"06" грудня 2010 р. Справа № 55/91-10
Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя
при секретарі Марченко В.О.
за участю представників сторін:
позивача - Куликов І.Є. (довіреність №04/06 від 04.06.10),
відповідача - Лагутіна В.В. (довіреність б/н від 02.12.09)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №3833 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 19.10.10 у справі № 55/91-10
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС-ГОФРОПАК", м. Харків
до Приватної фірми "Орнатус", м. Харків
про стягнення 200309,72 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.10 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Добреля Н.С., судді Інте Т.В., Лаврова Л.С.) відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про проведення експертизи; а також повністю відмовлено ТОВ "АСС- ГОФРОПАК" у позові про стягнення з ПФ "Орнатус" 200309,72 грн. боргу.
Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповну відповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому ПФ «Орнатус»із посиланням на безпідставність доводів апелянта, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши представників позивача та відповідача у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін у судовому засіданні, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що позивачем було поставлено відповідачу товар, а відповідач не повністю оплатив його вартість, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 200309,72 грн.
Матеріалами справи та усними поясненнями представників сторін у засіданні суду апеляційної інстанції підтверджується, що письмовий договір на поставку продукції між сторонами не укладався, а факт поставки товару та його отримання відповідачем підтверджується накладними та довіреностями до них, копії яких долучено до справи.
Колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом було встановлено даний факт та надано йому належну оцінку, тому твердження позивача в апеляційній скарзі, про те, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні посилається на дані, що містяться в іншій справі (№54/142-09), де предметом розгляду була поставка в рамках договору №ПК-1 від 08.01.08 -не відповідають змісту оскаржуваного рішення.
Тобто, суд апеляційної інстанції вважає доведеними обставини щодо існування у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем та щодо невстановленості строку виконання даного зобов'язання (оскільки, як уже зазначалося, договору в письмовій формі між сторонами не укладалося, будь-яких інших доказів встановлення такого строку сторонами також не надано суду першої та апеляційної інстанції).
За таких обставин колегія суддів вважає правомірним застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений, то кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Отже, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом обґрунтовано, із посиланням на ст.ст. 530, 655, 692 Цивільного кодексу України, зроблено висновок,про те, що відповідач повинен був розрахуватись за отриману продукцію у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги позивачем.
В ході апеляційного провадження позивач не заперечував того факту, що ним не направлялося відповідачеві відповідної письмової вимоги. Представник позивача в апеляційній скарзі та в судовому засіданні зазначив, що вимоги передавалася особисто уповноваженим особам відповідача при фактичному відпуску товару зі складу позивача, однак доказів отримання вказаних вимог відповідачем позивач суду не надав.
Натомість в апеляційній скарзі заявник посилається на те, що до кожної окремої накладної були додані рахунки-фактури. У даних рахунках-фактурах (т.1,а.с.30-40) було вказано, що вони є дійсними до оплати відповідно до 26.12.08, до 30.12.08, до 02.01.09, до 17.02.09, до 19.02.09, до 20.02.09, до 23.02.09, до 27.02.09, до 02.03.09, до 05.03.09, до 11.03.09.
В ході апеляційного провадження позивач наполягав на тому, що зазначені рахунки-фактури є, по суті, вимогою оплати із встановленим у них строком виконання зобов'язання.
Однак на запитання колегії суддів, на яких правових нормах ґрунтується дане твердження і чому позивачем не було надіслано відповідачеві у встановленому порядку письмової вимоги про сплату коштів за отриманий товар - представник позивача не надав відповіді.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що твердження позивача зроблені при довільному тлумаченні норм чинного законодавства (зокрема, статті 530 Цивільного кодексу України) та змісту наявних у справі доказів - оскільки рахунки-фактури не можуть бути визнані вимогою в розумінні статті 530 Цивільного кодексу України, і зазначені в них дати є саме терміном дійсності рахунків, а не строком виконання зобов'язання, як це стверджує позивач.
Крім того, як уже зазначалося, позивачем не надано суду першої та апеляційної інстанції доказів отримання відповідачем вказаних рахунків-фактур.
Посилання позивача на часткову оплату відповідачем отриманого товару колегія суддів також не вважає належним доказом, оскільки із факту сплати коштів за частину отриманого товару жодним чином не вбачається, що строк виконання зобов'язання стосовно оплати решти товару також настав.
Тому колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом обґрунтовано, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України та вимог статей 32, 33, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України зроблено висновок про те, що строк виконання зобов'язання не настав, тому позовні вимоги є необґрунтованими, не узгоджуються з матеріалами справи і нормами чинного законодавства і не підлягають задоволенню.
Отже, здійснивши апеляційний перегляд оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі твердження зроблені при довільному трактуванні обставин справи та норм чинного законодавства, аргументи заявника скарги ґрунтуються на припущеннях, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б спростовували висновки місцевого господарського суду і могли б бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.
За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла переконливого висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення має бути залишене без змін.
З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,
Рішення господарського суду господарського суду Харківської області від 19.10.10 у справі № 55/91-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Головуючий суддя
Суддя
Суддя