ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
20 травня 2025 року Справа №903/949/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Павлюк І.Ю.
секретар судового засідання Дика А.І.
за участю представників сторін:
позивача: Симчук Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2025, повний текст судового рішення складено 03.03.2025 у справі №903/949/24 (суддя Якушева І.О.)
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта -7"
про розірвання договору оренди торгового місця №157 від 13.12.2010
Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.02.2025 у справі №903/949/24 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта -7" про розірвання договору оренди торгового місця №157 від 13.12.2010 відмовлено.
Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням 17.03.2025 через підсистему "Електронний Суд" від ОСОБА_1 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду Волинської області від 19.02.2025 у справі №903/949/24 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задоволити. Також 17.03.2025 від апелянта надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Листом суду апеляційної інстанції №903/949/24/1534/25 від 18.03.2025 витребувано матеріали справи у місцевого господарського суду. 28.03.2025 від Господарського суду Волинської області до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/949/24.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2025 у справі №903/949/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 20.05.2025 об 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №1.
14.04.2025 від ТОВ "Дельта-7" до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
05.05.2025 від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив.
09.05.2025 від ТОВ "Дельта-7" надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Також через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від представника ОСОБА_1 - Симчука Н.В. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні у справі №903/949/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщенні суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.25 клопотання представника ОСОБА_1 - Симчука Н.В. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №903/949/24 - задоволено.
20.05.25 у судове засідання з'явився представник позивача, який просить задоволити апеляційну скаргу, оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задоволити. Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та дату розгляду справи належним чином повідомлений, що підтверджується доказами, які наявні в матеріалах справи.
Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
23.10.2006 року відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Луцької РДА Волинської області погоджено план благоустрою території земельної ділянки, що на території Боратинської сільської ради, Луцького району, Волинської області для розміщення автостоянки та торгового комплексу з окремих торгових місць.
06.03.2007 року висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області МОНПС України №2/35 погоджено будівництво та обслуговування автостоянки, торгового комплексу на території Боратинської сільської ради.
30.03.2007 року розпорядженням Луцької райдержадміністрації Волинської області №93 "Про затвердження матеріалів місця розміщення автостоянки, торгового комплексу та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Дельта-7"" затверджено матеріали місця розміщення автостоянки, торгового комплексу ТОВ "Дельта-7" площею 6,0 га за межами населених пунктів Боратинської сільради та надано дозвіл ТОВ "Дельта-7" на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для розміщення автостоянки, торгового комплексу площею 6,0 га за межами населених пунктів Боратинської сільради.
У 2007 році Волинська філія Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст "Діпромісто" виготовила робочий проект "Розміщення автостоянки, торгового комплексу на території Боратинської сільської ради, Луцького району, Волинської області".
04.06.2007 року листом ГУМНС у Волинській області №04/3329 погоджено розташування автостоянки та торгового комплексу на території Боратинської сільської ради Луцького району.
10.08.2007 року ТОВ "Дельта-7" видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №288159 площею 6,0 га для розміщення автостоянки та торгового комплексу, яка знаходиться на території Боратинської сільської ради, Луцького району, Волинської області, на підставі договору купівлі-продажу від 08.08.2007 року.
11.11.2007 Інспекція Державного архітектурно - будівельного контролю видала ТОВ "Дельта-7" дозвіл №61 на виконання будівельних робіт.
17.07.2008 року виконавчим комітетом Боратинської сільської ради, Луцького району, Волинської області було видано дозвіл на розміщення об'єкту торгівлі, яким надано ТОВ "Дельта-7" дозвіл на торгівлю щоденно та цілодобово з малих архітектурних форм, транспортних засобів, лотків, столів, палаток.
11.09.2009 комісією складено акт готовності об'єкта до експлуатації.
15.09.2009 ТОВ "Дельта-7" видано свідоцтво №03000392 про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.
25.02.2010 Боратинська сільська рада, Луцького району, Волинської області видала дозвіл ТОВ "Дельта-7" на торгівлю з малих архітектурних форм, транспортних засобів, лотків, столів, палаток.
Обставини наявності права власності ТОВ "Дельта-7" на земельну ділянку площею 6,0 га на території Боратинської сільської ради, Луцького району, Волинської області, яка була відведена йому для розміщення автостоянки, торгового комплексу та підтверджується Державним актом від 10.08.2007 року серії ЯД №288159, встановлені постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.02.2013 у справі №5004/1155/12. У силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
13.12.2010 року між ТОВ "Дельта-7" як орендодавцем і ОСОБА_1 як орендарем укладено договір №157 оренди торгового місця площею 17,5 кв.м., яке знаходиться за №22 у ряду 12 на території торгового комплексу "Новий ринок", який розташований за адресою: вул. Європейська, 3 , с.Рованці, Луцького району, Волинської області, Україна.
Згідно з пунктами 1.2, 1.3, 1.4, 2.1, 5.1, 5.5 договору торговим місцем, що є предметом за цим договором, являється площа з твердим покриттям, облаштована для розміщення металевої конструкції, магазину, палатки (надалі - споруда) і здійснення продажу товарів, (надання послуг), надалі - торгове місце.
Передача торгового місця, зазначеного у п. 1.1. цього договору, здійснена до його підписання, що засвідчується підписами сторін за цим договором.
Встановлена орендарем споруда є його власністю.
За користування торговим місцем орендар сплачує орендодавцю орендну плату у розмірі 20 грн. за 1 м.кв. без податку на додану вартість (надалі - ПДВ), що становить 350 грн. без ПДВ за один календарний місяць.
Договір вступає в дію з 01.07.2011 та укладається до 31.12.2060.
Договір може бути достроково розірваний за згодою сторін. Сторона, що вирішила достроково розірвати договір, повідомляє іншу сторону не менше як за 30 календарних днів до дати розірвання.
Пунктом 5.6. договору передбачено право орендодавця на дострокове розірвання договору та випадки дострокового розірвання орендодавцем договору.
06.09.2024 позивач - ОСОБА_1 звернувся до відповідача - ТзОВ "Дельта-7" із заявою про розірвання договору оренди торгового місця №157 від 13.12.2010 за взаємною згодою сторін.
Відповідач не надав своєї згоди на розірвання договору оренди торгового місця №157 від 13.12.2010, що підтверджується листом від 26.09.2024.
11.11.2024 позивач - ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до місцевого господарського суду про розірвання договору оренди торгового місця №157 від 13.12.2010.
Обгрунтовуючи позовні вимоги про розірвання договору оренди торгового місця №157 від 13.12.2010 позивач покликався на наступні обставини:
- орендодавець не виконує положення п. 3.3.1. договору, оскільки не вжив жодних заходів щодо усунення недоліків, які не дають можливості використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням, оскільки згідно з п. 1.2 договору орендарю мало бути передано торгове місце, тобто площа з твердим покриттям, облаштована для розміщення споруди і здійснення продажу товарів. Відповідач належним чином не облаштував торгове місце, оскільки у торговому місці, яке знаходиться за №22 у рядку №12 на території торгового комплексу "Новий ринок" уже протягом багатьох років відсутня частина бетонного перекриття, через що площа орендованого торгового місця зменшилася орієнтовно на 3,5 м.кв., що підтверджується відповідними доказами;
- п.3.1.12 укладеного договору передбачено обов'язок орендаря встановити у споруді автоматичну пожежну сигналізацію з виведенням сигналу на пульт централізованого спостереження пожежної охорони. Експлуатація торгового місця без вказаної сигналізації - заборонена. Однак, у ТзОВ "Дельта-7" відсутній не те, що пульт, а взагалі централізоване спостереження пожежної охорони, що свідчить про неможливість виконання умов укладеного договору та експлуатацію торгового місця орендарем, яке забороняється без встановлення автоматичної пожежної сигналізації;
- безвідносно від назви торговий комплекс "Новий ринок" орендодавець, крім обов'язку дотримання положень укладеного договору, зобов'язаний дотримуватися також Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України №57/188/84/105, від 26.02.2002 року, які регулюють діяльність ринків, оскільки торговий комплекс "Новий ринок" не введений в експлуатацію, що підтверджується відповідями Державної інспекції архітектури та містобудування України на адвокатський запит, зі змісту яких слідує, що шляхом перевірки відомостей, які містяться у Реєстрі будівельної діяльності та його архівній складовій частині, за параметром пошуку "кадастровий номер - 0722880700:04:001:0324" та замовник будівництва - ТОВ "Дельта-7" інформації та документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, а також документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, змін до них, їх скасування чи анулювання станом на дату надання відповіді не виявлено.
