30 листопада 2010 року Справа №2/81-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Білоконь Н.Д., суддя Сіверін В.І.
при секретарі Криворученко О.І.
за участю представників сторін:
позивач -ОСОБА_1 (приватний підприємець), ОСОБА_2. (дов. №624 від 03.07.2010 р.);
відповідач ОСОБА_3 (дов. №3624 від 22.06.2010 р.);
третя особа -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача (вх. №3664С/1-35) на рішення господарського суду Сумської області від 07 жовтня 2010 року по справі №2/81-10
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Суми
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Суми
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_3
про визнання договору недійсним та повернення 5000 грн., -
встановила:
Рішенням господарського суду Сумської області від 07 жовтня 2010 року по справі №2/81-10 (суддя Соп'яненко О.Ю.) в задоволенні позову відмовлено.
Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, просить рішення господарського суду Сумської області скасувати повністю, прийняти нове, яким визнати договір №27/ДС-02/10 суборенди приміщення від 27.02.2010 р. недійним з часу його укладання. Стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь ФОП ОСОБА_5 кошти в сумі 5000 грн., переданих в рахунок передоплати за договором №27/ДС-02/10 суборенди приміщення від 27.02.2010 р.
Відповідач через канцелярію суду 15 листопада 2010 року надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.
Третя особа у судове засідання не з'явилась, повноважного представника до суду не направила, відзиву на апеляційну скаргу не надала, хоча про дату і місце судового розгляду була повідомлена належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Колегія суддів розглянула апеляційну скаргу позивача, перевірила матеріали справи, заслухала присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача і встановила наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, 27 лютого 2010 року між позивачем ФОП ОСОБА_6 (суборендарем) та відповідачем, ФОП ОСОБА_7 (орендодавцем) було укладено договір суборенди приміщення № 27/ДС-02/10 (далі - Договір).
Пунктом 1.1 Договору сторони встановили, що предметом Договору є передача орендатором в суборенду і прийняття суборендатором в строкове платне користування, без права викупу приміщення загальною площею 25 м2, (далі - приміщення), що знаходиться в будівлі (далі - будівля), розташованій за АДРЕСА_1
Цим же пунктом зазначено, що право передачі приміщення в суборенду належить орендарю на підставі договору безоплатного користування (позички), укладеного між власником приміщення ОСОБА_7. та орендарем -ФОП ОСОБА_7 від 23 лютого 2008 року.
За взаємною згодою сторін та у відповідності до пункту 3.1 Договору сторони встановили, що приміщення передається суборендарю за Актом приймання-передачі приміщення з квітня 2010 року.
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що за перші шість місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі приміщення щомісячна суборендна плата за приміщення фіксується і складає 2500 грн. без НДС.
Пунктом 4.5 Договору встановлено, що оплата суборендної плати за поточний місяць суборенди здійснюється передплатою в національній валюті України до 1-го числа поточного місяця, шляхом передачі грошових коштів орендодавцю, про що сторонами складається відповідний акт.
Пунктами 4.6., 4.7. Договору сторони узгодили, що в зазначений розмір суборендної плати не враховуються витрати за отримані суборендарем комунальні послуги; їх компенсація здійснюється суборендарем щомісячно за попередній місяць, до 5-го числа поточного місяця, шляхом передачі грошових коштів орендодавцю, про що сторонами складається відповідний акт.
У відповідності до п. 9.1 Договору строк дії Договору складає 10 місяців, з 27.02.2010 року по 31.12.2010 року.
Як зазначає позивач у своєму позові, 15 квітня 2010 року ним було підписано акт приймання-передачі приміщення, у зв'язку з чим, 21 квітня 2010 року по акту приймання-передачі передав відповідачу грошову суму в розмірі 5000 грн. в рахунок передплати за оренду приміщення.
З метою відкриття магазину, позивач, звернувся до Виконавчого комітету Сумської міської ради, проте, йому було відмовлено в подальшій процедурі оформлення документів, з огляду на те, що у позивача був відсутній державний акт вводу будинку в експлуатацію.
В матеріалах справи міститься лист-відповідь Управління підприємництва, торгівлі, побуту та захисту прав споживачів Сумської міської ради №1294/16.02.07 від 04.10.2010 р., наданий на запит господарського суду Сумської області, в якому повідомлено, що відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" Виконавчий комітет Сумської міської ради дозволи на відкриття об'єктів торгівлі не видає. Також зазначено, що враховуючи, що у підприємця ОСОБА_5, який звернувся до управління за погодженням режиму роботи магазину, відсутні документи щодо цільового призначення приміщення (розташування продовольчого магазину), станом на 04.10.2010 року режим роботи магазину Виконавчим комітетом не затверджено.
В обґрунтування своїх вимог в частині визнання Договору недійсним, позивач посилається на те, що Договір не відповідає вимогам, встановленим п.п. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до роз'яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як встановлено господарським судом Сумської області, порушення приписів ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, позивач вбачає в тому, що відповідачем не дотримані вимоги ст. ст. 761, 767, ч. 3 ст. 774, 823 Цивільного кодексу України, не надані докази, що він має право здавати приміщення в суборенду; не повідомлено орендаря про відсутність акту прийняття приміщення в експлуатацію; до договору суборенди не застосовані положення про договір оренди; окрім того, оскільки приміщення є житловим, повинен був укладатися договір піднайму житла.
Судова колегія підтримує висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів позивача, враховуючи наступне.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частинами 1, 3 ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Предметом договору найму (оренди), а отже і суборенди (ст. 774 ЦК України), відповідно до ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і, яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Пунктом 1.1 Договору сторони визначили, що предметом Договору є приміщення площею 25 м2, що знаходиться у будівлі за адресою: м. Суми, вул. Садова, 24.
Відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, відповідач Редька В.Д. являється орендодавцем за Договором. В свою чергу, право передачі приміщення в суборенду останній отримав на підставі договору безоплатного користування (позички), укладеного ним 23.02.2008 р. з третьою особою, власником цього майна Редькою В.А.
У відповідності до умов договору безоплатного користування (позички) від 23.02.2008 року, відповідач безкоштовно отримав приміщення площею 25 м2, що знаходиться у будівлі, розташованій за адресою: м. Суми, вул. Садова, 24 у користування з правом передачі його в оренду (суборенду) повністю або частково.
Слід зазначити, що договір безоплатного користування (позички) від 23.02.2008 року підписаний представниками сторін, відповідає вимогам, передбаченим ст. ст. 628, 639, 827 Цивільного кодексу України щодо змісту та форми договору, не розірваний сторонами та не визнаний недійсним в судовому порядку, отже, є чинним і діючим на момент розгляду справи у суді.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що твердження позивача не є обґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та доказами відповідача.
Посилання позивача на порушення вимог ст. 767 Цивільного кодексу України, якою визначено, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору та її призначенню, спростовується самим Договором, у п. 1.2 якого зазначено, що стан приміщення на момент передачі в суборенду відображений в Акті приймання-передачі приміщення (Додаток № 2), який є невід'ємною частиною договору. 15 квітня 2010 року між сторонами був підписаний Акт приймання-передачі приміщення, в якому вказано, що суборендар претензій до переданого в суборенду приміщення не має. Вказаний акт підписано сторонами та скріплено печатками.
Стосовно призначення речі (приміщення), що передавалася у найм, колегія суддів зазначає наступне.
Договором сторони не узгодили мету, з якою передається приміщення. Більш того, така умова відповідно до вимог параграфу 1 «Загальні положення про найм (оренду)»гл. 58 Цивільного кодексу України не є обов'язковою умовою договору найму.
З матеріалів справи вбачається, що будинок по вул. Садовій, 24 є житловим, рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 21.03.2006 р. №136 був затверджений Акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію індивідуального володіння ОСОБА_7. по АДРЕСА_2
Виходячи з того, що сторони в тексті договору не визначили і не закріпили мету використання приміщення, судом не приймаються до уваги пояснення позивача стосовно того, що під час укладення Договору приміщення по вул. Садова, 24 було прийнято ним для здійснення у ньому торгівельної діяльності продовольчими товарами. А відтак не приймаються і пояснення, що при укладенні договору суборенди відповідачем були порушені вимоги ст. 767, 812, 823 ЦК України та повинен був укладатися договір піднайму житла.
Позивач посилається на порушення відповідачем ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки відповідачем не було надано позивачеві доказів прийняття орендованого приміщення в експлуатацію, що, у свою чергу, унеможливило використання його за призначенням - для здійснення торгівлі продовольчими товарами.
Проте, загальне правило ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України конкретизується в ст. ст. 234 та 235 ЦК, що передбачають недійсність фіктивного та удаваного правочину.
В абзаці третьому пункту 1 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” зазначено, зокрема, що, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Так, при розгляді спорів про недійсність договорів потрібно розмежовувати недійсні та неукладені договори, тобто такі, в яких відсутні встановлені законодавством необхідні умови для їхнього укладення.
Розглядаючи даний спір по суті заявлених вимог, суди дійшли висновку про досягнення сторонами згоди з усіх суттєвих умов спірного договору.
Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За своєю правовою природою спірний договір є господарським, при укладанні якого були застосовані спеціальні правила складання, в яких поєднанні майнові та організаційні елементи, притаманні господарським договорам.
Умови спірного господарського договору мають містити як загальні ознаки майнового договору, характерні такому виду договору як суборенда, так і особливі його ознаки, відображені у господарському законодавстві.
Таким чином позивачем та відповідачем при укладенні та підписанні 27 лютого 2010 року договору №27/ДС-02/10 суборенди приміщення було узгоджено об'єкт оренди, термін дії договору оренди, орендна плата, а крім того відповідно до п. 8.6. Договору cторони дійшли згоди, що у випадках непередбачених цим договором, сторони керуються чинним законодавством.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що сторонами узгоджені всі основні умови договору суборенди.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Оскільки позивачем не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог про визнання недійсним договору № 27/ДС-02/10 суборенди приміщення від 27.02.2010 року з часу його укладення, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Позивачем не доведено та не подані відповідні докази в підтвердження того, що Договір суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, що особи, які вчинили правочин, не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, а також того, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Сумської області від 07 жовтня 2010 року по справі №2/81-10 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до чинного законодавства і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 07 жовтня 2010 року по справі №2/81-10 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 06.12.2010 року.
Головуючий суддя Ільїн О.В.
Суддя Білоконь Н.Д.
Суддя Сіверін В.І.