23.05.2025 Справа №607/4383/25 Провадження №2/607/2188/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Позняка В.М.,
за участю секретаря судового засідання Козак І.Є., представника відповідача - Вуїв С.В., представника третьої особи - Марцун А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа - Тернопільська обласна прокуратура про відшкодування шкоди, -
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа - Тернопільська окружна прокуратура, просить зобов'язати державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету здійснити на користь ОСОБА_1 виплати у розмірі 418727,45 грн, в рахунок відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Позов мотивовано тим, що 14.02.1995 він уклав договір №000720 строком на 1 рік до 14.009.1996 з директором дочірнього підприємства Закритого акціонерного товариства «Український національний будинок селенгу», згідно якого передав грошові кошти у користування підприємству із правом повернення цих кошів, залишкова сума боргу - 360,72 грн (36072688 крб). Зазначає, що йому спричинено матеріальну шкоду у розмірі 14429,07 грн - пеня 0,5% за період із 31.08.1995 до 31.07.2017 рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 29.12.2017 у справі №607/11038/16-ц суд ухвалив стягнути із ЗАТ «УНБС» у його користь 14429,07 грн за договором від 14.02.1995. При примусовому виконанні рішення суду постановою державного виконавця Тернопільського ДВС від 24.07.2019 виконавчий документ повернуто стягувачеві, у зв'язку із тим, що розшук майна виявився безрезультатним. Стверджує, що за період із 01.08.2017 по 31.03.2025 йому заподіяно шкоду у розмірі 0,5 % пені за кожен день, що становить 14429 Х 0,5 % Х 2810 = 202727,45 грн. За його зверненням Тернопільським РВП ГУНП в Тернопільській області відкрито кримінальне провадження від 02.10.2020 №12020215010000649, разом із тим, воно належним чином не розслідувалося, а постанова про закриття кримінального провадження скасовувалася. Вважає, що розмір заподіяної йому моральної шкоди становить 216000 гривень, виходячи із розміру однієї мінімальної заробітної плати на місяць за період слідства 27.06.2022 по 02.12.2022 та 27.06.2022 по 18.09.2024.
Від третьої особи - Тернопільської обласної прокуратури надійшло письмове пояснення, у якому в.о. керівника просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Стверджує, що позивач неправильно зазначив відповідача. У ході проведення досудового розслідування було встановлено, що між ОСОБА_1 та ЗАТ «Український Національний будинок Селенгу» виникли цивільно-правові відносини, а саме договір селенгу. За результатами досудового розслідування 18.09.2024 дізнавачем сектору дізнання Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Дібровою О.В. прийнято рішення про закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 29.11.2024 звернувся із скаргою до Тернопільської окружної прокуратури про скасування постанови про закриття кримінального провадження. За результатами розгляду звернення Тернопільською окружною прокуратурою підстав для скасування постанови не встановлено. 03.02.2025 ОСОБА_1 повторно звернувся в Тернопільську окружну прокуратуру зі скаргою про скасування постанови дізнавача. За наслідками розгляду заявнику надано відповідь № 50-89-1447ВИХ-25 від 04.02.2025 про те, що підстав для скасування постанови про закриття кримінального провадження не вбачається та роз'яснено порядок оскарження. Долучені документи не можуть слугувати доказом понесених моральних страждань чи підтвердженням факту спричинення матеріальної чи моральної шкоди. Крім того, у позові не зазначається наявність факту спричинення моральної шкоди, у чому полягає моральна шкода, якими саме діями, рішеннями чи бездіяльністю вона спричинена та причинного зв'язку між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Крім того, обов'язковою умовою для стягнення моральної шкоди у даному випадку є наявність вини відповідача. Також, відсутні будь-які докази протиправності чи незаконності дій, бездіяльності чи рішень відповідача та його вини при їх вчиненні. Отже, позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди відповідачем. Позивач вказує лише на невиконання договірних зобов'язань третьою особою та на наявність у зв'язку з цим переживань.
Ухвалою судді від 07.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою із занесенням до протоколу судового засідання від 28.04.2025 суд постановив закрити підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явився, у своїй заяві просив розглядати справу у його відсутності, позов підтримав.
Представник відповідача Державної казначейської служби в судовому засіданні проти позову заперечила, зазначила, що служба не є належним відповідачем, не порушувала прав позивача.
Представник третьої особи просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Судом встановлено наступні обставини.
Дочірнє підприємство ЗАТ «Український Національний будинок Селенгу» та ОСОБА_1 14.02.1995 уклали Договір за № 000720 Ужгород 006 строком на 1 (один) рік до 14 лютого 1996 року, згідно якого ОСОБА_1 передав грошові кошти у користування (позику) ДП ЗАТ “УНБС» з правом повернення йому цих грошових коштів. З 14.02.1995 по 31.08.1995 позивач регулярно вносив грошові кошти та частково вибирав гроші, про що свідчать записи в операційній книжці поточного селенгу (додаток до договору поточного селенгу “000720 Уж (006). Остання запис від 30.08.1995 року, в якій загальний залишок селенгу становить 36072688 крб.
Відповідно до п.1.1 витягу із договору поточного селенгу - сторони, що домовляються, керуючись добровільним волевиявленням та у відповідності до закону України “Про власність», визначають предметом договору поточний селенг, тобто особливу операцію, що полягає у переданні Клієнтом свого майна (кошів) у користування (займ) “УНБС» з правом повернення цього майна за першою вимогою Клієнта.
Відповідно до підпункту 2.2.4. пункту 2 Договору поточного селенгу - за кожний день затримки виплат Клієнту сплачується 0,5% пені від суми виплати.
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 29.12.2017 у справі №607/11038/16-ц суд ухвалив позов ОСОБА_1 , задовольнити частково. Стягнути з ЗАТ «Український Національний будинок СЕЛЕНГУ» в користь ОСОБА_1 , завдані матеріальні збитки у розмірі 14429,07 грн. Суд виходив із того, що ЗАТ «Український Національний будинок СЕЛЕНГУ» зобов'язання за договором селенгу належним чином не виконує, враховує, що правильність розрахунку ніким не оспорюється і такий не викликає сумнівів, а тому доходить висновку, що вимога позивача про стягнення матеріальних збитків у розмірі 14429,07 грн підлягає задоволенню.
На вкидання вказаного рішення 09 лютого 2018 видано виконавчий лист.
Як видно із постанови Головного державного виконавця Тернопільського міського відділу ДВС ГТУЮ у Тернопільській області від 24.07.2019 та написів на виконавчому листі (а.с.6-7), виконавчий лист неодноразово повертався стягувачу у зв'язку із тим, що у боржника відсутнє майно та кошти на яке можна звернути стягнення і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилося безрезультатним.
На підставі звернення позивача дізнавачем Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області здійснювалося досудове розслідування №1202021510000649 від 29.10.2020 за ознаками кримінального провадження, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.
Постановою заступника прокурора від 27.06.2022 постанова про закриття кримінального провадження у вказаній справі скасовувалася у зв'язку із тим, що вона винесена передчасно, не проведено слідчих дій, зокрема, не допитано ОСОБА_1 та службових осіб ЗТ «УНБ Селенгу» (а.с. 9).
Заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі наведеної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини цієї особи.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
У постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18) зазначено, що «свої вимоги про відшкодування моральної шкоди позивач обґрунтовував бездіяльністю слідчого прокуратури, вважаючи незаконними процесуальні рішення слідчого та прокурора прокуратури Харківської області з огляду на їх скасування слідчими суддями.
Однак вказана обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Такі процесуальні рішення, на які посилався позивач, та розцінені ним як бездіяльність, інше визначення слідчим обсягу і характеру дії при перевірці заяви про скоєння злочину, є предметом оскарження відповідно до правил статті 303 КПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), тобто є механізмом реалізації прав особи на контроль в порядку кримінального судочинства за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій органу досудового розслідування.
Частиною першою статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
В той же час, реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача».
