"08" грудня 2010 р. Справа № 57/169-10
Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя
при секретарі Міракові Г.А.
за участю представників сторін:
від позивача -ОСОБА_1 (за дов. № 594 від 14.07.2010 р.),
від відповідача -Гур'янов С.Б., Оніщенко І.Л., Калашніе А.Ф. (за дов. №б/н від 28.10.2010 р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4015 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 18.10.2010 р. у справі № 57/169-10
за позовом ФО ОСОБА_1 (ідентиф.номер НОМЕР_1), с. АДРЕСА_1
до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан»(код 30412866), с. АДРЕСА_1
про стягнення 1282296,69,-
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень просив стягнути з відповідача на свою користь 1230261,27 грн., із яких 904954,02 грн. вартість частки майна позивача, 166825,68 грн. інфляційні витрати, 58461,57 грн. 3% річних, 2220, 00 грн. частка у статутному внеску, 97800,00 частка прибутку за 2008 рік, а також просив стягнути з відповідача свої витрати по сплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи за даним позовом, а також 5000,00 грн. за юридичні послуги.
Рішенням господарського суду Харківської області від 18.10.2010 р. (суддя Аюпова Р.М.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю «Лан»на користь ФО ОСОБА_1. 904954,02 грн. вартості частки майна, 31146,97 грн. інфляційних, 17637,48 грн. 3 % річних, 97800,00 грн. частки прибутку за 2008 рік, 10505,38 грн. держмита, 193,53 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, 4100,21 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій просив рішення господарського суду Харківської області від 18.10.2010 р. по справі № 57/169-10 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав. У судовому засіданні представник позивача пояснив, що з апеляційною скаргою не згоден, рішення господарського суду Харківської області вважає законним та обґрунтованим.
Представники відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, пояснили, що вимоги позовні вимоги заявлені безпідставно, тому підстав для їх задоволення у господарського суду першої інстанції не було та просили скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.10.2010 р. і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених господарським судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарським судом першої інстанції так і під час апеляційного провадження СТОВ “Лан” засновано 12 січня 2000 р. та зареєстровано Близнюківською районною державною адміністрацією Харківської області 12.01.2000 р.
Відповідно до Статуту товариства засновниками СТОВ “Лан” були ОСОБА_2 з часткою в розмірі 70 % та позивач з часткою 30% від статутного капіталу.
30.09.2008 р. позивач подала заяву про намір вийти зі складу засновників товариства, яка засвідчена приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Даниленко Н.В. та зареєстрована в реєстрі за № 2202 (т.1 а.с. 28).
25.12.2008 р. на загальних зборах засновників СТОВ “Лан” було прийнято рішення про виплату належних позивачу 30% вартості частки та виплати їй належній частині прибутку, отриманого СТОВ “Лан” на час виходу зі складу засновників (т.1 а.с.23-26).
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про господарські товариства»учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених зазначеним Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства, а також можуть мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами. Згідно з частиною 1 статті 54 Закону України “Про господарські товариства ” при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.
29.08.2009 р. позивач, відповідно до ст. 10 вищезазначеного Закону, подала заяву про виділ майна та отримала від Товариства розрахунок розподілу вартості її частки майна, яка склала 1022302,20 грн., в якому крім того було зазначено, що відокремлення 30% вартості майна співвласнику ОСОБА_1. здійснено по факту списання усіх матеріальних цінностей, тому данні річного балансу скореговані, що підтверджено наказами, проведено засідання інвентаризаційної комісії, в окремих випадках доначислений знос, виділено соціальну сферу, яка не розподіляється в результаті чого відокремлення 30% вартості майна здійснено за результатами річного звіту за 2008 рік (т.1 а.с.32).
29.08.2009 р. позивач подала заяву, в якій виразила своє бажання отримати належну їй частку вартості майна товариства в натурі (майном товариства), що також не протирічить вимогам Закону України «Про господарські товариства». Дана заява засвідчена приватним нотаріусом Близнюківського районного нотаріального округу Харківської області Яременко Г.В. та зареєстровано в реєстрі за № 759 (т.1 а.с.27).
З урахуванням поданою позивачем заяви 29.08.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено угоду про виплату частки в майні СТОВ "Лан". Відповідно до умов укладеної угоди Товариство ( відповідач у справі), розглянувши заяву ОСОБА_1 вирішило видати в рахунок належної їй частки в статутному фонді товариства майно в натуральному виразі (т.1 а.с.37).
Напротязі 2009 р. позивач отримала від відповідача частину належного їй майна товариства на суму 117348,18 грн., що підтверджується актами приймання -передачі та накладними, що містяться в матеріалах справи (т.1 а.с. 54-58).
