відхилив вищевказану пропозицію, повідомивши начальника відділення про свою незгоду з медичним висновком ТОВ «Рось» від 20.03.2021 року, вказавши, що періодичну медичну комісію він проходив у грудні 2020 року, був визнаний придатним для роботи на своїй посаді. Підкреслив, що водії повинні проходити періодичну медичну комісію раз на два роки. Довідку № 1 від 20.03.2021 року, видану ТОВ «Медичний центр «Рось», вважає підробленою. Повідомив, що у червні 2021 року він пройшов медогляд в КНП «Рокитнянська ЦРЛ», де йому видано довідку №1264 від 01.06.2021 року, згідно з якою він не хворіє на зазначені вище хвороби. У квітні 2021 року пройшов водійську медичну комісію щодо придатності до керування транспортними засобами. (а.с.36-37 Т.1)
25 серпня 2021 року були проведені збори Ради голів профкомів Первинної профспілкової організації Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», оформлені Протоколом №8, за результатами яких постановлено надати згоду на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади водія автотранспортних засобів. (а.с. 132-133 Т.1)
Наказом начальника Кагарлицького відділення АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» №2968 - о/с від 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади водія автотранспортних засобів (спецтранспорт) АДС у зв'язку із виявленою невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, п. 2 ст. 40 КЗпП України (підстава - медична довідка ТОВ «Медичний центр «Рось» № 1 від 20.03.2021 року). (а.с. 28 Т. 1)
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на незаконність звільнення, яке проведено на підставі довідки, яку він вважає підробною, оскільки періодичний медичний огляд у березні 2021 року в ТОВ «Медичний центр «Рось» він не проходив, наявність діагнозів, відображених у довідці, заперечує. Крім того, вказував на те, що звільнення проведено без погодження з виборним органом профспілкового комітету працівників, членом якого був позивач.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції взяв до уваги медичну довідку № 1 від 20 березня 2021 року, складену за результатами періодичного медогляду в ТОВ «Медичний центр «Рось», як доказ непридатності позивача до роботи водієм аварійно-диспетчерської служби газового господарства за станом здоров'я, встановив, що відповідач сприяв позивачу у залишенні на роботі, запропонувавши посади, які не протипоказані за станом здоров'я, тому вважав доводи позивача щодо незаконності його звільнення необґрунтованими.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та зроблені за умов неналежної перевірки поданих сторонами доказів.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 3 КЗпП України визначено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
За змістом пункту 2 статті 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.
Згідно із пунктом 3 частини першої статтею 14 Закону України «Про охорону праці» працівник зобов'язаний, зокрема, проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону праці», статті 169 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.
Процедура проведення попереднього та періодичного медичних оглядів визначена у Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 року № 246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 2007 року за № 846/14113 (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 2.1-2.6 Порядку для проведення попереднього (періодичних) медичного огляду працівників, попередній (періодичні) медичний огляд працівників проводиться закладами охорони здоров'я, які отримали в установленому законодавством порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики за спеціальностями, що передбачені додатками 4 та 5 до цього Порядку.
Заклади державної санітарно-епідеміологічної служби щорічно за заявкою роботодавця (його представника), за участю представника первинної профспілкової організації або уповноваженої працівниками особи визначають категорії працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду та до 1 грудня складають Акт визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду за формою, зазначеною у додатку 1.
На підставі Акта визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду, роботодавець складає протягом місяця у чотирьох примірниках поіменні списки працівників, які підлягають періодичним медичним оглядам, за формою, зазначеною у додатку 2 на паперовому та електронному носіях, узгоджує їх у санітарно-епідеміологічній станції. Один примірник списку залишається на підприємстві (у відповідальної за організацію медогляду посадової особи), другий - надсилається до закладів охорони здоров'я, третій - до закладу державної санітарно-епідеміологічної служби, четвертий - до робочого органу виконавчої дирекції Фонду.
Для проведення попереднього (періодичних) медичного огляду працівників роботодавець повинен укласти або вчасно поновити договір з закладом охорони здоров'я та надати йому список працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду.
Під час прийняття на роботу в разі переведення на іншу важку роботу, роботу із шкідливими чи небезпечними умовами праці роботодавець повинен видати направлення на обов'язковий попередній медичний огляд працівника (далі - направлення) за формою, зазначеною у додатку 3.
Роботодавець за рахунок власних коштів забезпечує організацію проведення медичних оглядів, витрати на поглиблене медичне обстеження працівника з підозрою на професійні та виробничо зумовлені захворювання та їх медичну реабілітацію, диспансеризацію працівників груп ризику розвитку професійних захворювань.