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17, від 22 вересня 2021 року у справі № 686/14607/20, від 19 жовтня 2022 року у справі № 554/8034/20 та інших.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц вказано, що причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 листопада 2022 року у справі № 757/59343/19-ц дійшов правового висновку, що за загальним правилом державу не може бути визнано винною за дії приватних осіб з покладенням на неї обов'язку з відшкодування завданої злочинами шкоди, держава не бере на себе обов'язок відшкодовувати шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням. Однак із загального правила існують винятки, про що законодавець зазначив у нормі частини другої статті 1177 ЦК України, коли держава компенсує потерпілому шкоду, завдану йому кримінальним правопорушенням. Необхідною умовою для застосування частини другої статті 1177 ЦК України є наявність вироку суду, що набрав законної сили, або постанови слідчого, дізнавача, прокурора чи ухвали суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, яким встановлено те, що особа є винуватою у вчиненні кримінального правопорушення або, і це є найголовнішим, встановлено сам факт вчинення стосовно потерпілої особи кримінального правопорушення. Невирішення судом або зазначеними посадовими особами описаних питань та неухвалення відповідних процесуальних рішень апріорі не дає змоги застосувати правило частини другої статті 1177 ЦК України, а тому право на позов відповідно до цієї правової норми у позивачки не виникає. У фізичної особи, яка вважає себе потерпілою від кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває і факт вчинення кримінального правопорушення (злочину) належно не встановлений, не виникає права на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, оскільки підставою для компенсації такої шкоди потерпілій особі державою є завдання шкоди кримінальним правопорушенням, що має бути встановлено у передбаченому законом порядку. У разі ненастання таких обставин фізична особа за наявності відповідних підстав має право на позов про відшкодування їй заподіяної шкоди на загальних засадах (згідно зі статтями 1166 і/або 1167 ЦК України) або відповідно до іншого спеціального делікту в разі, якщо протиправність дій держави, її органів та/чи посадових осіб окремо встановлені. Лише неприйняття відповідного закону про порядок компенсації державою такої шкоди не унеможливлює розгляд справи за позовом потерпілого від кримінального правопорушення (злочину). Якщо під час розгляду справи суди не встановлять, що позивачу завдано шкоду внаслідок кримінального правопорушення, то підстав для компенсації державою шкоди такій особі не виникає, а отже, немає підстав і для застосування правил частини другої статті 1177 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом у цій справі встановлено, що дізнавачем Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області здійснювалося досудове розслідування №1202021510000649 від 29.10.2020 за ознаками кримінального провадження, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.
Постановою заступника прокурора від 27.06.2022 постанова про закриття кримінального провадження від 02.12.2020 у вказаній справі скасовувалася у зв'язку із тим, що вона винесена передчасно (а.с. 9).
Як стверджує представник Тернопільської обласної прокуратури у письмових поясненнях, 18.09.2024 дізнавачем сектору дізнання Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Дібровою О.В. прийнято рішення про закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення з тих підстав, що у ході проведення досудового розслідування було встановлено, що між ОСОБА_1 та ЗАТ «Український Національний будинок Селенгу» виникли цивільно-правові відносини, а саме договір селенгу.
Позивач зазначає, що через неефективне розслідування йому заподіяно моральної та матеріальної шкоди.
Вирішуючи спір, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено факту заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди у зв'язку із розслідуванням кримінального провадження №1202021510000649 від 29.10.2020.
Так, на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди позивач покликається тільки на одну постанову заступника прокурора Тернопільської окружної прокуратури від 27.06.2022, якою скасована постанова дізнавача про закриття кримінального провадження від 02.12.2020, у зв'язку із тим, що вона винесена передчасно.
Інших доказів протиправності дій під час здійснення досудового розслідування позивачем не надано.
Суд зазначає, що наявність певних недоліків у процесуальній діяльності дізнавача сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.
Для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою. Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, у разі задоволення таких скарг становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач.
Щодо покликання позивача на неефективність кримінального провадження, в якому він є потерпілим, внаслідок чого винні особи не були притягнуті до кримінальної відповідальності, то матеріали справи не містять доказів спричинення позивачу моральних страждань у вигляді душевних переживань, необхідності застосовувати значних зусиль для захисту своїх прав. Позивач лише один раз звертався із скаргою на постанову про закриття кримінального провадження до прокурора, яка була задоволена.
Суд зазначає, що із змісту позовних вимог вбачається, що шкода позивачу була завдана у зв'язку із невиконання договірних відносин його контрагентом за договором від 14.02.1995, та неможливістю виконання рішення суду.
Позивач намагається цю шкоду спроектувати на органи державної влади, про що свідчить і вимога за рахунок держави відшкодувати пеню у розмірі 0,5 % за кожен день прострочки, яка є засобом забезпечення виконання зобов'язання, а не способом відшкодування збитків.
Жодних доказів на підтвердження завдання моральної та матеріальної шкоди саме державою в особі її державних органів, зокрема, відповідача, суду не надано.
Отже, аналізуючи норми чинного законодавства та встановленні по справі обставини, суд вважає недоведеним наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, що могло б слугувати підставою для відшкодування моральної та матеріальної шкоди на підставі статті 1173 ЦК України, а саме: протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою.
Враховуючи викладені обставини справи та встановлені відповідно до них правовідносини сторін, суд доходить переконання, що у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, а позивач звільнений від сплати судового збору, то з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок держави.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа - Тернопільська обласна прокуратура про відшкодування шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Реквізити сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1 .
Відповідач: Державна казначейська служба України, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646, електронна адреса: office@treasury.gov.ua.
Третя особа - Тернопільська обласна прокуратура, вул. Листопадова,4, м. Тернопіль, 46001 код ЄДРПОУ 02910098 тел. 52-10-53, факс 43-06-59.
Головуючий суддяВ. М. Позняк