"02" грудня 2010 р. Справа № 52/12-08
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя , суддя , суддя
при секретарі Титові А.О.
за участю представників сторін:
прокурор - Василець Ю.О.
позивача - Пікула С.П., Задьорний О.В.
відповідача - Дудченко О.Ю.
третьої особи - не з'явився,
Інспекції ДАБК у Харківській області - Піонтковська Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Інспекції архітектурно-будівельного контролю у Харківській області (вх. № 2937 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 03.02.2009 р. у справі № 52/12-08
за позовом приватного підприємства фірми "Лідер", м. Харків,
до Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, с. Пісочин,
третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Бюро технічної інвентаризації Харківського району Харківської області, м. Харків,
за участю Харківської міжрайонної прокуратури, м. Харків
про визнання права власності,
встановила:
Приватне підприємство «Лідер»(позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання Пісочинською селищною радою (відповідач) права власності на збудовані будівлі: будинок -магазин-офіс літ. «А-1»загальною площею 172,3 кв. м, виробничий будинок -склад літ «Б-1»загальною площею 419,5 кв. м, виробничий будинок -пункт правління АЗС літ. «Г-1»загальною площею 13,3 кв. м, виробничий будинок -виставочний автосалон літ «З-1»загальною площею 290,5 кв. м, розташовані по вул. Крупської, 21 у смт Пісочин Харківського району Харківської області. Просив зобов'язати БТІ Харківського району Харківської області (третя особа на стороні відповідача) зареєструвати вказані об'єкти нерухомості за позивачем у встановленому законом порядку.
Рішенням господарського суду Харківської області від 03.02.2009р. у справі № 52/12-08 (суддя Швед Е.Ю.) позов задоволено повністю: визнано за приватним підприємством «Лідер»право власності на магазин-офіс літ. «А-1»загальною площею 172,3 кв. м, склад літ «Б-1»загальною площею 419,5 кв. м, пункт правління АЗС літ. «Г-1»загальною площею 13,3 кв. м, виставочний автосалон літ «З-1»загальною площею 290,5 кв. м, прибудову літ «А1-1», тамбур літ. «а», тамбур літ «А1», навіс літ. «Ж», вбиральню літ. «Д», вигрібні ями літ. «I»р «К», «Л», «М», «Н», «О», ворота № 1, огорожу №№ 2-3 за адресою вул. Крупська, 21 у смт Пісочин Харківського району Харківської області.
Інспекція архітектурно-будівельного контролю у Харківській області вважає це рішення прийнятим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому ІДАБК в Харківській області звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою -просить це рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Харківський міжрайонний прокурор в порядку статті 29 Господарського процесуального кодексу України 03.11.2010 року повідомив Харківський апеляційний господарський суд про свою участь у справі.
В судовому засіданні представник ІДАБК в Харківській області апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.
Представник в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора, апелянта, представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Вивченням матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням уточнень) про визнання права власності на нерухоме майно, а саме просить суд визнати за ним право власності на: магазин - офіс літ. „А-1”, загальною площею 172,3 кв.м., склад літ. „Б-1”, загальною площею 419,5 кв.м., пункт правління АЗС, літ. „Г-1” загальною площею 13,3 кв.м., виставочний салон літ. „З-1”, загальною площею 290,5 кв.м., прибудову літ. „А1-1”, тамбур літ. „а”, тамбур літ. „А1”, навіс літ. „Ж”, вбиральню літ. „Д”, вигрібні ями літ. „І”, „К”, „Л”, „М”, „Н”, „О”, ворота №1, огорожу №2-3, розташованих за адресою: Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Крупська, 21.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням виконкому Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 13.07.1993р. за №406 за позивачем було закріплено земельну ділянку площею 0,8 га в смт. Пісочин по вул. Крупській та видано акт постійного користування земельною ділянкою за адресою: вул. Крупська,15-А у смт. Пісочин -площею 0,4 га. з використанням під автостоянку та обслуговування автомобілей. Позивачем було отримано дозвіл на виконання будівельних робіт та збудовано об'єкти. Рішенням виконкому Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 20.05.1999р. за №265 позивачу по цій земельній ділянці було присвоєно юридичну адресу: вул. Крупська,21.
Як свідчать матеріали справи, приватне підприємство Фірма «Лідер»розробило проектно-кошторисну документацію (розробник проекту ТОВ «Арт-ЛТД») і одержало дозвіл на виконання будівельних робіт в інспекції ДАБК Харківського району Харківської області за №3/1 від 21.03.1996 року і за власні кошти та з власних будівельних матеріалів побудувало на відведеній земельній ділянці зазначені будівлі та споруди. Як вказує позивач, будівництво вищевказаних будівель і споруд було здійснено з відхиленням від проекту, без належного його затвердження.
19.08.2005р. Бюро технічної інвентаризації Харківського району Харківської області було виготовлено технічні паспорти на збудовані об'єкти, з урахуванням вищенаведеного, позивач просить суд визнати право власності на вищевказані об'єкти.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області від 13.07.1993 року за № 403 «Про закріплення земельної ділянки за Фірмою «Лідер»в смт Пісочин по вул. Крупській», позивачу було надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,8 га по вул. Крупській смт Пісочин Харківського району Харківської області, відповідно до якого ПП Фірма «Лідер»було видано державний акт на право користування землею серія «Б»№ 046765, зареєстрований в книзі записів державних актів на право користування землею за № 493. Згідно державного акту на право користування землею серія «Б»№ 046765, виданого виконавчим комітетом Пісочинської селищної ради 1994 року за позивачем було закріплено в безстрокове і безплатне користування 0,4 гектарів землі по вул. Крупській, 15 А, в межах згідно з планом землекористувань. Земля була надана для автостоянки та обслуговування автомобілів. Таким чином, позивач, являючись постійним землекористувачем земельної ділянки, здійснив на ній будівництво будівель і споруд відповідно до її цільового призначення і мав для цих цілей дозвіл інспекції ДАБК, а також дозвіл власника земельної ділянки - Пісочинської селищної ради. Побудовані ним на цій земельній ділянці будівлі і споруди знаходяться в задовільному стані, придатні до подальшої експлуатації, повністю відповідають будівельно-технічним, санітарним і пожежним нормам. їх місце розташування погоджено належним чином.
Колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Колегія суддів зазначає, що статтями 331, 376 Цивільного кодексу України закріплено правові підстави виникнення права власності на новостворене нерухоме майно; на підставі затвердженого акту прийняття об'єкту до експлуатації або за рішенням суду - на об'єкти самочинного будівництва.
Згідно ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Згідно Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004р. № 1243 зазначена процедура здійснюється, зокрема, з метою перевірки комісією готовності об'єкту до експлуатації, та цим порядком передбачено затвердження акту державної приймальної комісії відповідним органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєстрацію в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.
Відповідно до ч.2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Стаття 376 ЦК України визначає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п'ятою цієї статті.
Відповідно до частини 3 статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
З аналізу вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту.
За змістом частини п'ятої цієї ж статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Отже, необхідними умовами узаконення самочинно побудованих об'єктів є: відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки; відсутність заперечень з боку власника земельної ділянки; відсутність порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.
При розгляді справи господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що ПП фірма «Лідер»має у своєму постійному користуванні земельну ділянку за адресою Харківський район, сел. Пісочин, вул. Крупська, 21 на підставі акту на право користування землею серія «Б»№ 046765. Проте цей висновок суду базується на неповному з'ясуванні всіх обставин справи.
Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Між приватним підприємством фірмою «Лідер»та Пісочинською селищною радою був укладений договір оренди земельної ділянки від 10.06.2003 р. за № 6, відповідно до якого позивачу було надано у тимчасове платне користування на умовах оренди строком до 15.05.2004 р. земельну ділянку площею 0,4374 га за адресою смт. Пісочин, вул. Крупська, 21 для обслуговування офіса, торгових і складських приміщень, кафе, АЗС, СТО, автостоянки, тобто тих самих будівель, право власності на які є предметом спору по даній справі. Відтак, з укладенням цього договору припиняє свою дію державного акту на право користування землею серія «Б»№ 046765, оскільки одна й та сама особа, не може мати одну земельну ділянку водночас і на праві постійного користування, і на праві оренди. Рішенням XI сесії XXIV скликання Пісочинської селищної ради від 06.05.2004 р. строк оренди було продовжено на один рік, до 14.05.2005 р. У подальшому договір оренди земельної ділянки не продовжувався. Отже на момент розгляду справи в суді першої інстанції позивач не мав прав на земельну ділянку, на якій розташовані будівлі, право власності на які є предметом спору, що виключає можливість задоволення позовних вимог на підставі ст. 376 ЦК України.
Відповідно до листа директора ХРФ ДП «Центр ДЗК»№ 2102/01-01 від 09.06.2006 р., в державному реєстрі земель згідно книги 4 записів державної реєстрації договорів оренди землі на території Пісочинської селищної ради за ПП фірмою «Лідер»зареєстровано договір оренди на земельну ділянку площею 0,4374 га по вул. Крупської 21, в сел. Пісочин для обслуговування приміщень кафе, АЗС, терміном на 1 рік, за реєстраційним номером 6 від 10.06.2003 р.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що на день ухвалення рішення суду першої інстанції ПП фірма «Лідер» не мала права користування земельною ділянкою, на якій знаходяться самочинно збудовані будівлі, оскільки державний акт на право постійного користування втратив свою чинність, а строк договору оренди також сплинув.
Колегія суддів зазначає, що положеннями Законів України "Про планування і забудову територій", "Про основи містобудування" визначено порядок набуття права на будівництво, реконструкцію, тощо об'єктів містобудування та набуття права на початок виконання будівельних робіт.
Згідно ст.ст.24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій" для зведення об'єктів будівництва, крім набуття речових прав на земельну ділянку, забудовник (підрядник) має отримати дозвіл міської ради на будівництво та дозвіл державної Інспекції архітектурно-будівельного контролю (інспекція ДАБК) на виконання будівельних робіт. Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу місцевої інспекції ДАБК.
За змістом частини 2 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Відповідно до п. 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 923, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
В матеріалах справи відсутнє свідоцтво, що видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
Крім того, позивачем не надано суду затвердженої у встановленому порядку проектно - кошторисної документації, не надано і доказів готовності до експлуатації об'єкту, як і доказів звернення у встановленому законом порядку до виконавчого органу місцевого самоврядування про створення державної приймальної комісії по прийняттю в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту, а також складеного Акту про прийняття в експлуатацію об'єкту, який може бути підставою для реєстрації права власності.
У рішенні суду першої інстанції є посилання на технічний висновок, виготовлений науково-виробничою фірмою «ЛЕВЕЛ», як доказ готовності будівлі та можливість її подальшої експлуатації. Однак, чинним законодавством передбачено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, який є загальним та обов'язковим. Згідно цього Порядку, прийняття до експлуатації об'єкту полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів, відповідно до затвердженої у встановленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом (ст. ст. 125, 126 ЗК України), і отримання дозволу на виконання будівельних робіт (ч. 1 ст. 22 Закону України «Про основи містобудування»). Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю, для одержання якого, зокрема, подаються: документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою або договір суперфіцію; проектна документація на будівництво, погоджена та затверджена в порядку, визначеному законодавством (ч. 1-3 Закону України «Про планування і забудову територій»).
Органи, які здійснюють державне регулювання в сфері містобудування, їх компетенція в цій сфері, державні стандарти, норми та правила, містобудівна документація визначені Законом України «Про основи містобудування». Згідно ст. 26 цього Закону, спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що за загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України). Тому звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво повинно мати місце при наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до Пісочинської селищної ради з відповідною заявою.
Як зазначає відповідач, вулиця Крупська є однією з центральних вулиць смт. Пісочин. Будівництво ПП фірмою «Лідер»здійснювалося на в'їзді в смт. Пісочин, внаслідок чого зайнята земельна ділянка площею 0,4 га, що завдає істотної шкоди правам і законним інтересам територіальної громади смт. Пісочина.
Колегія суддів звертає увага, що згідно з листом теруправління державного департаменту промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду по Харківській області від 07-01-13/1064 від 07.06.2006 р., стосовно видачі дозволу чи погодження на проведення будівельних робіт, експлуатації будівель, механізмів, що розташовані на земельній ділянці, яку займає ПП «Лідер», за адресою: вул. Крупської, 15 смт. Пісочин ПП «Лідер»до тер управління не зверталось.
Відповідно до листа відділу містобудування, архітектури та з питань надзвичайних ситуацій Харківської РДА № 103 від 30.06.2006 р., за останні три роки ПФ «Лідер»дозволів та погоджень на будівництво та землекористування за адресою вул. Крупської, 15 від відділу містобудування, архітектури та з питань надзвичайних ситуацій не отримував. За даними відділу, ПФ «Лідер»одержував дозвіл ДАБК на будівництво у 1996 р., але дозвіл на будівництво не було продовжено на протязі місяця після закінчення його терміну. Тому, згідно чинного на той час ДБН А.3.1-2-93 «Порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт»п. 3.14 він вважається таким, що втратив чинність.
Згідно з листом Харківського районного управління ГУ МНС України в Харківській області від 30.06.2006 р. № 799, усі будівлі та споруди об'єкту на теперішній час є самовільно побудованими та з органами державного пожежного нагляду у встановленому законом порядку не погоджувались, Харківським РУ ГУ МНС України в Харківській області дозволу на виконання будівельно-монтажних робіт, а також на функціонування об'єкту не надавалось. Згідно плану перевірки об'єктів 20.06.2006 р. була проведена перевірка ПФ «Лідер»розташованої за адресою с. Пісочин, вул. Крупська, 21, в результаті якої директор ПФ «Лідер»притягнутий до адміністративної відповідальності.
Відповідно до листа УДАІ ГУМВС України в Харківській області від 04.07.2006 р. № 4427, будівля із фундаментних блоків побудована з порушенням вимог нормативно-правових документів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарський суд першої інстанції при вирішенні господарської справи неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, обставини, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими не доведені, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
Щодо заявленого ПАТ "Харків-Авто" клопотання про вступ останнього до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.
Розглянувши зазначене клопотання ПАТ "Харків-авто" колегія суддів не знаходить підстав для його задоволення, оскільки з наданих ПАТ "Харків-авто" документів та пояснень в обґрунтування клопотання не вбачається, що рішення по справі може вплинути на права або обов'язки ПАТ "Харків-авто" щодо однієї з сторін.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Клопотання ПАТ "Харків-Авто" про вступ до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 03.02.2009 року скасувати.
Постановити нове рішення.
У позові відмовити.
Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України
Головуючий суддя
Суддя
Суддя
Повний текст постанови підписано 07.12.2010 року