Відповідачем на виконання вищевказаної угоди та рішення загальних зборів було підготовлено решта майна для передачі позивачу в рахунок належної їй частки, виписані накладні. Однак позивач не з'являвся для отримання решти майна, тому 14.11.2009 р. відповідачем на адресу позивача було надіслано лист з пропозицією отримати належне до виплати майно (т. 1 а.с. 68). Але позивач відмовився отримувати кореспонденцію від відповідача, що підтверджується довідкою Укрпошти про повернення надсилання у зв'язку з відмовою адресата від одержання (т.1 а.с. 69).
22.12.2009 р. позивач надіслала відповідачу претензію, в якій просила визнати угоду від 29.08.2009 р. розірваною та виплатити належну їй частку у майні та прибутку товариства у грошовій формі.
Розглянувши подану позивачем претензію, 26.01.2010 р. відповідач повідомив позивача про те, що з боку товариства порушень виплати належної позивачу частки в майні товариства та частини прибутку товариства не має, а також про те, що решту обумовленого угодою майна позивач може отримати в будь який час (т.1 а.с. 71).
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами. (Ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог мотивовано тим, що договір від 29.08.2009 р. про виплату частки в майні є неукладеним, тому у товариства існують грошові зобов'язання перед позивачем, виконання яких прострочено. В частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми інфляційних, річних рішення мотивоване тим, що вони зайво нараховані та необґрунтовано пред'явлені до стягнення.
Судова колегія апеляційного господарського суду не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що договір від 29.08.2009 р. є неукладеним зважаючи на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом апеляційної інстанції позивачем не заявлялися вимоги про визнання договору від 29.08.2009 р. недійсним чи неукладеним. Зміст договору не суперечить законодавству України, тому у господарського суду першої інстанції були відсутні правові підстави для визнання вищевказаного договору неукладеним. Нормами ЦК України передбачено, що сторони є вільні в укладанні договорів. Позивачкою було подано до товариства нотаріально засвідчену заяву про те, що вона бажає отримати свою частку у майні товариства саме у вигляді майна. Ця заява була розглянута на загальних зборах товариства, рішенням яких було затверджено порядок розрахунку вартості майна, належного позивачці при виході. Рішення загальних зборів не оспорювалися та не визнані недійсними в судовому порядку.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Проявленням волевиявлення позивачки також є і укладення договору від 29.08.2009 р. про виплату належної їй частки у натуральній формі. Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що обидві сторони договору здійснили фактичні дії на виконання цього договору. А саме: товариством було передано частину майна, визначеного в договорі, а позивачем це майно було прийнято, що підтверджується актами приймання-передачі, які містяться в матеріалах справи. Факт приймання частини майна на виконання договору позивачем не заперечується. Тобто своїми діями обидві сторони підтвердили, що вони приймають умови договору. Зважаючи на це у відповідача були відсутні грошові зобов'язання перед позивачкою. Відповідно, у позивачки відсутні правові підстави вимагати від відповідача виконання зобов'язання, яке він на себе не приймав. Також місцевий господарський суд не звернув уваги на те, що в своїй претензії позивачка не просила визнати договір неукладеним, а просила «визнати угоду від 29.08.2009 р. розірваною»(т.1 а.с.36).
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Позивачем не доведено наявність обставин з якими закон пов'язує розірвання договорів. А саме, як передбачено ст. 651 ЦК України, істотне порушення відповідачем договору або те, що право на односторонню відмову передбачено умовами спірного договору та закону. Позивач не довів та не підтвердив належними доказами, яким чином відповідач порушив його права та охоронювані законом інтереси. Судовою колегією апеляційного господарського суду встановлено, що відповідач здійснив всі необхідні дії на виконання покладеного на нього зобов'язання по виплаті належної позивачу частки у майні та прибутку товариства. Позивачем не доведено, що він вимагав на виконання укладеного договору отримання залишку майна, передбаченого цим договором, а відповідач їй відмовив. Тому, вина відповідача у несвоєчасному виконанні зобов'язання відсутня. Отже позовні вимоги в частині стягнення інфляційних та річних також заявлені безпідставно і правові підстави для їх задоволення відсутні.
Щодо позовних вимог в частині стягнення витрат на юридичні послуги, то з урахуванням того, що основні вимоги не підлягають задоволенню, то дані вимоги є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.
Зважаючи на вищевикладене, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги законні та обґрунтовані, доводи апелянта знайшли підтвердження в матеріалах справи, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи, крім того рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню.
З огляду на викладене та керуючись ст. 91, 101, ч.2 ст.103, п.1,2,4 ч.1 ст. 104, 105 ГПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 18.10.2010 р. у справі № 57/169-10 скасувати та прийняти нове.
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Суддя
Суддя