Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" грудня 2010 р. Справа № 59/329-10
вх. № 9007/4-59
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Лиска П.О. за довір. від 01.10.2010р.
відповідача-1 - Гримайло Н.Р. за довір. від 04.01.2010р.
відповідача-1 - Кебал І.В. за довір. від 08.02.2010р.
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Южноє", м. Донецьк
до
відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”, м. Київ
про визнання договорів, додаткових угод частково недійсними
11.10.2010р. позивач ТОВ „Южноє” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПАТ „УкрСиббанк”, ТОВ „Українська лізингова компанія” про визнання недійсним кредитного договору № 11150441000 від 28.04.2007р., укладеного між ПАТ „УкрСиббанк” та ТОВ „Українська лізингова компанія”; визнання недійсним пункту 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договорів фінансового лізингу № 01-231/08-обл, 01-232/08-обл, 01-233/08-обл, 01-234/08-обл, 01-235/08-обл, 01-236/08-обл від 01.08.2008р., укладеного між ТОВ „Южноє” та ТОВ „Українська лізингова компанія”; визнання недійсним пункту 2 Додаткової угоди № 2 від 01.08.2009р. до Договорів фінансового лізингу № 01-231/08-обл, 01-232/08-обл, 01-233/08-обл, 01-234/08-обл, 01-235/08-обл, 01-236/08-обл від 01.08.2008р., укладеної між ТОВ „Южноє” та ТОВ „Українська лізингова компанія”; стягнення судових витрат з відповідачів пропорційно.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що кредитний договір №11150441000 від 28.04.2007р. є недійсний, так як у сторін правочину не було індивідуальної ліцензії НБУ, що є порушенням підстав та порядку укладання угоди. Крім того, кредитний договір безпосередньо пов'язаний із договором фінансового лізингу, так як саме причиною та наслідком встановлення коригування лізингових платежів у зв'язку із зміною курсу долара США по відношенню до гривні є саме валюта повернення кредитного договору (долар США).
Позивач вважає, що пункт 3.9. статті 3. Загальних умов фінансового лізингу та пункт 2 Додаткової угоди № 2 від 01.08.2009р. до договорів фінансового лізингу суперечить вимогам ст. 16 ЗУ „Про фінансовий лізинг”, ст. ст. 99, 117 Конституції України, ч. 2 ст. 198 ГК України, п. 1 постанови КМ України від 18.12.98 N 1998 "Про удосконалення порядку формування цін", ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", а отже відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсним.
В судових засідання представник позивача підтримує позовні вимоги, наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.
Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує, вказує, що у нього наявні усі необхідні дозволи та ліцензії на здійснення спірної операції в іноземній валюті, тому відповідний кредитний договір 11150441000 від 28.04.2007р. є дійсним. Посилається на ст. ст. 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", лист НБУ від 07.12.2009р. № 13-210/7821-22612 „Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті”.
Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує, вказує, що формула коригування лізингових платежів, що встановлена пунктом 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договорів фінансового лізингу та пунктом 2 Додаткових угод № 2 до Договорів відповідає вимогам законодавства, зокрема, ст. 16 ЗУ „Про фінансовий лізинг”, а тому підстав для визнання недійсним цієї частини правочину не вбачається.
В судовому засіданні оголошено перерву з 08.11.2010р. до 14 год. 30 хв. 17.11.2010р. та 29.11.2010р. до 11 год. 10 хв. 06.12.2010р.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
28.04.2007р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (позичальник) укладено кредитний договір № 11150441000.
Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору № 11150441000 від 28.04.2007р. банк (відповідач 1) зобов'язується надавати позичальнику (відповідачу 2), а позичальник (відповідач 2) зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку (відповідачу 1) кредит у валютах, вказаних в цьому договорі, у формі кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 3000000,00 (три мільйони) доларів США 00 центів США у порядку і на умовах, зазначених у даному договорів. Вказана сума ліміту дорівнює еквіваленту 15150000,00 (п'ятнадцять мільйонів сто п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок по курсу НБУ на день укладання цього договору станом на „28” квітня 2007 року.
