м. Вінниця
27 травня 2025 р. Справа № 640/5352/21
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державного нагляду (контролю) у Київській області про застосування адміністративно -господарського штрафу
До Вінницького окружного адміністративного суду з Окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії виконуючого обов'язки начальника Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Бобка Ігоря Анатолійовича, що виразились в накладенні адміністративно- господарського штрафу у розмірі 17 000 грн.;
- визнати протиправною та скасувати постанову №230427 від 14.02.2021 року про застосування адміністративно- господарського штрафу у розмірі 17 000 грн.
В обґрунтування вимог позивач зазначає, що ним отримано постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу, з якою не погоджується, оскільки не є автомобільним перевізником в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт". Вказує, що надав належний йому на праві власності транспортний засіб товариству. Відтак, позивач наголошував, що не є автомобільним перевізником, а тому прийнята відповідачем постанова є необґрунтованою та підлягає скасуванню, як незаконна.
Ухвалою суду від 15.03.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву та позивачу строк для подання відповіді на відзив.
29.03.2021 р. надійшов відзив, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити, вказавши, що на момент перевірки встановлено порушення перевезення вантажу з перевищенням вагових норм. Відтак, постанова про накладення штрафу є правомірною та не підлягає скасуванню.
07.04.2021 р. надано відповідь на відзив, в якій представник позивача вказав на те, що жодних доказів , які б підтверджували, що саме ОСОБА_1 був перевізником - відповідачем не надано, а отже постанова про накладення штрафу є протиправною.
Ухвалою від 06.3.2025 р. прийнято справу до провадження судді Воробйової І.А.
Ухвалою від 31.03.2025 р. позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 07.04.2025 р. продовжено строк на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 10.04.2025 р. замінено первісного відповідача Державну службу України з безпеки на транспорті на Відділ державного нагляду (контролю) у Київській області.
Ухвалою від 05.05.2025 р. витребувано додаткові докази.
Ухвалою від 27.05.2025 р. відмовлено в поновленні строку звернення до суду.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив наступне.
Під час перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень, пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснено перевірку транспортного засобу Renault, номерний знак НОМЕР_1 та встановлено порушення перевезення вантажу з перевищенням вагових норм без відповідного дозволу, про що складено акт № 253457 від 14.12.2020 р.
В ході здійснення зважування належного позивачу транспортного засобу було встановлено, що навантаження на одиничну ось 6,5 тон та 12.53 при допустимій 11 тонн, про що складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 14.12.2020 р.
На підставі акту перевірки № 253457 від 14.12.2020 р. Північним міжрегіональним Управління Укртрансбезпеки складено постанову №230427 від 09.02.2021 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до ОСОБА_1 у розмірі 17000 грн. за порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачено абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Не погодившись з правомірністю вказаної постанови контролюючого органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05 квітня 2001 року № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.
Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок № 1567).
Пунктом 4 Порядку №1567 встановлено, що державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Частиною другою статті 29 Закону України Про дорожній рух передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, ватові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
В свою чергу, процедура здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 року (далі - Порядок № 879).
Так, в розумінні підпункту 4 пункту 2 Порядку № 879, габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Згідно пункту 3 Порядку №879, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Пунктами 18, 20 Порядку № 879 визначено, що за результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних. За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.
Пунктом 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 18.01.2011 року (далі Правила №30) визначено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
В свою чергу, із положень пункту 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, випливає, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини третьої статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Згідно з пунктом 16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізичних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 198 від 30.03.1994 року, перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об'єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначені окремими актами законодавства.
Із положень пункту 4 Правил №30 випливає, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності.
Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв'язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.
Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10- 40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі. Перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансінспекції (пункт 31.1 Порядку №879 ).
Положеннями пункту 27 Порядку №879 встановлено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України "Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України", справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд.
Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.
Плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень (п.28 Порядку №879).
За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, серед іншого за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт").
Із наведеного випливає, що плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу є обов'язковим платежем, який справляється у випадку здійснення перевезення великогабаритним ТЗ з перевищенням загальної маси, визначеної законодавцем. Окрім того, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5% до 10% включно, при перевезенні вантажу без відповідного дозволу застосовується штраф.
Як встановлено судом, на перевіряємову автомобілі навантаження на одиничну ось склало 6,5 тон та 12.53 при допустимій 11 тонн, про що складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 14.12.2020 р.
Як вже зазначалось, чинним законодавством передбачено, що у випадку, якщо транспортний засіб перевищує встановлені габаритно-вагові стандарти, то рух таких транспортних засобів здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі, виданого уповноваженим підрозділом Національної поліції, або ж документа про внесення плати за проїзд такого транспортного засобу.
Під час вказаної перевірки відповідачем встановлена відсутність відповідного дозволу та документу про внесення плати за проїзд транспорту, що перевищує габаритно-вагові стандарти.
В силу частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48?цього Закону, передбачено штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд враховує, що Верховний Суд вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень татті 48 Закону № 2344-III в контексті реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо притягнення суб'єктів господарської діяльності до адміністративної відповідальності, який викладено у постановах від 06 вересня 2023 року справі № 120/5064/22, від 16 серпня 2023 року у справі № 160/12371/22, від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21, від 22 лютого 2024 р. № 520/4486/23 . Висновки, у вказаних справах є релевантними до обставин цієї справи,
Так, Верховний Суд, проаналізувавши наведені положення законодавства у постанові від 19 жовтня 2023 року у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.
Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися, на думку Верховного Суду, із розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
За висновком Верховного Суду у справі № 640/27759/21 тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
У постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постановах від 23 серпня 2023 року у справі № 600/1407/22-а та від 12 жовтня 2023 року у справі № 280/3520/22.
Так, судом встановлено, що під час проведення рейдової перевірки було встановлено, що зупинено транспортний засіб, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 .
Суд вказує, що матеріали справи не містять документів, що свідчать про передачу права користування транспортним засобом юридичній особі, на підставі договору позички (передачі, оренди, тощо) транспортного засобу для здійснення діяльності з перевезення вантажів.
Так, згідно з частиною першою статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
При цьому, відомості щодо перевізника зазначаються в товарно-транспортній накладній, яка надається працівникам Укртрансбезпеки для перевірки, оскільки під час руху основним документом, який надає відомості про автомобільного перевізника і про перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна, яка використовується для внутрішніх перевезень в межах України.
Суд виходить з того, що позивач не може вважатися автомобільним перевізником в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", оскільки він не надавав жодних послуг з перевезення на підставі чинного законодавства.
Так в ТТН №141220-1 від 14.12.2020 р. відображено автомобільним перевізником ТОВ “Укрінформтрейд», а водієм ОСОБА_1 .
Ця обставина є самостійною підставою для скасування постанови відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу.
При цьому, на підставі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб'єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб'єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.
Відповідна позиція викладена в постанові ВС від 06 березня 2024 року у справі № 200/4052/22.
Суд акцентує увагу, що жодних доказів, які б вказували, що позивач здійснював чи надавав послуги з перевезення вантажу, - відповідачем не надано.
Відтак, із урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
При цьому, суд вказує, що вірна дата постанови 09.02.2021 р., а не 14.02.2021 р. як вказує позивач.
Оцінюючі вимогу про визнання протиправними дій виконуючого обовязки начальника Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Бобка Ігоря Анатолійовича, що виразились в накладенні адміністративно- господарського штрафу у розмірі 17 000 грн., то суд вказує, що самі по собі дії жодних юридичних наслідків не несуть та правомірність таких оцінюється в межах постанови про застосування штрафу, відтак, в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 908 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 454 грн. (1/2 задоволених вимог).
Що стосується процесуального питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд при його вирішенні керується наступними мотивами.
Відповідно до положень статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 вказаного Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації сторін, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 16.01.2021 року, акти виконаних робіт, та квитанцій.
Як видно з матеріалів справи, 16.01.2021 року між позивачем та адвокатом Рябцевою Я.Г. укладено договір про надання правової допомоги. За умовами цього договору адвокат зобов'язується виконати консультаційні та юридичні послуги.
Згідно акту виконаних робіт від 26.01.2021 р. на виконання договору виконано наступні послуги : юридична консультація (1000 грн.), аналіз документів (1000) та розгляд справи в Північному міжрегіональному управлінні (800 грн.).Загальна вартість послуг 2800 грн.
Суд не вбачає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу за представництво в Північному міжрегіональному управління , оскільки це не пов'язано із судовим розглядом чи збором доказів пов'язаним із справою, а є окремим видом представництва позивача в інших державних органах.
Відтак, згідно даного акту розподілу підлягають лише витрати в сумі 2000 грн. за юридичну консультацію та аналіз документів.
Згідно акту виконаних робіт від 19.02.2021 р. на виконання договору виконано наступні послуги : направлення 6 запитів (3000 грн.) розгляд справи в Північному міжрегіональному управлінні (800 грн.) та направлення пояснень до ПМУ (1000 грн.).Загальна вартість послуг 4800 грн.
Суд не вбачає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу за представництво в Північному міжрегіональному управління та направлення пояснень до такого, оскільки це не пов'язано із судовим розглядом чи збором доказів пов'язаним із справою, а є окремим видом представництва позивача в інших державних органах.
Відтак згідно даного акту розподілу підлягають лише витрати в сумі 3000 грн. за юридичну консультацію та аналіз документів.
Згідно акту виконаних робіт від 23.02.2021 р. на виконання договору виконано наступні послуги : подано позовну заяву (вартість 5000 грн.)
Згідно акту виконаних робіт від 05.04.2021 р. на виконання договору виконано наступні послуги : аналіз відзиву (500 грн.) та складання відповіді на відзив (2000 грн.). Загальна вартість 2500 грн.
Отже загальна сума витрат, згідно вищевказаних актів становить 12500 грн. (2000+3000+ 5000 +2500)
Згідно висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 09.04.2019 р. по справі № 826/2689/15, надання належних та допустимих доказів на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з вчиненням окремих процесуальних дій поза судовим засіданням, а також часу, витраченого на підготовку позовної заяви та інших процесуальних документів, з урахуванням тривалості розгляду справи, є підставою для задоволення вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу.
Доказом понесення витрат позивача на правничу допомогу є квитанції від 26.01.2021 р. , 19.02.2021 р., 23.02.2021 р., 05.04.2021 р.
Проаналізувавши витрати на надання правової допомоги та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для сторони. Окрім того, заперечень щодо заявленої до відшкодування суми витрат на правову допомогу від відповідача не надходило.
Відтак, враховуючи, що позов задоволено частково слід відшкодувати витрати на правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам в сумі 6 250 грн. (1/2 вимог) за рахунок Державної служби України з безпеки на транспорті.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки протиправною та скасувати постанову №230427 від 09.02.2021 року про застосування адміністративно- господарського штрафу у розмірі 17 000 грн.
В іншій частині відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір 454 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м.Київ, вулиця Фізкультури, будинок 9, код ЄДРПОУ 39816845).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу в сумі 6250 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (03150, м.Київ, вулиця Фізкультури, будинок 9, код ЄДРПОУ 39816845).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО НОМЕР_2 ) .
Відповідач: Відділ державного нагляду (контролю) у Київській області (вул. Антоновича, 51, м. Київ)
Повний текст рішення сформовано 27.05.25 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна