Харківський апеляційний
господарський суд
"01" грудня 2010 р. Справа № 43/259-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.
при секретарі Байбак О.І.
за участю представників сторін:
позивача - Колісниченко П.Ю., Харитонова К.П.
відповідача - Чумак Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4058Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 25.10.10 у справі № 43/259-10
за позовом Комунального підприємства Виробничо-технологічного підприємства "Вода", м. Харків
до Комунального підприємства "Лозоваводоканал" Лозівської міської ради Харківської області, м. Лозова
про зобов'язання укласти договір -
встановила:
В жовтні 2010 р. позивач - Комунальне підприємство Виробничо-технологічного підприємства "Вода", м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій просив суд зобов'язати відповідача - Комунальне підприємство "Лозоваводоканал" Лозівської міської ради Харківської області, м. Лозова укласти з позивачем договір на відпуск та споживання питної води № 16478 від 01.08.2010 р. в редакції позивача та поширити дію даного договору на період починаючи з 01.08.2010 р.
Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Сальнікова Г.І.) від 25.10.2010 р. по справі № 43/259-10 позов задоволено частково.
Вирішено вважати укладеним договір на відпуск та споживання води від 01.08.2010 року № 16478 в редакції позивача; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з відповідача на користь позивача 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Вказане рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість позовних вимог щодо зобов'язання відповідача укласти спірний договір в запропонованій позивачем редакції та ін.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно не взяв до уваги той факт що позивач в розумінні закону України "Про питну воду та питне водопостачання" є виробником послуг, тобто є підприємством питного водопостачання, яке здійснює централізоване питне водопостачання. Зазначене, на думку відповідача, зобов'язує позивача при формуванні цін на воду застосувати не вільні ціни, а встановлений відповідно до законодавства, тариф на оплату послуг з централізованого водопостачання, встановлений на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування", Закону України "Про питну воду і питне водопостачання", Закону України "Про житлово-комунальні послуги", тощо. При цьому, відповідач зазначає, що запропонований ним тариф на воду - 0,83 грн. за 1 м з ПДВ є складовою тарифу на оплату послуг з водопостачання які відповідач надає споживачам м. Лозова відповідно до рішення Лозівської міської ради від 25.09.2009 р. № 1077, а правомірність такого тарифу підтверджена висновком Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області № 1737 від І9.06.2009 р. та ін..
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з посиланням на безпідставність доводів відповідача про те, що позивач в розумінні Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" є виробником послуг, тобто є підприємством питного водопостачання, яке здійснює централізоване питне водопостачання. Як зазначає позивач, вказане надає йому право при визначенні ціни на воду застосовувати Закон України «Про ціни та ціноутворення». При цьому, позивач також зазначає, що запропонована ним ціна на воду є економічно обґрунтованою, що підтверджується висновком Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області та ін..
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 11.08.2010 року на адресу позивача надійшов лист (вих. № 440 від 09.08.2010 року) від відповідача, який містив прохання направити на адресу відповідача проект договору на відпуск та споживання води.
02.09.2010 року позивач на адресу відповідача направив проект договору № 16478 від 01.08.2010 року на відпуск та споживання води.
Відповідач підписав договір, але з укладенням договору в певній його частині на запропонованих умовах не погодився та направив на адресу позивача протокол розбіжностей до договору на відпуск та споживання води № 16478 від 01.08.2010 року.
Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначав, що з метою реалізації державної політики по забезпеченню питною водою населення м. Лозова, встановленою ст. 7 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", позивач не припиняє відпуск води до м. Лозова та вимагає укладення договору на умовах, що відповідають вимогам діючого законодавства.
При цьому позивач зазначав що, склалася ситуація, коли він, враховуючи інтереси мешканців м. Лозова, нині вимушений здійснювати позадоговірний відпуск води відповідачу, а останній, користуючись цим, навмисно зволікає з укладанням договору на відпуск та споживання води, посилаючись на необґрунтовані підстави. Як зазначає позивач, такі дії відповідача призводять до порушення його прав та законних інтересів, у зв'язку з чим, він вимушений нести збитки, пов'язані з відмовою відповідача сплачувати за відпущену в його мережі воду, відповідно до тарифу, встановленого з урахуванням витрат, визнаних Державною комісією з контролю за цінами в Харківській області, та є економічно обґрунтованими. До того ж, позивач звертає увагу суду на те, що при офіційній оферті про укладання договору з урахуванням тарифу 3,02 грн./м.3, відповідач не відмовився від послуги та продовжує її отримувати, тобто, фактично вчиняє дії, що свідчать про прийняття умов договору, в тому числі, й ціни - 3,02 грн./м3, які запропоновані позивачем.
Відповідач проти зазначеного заперечує, зазначаючи наступне:
- В Законі "Про національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" № 2479, не визначено, якими має бути тариф на послуги з централізованого водопостачання у випадку надання таких послуг на території інших адміністративно-територіальних одиниць. Відповідач в своїй редакції п. 4.2 Договору лише пропонує, що тарифи на надання послуг мають бути розраховані відповідно до порядку, затвердженого Законом України "Про національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" № 2479, про що, прямо вказано в п.2 ч.1 ст.6 цього Закону;
- Відповідач вважає, що відпуск йому позивачем води є послугою з централізованого водопостачання, порядок надання якої регламентується Законами України "Про питну воду та питне водопостачання" і "Про житлово-комунальні послуги" та іншими нормативно-правовими актами;
Як наслідок, відповідач вважає, що ціну (тариф) на відпуск води споживачам, в тому числі і йому, позивач не може встановлювати самостійно.