Відповідно до пункту 1.2.3. кредитного договору № 11150441000 від 28.04.2007р. позичальник (відповідач 2) зобов'язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов Договору на рахунки: в доларах США № 3739911150467; в Євро № 3739011150497; в швейцарських франках № 3739711150478.
01.08.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю (Лізингоодержувач) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» (Лізингодавець) були укладені Договори фінансового лізингу № 01-231/08-обл, 01-232/08-обл, 01-233/08-обл, 01-234/08-обл, 01-235/08-обл, 01-236/08-обл (далі - Договори) та відповідні Додаткові угоди до них. За своїм змістом умови вказаних Договорів, крім предмету, ціни лізингу і розміру лізингових платежів, є ідентичними.
Відповідно до пункту 1.1. статті 1. Договорів Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмета лізингу (додаток № 2 до договорів), а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізину та сплачувати лізингові платежі на умовах цих Договорів.
Відповідно до підпунктів 3.1.1., 3.1.2. пункту 3.1 статті 3. Договорів Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку та умов статті 3. Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу (винагорода).
Відповідно до пункту 3.9. статті 3. Загальних умов фінансового лізингу на дату сплати, визначену пунктом 3.5. Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно графіку та загальних умов, коригується на суму винагороди, яка визначається за формулою: V1 = So * k -So, де So -сума чергового лізингового платежу за договором на дату сплати; k -коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 (п'ять) календарних днів до сплати чергового лізингового платежу, згідно пункту 3.5 Загальних умов, та збільшеного на 0,59% ((нуль цілих п'ятдесят дев'ять сотих) відсотка, до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ “УкрСиббанк” коштів у іноземній валюті (валютного кредиту, що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, отриманих Лізингодавцем для придбання предмета лізингу та його подальшої передачі Лізиногоодержувачу у фінансовий лізинг. Якщо значення коефіцієнта k менше одиниці, то сума V1 не розраховується; * - знак множення; якщо курс гривні до долара США, за яким банк по дорученню Лізингодавця фактично здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, перевищує більш, ніж на 0,6 % (нуль цілих шість десятих) відсотка курс гривні до долара США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта k, вказаного в цьому пункті, то Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму винагороди, яке виникло внаслідок такого перевищення. Суму такого коригування лізингового платежу Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого повідомлення.
Пунктом 2 Додаткової угоди № 2 до Договорів пункт 3.9. всіх Договорів викладено дещо в іншій редакції. Зміни відбулися шляхом виключення слів „та останнього чергового лізингового платежу” після слів „крім авансового лізингового платежу”; виключення слів „що підтверджується відповідною довідкою Банка, або завіреною копією банківської виписки” після слів „у іноземній валюті (валютного кредиту)”.
При цьому, пунктом 3.9. статті 3. Загальних умов фінансового лізингу також передбачалось, що черговий лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно графіку та загальних умов, повинен був коригуватися на коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 (п'ять) календарних днів до сплати чергового лізингового платежу.
Умовами вказаних Договорів позивача зобов'язувалось сплачувати на користь відповідача-2 такі платежі, як: авансовий платіж та чергові лізингові платежі (пункти 3.1. Договорів та пункти 3.2. Загальних умов фінансового лізингу, графіки сплати лізингових платежів).
У свою чергу, чергові лізингові платежі складаються з суми, якою відшкодовується (компенсується) частина вартості предмету лізингу (пункти 3.1.1. Договорів, графіки сплати лізингових платежів), суми винагороди Відповідачу за отримане в лізинг майно (пункти 3.1.2. Договорів, пункти 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, графіки сплати лізингових платежів) та суми винагороди, передбаченої пунктами 3.9. Загальних умов фінансового лізингу.