Періодичність проведення медичних оглядів, фах лікарів, які беруть участь у їх проведенні, перелік необхідних лабораторних, функціональних та інших досліджень, медичні протипоказання допуску до виконання робіт, пов'язані із впливом виробничих факторів, визначені в Переліку шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов'язкові попередній (періодичні) медичний огляд працівників, наведеному в додатку, 4 та Переліку робіт, для виконання яких є обов'язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників, наведеному в додатку 5.
Згідно з пунктом 2.14 Порядку, працівники транспортних засобів проходять попередні (періодичні) медичні огляди як працівники, зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, з урахуванням специфіки діяльності, шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, окрім тих, які підлягають оглядам відповідно до наказу МОЗ та МВС України від 05.06.2000 N 124/345 "Про затвердження Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів", зареєстрованого в Мін'юсті 18.07.2000 за N 435/4656.
Відповідно до пункту 2.15 Порядку, при вирішенні питання про придатність до роботи конкретного працівника при попередньому (під час прийняття на роботу) медогляді Комісія керується медичними протипоказаннями, визначеними в Переліку шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов'язковий попередній (періодичні) медичний огляд працівників, Переліку робіт, для виконання яких є обов'язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників, Переліку загальних медичних протипоказань до роботи із шкідливими та небезпечними факторами виробничого середовища і трудового процесу, наведеному в додатку 6.
Відповідно до пункту 2.16 Порядку результати попереднього (періодичних) медичного огляду працівників і висновок Комісії про стан здоров'я заносяться до картки працівника, який підлягає попередньому (періодичним) медичному огляду за формою, зазначеною у додатку 7, і до медичної картки амбулаторного хворого (форма 025/о (va302282-99), затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27 грудня 1999 року № 302 (v0302282-99) «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)». У картці працівника зазначаються скарги працівника на стан здоров'я, анамнез, результати медичного огляду, лабораторних, функціональних та інших досліджень, діагноз, висновок про професійну придатність працівника працювати за своєю професією.
Картка працівника містить конфіденційну інформацію, зберігається у закладі охорони здоров'я, що проводить медичний огляд на підставі укладеного договору з роботодавцем протягом трудової діяльності працівника, надається Комісії під час проведення медичних оглядів.
На підставі Картки працівника Комісією видається працівнику медична довідка про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду працівника за формою, зазначеною у додатку 8.
Як вбачається з копії трудової книжки, ОСОБА_1 з 01.04.1996 року займав посаду водія автотранспортних засобів (спецтранспорт) автотранспортної служби Кагарлицького відділення АТ «Київоблгаз». (а.с. 17-20 Т.1)
Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 30 листопада 2017 року № 1744, передбачено професію «Водій автотранспортних засобів» (код КП 8322).
Кваліфікаційні характеристики (залежно від категорії В, С, Д та Е) цієї професійної назви роботи містяться у Випуску 69 «Автомобільний транспорт» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженому наказом Мінтрансзв'язку України від 14.02.2006 № 136.
Як вбачається з Карти №8 працівника ОСОБА_1 , складеної за результатами періодичного медичного огляду ЛКК ТОВ «Медичний центр «Рось», у пункті 6 карти професія (посада) за ДК 003:2005 зазначено «водій-слюсар з експлуатації та ремонту газового устаткування». Шкідливі та небезпечні виробничі фактори і трудового процесу Д4 (п. 7): 5.3.2 (загальна вібрація); 5.8 (знижена температура повітря в приміщенні та робота на відкритих площадках); 5.9 (підвищена температура в приміщенні та на відкритих площадках); 1.38 (вуглеводні насичені та ненасичені: аліфатичні, аліциклічні терпени (метан, пропан, парафіни, етилен, пропілен, ацетилен, циклогексан та ін.); Д5 п. 4 (роботи у нафтовій та газовій промисловості та при морському бурінні), п. 10 (аварійно - рятувальні служби (роботи) з ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру).
Поряд із цим, Національний класифікатор України ДК 003:2010 «Класифікатор професій» не містить професію - «водій-слюсар з експлуатації та ремонту газового устаткування». Натомість, передбачає професію «слюсар з експлуатації та ремонту газового устаткування» (код КП 72332-18554.63).