Як свідчать матеріали справи, відповідача під час розгляду даної справи в господарському суді визнав запропоновані позивачем умови договору, крім п. 4.2.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський при частковому задоволенні позову виходив з того, що відповідач визнав всі запропоновані позивачем умови договору, крім пункту 4.2.; що пункт 4.2 договору (ціна послуги) підлягаю затвердженню в редакції позивача, оскільки наданий останнім розрахунок підтверджений висновком Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області, як спеціально уповноваженим державним органом зі спеціальними повноваженнями по цінах, а сам спосіб формування ціни відповідає вимогам ст. 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення».
При відмові в позові в частині поширення дії даного договору на період з 01.08.2010 р. суд виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав не відповідає вимогам закону, а саме ст. 16 ЦК України та ін.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з приписами статті ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Таким чином, юрисдикція судів, тобто їх повноваження, вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій України", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.
Статтею 10 ГПК України визначено, що спори, які виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.
За приписами ч. 3 ст. 84 ГПК України у спорі, що виник при укладенні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
Суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір у разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухиляється від цього.
Матеріалами справи та представниками сторін підтверджено, що підприємство КП "ВТП "Вода" надає покупцю - КП "Лозоваводоканал" воду, яку останній використовує з метою забезпечення потреб населення міста Лозова.
Таким чином, судом встановлено, що правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір існують.
Ст. 1 Закону України „Про житлово-комунальні послуги” зокрема встановлено наступні визначення:
житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил;
виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;
виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;
комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством;
споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу;
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання»централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
Аналіз вказаних положень закону в контексті існуючих між сторонами правовідносин щодо укладання спірного договору, свідчить про те, що позивач в даних правовідносинах не є виробником або виконавцем послуг з водопостачання, а відповідач навпаки -не є споживачем послуг позивача.
Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що саме відповідач є комунальним підприємством, предметом діяльності якого, зокрема, є надання послуг питного водопостачання мешканцям міста Лозова, Харківської області.
Вказане підтверджується статутом підприємства відповідача в якому зокрема зазначено, що метою та предметом діяльності підприємства відповідача є самостійна систематична господарська діяльність, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів з метою одержання прибутку по забезпеченню потреб населення та інших категорій споживачів в забезпеченні питною водою. Основу планів Підприємства становить надання (власними силами або за допомогою третіх осіб) комунальних послуг з централізованого постачання холодної та гарячої води.
Зазначене спростовує доводи відповідача про те, що він в спірних правовідносинах є споживачем наданих позивачем послуг з водопостачання, та свідчить про правомірність висновків суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»та визначення договірної ціни на воду з урахуванням тарифу, встановленого відповідними органами місцевого самоврядування.
Ст. 2 Закону України «Про ціни та ціноутворення»встановлено, що цей Закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.
Відповідно до ст. 7 «Про ціни та ціноутворення» вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Відповідно до п. 10 Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення затвердженого Постановою КМУ № 959 від 12.07.2006 року до складу прямих матеріальних витрат включаються витрати, пов'язані з використанням питної води, яка придбавається в інших підприємств відповідно до укладених договорів.
Виходячи з цього, вимоги позивача про укладення договору за самостійно визначеною ціною на покупну воду є обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам ст. 7 Закону України «Про ціни та ціноутворення».
Розрахунок запропонованої позивачем ціни підтверджений висновком Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області № 1933 від 05.05.2010 р., як спеціально уповноваженим державним органом по цінах.
Враховуючи те, що спростування наданого позивачем висновку відповідач не надав, судом не приймається до уваги висновок № 1737 від 19.06.2009 р. Державної інспекції з контролю за цінами в Харківській області.
Ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Крім того, наданий відповідачем висновок № 1737 від 19.06.2009 р. стосується виключно розрахунку витрат на послуги з централізованого водопостачання для населення, бюджетних та інших установ, та таким чином, не може погоджувати ціну на воду при укладанні сторонами договору № 16478 від 01.08.2010 р. на відпуск води одним господарюючим суб'єктом на користь іншого.
За таких обставин, висновки господарського суду про задоволення позову в частині встановлення умов договору № 16478 від 01.08.2010 року, в т.ч. п. 4.2, в редакції позивача, є законними та обґрунтованими.
Враховуючи те, що вимоги позивача про поширення дії договору на відпуск та споживання питної води № 16478 від 01.08.2010 року на період з 01.08.2010 р. не відповідають встановленим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів (ст. 16 ЦК України), позов в даній частині правомірно був залишений судом без задоволення.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 25.10.10 у справі № 43/259-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Повний текст постанови підписано 06.12.2010 р.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
судді Пушай В.І.
Плужник О.В.