На виконання укладених Договорів позивачу було передано у тимчасове володіння та користування наступне майно (предмет лізингу):
- по Договору фінансового лізингу № 01-231/08-обл від 01.08.2008р.: трактор колісний John Deer 8430, модель 8430, рік випуску -2008 - 1 шт., заводський № RW8430P025939; пара задніх коліс 710/70R42 з замками HD+4 для спарки, модель 710/70R42, рік випуску -2008 - 1 пара;
- по Договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.2008р.: трактор колісний John Deer 8430, модель 8430, рік випуску -2008 - 1 шт., заводський № RW8430P022816; пара задніх коліс 710/70R42 з замками HD+4 для спарки, модель 710/70R42, рік випуску -2008 - 1 пара;
- по Договору фінансового лізингу № 01-233/08-обл від 01.08.2008р.: система Autotrac до трактора John Deer 8030, модель 8030, рік випуску -2008 - 1 шт., заводський № PC0402Z214670; система Autotrac до трактора John Deer 8030, модель 8030, рік випуску -2008 - 1 шт., заводський № PC0402Z209729;
- по Договору фінансового лізингу № 01-234/08-обл від 01.08.2008р.: сівалка зернова John Deer 1890 (10,9m), модель 1890, рік випуску -2008 - 1 шт., заводський № А01890С725636; сівалка зернова John Deer 1890 (10,9m), модель 1890, рік випуску -2008 - 1 шт., заводський № А01890С725610; причепний бак до сівалки John Deer 1910 (340буш.), модель 1910, рік випуску -2008 - 1 шт., заводський № А01910H725915; причепний бак до сівалки John Deer 1910 (340буш.), модель 1910, рік випуску -2008 - 1 шт., заводський № А01910H725892;
- по Договору фінансового лізингу № 01-235/08-обл від 01.08.2008р.; культиватор польовий John Deer 2210 (10,8m), модель 2210, рік випуску -2008 - 1 шт., заводський № N02210L006613; культиватор польовий John Deer 2210 (10,8m), модель 2210, рік випуску -2008 - 1 шт., заводський № N02210L006584;
- по Договору фінансового лізингу № 01-236/08-обл від 01.08.2008р.: борона дискова John Deer 637 (8,9m), модель 637, рік випуску -2008 - 1 шт.; борона дискова John Deer 637 (8,9m), модель 637, рік випуску -2008 - 1 шт..
Предметом спору у даній справі в т.ч. є вимоги ТОВ „Южноє” про визнання недійсним положень пункту 3.9. статті 3. Загальних умов фінансового лізингу Договорів фінансового лізингу № 01-231/08-обл, 01-232/08-обл, 01-233/08-обл, 01-234/08-обл, 01-235/08-обл, 01-236/08-обл від 01.08.2008р. та пункту 2 Додаткової угоди № 2 від 01.08.2009р. до зазначених Договорів з підстав, передбачених ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку з тим, що вказані пункти суперечать діючому законодавству України, а саме: частині 2 статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”, статтям 99, 117 Конституції України, частині 2 статті 198 Господарського кодексу України, пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 1998 від 18.12.1998р. “Про удосконалення порядку формування цін”, частині 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Позивач також стверджує, що застосування оскаржуваних пунктів коригування лізингових платежів зумовлюється фактом укладання кредитного валютного договору № 11150441000 від 28.04.2007 між відповідачем 1 та відповідачем 2 виходячи зі змісту якого, відповідач 2 отримав кредит від відповідача 1 у валюті, що має причинно-наслідковий зв'язок із закріпленням у договорах фінансового лізингу коригування лізингових платежів (п. 3.9. ст. 3 Загальних умов фінансового лізингу та п. 2 Додаткової угоди № 2 до Договорів).
Позивач стверджує, що відповідач-1 та відповідач-2 зобов'язані були мати індивідуальну ліцензію Національного банку України на укладання кредитного договору № 11150441000 від 28.04.2007р.. Відсутність індивідуальної ліцензії НБУ, на думку позивача є порушенням підстав та порядку укладання зазначеної угоди, у зв'язку з чим порушено його майнові та немайнові права, так як кредитний договір знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку між договорами фінансового лізингу, укладеними між позивачем та відповідачем 2, зокрема, щодо положень пункту 3.9. статті 3. Загальні умови фінансового лізингу до Договорів фінансового лізингу, укладеного між позивачем та відповідачем-2 та пункту 2 Додаткової угоди № 2 до Договорів фінансового лізингу.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст. 20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.
У відповідності до ч.1ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Зазначені положення ЦК України узгоджуються з положеннями ч.1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, господарський договір, в т.ч. спірна кредитний договір угода від №11150441000 від 28.04.2007р. та договори лізингу в спірній частині, можуть бути визнані недійсними за наявності двох умов: перша - це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга - це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.
Така правова позиція суду відповідає п.7 та п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Таким чином, позивач в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов'язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.
Втім, позивачем, ні в позові, ні в письмових поясненнях не доведено яким чином його права та/або інтереси порушуються спірним правочином - кредитним договором від 28.04.2007р. № 11150441000, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія”.
Не наведено з цього приводу і відповідних обґрунтованих доводів представником позивача у судових засіданнях. Відсутні в матеріалах справи й інші докази, які могли б привести суд до висновку про наявність таких порушень прав, інтересів позивача.
Так само позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав для визнання правочину недійсним. Положення відсилочних норми ч. 1 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства) та норми ч. 1 ст. 227 ЦК України (правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним) потребують наявності норми права котра прямо передбачає необхідність одержання індивідуальної ліцензії на вчинення передбаченої правочином господарської операції (наразі - надання кредиту в іноземній валюті).
Проте, в даному випадку такі норми відсутні. Натомість нормами ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України прямо передбачена можливість використання іноземної валюти на території України, в тому числі при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями у випадках, порядку і на умовах, встановлених законом. Такою системою спеціальних норм є блок нормативно-правових актів, які регулюють здійснення банківської діяльності та операцій.
Відповідно до ст. 47 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” банки мають право розміщати залучені кошти від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, здійснювати операції з валютними цінностями. При цьому, відповідно до ст. 2 вищевказаного закону коштами вважаються гроші в національній валюті або іноземній валюті чи їх еквіваленті.
Нормою ст. З Декрету КМУ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” встановлено статус валюти України (яка є таким засобом платежу на Україні, що приймається для оплати без обмежень) і статус іноземної валюти, яка також є засобом платежу і може виступати предметом договору. Однак, такі операції мають окремий дозвільний порядок (за умови отримання ліцензії НБУ). Зокрема, в п. „в” ч. 4 ст. 5 Декрету передбачено „надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті”. При цьому, якщо терміни і суми таких кредитів не перевищують встановлених законодавством меж, то ліцензія не вимагається.
В кредитному договорі грошова сума в іноземній валюті є предметом договору, за користування яким позичальник (відповідач 2) зобов'язаний сплачувати відсотки, розмір і порядок сплати яких встановлено договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Нормою ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Відповідно до п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Водночас, відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або одержувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Матеріалами справи встановлено наявність у відповідача-2 Банківської ліцензії, виданої Національним банком України на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пінтами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність", дозвіл 5 на право здійснення операцій, визначених пінтами 1-4 частини четвертою статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу, додаток до дозволу з переліком операцій, які має право здійснювати Банк, у тому числі операції з валютними цінностями.
Станом на час вчинення спірного правочину і досьгодні межі, про які йдеться в п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (щодо термінів і сум валютних кредитів перевищення яких потребує ліцензії) не визначені. Отже законодавчого припису який міг би бути наразі порушений операцією з видачі валютного кредиту не існує.
Така правова позиція суду узгоджується із позицією Національного банку України, викладеною у листі від 07.12.2009р. № 13-210/7871-22612 "Про правомірність, укладання кредитних договорів в іноземній валюті". НБУ, зокрема, роз'яснив, що, оскільки на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, то операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про відсутність обох необхідних умов для визнання спірного кредитного договору від 28.04.2007р. №11150441000 недійсним (порушення права, інтересу позивача та порушення норми закону), а отже і про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого Господарського Суду України у справі № 1/139-10, № 18-129, № 9/70пд та інші.
В частині позовних вимог щодо визнання недійсним положень пунктів 3.9. статей 3 Загальних умов фінансового лізингу Договорів фінансового лізингу № 01-231/08-обл, 01-232/08-обл, 01-233/08-обл, 01-234/08-обл, 01-235/08-обл, 01-236/08-обл від 01.08.2008р. та пункту 2 Додаткової угоди № 2 від 01.08.2009р. до зазначених Договорів, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи встановлено, що умовами спірних договорів позивача зобов'язано сплачувати на користь відповідача 2 наступні платежі: авансовий платіж (пункти 3.1. договорів, пункти 3.2. Загальних умов фінансового лізингу, Графіки сплати лізингових платежів) та чергові лізингові платежі (пункти 3.1. договорів). У свою чергу, чергові лізингові платежі складаються з: - суми, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмету лізингу (п. 3.1.1. Договорів, Графіки сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договорів); - суми винагороди (комісія) Лізингодавцю за отриманий у лізинг Предмет лізингу (п. 3.1.2. Договорів, п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договорів), Графіки сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договорів); - суми винагороди, передбаченої п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу (Додаток № 4 до Договорів) та п. 2 Додаткової угоди № 2 до Договорів.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлено вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачені умовами договору, а саме: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Таким чином, чинне законодавство України передбачає можливість включення до лізингових платежів такого виду платежу як винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно. Такий вид винагороди, дійсно, сторонами було передбачено у договорах у пунктах 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, а також в четвертій графі Графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договорів). Тобто розмір платежу як винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно сторонами погоджено у конкретному розмірі по кожному із договорів.
Водночас суд погоджується з доводами позивача, що пункт 3.9. статті 3. Загальних умов фінансового лізингу та пункт 2 Додаткової угоди № 2 до Договорів передбачають інший, ніж в п. 3.6 Загальних умов фінансового лізингу вид платежу.
Підставами для такого висновку є те, що цей вид платежу, по-перше, визначено окремо (п.3.9.) від власне «винагороди»; по-друге, цей вид платежу поіменовано в договорі інакше ніж «винагорода» (в п.3.9. він названий як «лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та Загальних умов», а не як «винагорода»); по-третє, в договорі визначено порядок визначення його розміру відмінний від порядку визначення розміру «вигороди» («лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та Загальних умов» визначається за формулою V1 = So * k -So (п.3.9.) в той час, як розмір винагороди «визначається виходячи із вартості Предмета лізингу, кількості днів за період до підписання Акту до цієї дати, та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період» (п. 3.6. договору)); по-четверте, в самому тексті договору, а саме в п. 3.9. ці платежі згадуються окремо один від одного як рівнопорядкові поняття («лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та Загальних умов» коригується на суму «винагороди»).
Таким чином, положеннями пунктів 3.9. статті 3. Загальних умов фінансового лізингу та пункту 2 Додаткової угоди № 2 до Договорів визначено платіж, який не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” - «лізинговий платіж, який підлягає сплаті згідно Графіку та Загальних умов» (додаткову винагороду), право на яку виникає у відповідача-2 виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що зміст цих спірних умов договору не відповідає вимогам Закону (ч.2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”), а відтак згідно ч.1 ст.203, ст.215 ЦК України та ст.207 ГК України підлягає визнанню недійсним.
Всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) відповідач доказів на спростування викладених обставин не надав. Так не підтверджені доказами твердження відповідача-2 про те, що спірний платіж є витратами відповідача-2, що безпосередньо пов'язані з виконанням договорів лізингу. У зв'язку з цим суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Приходячи до такого висновку суд враховує, що аналогічна правова позиція викладена у Постановах Вищого Господарського Суду України у справі № 53/604-53/605 та № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618.
Одночасно суд не приймає до уваги посилання відповідача-2 на практику Вищого господарського суду України у окремих справах. Як вабачється зі змісту судових рішень, наданих відповідачем-2, відповідні справи не є аналогічниии даній справі. Відмінним зокрема є те, що у вказаних відповідачем-2 справах (37/319пд, 37/320/5д, 24/325пд та ін.) предметом позову було визнання недійсним договорів лізингу вцілому, в той час як в даній справі предметом позову охоплюється лише визнання недійсним частини договорів лізингу, яка не відповідає вимогам Закону, внаслідок покладення на позивача обов"язків по сплаті додаткових (не передбачених законом) платежів.
Додатково до викладеного про незаконність спірної умови п.3.9. загальних умов фінансового лізингу свідчить також те, що положення цього пункту в редакції додаткових угод №2 передбачають сплату додаткових лізингових платежів лише у разі збільшення курсу долару США по відношенню до іноземної валюти і не передбачають повернення платежів (чи їх зменшення, від'ємного значення) в разі зменшення курсу. Це прямо визначено в останньому реченні абз.4 п.3.9. в редакції додаткових угод №2 наступного змісту: «Якщо значення коефіцієнта k менше одинці, то сума V1 не розраховується». При цьому під коефіцієнтом k розуміється коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США.
Такі умови договору не відповідають засадам розумності, справедливості та добросовісності цивільного законодавства (ст.3 ЦК України), принципу рівного захисту державою усіх суб'єктів господарювання (ст.6 ГК України), оскільки порушують принцип рівності сторін у договорі, надаючи в односторонньому порядку одній стороні договору неправомірну перевагу перед іншою без еквівалентної зворотної умови.
Згідно ч.2 ст. 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд враховує таке.
Ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик є однією із ознак підприємництва (згідно ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку). Більш того принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст. 44 ГК України).
Відповідно до ст. 36 Закону України “Про Національний банк України”, офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком. Згідно з ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінетів Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України № 496 від 12.11.2003 р., визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. Тобто, діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до націнальної валюти - гривні.
Таким чином, при укладенні спірного кредитного договору та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення кредиту одержаного в іноземній валюті відповідач-2 усвідомлював, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане і при цьому така зміна може бути невигідною позичальнику. Незважаючи на це відповідач-2 обрав варіант кредитування в іноземній валюті із значно нижчою кредитною ставкою порівняно із кредитуванням в національній валюті України гривні (12,5 % дол.. США, 11,5% Євро, 9% швейцарські франки проти 19-23% у гривні). Тобто відповідач-2 свідомо, з метою мінімізації власних витрат і максимізації свого власного прибутку визначив такі (інвалютні) умови своєї господарської діяльності. Отже валютні коливання охоплюються його, відповідача-2, комерційним ризиком. Тому у суду немає правових підстав перекладати цей комерційний ризик (точніше наслідки неправильних прогнозів відповідача щодо кон'юнктури валютних ринків) на позивача.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача та відповідача-2 пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто хз відповідача-2 на користь позивача підлягає стягненню державне мито - 42,50 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 118,00 гривень.
На підставі викладеного, на підставі ст. ст. 15, 16, 203, 215, 227 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 207 ГК України, ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” ст. 20 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Южноє” задовольнити частково.
Визнати недійсними:
- пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-231/08-обл від 01.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє” (код ЄДРПОУ 30998995) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 2 Додаткової угоди № 2 від 01.08.2009р. до Договору № 01-231/08-обл від 01.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє” (код ЄДРПОУ 30998995) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-232/08-обл від 01.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє” (код ЄДРПОУ 30998995) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 2 Додаткової угоди № 2 від 01.08.2009р. до Договору № 01-232/08-обл від 01.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє” (код ЄДРПОУ 30998995) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-233/08-обл від 01.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє” (код ЄДРПОУ 30998995) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 2 Додаткової угоди № 2 від 01.08.2009р. до Договору № 01-233/08-обл від 01.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє” (код ЄДРПОУ 30998995) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-234/08-обл від 01.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє” (код ЄДРПОУ 30998995) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 2 Додаткової угоди № 2 від 01.08.2009р. до Договору № 01-234/08-обл від 01.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє” (код ЄДРПОУ 30998995) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-235/08-обл від 01.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє” (код ЄДРПОУ 30998995) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 2 Додаткової угоди № 2 від 01.08.2009р. до Договору № 01-235/08-обл від 01.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє” (код ЄДРПОУ 30998995) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 3.9. статті 3. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-236/08-обл від 01.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє” (код ЄДРПОУ 30998995) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865);
- пункт 2 Додаткової угоди № 2 від 01.08.2009р. до Договору № 01-236/08-обл від 01.08.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Южноє” (код ЄДРПОУ 30998995) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865);
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія” (код ЄДРПОУ 30575865) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Южноє” (код ЄДРПОУ 30998995) 42,50 гривень державного мита, 118,00 гривень витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Суддя
/справа №59/329-10
повний текст рішення підписано 08.12.2010р./