За своєю суттю і змістом торговий комплекс "Новий ринок" є ринком, а таке поняття як "торговий комплекс" законодавчо взагалі не визначено.
Для належного виконання умов укладеного договору вбачається необхідність виконання орендодавцем, як особою, яка укладає договори і надає у користування торгову площу, положень як правил торгівлі на ринках, так і правил благоустрою Боратинської сільської ради.
ТОВ "Дельта-7" як орендодавець ігнорує дотримання правил торгівлі, оскільки територія ринку не огороджена, на території торгового комплексу "Новий ринок" автотранспортні засоби паркуються там, де їм заманеться, і адміністрація не вживає будь-яких заходів для припинення таких дій. Рух відвідувачів територією ринку здійснюється через проходи, покриття яких є нерівним, подекуди знята бруківка, а більшість каналізаційних та зливних отворів взагалі не закрита відповідними люками, що може спричинити травму покупців та є порушенням правил торгівлі. Адміністрація ринку не забезпечує належні умови для дотримання правил торгівлі, санітарного та протипожежного стану, не здійснює належний контроль за використанням торговельних місць за призначенням, про що свідчить використання окремих торгових площ як складів невідомо яких речей та товарів. Наведене свідчить про порушення правил торгівлі, зокрема, товарного сусідства, санітарно-епідеміологічних та протипожежних правил і безпосередньо положень п.3.3.1. укладеного договору.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 19.02.2025 у справі №903/949/24 у задоволенні позову відмовлено. Мотивуючи оскаржуване судове рішення місцевий господарський суд зазначив, що усі підстави, на які покликається позивач, не дозволяють застосувати приписи ст. 651 ЦК України, адже судом першої інстанції не було встановлено здійснення відповідачем істотних порушень умов договору №157 від 13.12.2010. Також суд першої інстанції зауважив, що позивач вказував на тому, що він звертався до відповідача з проханням виправити порушення, на які покликається в позовній заяві, однак жодних доказів на підтвердження цього позивачем не надано.
Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від Матвійчука В.С. 17.03.2025 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Так, у апеляційній скарзі позивач зазначає, що:
- торгова площа відсутня, що як наслідок позбавляє позивача його права використовувати результати договору оренди;
- відповідач не виконав умови п.п. 3.1.12 договору. Також позивач не може розмістити на торговому місці будь-які споруди (металеві конструкції, магазин) і здійснювати продаж товарів, тобто у позивача відсутня можливість досягнути мети договору;
- місцевий господарський суд порушив приписи ГПК України, не надав оцінку усім доводам позивача та неправильно трактує необхідність дотримання відповідачем правил торгівлі на ринках.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди, який підпадає під правове регулювання Глави 58 ЦК України та Глави 30 ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Частиною 1 статті 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 1 статті 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до ст. 284 ГК України, істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об'єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Щодо незгоди Матвійчука В.С. з оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує наступне.
Згідно матеріалів справи відповідач передав позивачу за договором №157 від 13.12.2010 площу з твердим покриттям, облаштовану для розміщення металевої конструкції, магазину, палатки і здійснення продажу товарів (надання послуг). Згідно п. 1.3 договору передача торгового місця здійснена до його підписання, що засвідчується підписами сторін. Тобто відповідач виконав умови договору та передав у оренду позивачу майно, яке відповідало умовам договору, що підтверджується підписами сторін на укладеному договорі.
Однак, як убачається зі змісту апеляційної скарги, у подальшому, після укладення угоди, орендодавцем було встановлено металеву конструкцію на торговому місці, що орендується позивачем, та після проведення робіт для підготовки до запуску цієї частини торгового комплексу до експлуатації, позивач виявив, що частина торгової площі, а саме бетонної плити відсутня. Чи вона (бетонна плита) спеціально не була встановлена, оскільки на момент підписання договору оренди земельна ділянка, де зараз розміщується торгове місце, була вільна від будь-яких споруд, чи була встановлена і потім кимось забрана - орендарю невідомо, оскільки він там з моменту укладення договору оренди жодної діяльності не здійснював.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що предметом даного позову є вимога розірвати достроково договір оренди торгового місця №147 від 13.12.2010. За своєю правовою природою укладений між сторонами договір №157 від 13.12.2010 є договором найму (оренди) майна, що випливає зі змісту положень договору. Предметом договору є частина площі на території, яка відведена для торгівельної діяльності, що призначена для встановлення відповідної конструкції (торгова площа, місце №22, ряд 12 площею по 17,5 м.кв.).
Договір містить усі істотні для договорів оренди (найму) умови: предмет договору (торгова площа, місце №22, ряд 12, торгова площа - 17,5 м.кв.); орендна плата (350 грн. за 1 місяць), права та обов'язків сторін; відповідальність сторін, строку дії договору, підстави зміни та розірвання договору.
Як передбачено частинами першої і четвертої статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Умовами договору не передбачено право на одностороннє дострокове розірвання договору оренди орендарем. Водночас приписами п. 5.5 договору визначено, що цей договір може бути достроково розірваний за згодою сторін. Сторона, що вирішила достроково розірвати договір, повідомляє іншу сторону не менше як за 30 календарних днів до дати розірвання.
06.09.2024 орендар звернувся з заявою про дострокове розірвання договору оренди, однак, як вбачається з матеріалів справи, орендодавець не надав своєї згоди.
Згідно з частинами першою і третьою статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
У силу статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору, що є саме таким випадком у даній справі).
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі №914/2649/17 викладено наступну правову позицію щодо застосування ст. 651 ЦК України:
"Підстави для зміни або розірвання договору визначені статтею 651 ЦК України і за загальним правилом, викладеним в частині першій цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Про зміну або розірвання договору в порядку частини першої статті 651 ЦК України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, за частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Зміна умов договору (чи його розірвання) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору у відповідності до пункту 2 частини першої статті 611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин...
Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб'єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб'єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські)".
Істотним є таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилась порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17, від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17, від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18, від 07.05.2020 у справі № 910/5027/19.
У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.
Апелянт вказує на те, що з моменту укладення договору (з 2011) він не здійснює жодної діяльності. При цьому позивач у апеляційній скарзі також зазначає: "Позивач через дії (бездіяльність) відповідача уже протягом багатьох років не може досягнути цілей договору, не може використати його результатів і позбавляється того на що він розраховував при його укладенні…".
Так, п. 3.3.1 договору передбачає, що орендодавець зобов'язаний своєчасно вживати заходів щодо усунення порушень та недоліків, які не дають можливості використовувати торгове місце за призначенням.
Однак як місцевим, так і апеляційним господарським судами встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що:
1) позивач звертався до відповідача про те, що він не може досягнути цілей договору, не може використати його результати і позбавляється того, на що він розраховував при його укладенні вже протягом багатьох років (до того ж апелянт вказує й на тому, що він з моменту укладення договору оренди жодної діяльності не здійснював, а отже, можливо дійти висновку й про те, що він не контролював/слідкував за місцем, яке прийняв у тимчасове платне користування ще з 01.07.2011 року);
2) відповідач вчинив дії, які призвели до порушення умов договору (самостійно пошкодив площу з твердим покриттям, ігнорує покладені обов'язки щодо усунення недоліків згідно п. 3.3.1 договору тощо).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що у заяві від 06.09.2024 про розірвання договору №157 оренди торгового місця від 13.12.2010 позивач взагалі не вказав жодних підстав для розірвання договору, в тому числі і через істотне порушення умов договору оренди відповідачем (том 1, а.с. 143). Інших заяв про розірвання договору оренди з мотивів, які викладені у позовній заяві/апеляційній скарзі матеріали справи не містять.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник позивача підтвердив те, що позивач не звертався в письмовій формі до відповідача, в якому висвітлював його проблеми та спонукав до виконання обов'язку, передбаченого п. 3.3.1 договору. Водночас позивач вказує на тому, що такі розмови велися в усній формі.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
Відповідно до п. 3.4.1 орендодавець має право контролювати стан та ефективність використання торгового місця, вимагати від орендаря усунення порушень цього договору, своєчасної оплати орендної плати, тощо.
Таким чином контроль за станом торгового місця (твердим покриттям) є правом, а не обов'язком відповідача, а тому, покликання апелянта, що орендодавець не здійснив належного контролю за торговим місцем не підтверджується доказами, які наявні в матеріалах справи та положеннями договору, що є предметом розгляду у даній справі, а відтак, дані доводи апелянта не можуть вважатися істотним порушенням умов договору відповідачем згідно ст. 651 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно п. 3.1.3 орендар зобов'язаний суворо дотримуватись правил охорони праці, правил торгівлі, санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог, ветеринарних правил, законодавства про захист прав споживачів, податкового законодавства, забезпечити охорону власного майна, яке знаходиться на торговому місці.
Відповідно до п. 3.1.8 орендар зобов'язаний щоденно, після закінчення торгівлі, прибирати від сміття надане йому торгове місце та прилеглу територію, утримувати його в належному санітарному та екологічному стані.
При цьому згідно світлин, які надані до матеріалів справи, вбачається, що торгове місце позивачем не використовується. Встановити що не використання позивачем торгового місця за призначенням протягом значного проміжку часу (з 2011 року до подання позовної заяви) відбувається саме з вини відповідача судом апеляційної інстанції не вдається за можливе.
Також апелянт зазначає про те, що відповідач порушив приписи п. 3.1.12 договору.
Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно п. 3.1.12 договору орендар зобов'язується встановити в споруді автоматичну пожежну сигналізацію з виведенням сигналу на пульт централізованого спостереження пожежної охорони. Експлуатація торгового місця без вказаної сигналізації - заборонена.
Водночас положення договору не передбачають умову, що відповідач зобов'язаний встановити пульт централізованого спостереження пожежної охорони. Додатково суд апеляційної інстанції звертає увагу на тому, що пункт договору, на який покликається апелянт, стосується орендаря, а не орендодавця.
Згідно з пунктом 1.2. договору торговим місцем, що є предметом за цим договором, являється площа з твердим покриттям, облаштована для розміщення металевої конструкції, магазину, палатки (надалі - споруда) і здійснення продажу товарів, (надання послуг).
Як вбачається з матеріалів справи, орендар отримав дане торгове місце ще до підписання договору оренди, що засвідчено підписами сторін за цим договором.
Таким чином, отримавши у користування від відповідача певну площу на території торгового комплексу для здійснення торгівельної діяльності, у позивача виникло право розмістити на ній металеву конструкцію, магазин, палатку (споруду) і здійснювати продаж товарів.
Згідно ч. 1 ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Укладаючи договір оренди торгового місця №157 від 13.12.2010 позивач повинен був усвідомлювати усі умови договору, на які він погоджується (зокрема щодо строку дії договору оренди, прав та обов'язків сторін, умов розірвання договору тощо) та на власний ризик повинен був передбачити те, що торгове місце може не бути прибутковим/актуальним серед споживачів у майбутньому. Із апеляційної скарги вбачається, що позивач вказує на істотності порушення умов договору оренди торгового місця, однак, матеріали справи на містять доказів того, що він звертався до орендодавця з вимогами аби останній усунув недоліки, які унеможливлюють орендарю виконувати функції, які були передбачені умовами договору.
Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України визначено, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Без відсутності конкретного запиту орендаря та відповіді орендодавця колегія суддів апеляційної інстанції не може встановити:
- реальне, добросовісне бажання сторін виконувати умови укладеного договору, а не створення фіктивних підстав для його дострокового розірвання;
- істотні порушення відповідачем умов договору №147 оренди торгового місця від 13.12.2010 після його укладення.
Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Ураховуючи вищезазначене колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовної заяви, адже апелянтом не надано доказів, які безпосередньо підтверджують істотне порушення відповідачем умов договору №157 оренди торгового місця від 13.12.2010, відтак і не є можливим застосування приписів ст. 651 ЦК України для задоволення апеляційної скарги.
Із огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне відмовити в задоволенні апеляційної скарги
Згідно ст. 129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за Матвійчуком В.С.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Волинської області від 19.02.2025 у справі №903/949/24 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст.ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу №903/949/24 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "27" травня 2025 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Павлюк І.Ю.