Як вбачається з копії Карти №8, наданої суду представником відповідача, Висновок лікарської консультативної комісії за результатами періодичного медичного огляду ОСОБА_1 , проведеного у грудні 2020 року, містить суперечливі дані, оскільки має підкреслення в графах «придатний для роботи за професією - водій, слюсар з Е та РПГ» та «непридатний - водій, слюсар з Е та РПГ Д5 п. 10». Рекомендації комісії - нагляд сімейного лікаря, переведення на посаду без шкідливого фактору Д5 п. 10. (а.с.13 Т. 2)
В порушення вимог Порядку, висновок Комісії про стан здоров'я, занесений в Карту № 8, не містить даних про причини виявленої непридатності.
Надаючи оцінку Довідці № 1 від 20 березня 2021 року, яка стала підставою для звільнення позивача ОСОБА_1 з посади водія, у зв'язку із непридатністю за станом здоров'я, апеляційний суд констатує, що вона не відповідає вимогам та формі, визначеній у Додатку 8 до Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, зокрема, не містить даних про професію за класифікатором України ДК 003:2005, а відображений висновок ЛКК не містить даних про те, невідповідність якій саме посаді (роботі) встановлено за станом здоров'я.(а.с.15 Т. 2)
Крім того, у довідці зазначено про проходження ОСОБА_1 ЛКК 20 березня 2021 року, що останній заперечує. Матеріали справи також не містять даних про проходження ЛКК ОСОБА_1 у березні 2021 року, оскільки Карта № 8, складена за результатами медичного огляду, який проведено у грудні 2020 року.
Оцінюючи в сукупності вищевказані докази, суд першої інстанції не дав їм належної оцінки та не врахував, що Довідка № 1 від 20.03.2021 року не відповідає вимогам Форми № 8, визначеної Порядком, та не дозволяє зробити висновок про непридатність ОСОБА_1 до роботи на посаді водія автотранспортних засобів за станом здоров'я. В свою чергу, Карта №8, складена ЛКК за результатами періодичного медичного огляду ОСОБА_1 , також не дозволяє зробити однозначний висновок про те, що ОСОБА_1 встановлено невідповідність до роботи саме посаді водія автотранспортних засобів, яка не передбачає шкідливого фактору, визначеного п. 10 Додатку 5 до Порядку, а саме - аварійно - рятувальні служби (роботи) з ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру.
Так, відповідно до розділу 4 Робочої інструкції водія автотранспортних засобів служби автотранспорту ПАТ «Київоблгаз», основним завданням водія автотранспортних засобів є транспортне обслуговування працівників ПАТ «Київоблгаз».
Таким чином, матеріали справи не містять документального підтвердження невідповідності ОСОБА_1 займаній посаді, зокрема таких, які дозволяють зробити однозначний висновок про неможливість продовжувати виконання роботи водія автотранспортних засобів за станом здоров'я.
Частиною дугою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених, зокрема, у пункті 2 статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
У частині першій статті 170 КЗпП України встановлено, що працівників, які потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.
Відповідно до частини п'ятої статті 6 Закону України «Про охорону праці» працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем було запропоновано позивачу переведення на вакантні посади слюсаря з експлуатації та ремонту газового устаткування, а також слюсаря з експлуатації та ремонту підземних газопроводів, від чого ОСОБА_1 відмовився, оскільки заперечував непридатність виконувати роботу водія.
В той же час, дотримання відповідачем вимог трудового законодавства в частині надання можливості переведення працівника на інші посади, за умови відсутності доказів непридатності ОСОБА_1 за станом здоров'я виконувати роботу водія, не може бути підставою для визнання звільнення законним.
Апеляційний суд також звертає увагу на те, що роботодавцем не було надано суду доказів, підтверджуючих те, що позивачу було запропоновано усі наявні на підприємстві вакантні посади, які надавали би можливість забезпечити працівника легшою роботою.
Рішення зборів Ради голів профкомів Первинної профспілкової організації ПАТ «Київоблагаз» від 25.08.2021 року щодо надання згоди на звільнення ОСОБА_1 з займаної посади водія автотранспортних засобів, також не легітимізує процедуру звільнення, оскільки прийняте на підставі даних Довідки № 1 від 20.03.2021 рокуТОВ «Медичний центр «Рось», невідповідність якої вимогам нормативних документів встановлена апеляційним судом в ході розгляду справи.
З огляду на вказане, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо неправомірності наказу про звільнення його з посади за умови відсутності передбачених чинним законодавством документів, підтверджуючих невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді за станом здоров'я, що є підставою для скасування такого наказу та поновлення позивача на роботі.
Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.
У разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період, за який він обраховується, є сталим для звільненого працівника.
Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.
Спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі. (висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19).
У постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 683/1256/22 зроблено висновок, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок).
Відповідно до п. 2 Порядку у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З матеріалів справи вбачається, що останніми двома місяцями фактичної роботи позивача є лютий, березень 2021 року, оскільки наказом начальника Кагарлицького відділення АТ «Київоблгаз» №1231 о/с від 08.04.2021 року ОСОБА_1 встановлено простій з 11.04.2021 року. Таким чином, при здійсненні розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу до уваги приймається заробітна плата, отримана позивачем у лютому-березні 2021 року.
Відповідно до Довідки 8-48 від 08.04.2025 року АТ «Київоблгаз», у лютому 2021 року заробітна плата ОСОБА_1 склала 9 107,03 грн, а у березні - 11 824,42 грн, а отже розмір середньоденної заробітної плати позивача становив: 475,71 грн (9107,03+11824,42/44 робочих дні за лютий/березень 20121 року).
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Період вимушеного прогулу визначається робочими днями.
Період вимушеного прогулу з 27 серпня 2021 року по 14 травня 2025 року складає 958 днів.
Нарахування суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється наступним чином: 475,71 грн х 948 днів = 455 730,18 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 455 730,18 грн з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів при її виплаті.
Також, статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто, негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.
Отже підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди позивач повинен довести, які саме дії спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід враховувати, що порушення прав людини завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд, який заслуховує сторін та встановлюють фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
В п.78 Рішення Європейського Суду з прав людини «Мельниченко проти України» від 19.10.2004 року Суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. В свою чергу у п.50 Рішення Європейського Суду з прав людини справа «Полтораченко проти України» (заява № 77317/01) 18.01.2005 Суд вважає, що заявник може розглядатись як такий, що зазнав певного розчарування та страждання в результаті встановленого у цій справі порушення. Тому Суд, на засадах справедливості, присуджує йому 5000 ЄВРО компенсації моральної шкоди.
Водночас у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року (Заява № 67534/01) Європейським судом у п. 52 зазначено, що Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Проте розмір заявленої суми надмірний.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку характеру правовідносин сторін у справі, враховуючи роз'яснення, викладені у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», конкретні обставинисправи, та те, що внаслідок звільнення позивача з роботи на підприємстві, де він пропрацював понад 35 років, в його житті відбулись негативні зміни, які порушили його психологічний стан та соціальне функціонування, спричинивши душевні страждання, пов'язані із необхідністю докладати додаткових зусиль для нормалізації свого життя, захисту порушених трудових прав.
Врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, керуючись засадами розумності і справедливості, апеляційний суд дійшов висновків про наявність правових підстав для компенсації моральної шкоди позивачу за рахунок відповідача.
Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Подібний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 944/4790/19 (провадження № 61-15852св21).
Безумовно, моральну шкода не можна виміряти повністю, зрозумівши емоційний стан особи, яка просить про таку сатисфакцію. Поряд з цим, враховуючи всі доводи, які навів позивач у своїй позовній заяві та, беручи до уваги особливе світосприйняття кожної людини у випадку порушення його прав, колегія суддів вважає, що наведених позивачем доводів та обставин цієї справи достатньо для стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 25 000 грн і саме такий розмір моральної шкоди не буде вважатися явно завищеним чи надмірним для відповідача.
За правилами частин 1, 2, 6, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що позовні вимоги фактично задоволені, а позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь державного бюджету.
Таким чином, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 7 470,00 грн.
Отже, під час розгляду спору, що виник між сторонами у справі, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права. У зв'язку з цим рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення зазначених вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 серпня 2024 року та ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до АТ «Київоблгаз» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ АТ «Київоблгаз» від 26 серпня 2021 року № 2968- о/с про припинення трудового договору з 27 серпня 2021 року із ОСОБА_1 .
Поновити ОСОБА_1 на посаді водія автотранспортних засобів (спецтранспорт) Кагарлицького відділення Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» з 27 серпня 2021 року.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.08.2021 по 14.05.2025 у розмірі 455 730 (чотириста п'ятдесят п'ять тисяч сімсот тридцять) гривень 18 коп. (сума зазначена без відрахування податків та обов'язкових платежів, які мають бути відраховані під час виконання рішення суду).
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» на користь ОСОБА_1 25 000 (двадцять п'ять тисяч) гривень 00 коп. на відшкодування завданої моральної шкоди.
Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» в дохід держави судові витрати у розмірі 7 470 (сім тисяч чотириста сімдесят) гривень 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Реквізити сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП відсутній через релігійні переконання.
Відповідач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», код ЄДРПОУ 20578072, 08150, Київська обл., Фастівський район, вул. Т. Шевченка, 178.
Повний текст постанови складений 28 травня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар