ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 травня 2025 року Справа №906/85/22
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Мельник О.В.
суддя Олексюк Г.Є.
суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Переходько К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 (суддя Кудряшова Ю.В., повне рішення складено 25.05.2023)
за позовом Заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі:
1) Міністерства оборони України
2) Житомирської обласної державної адміністрації
3) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомир
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольза"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-2 - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області
про визнання недійним договору №549 від 07.08.2018 про спільну діяльність на майбутнє та повернення земельної ділянки
за участю:
прокурора - Коки С.Л.,
представника позивача-1 - Балтака Д.О.,
представника позивача-2 - Осадчук К.О.,
представника позивача 3 - Кур'янової Н.М.,
представника відповідача - не з'явився
представника третьої особи - не з'явився,
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 у задоволенні позову відмовлено.
Проаналізувавши зміст договору від 07.08.2018 № 594, суд першої інстанції вказав, що оспорюваний договір не є договором оренди землі, оскільки в даному випадку відсутня передача землі в користування, а також відсутні умови державної реєстрації договору, як це передбачено ст.6 Закону України "Про оренду землі". Спірний договір не містить ані визначення меж земельної ділянки (про що стверджує сам прокурор) в т.ч. конкретної площі, що свідчить про повну неможливість встановлення строкового платного користування землею, ані виникнення жодних речових прав на землю у відповідача.
Також зазначив, що дії сторін по виконанню даного договору свідчать про те, що їх наміри відповідають меті договору - залучення додаткових джерел фінансування для підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності військових частин, що перебувають на квартирно-експлуатаційному забезпеченні в Квартирно-експлуатаційному відділі м. Житомир.
Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором про спільну діяльність, сторони скористалися наданим їм правом врегулювати свої відносини на власний розсуд в межах договору про спільну діяльність.
Окрім того, суд першої інстанції вказав, що як на час укладення спірного правочину, так і станом на день звернення прокурора до суду з цим позовом Кабінетом Міністрів України не визначений порядок використання земель оборони в господарських цілях. Відсутність погодження органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади на укладення договору щодо використання земель оборони зумовлена відсутністю приписів законодавства щодо форми і порядку отримання такого погодження.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, керівник Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити у повному обсязі.
Апелянт, зокрема, вказує, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував всі обставини справи, тому зроблені судом висновки не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до прийняття рішення з порушенням норм процесуального права (ст.86 ГПК України) та з неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.4 Закону України "Про використання земель оборони", ст.93, 791 ЗК України, ст.12, 15 Закону України "Про оренду землі", ст.203, 215, 235, 317, 1130-1131 ЦК України).
Прокурор вважає, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право КЕВ м.Житомир укладати будь-які правочини щодо цієї земельної ділянки, а тому КЕВ м. Житомир не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності розпоряджатись земельною ділянкою, у т.ч. укладати оспорюваний правочин.
Окрім того, звертає увагу, що спірний правочин укладено всупереч вимогам ч.1 ст.4 Закону України "Про використання земель оборони", оскільки власник, функції якого виконує Житомирська ОДА, не делегував КЕВ м.Житомир права укладати правочини щодо земель оброни, останнє не мало правових підстав укладати оспорюваний правочин щодо цієї земельної ділянки.
Скаржник зазначає, що оспорювана земельна ділянка не була сформована як об'єкт цивільних правовідносин у розумінні ст.79-1 ЗК України та не була зареєстрована в установленому законом порядку, а тому не могла бути предметом правочину.
Щодо правової природи та юридичних ознак правочину прокурор вказує, що спірний договір є договором оренди землі, оскільки містить всі істотні умови останнього з урахуванням ст.15 Закону України "Про оренду землі". При цьому, договір не відповідає вимогам ст. 1130, 1131, 1137, 1138, 1139 ЦК України, у зв'язку із чим його не можна вважати договором про спільну діяльність чи спільний обробіток землі.
У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, зазначає, що спірна земельна ділянка є сформованою як об'єкт цивільних правовідносин згідно п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр", а тому може виступати як об'єкт господарських відносин.
Зауважує, що КЕВ м.Житомир не розпоряджалося землями державної власності та не передавало їх у володіння та користування будь-кого, в тому числі і ТОВ "Кольза". При цьому, КЕВ м. Житомир, здійснюючи власну специфічну господарську діяльність був правомочний реалізовувати власне право на володіння та користування закріпленою за ним на праві постійного користування землею, у тому числі залучати до її обробітку інших суб'єктів господарювання.
ТОВ "Кольза" вважає, що укладений договір є змішаним договором та містить в собі положення і договору про спільну діяльність, і договору підряду (надання послуг), що Законом не заборонено (ст.6, 626, 627, 628 ЦК України). Договір має мету, відповідає законним цілям та спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків, а також не суперечить вимогам ч.1 ст.4 Закону України "Про використання земель оборони", оскільки відсутній факт передачі землі іншим особам або надання таким особам дозволу самостійно вирощувати на землях оборони с/г культури.
Відповідач просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Позивач-1, Міністерство оборони України, подав письмові пояснення до суду, згідно яких не підтримує позов прокуратури та заперечує щодо задоволення апеляційної скарги керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 у даній справі.
Окрім того, від позивача-3 також надійшли пояснення, у яких останній просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі оскаржуване рішення суду першої інстанції від 15.05.2023 без змін.
Згідно заяви від 01.09.2023 Житомирської ОДА, позивач-2 просить суд залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 у даній справі №906/85/22 - без змін.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 апеляційну скаргу Керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 задоволено. Рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 у справі №906/85/22 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено.
Визнано недійсним договір від 07.08.2018 №549, укладений між ТОВ "Кольза" та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Житомир у редакції з урахуванням внесених змін відповідно до Додаткових угод від 13.11.2018, 11.12.2018, 25.01.2019, 02.09.2019, 30.09.2019 та зобов'язано ТОВ "Кольза" повернути Квартирно-експлуатаційному відділу міста Житомир земельну ділянку з кадастровим номером 1820885000: 06:000:0510 площею 251,8211 га.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2025 касаційну скаргу ТОВ "Кольза" задоволено. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.09.2023 у справі №906/85/22 скасовано. Справу №906/85/22 передано на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.
06.02.2025 справа №906/85/22 надійшла на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
У судове засідання, що відбулося 19.05.2025 року, відповідач та третя особа не забезпечили явку повноважних представників, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи приписи ст.269, 273 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, приймаючи до уваги, що явка учасників справи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача та третьої особи.
Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзиви на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 07.08.2018 за результатами конкурсу між КЕВ м. Житомира (сторона-1) та ТОВ "Кольза" (сторона-2) укладено договір №549 про спільну діяльність (т.1, а.с.63-64), відповідно до п.1.1. якого з метою співпраці з підприємствами і залучення додаткових джерел фінансування для підтримки на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності і життєдіяльності в КЕВ м.Житомира, недопущення захоплення земельних ділянок сторонніми особами та недопущення збитків через невикористання земельної ділянки на підставі розпорядження тимчасово виконуючого обов'язки начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 13.09.2016 №303/6/27/1380, розпорядження тимчасово виконуючого обов'язки начальника Північного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 20.04.2018 №303/21/1/1339 сторони домовилися про спільну діяльність і співробітництво в питанні сумісного використання земель, а саме: вирощування зернових та технічних культур.
Спільний обробіток землі буде здійснюватися силами та коштами ТОВ "Кольза" щодо проведення необхідного комплексу заходів із забезпечення повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, яка обумовлена договором (п.1.2 договору).
Згідно з п.3.1 договору, КЕВ м. Житомира зобов'язувався залучити до спільної обробки, що буде проводиться разом з ТОВ "Кольза", земельну ділянку, яка надана КЕВ м. Житомира Міністерством оборони України та перебуває на його обліку. Земельна ділянка площею 251,8211 га (відповідно до державного акта), що підлягає до подальшого уточнення після виготовлення технічної документації із землеустрою для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості і проведених геодезичних та картографічних робіт, яка розташована за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, військове містечко №63 в межах, указаних в плані (додаток № 1).
Сторона-2, ТОВ "Кольза", зобов'язалася, зокрема, приступити до господарської діяльності з використання залученої земельної ділянки; здійснювати виробничий процес, забезпечивши його необхідними машинно-тракторними агрегатами, технічним обладнанням, інвентарем, паливно-мастильними матеріалами та відповідними спеціалістами і працівниками; надавати інформацію про фінансові результати спільної діяльності та всі інші необхідні дані, пов'язані зі спільною діяльністю, за письмовим запитом КЕВ м. Житомира; нести витрати, що виникли під час виконання цього договору, в межах свого внеску; погоджувати з керівництвом КЕВ м. Житомира час початку і закінчення робіт на залученій ділянці; здійснювати своєчасну підготовку ґрунту для проведення сільськогосподарських робіт.
Пунктом 4 договору сторонами договору погоджено порядок ведення спільних справ:
- керівництво спільного обробітку ґрунту здійснює ТОВ "Кольза" (пп.4.2);
- ведення бухгалтерського та податкового обліку, а також надання статистичної звітності до відповідних органів доручається ТОВ "Кольза" з обов'язковим наданням копії документів КЕВ м. Житомира (пп.4.3);
- сплата усіх видів податків та зборів при здійсненні такого виду діяльності здійснюється ТОВ "Кольза" в порядку та у межах, передбачених чинним законодавством та сутністю підприємства, окрім тих видів податків та зборів, які згідно із законодавством покладаються виключно на КЕВ м. Житомира (пп. 4.4).
- КЕВ м. Житомира має право здійснювати всебічний контроль за діяльністю ТОВ "Кольза" в рамках виконання умов цього договору (пп.4.5).
У відповідності до п.5.1. договору, вартість цього договору складає в межах 10 % від середньої обласної вартості 1 га сільськогосподарських земель, а саме 717 690,14 грн (в т.ч. ПДВ) (з розрахунку: вартість 1 га землі складає 2850,00 грн) на один рік.
Згідно з п.5.2 договору сторони дійшли згоди, що ТОВ "Кольза" перераховує КЕВ м.Житомира грошові кошти у два етапи: 1-й етап - до 15.09 кожного року - 20 % від загальної ціни договору, що складає 143 538,03 грн (в т.ч. ПДВ); 2-й етап - до 15.11 кожного року - 80% від загальної ціни договору, що складає 574 152,11 грн. (в т.ч. ПДВ).
Відповідно до пп.5.2.1 договору, сторони погодили, що у 2018 році вартість договору складає 299037,55 грн (пропорційно кількості місяців його дії у 2018 році (а саме серпень-грудень)), грошові кошти вносяться до 15.11.2018 року.
За приписами п.8.1 договору, цей договір вважається укладеним на 7 сільськогосподарських років, тобто до 31.12.2025, з обов'язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік. Індексація розміру внесків сторін ґрунтується на рівні інфляції в країні на момент визначення розміру внесків. Обов'язкове щорічне узгодження (індексація) ціни внесків проводиться сторонами в строк до 01 січня кожного року. Індексація внесків сторін у 2018 році не проводиться.
Додатковими угодами сторони вносили зміни до договору №549, зокрема, додатковою угодою №772 від 13.11.2018 уточнено предмет договору, обов'язки сторін, ціну правочину тощо; додатковою угодою №869 від 11.12.2018 уточнено порядок та умови розірвання договору №549 в частині порушення строків оплати з платежу "соціальної гарантії"; додатковою угодою №42 від 25.01.2019, №1 від 02.09.2019, №39 від 30.09. 2019 внесено зміни щодо порядку розподілу прибутку від спільної діяльності та розрахунки між сторонами; додатковою угодою №302 від 27.05.2021 внесено зміни до банківських реквізитів сторони-1 (т.1, а.с.66-72).
30.09.2019 КЕВ м. Житомира та ТОВ "Кольза" підписали акт про поділ та передачу продукції (т.1, а.с.73).
Земельна ділянка, яка оброблялася спільно КЕВ м. Житомира та ТОВ "Кольза", належить до земель оборони, є державною власністю та надана Бердичівській КЕВ району на підставі Державного акта на право користування землею серії Б, № 022526 (площею станом на 2003 рік - 294,2 га) (т.1, а.с.80-83).
Згідно з директивами Міністра оборони України від 10.01.2005 №Д-322/1/01 та від 18.01.2008 № Д-322/1/01 при розформуванні Коростенської квартирно-експлуатаційної частини (району) до 10.01.2005 та Бердичівської квартирно-експлуатаційної частини (району) до 31.10.2008 їх правонаступником визначено КЕВ м. Житомира (т.1, а.с.75-77).
11.12.2018 про земельну ділянку з кадастровим номером 1820885000:06:000:0510 площею 251,8211 внесено відомості до Державного земельного кадастру (т.1, а.с.85-87).
У подальшому на підставі Державного акта на право користування землею серії Б, №022526, КЕВ м. Житомира зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1820885000:06:000:0510 площею 251,8211 га (т.1, а.с.84).
Прокурор, вважаючи, що договір про спільну діяльність №549 від 07.08.2018 є прихованим договором оренди, його укладено КЕВ м.Житомир та ТОВ "Кольза" всупереч ст.4 Закону України "Про використання земель оборони" без погодження з органом місцевого самоврядування, звернувся з даним позовом до суду.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Звертаючись до суду з вимогами про визнання недійсним договору №549 від 07.08.2018 та повернення земельної ділянки, прокурор визначив позивачами як уповноважених державою органів у спірних правовідносинах - Міністерство оборони України (орган військового управління, у підпорядкування якого перебувають Збройні Сили України); Житомирську обласну військову адміністрацію (титульний власник земельної ділянки); КЕВ у м.Житомир (сторона правочину, постійний землекористувач, якому має бути повернута земельна ділянка).
В обґрунтування належності Міністерства оборони України як позивача у даній справі, прокурор, зокрема, вказав, що Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України (в даному випадку - КЕВ м.Житомир). Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва.
Оцінюючи вказані доводи прокурора, колегія суддів вважає, що самого лише адміністративного підпорядкування КЕВ міста Житомир в системі Міністерства оборони України в контексті спірних правовідносин недостатньо для висновку про порушення, невизнання або оспорювання будь-яких прав чи охоронюваних законів інтересів позивача-1, як це передбачено ч.2 ст.4 ГПК України.
Так, Міністерство оборони України не було стороною спірного правочину, недійсність якого і є предметом даних позовних вимог, та прокурор, звертаючись з позовом в інтересах позивача-1 не просив суд повернути земельну ділянку останньому, а фактично в цій частині сформував позовні вимоги в інтересах КЕВ міста Житомир, яке є самостійною юридичною особою та володіє власною правосуб'єктністю.
Зважаючи на викладене, виходячи з визначених прокурором підстав та предмету позову, колегія суддів дійшла висновку, що Міністерство оборони України не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто вказана особа є неналежним позивачем, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.
Верховний Суд у своїх постановах зазначав, що у випадку, якщо суд встановить, що визначений прокурором позивач не є органом, уповноваженим державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, тобто відбулося звернення прокурора в інтересах неналежного позивача, це має процесуальним наслідком відмову в задоволенні відповідного позову (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі №925/1214/19, від 16.02.2022 у справі № 904/1407/21, від 19.05.2022 у справі № 904/5558/20).
Враховуючи, що факт звернення прокурора в інтересах держави в особі неналежного позивача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, керуючись ч.4 ст.277 ГПК України апеляційний суд вважає за необхідне змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову Заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та викласти її в редакції даної постанови.
Водночас, колегія суддів вважає вірним звернення прокурора з позовом в інтересах Житомирської обласної військової адміністрації як титульного власника спірної земельної ділянки та КЕВ у міста Житомир як постійного землекористувача, оскільки саме йому має бути повернута земельна ділянка у разі задоволення позовних вимог.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі вказаних органів, судова колегія, із врахуванням листів Житомирської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону від 08.10.2021, від 19.10.2021 до КЕВ м. Житомир (т.1, а.с.41, 61), від 30.12.2021 до Житомирської ОВА (т.1, а.с.38), надісланих у зв'язку із виявленими порушеннями з метою вжиття належних заходів реагування, а також про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави, вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач-2, 3 належним чином не здійснили захист порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв'язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.
Крім того, враховуючи обізнаність Житомирської ОВА та КЕВ м. Житомир про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, приймаючи до уваги лист позивача-2 від 13.01.2022 про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому, а також лист позивача-3 від 01.11.2021, згідно якого останній не вбачає порушень та вважає свої дії правомірними, колегія суддів вважає, що відповідні органи фактично усунулися від реалізації повноважень по захисту інтересів держави, що свідчить про їх бездіяльність.
Колегія суддів враховує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов'язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.
Окрім того, щодо правових позицій позивачів у даній справі та не підтримання позову прокурора, апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в п.55 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, та Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19, згідно яких при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів. Для врахування цих обставин ст.55 ГПК України передбачає, зокрема, таке правило: відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті
Отже, враховуючи викладене, прокурор наділений правом вимагати розгляду справи по суті навіть у разі, якщо компетентний орган не підтримує та відмовляється від поданого прокурором в інтересах держави позову, та відповідно вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із вимогами п.1, 4, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачено, що в разі якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №916/508/22, за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі №910/7975/21).
Водночас, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відповідно до статті 235 ЦК України є удаваним.
У даній справі прокурор заперечує дійсність правочину - договору від 07.08.2018 №549 про спільну діяльність, предметом якого є спільний обробіток земельної ділянки площею 251,8211 га, яка належить до земель оборони та передана КЕВ м.Житомира на праві постійного користування, а також посилається на те, що спірний договір є прихованим договором оренди землі.
Колегія суддів, надаючи оцінку вказаним доводам прокурора, враховує, що згідно з ч.1 ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.
За положеннями ч.2 ст.1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже, спільна діяльність на основі договору про спільну діяльність є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети (подібний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі №927/784/22).
Натомість, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
Апеляційним судом встановлено, що КЕВ м.Житомир та ТОВ "Кольза" уклали договір про спільну діяльність, домовившись про спільну діяльність і співробітництво з питань сумісного використання земель, а саме: вирощування зернових та технічних культур.
Поруч з тим, відповідно до умов договору, КЕВ м.Житомир зобов'язується залучити до спільної обробки земельну ділянку площею 251,8211 га з подальшим уточненням після виготовлення технічної документації із землеустрою для встановлення меж земельної ділянки, забезпечити безперешкодний доступ стороні-2 до земельних ділянок та попередити її про особливі властивості на недоліки земельної ділянки.
В той же час, ТОВ "Кольза" зобов'язується приступити до господарської діяльності з використання залученої земельної ділянки; здійснювати виробничий процес, забезпечення його необхідним машинно-тракторними агрегатами, технічним обладнанням, інвентарем, паливно-мастильними матеріалами та відповідними спеціалістами і працівниками; здійснювати своєчасну підготовку ґрунту для проведення сільськогосподарських робіт, проводити догляд за посівами сільгоспкультур (внесення добрив, ЗЗР); здійснювати охорону посівів тощо (розділ 3 договору).
Крім того, як вбачається з розділу 4 договору, ведення спільних справ між сторонами договору полягає у тому, що ТОВ "Кольза" здійснює керівництво спільного обробітку ґрунту, сплачує усі види податків та зборів, що належать при здійсненні такого виду діяльності, ведення бухгалтерського та податкового обліку тощо, а КЕВ м. Житомир має право здійснювати всебічний контроль над діяльністю товариства у рамках виконання умов цього договору (п.4.1-4.5 договору).
Зі змісту спірного договору з урахуванням додаткових угод вбачається, що договір будь-яких спільних дій щодо обробітку земельної ділянки його сторонами не передбачає, а навпаки, встановлює окремі права та обов'язки, що свідчить про відсутність спільної мети обробітку земельної ділянки як основної ознаки договору про спільну діяльність.
Колегія суддів, проаналізувавши умови спірного договору, дійшла висновку, що внаслідок укладення договору про спільну діяльність ТОВ "Кольза" фактично отримало від КЕВ м.Житомир право обробітку земельної ділянки комунальної власності на відповідний період.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч.1 ст.25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, отримувати продукцію і доходи.
Положеннями ч.3 ст.19 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.
Згідно з п.8.1 договору про спільну діяльність, договір укладено на 7 (сім) сільськогосподарських років.
Таким чином, ТОВ "Кольза" та КЕВ м.Житомир уклали спірний договір на строк, який встановлений як мінімальний для договору оренди землі сільськогосподарського призначення.
Окрім того, враховуючи положення п.64.6 Податкового кодексу України та п.4.6 розділу IV Порядку обліку платників податків і зборів (затв. наказом Мінфін від 09.12.2011 №1588), які передбачають взяття на облік договорів про спільну діяльність в контролюючих органах, суд зауважує, що будь-яких доказів в підтвердження звернення КЕВ м.Житомир або ТОВ "Кольза" щодо взяття на облік спірного договору сторонами не надано.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами вчинено удаваний правочин, а саме укладено договір про спільну діяльність для приховування фактично укладеного договору оренди землі, що суперечить вимогам законодавства та свідчить про наявність правових підстав для визнання недійсним договору про спільну діяльність №549, укладеного 07.08.2018 року між КЕВ м.Житомир та ТОВ "Кольза" відповідно до ст.203, 215 ЦК України.
Водночас, невикористання при вчиненні певного правочину визначень та формулювань, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони. Тобто відсутність у спірному правочині викладення усіх істотних умов, необхідних для договору оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №918/351/21.
Відтак, не зазначення сторонами у спірному договорі про надання ТОВ "Кольза" саме права користування земельною ділянкою, відсутність акта приймання-передачі земельної ділянки та сплату ним саме орендної плати за земельну ділянку, відсутність закріплення умов щодо індексації, перегляду орендної плати тощо, не спростовує висновок щодо виникнення між ТОВ "Кольза" та КЕВ м.Житомир орендних правовідносин, адже при здійсненні оцінки правочину на предмет удаваності значення мають не лише формально вказані в ньому поняття та визначення, а передусім суть правовідносин (прав і обов'язків сторін), на які спрямовано укладення правочину, та правові наслідки, обумовлені ним.
Крім того, у відповідності до вимог ст.13 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, зокрема земельних ділянок, належить до повноважень Кабінету Miністрів України.
Згідно із ч.1, 2 ст.77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
За положеннями ст.2 Закону України "Про використання земель оборони", військові частини та установи зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного законодавства.
Частиною 1 ст.4 Закону України "Про використання земель оборони" визначено, що військові частини можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування, за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі №815/1784/18, "для цілей одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності військові частини вправі здійснювати господарську діяльність, у тому числі шляхом укладення з фізичними та юридичними особами відповідних договорів з вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, наданих військовим частинам у постійне користування. При цьому порядок укладення таких договорів і надання дозволів фізичним та юридичним особам на використання земель оборони у сільськогосподарських цілях має визначатися КМУ. Отже, залучення уряду до розгляду справи зумовлено тим, що на КМУ як на вищий орган виконавчої влади Конституцією та законами України покладено повноваження, зокрема, стосовно підзаконного регулювання порядку використання земель оборони, тож, відповідно, рішення у цій справі стосується обов'язків уряду щодо здійснення такого регулювання".
Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що на час укладання спірного договору про спільний обробіток земельної ділянки, КМУ не визначено порядок використання земель оборони в господарських цілях.
Із аналізу викладеного вбачається, що чинним на момент укладення оспорюваного договору законодавством передбачалось право військових частин, за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею - надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Однак, відсутність порядку, визначеного КМУ, унеможливлювала реалізацію такого права.
Відтак, доводи сторін, що при укладенні оспорюваного договору КЕВ м.Житомир керувалося Методичними рекомендаціями щодо укладення договорів з метою вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках землекористувачів Міністерства оборони України, є безпідставними та спростовуються вищевикладеними висновками суду.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано за КЕВ м.Житомир згідно вимог законодавства 05.06.2020, як і право державної власності в особі Житомирської ОДА, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (т.1, а.с.84).
Відповідно до ст.92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Отже, у постійного користувача немає повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою, а земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній (комунальній) власності, позаяк особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної (комунальної) власності, наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, а право розпорядження - виключно компетенція власника.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі №905/20/23.
Враховуючи положення ч.1 ст.4 Закону України "Про використання земель оборони", приймаючи до уваги, що спірна земельна ділянка перебуває в державній власності в особі Житомирської ОДА, апеляційний суд зауважує, що саме з цим органом державної виконавчої влади мало бути погоджено надання дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях державної власності, переданих у постійне користування Квартирно-експлуатаційному відділу м.Житомир (правонаступник Бердичівського КЕВ) згідно державного акта серії Б №022526 від 1978 року.
Таким чином, відповідно до оспорюваного договору, КЕВ м.Житомир фактично передав ТОВ "Кольза" земельну ділянку, що відноситься до земель оборони, без рішення (погодження) відповідних посадових осіб усупереч вимогам ч.1 ст.4 Закону України "Про використання земель оборони", що свідчить про неправомірність укладення КЕВ м.Житомир та ТОВ "Кольза" договору про спільну діяльність №549 від 07.08.2018. Вказані обставини також підтверджують наявність правових підстав для визнання недійсним спірного договору та відповідно задоволення позову прокурора у вказаній частині.
При цьому, враховуючи факт використання спірної земельної ділянки ТОВ "Кольза", задоволенню підлягає і похідна позовна вимога про зобов'язання відповідача повернути КЕВ міста Житомир земельну ділянку з кадастровим номером 1820885000:06:000:0510 площею 251,8211 га.
Апеляційний суд враховує, що суд касаційної інстанції у постанові від 21.01.2025 у даній справі, фактично погодився з висновками Північно-західного апеляційного господарського, викладеними в постанові від 05.09.2023 року, щодо недійсності договору про спільну діяльність №549 від 07.08.2018 через ознаку удаваності правочину та невідповідності його вимогам законодавства.
Разом з тим, скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, які призвели до передчасних висновків щодо моменту початку перебігу позовної давності, та вказав на необхідність з'ясування відповідних обставин справи при новому розгляді.
Відповідно до ч.1 ст.316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Відтак, з'ясовуючи підстави для застосування строку позовної давності, враховуючи обов'язкові вказівки Верховного Суду, викладені в постанові 21.01.2025 у даній справі, у відповідності до ст.316 ГПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст. 267 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право).
Отже, за змістом названих норм, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Відповідач, обґрунтовуючи свою заяву про застосування строку позовної давності від 09.02.2023, вказав, що строк позовної давності щодо оскарження дій по укладанню договору №549 від 07.08.2018 для позивачів сплинув 07.08.2021, тобто через три роки після його укладання, як це визначено у ст. 257 ЦК України.
Апеляційний суд зауважує, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (постанова Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №922/3120/19).
При цьому, перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду. Зазначена правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17.
Крім того, у постанові від 17.09.2024 у справі №922/1830/19 Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки держава вступає у цивільні правовідносини та має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками, набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, а поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах, то початок перебігу позовної давності для держави почався з того моменту коли відповідний орган держави (видав наказ або уклав договір оренди землі тощо).
Відтак, з урахуванням ст.253 ЦК України початком перебігу строку позовної давності у даному спорі для КЕВ міста Житомир є 08.08.2018, а саме наступний день після укладення оспорюваного договору про спільну діяльність №549, а кінцевою датою вказаного строку - 08.08.2021 року.
Натомість, щодо обізнаності Житомирської ОДА про порушення інтересів держави, то колегія суддів вважає, що строк слід рахувати з 05.06.2020, тобто з моменту, коли за Житомирською ОДА було зареєстровано право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.
Перебіг строку позовної давності для Міністерства оборони України апеляційним судом не досліджується, у зв'язку з вищевикладеними висновками щодо неналежності позивача у спірних правовідносинах.
Водночас, колегія суддів враховує, що 11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому змін, зокрема постановами Кабінету Міністрів України №215 від 16.03.2020 та №239 від 25.03.2020, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 установлено карантин на усій території України з 12.03.2020 до 24.04.2020.
Надалі дія карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020, безперервно продовжувалася.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09.12.2020 №1236 (зі змінами) дію карантину продовжено до 30.06.2023.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Відповідний Закон набрав чинності 02.04.2020.
Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені ст.257, 258 ЦК України, були продовжені.
Окрім того, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Відповідними указами Президента України продовжено строк дії воєнного стану, який триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки трирічний строк позовної давності розпочався з моменту укладення оспорюваного договору про спільну діяльність №549 для позивача-3 та з моменту, коли за Житомирською ОДА було зареєстровано право власності, для позивача-2, а відтак його закінчення припадає на період дії карантину, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020, а також на період дії в Україні воєнного стану, який введено Указом Президента України від 24.02.2022, а строки, визначені ст.256, 257 ЦК України, були продовжені на час дії таких періодів, прокурор звернувся з позовом в межах строку позовної давності (01.02.2022). Відтак, відповідна заява відповідача не підлягає до задоволення.
Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищевикладене, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та відповідно наявність правових підстав для скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 в частині відмови у задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах КЕВ м.Житомир, Житомирської ОДА та ухвалення нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та часткового задоволення апеляційної скарги прокурора, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону на рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 у справі №906/85/22 задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 у справі №906/85/22 в частині відмови у задоволенні позову Заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України змінити в мотивувальній частині та викласти її в редакції даної постанови.
3. В іншій частині рішення Господарського суду Житомирської області від 15.05.2023 у справі №906/85/22 скасувати та ухвалити нове рішення.
4. Позов задоволити.
5. Визнати недійсним договір від 07.08.2018 №549, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кольза" та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Житомир у редакції з урахуванням внесених змін відповідно до додаткових угод від 13.11.2018, 11.12.2018, 25.01.2019, 02.09.2019, 30.09.2019.
6. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Кольза" повернути Квартирно-експлуатаційному відділу міста Житомир земельну ділянку з кадастровим номером 1820885000:06:000:0510 площею 251,8211 га.
7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольза" (13320, Житомирська обл., Бердичівський р-н, с.Старий Солотвин, вул.Господарська, 7, код ЄДРПОУ 30524627) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (01104, м.Київ, вул.Петра Болбочана, 8, код ЄДРПОУ 38347014) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 4962,00 грн та апеляційної скарги в сумі 7443,00 грн.
8. Господарському суду Житомирської області видати судовий наказ.
9. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена "26" травня 2025 р.
Головуючий суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Петухов М.Г.