донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
01.12.2010 р. справа №25/136
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:
суддівПриходько І. В.,
Акулової Н. В., Гези Т. Д.,
за участю
представників сторін:
від позивача:Гац Л. В. -довіреність;
від відповідача:Шмідт В. О. - довіреність;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго»м.Горлівка Донецької області
на рішення господарського суду Донецької області
від05.10.2010р.
у справі№25/136 (суддя Бойко І. А.)
за позовомвідкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго»м.Горлівка Донецької області
до обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»м. Донецьк
простягнення 118 372,14грн.
Відкрите акціонерне товариство «Донецькобленерго»(далі -Товариство) звернулась до господарського суду з позовом до обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»(далі -Підприємство) про стягнення заборгованості в сумі 118 372,14грн., у тому числі: основного боргу в сумі 106 599,30грн., індекс інфляції в сумі 2 492грн., 3% річних в сумі 1290,66грн. та пені в сумі 7 990,18грн. за несплату платежів за період грудень 2009р. -травень 2010р. за додатковою угодою про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості №136-Г від 25.07.2007р.
Рішенням господарського суду Донецької області від 05.10.2010р. у справі №25/136 позовні вимоги Товариства до Підприємства задоволені частково та присуджено до стягнення борг у сумі 110 381,96грн., у тому числі суму основного боргу у розмірі 106 599,30грн., інфляційні втрати в сумі 2 492грн., 3% річних в сумі 1 290,66грн., витрати по сплаті держмита в сумі 1 103,82грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 220,07грн. В решті вимог відмовлено.
Вказане рішення суду мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог Товариства в частині стягнення боргу в розмірі 106 599,30грн., грн., інфляційних втрати в сумі 2 492грн., 3% річних в сумі 1 290,66грн. , що стосується позовних вимог про стягнення пені у сумі 7 990,18грн., суд першої інстанції прийшов до висновку, що додатковою угодою № 136-Г відповідальності за прострочення платежів за передбачено не було.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Товариство звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд частково скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 7 990,18грн., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду фактичним обставинам справи.
Зокрема, апеляційна скарга мотивована тим, що п. 4.2.1 договору про постачання електричної енергії №647 від 14.02.2003р. сторонами передбачена відповідальність за прострочення оплати платежів у вигляді пені та відмовляючи у її стягненні, суд у порушення статей 611, 617, 625 Цивільного кодексу України та статей 216, 218 Господарського кодексу України безпідставно звільнив відповідача від господарсько-правової відповідальності за порушення господарського зобов'язання.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та судовому засіданні вимоги скаржника не визнав. Рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, а вимоги скаржника такими, що не підлягають задоволенню.
Представник скаржника у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.
Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем в особі виробничої одиниці „Костянтинівськтепломережа” був укладений договір про постачання електричної енергії №647 від 14.02.2003р. (далі -Договір), згідно з яким постачальник (позивач) зобов'язався продавати електричну енергію, а споживач (відповідач) зобов'язався оплачувати електроенергію та здійснювати інші платежі згідно з умовами Договору.
Відповідно до п. 9.5 Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31 грудня поточного року (тобто 31.12.2003р.) та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або про перегляд його умов. Договір підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств.
Згідно умов Договору (п.п. 2.1.1, 2.2.2), постачальник зобов'язався постачати споживачу електроенергію як різновид товару, а споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №5 „Порядок розрахунків за електроенергію”. Пунктом 3 Додатку №5 до Договору сторони передбачили, що оплата отриманого споживачем рахунку повинна виковуватись протягом не більше 5-ти календарних днів.
Як убачається з матеріалів справи позивачем здійснювалось постачання підприємству відповідача електричної енергії згідно з умовами Договору, про що сторони у судових засідання обох інстанцій не заперечували.
25.07.2007р. між сторонами була укладена Додаткову угоду №136-Г про реструктуризацію та порядок погашення заборгованості до Договору (далі -Угода).
Згідно умов Угоди (Розділ 1 та 2 Договору), боржник зобов'язався протягом тридцяти п'яти місяців погашати заборгованість в сумі 1 756 142,94грн. з 28.07.2007р. по 20.05.2010р. за графіком.
Відповідач свої зобов'язання за Угодою не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка складає 106 559,30грн.
Товариство звернулась до суду з позовом до Підприємства про стягнення заборгованості в сумі основного боргу в сумі 106 559,30рн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов Угоди щодо сплати платежів за грудень 2009р. -травень 2010р. з реструктуризованої суми боргу за спожиту ним у 2007р. електроенергію, а також просить стягнути інфляційні в сумі 2 492грн., 3% річних в сумі 1290,66грн. та пеню в сумі 7 990,18грн.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.
Згідно з п.4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічне положення міститься в приписах статті 193 Господарського кодексу України, якою передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 106 559,30грн., оскільки відповідачем не надано суду доказів щодо погашення цієї заборгованості.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 2 492грн., 3% річних в сумі 1290,66грн.
Що стосується позовних вимог про стягнення пені у сумі 7 990,18грн. судова колегія виходить з наступного.
Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями, згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Звертаючись з позовом про стягнення пені за прострочення сплати платежів, Товариство як на підставу своїх вимог посилалось на існування між сторонами додаткової угоди №136-Г до Договору, за умовами якої і відбувались провідношення між сторонами щодо сплати реструктуризованого боргу.
Додатковою угодою №136-Г до Договору сторонами визначено суму боргу та змінено строки виконання зобов'язань щодо оплати наявної суми. Проте, самою Угодою не передбачена відповідальність у вигляді стягнення пені за порушення строків оплати боргу, визначеного саме в додатковій угоді №136-Г.
З цього приводу не було внесено будь-яких змін і у Договір № 647.
Вивчивши зміст Договору, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що сторони у п. 4.2.1 Договору передбачили відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені лише за порушення відповідачем термінів оплати постачальнику електричної енергії вартості електричної енергії згідно з умовами додатків № 5 „Порядок розрахунків за електроенергію” (п. 2.2.2 Договору), а також оплати за послуги з компенсації за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника електричної енергії та електроустановками споживача згідно з додатком № 10 „Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації за перетікання реактивної електроенергії” (п. 2.2.3 Договору).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 7 990,18грн. за порушення строків оплати, визначених додатковою угодою № 136-Г, задоволенню не підлягають.
Отже, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 05.10.2010р. у справі №25/136 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита по апеляційній скарзі покладаються на скаржника.
Керуючись статей 25, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго»м.Горлівка Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 05.10.2010р. у справі №25/136 залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 05.10.2010р. у справі №25/136 -без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.
Головуючий суддя І. В. Приходько
Судді Н. В. Акулова
Т. Д. Геза
Надруковано: 5 прим.
1-позивачу
2-відповідачу
3-у справу
4-ГСДО
5-ДАГС