ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.05.2025Справа № 910/17685/23
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металпромекспорт" 52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, селище міського типу Слобожанське, вулиця Виробнича, будинок 1 (адреса для листування: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Івана Акинфієва, 18, офіс 322)
до 1. Державної служби України з безпеки на транспорті
вул. Антоновича, 51, м. Київ, 03150
2. Державної казначейської служби України вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601
про стягнення 90 000,00 грн.
Представники сторін: не викликались.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Металпромекспорт" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної казначейської служби України про стягнення 90 000,00 грн. шкоди (збитків).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що внаслідок неправомірних дій посадових осіб Слобожанського міжрегіонального відділення Укртрансбезпеки у Полтавській області щодо вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів шляхом заборони надання продукції на ринку рішеннями, які в подальшому були скасовані в судовому порядку, позивач змушений був нести додаткові витрати на отримання сертифікатів відповідності у вказаній сумі, обов'язок з відшкодування яких приписами ст. 1166, 1173 ЦК України покладено на державу в особі відповідачів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали суду від 30.11.2023 через канцелярію суду 11.12.2023 від позивача надійшла заява № 53 від 05.12.2023 про долучення доказів на усунення недоліків позовної заяви, в тому числі позовної заяви (з усунутими недоліками), розглянувши які суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунуто.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17685/23, та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, вирішено розгляд даної справи проводити за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Судом встановлено, що від відповідача 2 - Державної казначейської служби України 12.01.2024 через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву №б/н від 12.01.2024, з доказами його надсилання на адресу позивача, в якому відповідач 2 не визнає позовні вимоги з підстав необґрунтованості та просить відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що відповідач 2 є неналежним відповідачем у справі, оскільки позивач не заявляє до останнього жодних позовних вимог, при цьому предметом позову є підтверджені судовими рішеннями порушення прав позивача іншими органами. Крім того відповідач 2 не є учасником спірних правовідносин, шкоди позивачу жодними діями не заподіював і не має фактичних даних, на підставі яких суд може встановити наявність/відсутність обставин для правильного вирішення справи.
Також ДКС України вказує, що розмір збитків, які просить стягнути позивач, не підтверджений належними та допустимими доказами і, на думку відповідача 2, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню, позаяк замовлення сертифікатів відповідності на цистерни, які не пройшли митний контроль та відносно яких були прийняті спірні рішення відповідачем 1, за виготовлення яких було сплачено 90000,00 грн. на підставі Договору від 06.08.2021 № 660/19П, було зроблено позивачем на власний розсуд, як пояснив сам позивач, з метою уникнення надмірного нарахування за простій цистерн. Отже, позивач не був зобов'язаний замовляти вказані сертифікати та, окрім цього, позивач замовив два сертифікати 06.08.2021, тобто ще до моменту прийняття рішень відповідача 2 щодо двох цистерн. Відзив судом долучений до матеріалів справи.
Окрім цього, через відділ діловодства суду 23.01.2024 від відповідача 1 - Державної служби України з безпеки на транспорті надійшов відзив на позовну заяву №732/5.4.2/15-24 від 17.01.2024, з доказами надсилання його копії на адресу позивача, за змістом якого відповідач 1 вказує, що позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення як необхідної умови для відшкодування шкоди та стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих відповідачем 1 внаслідок винесення рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів. Крім цього, як зазначає відповідач 1, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження можливості реального отримання доходів у розмірі 90000,00 грн., а також того, що у зв'язку з прийняттям відповідачем 1 рішення про обмежувальні (коригувальні) заходи Товариство було позбавлене можливості на ведення підприємницької діяльності, наведені обставини негативно вплинули на його ділову репутацію, як і не надано розрахунку та доказів розумності і справедливості визначеного позивачем розміру відшкодування збитків. Відзив судом долучений до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від позивача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповідей на відзиви відповідачів 1, 2 та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, позивачем не надано на адресу суду відповідей на відзиви відповідачів 1, 2 на позовну заяву, а також будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Металпромекспорт» зареєстроване як юридична особа 09.02.1998 року за ідентифікаційним кодом юридичної особи 25515001, основним видом діяльності товариства є оптова торгівля хімічними продуктами (код КВЕД 46.75).
Позивачем зазначено в позовній заяві, що між Товариством з обмеженою відповідальністю TRANZIT TRANS LOGISTICS як продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Металпромекспорт» як покупцем 24.11.2020 року укладено зовнішньоекономічний контракт № 44, згідно з продавець зобов'язується продати і передати у власність, а покупець зобов'язується оплатити і прийняти колишні у вживанні вагони - цистерни моделі 15-1566-06 (далі - вагони або товар) на умовах цього договору згідно специфікації до нього.
В рамках виконання вказаного контракту позивачем були оформлені імпортні митні декларації на товар: №UA806070/2021/001228(типу IM 40 АА) від 29.07.2021 року, №UA806070/2021/001753(типу IM 40АА) від 11.08.2021 року, №UA806070/2021/002373(типу IM 40АА) від 27.08.2021 року.
Рішеннями Полтавської митниці про призупинення митного оформлення продукції за результатами державного контролю продукції від 29.07.2021 №2/7.23-28-01-01 та від 27.08.2021 №7/7.23-28-01-01 призупинено митне оформлення продукції: 8606100000, вагони-цистерни залізничні (виробник ОАО «АЗОВОБЩЕМАШ» модель 15-1566-06, тип 5700).
Посадовими особами Митного поста Кременчук Полтавської митниці ДФС 06.08.2021 року винесена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів транспортних засобів комерційного призначення № UА80670/2021/00055; 19.08.2021 року винесена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів транспортних засобів комерційного призначення №UА806070/2021/00080; 06.09.2021 року винесена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів транспортних засобів комерційного призначення №UА806070/2021/00103.
Підставою таких рішень зазначено порушення вимог ст.ст.257, 266 Митного кодексу України та порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 року № 651, Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», а також враховуючи лист Слобожанського Міжрегіонального відділення Укррансбезпеки в Полтавській області від 05.08.2021 року № 324/ЗЕД/7.23-2801, згідно якого продукція не відповідає встановленим вимогам та не підлягає випуску у вільний обіг.
Правові та організаційні засади здійснення державного ринкового нагляду і контролю нехарчової продукції встановлює Закон України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» від 02.12.2010 року №2735-VI (далі - Закон № 2735-VI), відповідно до ст. 8 якого державний ринковий нагляд (далі - ринковий нагляд) - діяльність органів ринкового нагляду з метою забезпечення відповідності продукції встановленим вимогам, а також забезпечення відсутності загроз суспільним інтересам.
Метою здійснення ринкового нагляду є вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів з відповідним інформуванням про це громадськості щодо продукції, яка при її використанні за призначенням або за обґрунтовано передбачуваних умов і при належному встановленні та технічному обслуговуванні становить загрозу суспільним інтересам чи яка в інший спосіб не відповідає встановленим вимогам (частина 1 статті 4 Закону № 2735-VI).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 11 Закону № 2735-УІ до повноважень органів ринкового нагляду, зокрема, належить проведення перевірок характеристик продукції.
Частиною 3 статті 23 Закону № 2735-УІ передбачено, що органи ринкового нагляду проводять планові та позапланові перевірки характеристик продукції. Перевірки характеристик продукції проводяться, зокрема, у місцях зберігання під митним контролем продукції, митне оформлення якої призупинено за результатами контролю продукції.
Органи ринкового нагляду на підставі повідомлення митного органу проводять перевірки характеристик продукції, митне оформлення якої призупинено. За необхідності може бути проведено перевірку характеристик продукції в місці її зберігання під митним контролем. Зазначена перевірка проводиться з урахуванням інформації, що міститься у повідомленні митного органу про призупинення митного оформлення продукції (частина 6 статті 38 Закону № 2735-УІ).
Відповідно направлень на проведення перевірки посадовими особами Укртрансбезпеки у період в серпні 2021 року проведено позапланову перевірку характеристик продукції, представленої на митне оформлення, згідно митної декларації від 27.08.2021 року ІМ 40 ДЕ №UA806070/2021/002373, ІМ 40 №UA806070/2021/001753 від 11.08.2021 року, IM 40 АА №UA806070/2021/001228 від 29.07.2021 року, імпортером ТОВ «Металпромекспорт», яка на момент здійснення заходу ринкового нагляду знаходилась у митному пості «Кременчук» Полтавської митниці, територія ПРАТ «Кременчуцький завод технічного вуглецю», Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Свиштовська 4, залізнична станція Терешківка Південної залізниці, під час якої встановлено, що продукція представлена на митне оформлення без декларації про відповідність рухомого складу залізничного транспорту та документації на рухомий склад залізничного транспорту з нанесеним на таку документацію знаку відповідності технічним регламентам, чим порушено вимоги пунктів 7, 12 та 35 Технічного регламенту безпеки рухомого складу залізничного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 року №1194.
На підставі проведених посадовими особами Укртрансбезпеки у період з 02.08.2021 по 05.08.2021, з 13.08.2021 по 18.08.2021 та у період з 26.08.2021 по 28.08.2021 позапланових перевірок характеристик продукції, представленої на митне оформлення імпортером ТОВ "Металпромекспорт", а саме код УКТЗЕД 8606100000, вагони-цистерни залізничні (виробник ОАО «АЗОВОБЩЕМАШ» модель 15-1566-06), було складено відповідні акти перевірок від 03.09.2021 року № 11/591/21, від 18.08.2021 року № 7/563/21, від 05.08.2021 року № 6/535/21.
Поряд із цим Державною службою України з безпеки на транспорті до позивача було застосовано обмежувальні (корегувальні) заходи відповідно до рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 05.08.2021 №6/535/21/1, від 18.08.2021 №7/563/21/2 та від 03.09.2021 №11/591/21/4 шляхом заборони надання продукції на ринку: вжити заходів щодо заборони введення продукції в обіг на території України.
В свою чергу позивачем, з метою усунення виявлених посадовими особами Укртрансбезпеки порушень також було подано до Слобожанського міжрегіонального відділення Укртрансбезпеки у Полтавській області: повідомлення від 20.08.2021 про виконання рішення від 05.08.2021 №6/535/21/1 про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, до якого долучено сертифікат відповідності №UA.PN.188.0494-21 від 18.08.2021; повідомлення від 20.08.2021 про виконання рішення від 18.08.2021 №7/563/21/2 про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, до якого долучено сертифікат відповідності №UA.PN.188.0493-21 від 18.08.2021; повідомлення від 06.09.2021 про виконання рішення від 03.09.2021 №11/591/21/4 про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, до якого долучено сертифікат відповідності № UA.PN.188.0514-21 від 06.09.2021.
На підставі вказаних повідомлень посадовими особами відповідача 1 у подальшому проведено повторні позапланові перевірки характеристик продукції, представленої на митне оформлення імпортером ТОВ "Металпромекспорт", за результатом проведення яких порушень не було встановлено.
При цьому, за результатами перевірки щодо встановлення усунення порушень контролюючим органом не було прийнято жодного рішення.
У подальшому не погоджуючись з діями Державної служби України з безпеки на транспорті позивач звернувся до суду в порядку адміністративного судочинства з позовами до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Слобожанського Міжрегіонального відділення Укртрансбезпеки Полтавська область про визнання протиправними та скасування рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 05.08.2021 №6/535/21/1, від 18.08.2021 №7/563/21/2 та від 03.09.2021 №11/591/21/4, винесених Слобожанським Міжрегіональним відділенням Укртрансбезпеки Полтавська область.
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2022 року по справі №160/13936/21, яке набрало законної сили 10.05.2022 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 05.08.2021 року №6/535/21/1, винесене Слобожанським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки у Полтавській області та стягнуто на користь позивача судові витрати.
Також рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/18192/21 від 14.11.2022 року, яке набрало законної сили 17.01.2023 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 03.09.2021 року №11/591/21/4, винесене Слобожанським Міжрегіональним відділенням Укртрансбезпеки Полтавської області та стягнуто на користь позивача судові витрати.
Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що 14.11.2022 Дніпропетровським окружним адміністративним судом по справі №160/9525/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металпромекспорт" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Слобожанського міжрегіонального відділення Укртрансбезпеки у Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, ухвалено рішення, яке набрало законної сили 15.12.2022 року та яким позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 18.08.2021 року №7/563/21/2, винесене Слобожанським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки у Полтавській області та стягнуто на користь позивача судові витрати.
Як свідчать матеріали справи, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог у справах №160/13936/21, №160/18192/21 та №160/9525/22 Дніпропетровський окружний адміністративний суд виходив з того, що відповідачем 1 порушено процедуру прийняття оскаржуваних рішень. Крім того, на виконання оскаржуваних рішень позивачем усунуто виявлені недоліки, а відтак у разі дотримання відповідачем 1 встановленої процедури та надання позивачу можливості усунути виявлені недоліки, правові підстави для винесення оскаржуваних рішень про вжиття обмежувальних (коригувальних) заходів до продукції позивача були б відсутні.
Згідно вказаних рішень суд також дійшов висновків про безпідставність встановлення відповідачем такого способу вжиття заходів, як заборона введення продукції в обіг на території України, оскільки спірний товар: вагони-цистерни залізничні для перевезень вантажів коліями, несамохідні, що були у вжитку, модель 15-1566-06, вже ввозився позивачем на митну територію України, а відтак не може вважатись таким, що надається на ринок України в перший раз у відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про технічні регламенти та оцінку відповідності"
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (частина 1 статті 18 ГПК України).
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16.
Таким чином, оскільки факти, встановлені рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2022 у справі №160/13936/21, від 14.11.2022 у справі №160/18192/21 та від 14.11.2022 у справі №160/9525/22, які набрали законної сили, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідних судових рішень, суд констатує, що встановлення протиправності дій відповідача 1 під час винесення оскаржуваних рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 05.08.2021 №6/535/21/1, від 18.08.2021 №7/563/21/2 та від 03.09.2021 №11/591/21/4 в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, одночасно з оскарженням до адміністративного суду рішень відповідача 1 та з метою запобігання нарахуванню «космічних» сум за простій цистерн на залізничній станції, позивачем було прийнято рішення про замовлення сертифікату відповідності на цистерни, які за рішенням відповідача 1 не пройшли митний контроль.
Так, з метою отримання сертифікатів відповідності на цистерни позивачем як замовником 06.08.2021 року було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "УКР-ТЕСТ"(виконавець за договором) Договір № 660/19П про надання послуг від 06.08.2021 року (далі - Договір), згідно п. 1.1. якого виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в Договорі строку надавати за плату комплекс послуг (далі - послуги), що включають: підготовку та передачу до випробувальної лабораторії МОЗ України документації для отримання та передачі замовнику, зареєстрованих у Державному реєстрі МОЗ України, висновків санітарно-епідеміологічної експертизи; підготовку та передачу до органів сертифікації та випробувальних лабораторій (ОС та ВЛ) уповноважених органів документації для отримання сертифікатів та декларацій відповідності; підготовку та передачу до ОС та ВЛ документації для отримання довідок або рішень щодо необхідності сертифікації.
Відповідно до п. 2.1., 2.2. Договору вартість, найменування послуг за п. 1.1. цього Договору та строки виконання погоджуються у Протоколі угоди про договірну вартість послуг (далі - Протокол), що є невід'ємною частиною цього Договору. Оплата проводиться замовником шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок виконавця згідно виставлених рахунків-фактур.
Відповідно до Протоколу угоди про договірну вартість послуг (Додаток № 1 до Договору № 660/19П від 06.08.2021), який є підставою для початку надання послуг та проведення взаєморозрахунків між виконавцем та замовником, сторонами погоджена вартість договірної ціни на наступні послуги: організація отримання сертифікату відповідності (партія) - ціна (без ПДВ) 21 650,00 грн.; організація отримання сертифікату відповідності (партія) - ціна (без ПДВ) 21 650,00 грн. Загальна вартість послуг 51 960,00 грн., у т.ч. ПДВ 8660,00 грн.
На підставі узгодженої сторонами ціни на вказані послуги виконавцем було надано позивачу рахунок № 502 від 09.08.2021 на суму 51960,00 грн. (у т.ч. ПДВ 8 660,00 грн.), який було оплачено позивачем платіжними інструкціями №2449221356 від 11.08.2021 на суму 25 980,00 грн. та №2449221375 від 20.08.2021 року на суму 25 980,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Також між сторонами було підписано Акт надання послуг № 403 від 25.08.2021 на підтвердження наданих виконавцем послуг, визначених в Протоколі від 06.08.2021.
Відповідно до Протоколу угоди про договірну вартість послуг від 14.09.2021 (Додаток № 2 до Договору № 660/19П від 06.08.2021), який є підставою для початку надання послуг та проведення взаєморозрахунків між виконавцем та замовником, сторонами погоджена вартість договірної ціни на наступні послуги: організація отримання сертифікату відповідності (партія) - ціна (без ПДВ) 31 700,00 грн. Загальна вартість послуг 38 040,00 грн., у т.ч. ПДВ 6 340,00 грн.
На підставі узгодженої сторонами ціни на вказані послуги виконавцем було надано позивачу рахунок № 544 від 26.08.2021 на суму 38 040,00 грн. (у т.ч. ПДВ 6340,00 грн.), на підставі якого позивачем було сплачено грошові кошти платіжними інструкціями №2449221390 від 30.08.2021 на суму 25 980,00 грн. та №2449221421 від 16.09.2021 на суму 12060,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
В подальшому між сторонами було підписано Акт надання послуг № 446 від 14.09.2021 року на підтвердження наданих виконавцем послуг.
Тобто, загальний розмір сплачених позивачем як замовником за Договором № 660/19П про надання послуг від 06.08.2021 року грошових коштів складає 90 000,00 грн.
Факт належного виконання позивачем умов Договору № 660/19П від 06.08.2021 року в частині сплати грошових коштів за надані ТОВ "УКР-ТЕСТ" послуги з організації отримання сертифікатів відповідності (партії) належним чином підтверджується матеріалами справи.
При цьому, в матеріалах справи наявні копії отриманих позивачем від ТОВ «УКР-ТЕСТ» за результатом виконання Договору № 660/19П від 06.08.2021 року Сертифікатів відповідності: зареєстрованого в реєстрі органу з сертифікації "СЕРТ АСУ" за № UA.PN.188.0494-21, терміном дії з 18.08.2021 до 17.08.2022, виданого позивачу щодо продукції - Вагон-цистерна моделі 15-1566-06, код УКТЗЕД.ДК016 - 8606, б/в, серійний №50075878; зареєстрованого в реєстрі органу з сертифікації "СЕРТ АСУ" за № UA.PN.188.0493-21, терміном дії з 18.08.2021 до 17.08.2022, виданого позивачу щодо продукції - Вагон-цистерна моделі 15-1566-06, код УКТЗЕД.ДК016 - 8606, б/в, серійний №50205400; зареєстрованого в реєстрі органу з сертифікації "СЕРТ АСУ" за № UA.PN.188.0514-21, терміном дії з 06.09.2021 до 05.09.2022, виданого позивачу щодо продукції - Вагон-цистерна моделі 15-1566-06, код УКТЗЕД.ДК016 - 8606, б/в, серійний №53853750.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, підставою для звернення позивача до суду з даним позовом є факт наявності протиправних дій відповідача 1 щодо вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, за наслідками виконання яких позивачем понесено збитки в розмірі 90 000,00 грн., розрахованих як вартість витрат на отримання трьох сертифікатів відповідності на цистерни, та які позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України.
У свою чергу за приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 124, п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).
При цьому, положеннями ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до додаткових витрат, понесених стороною, яка зазнала збитків, віднесено штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо.
За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 Цивільного кодексу України відповідно.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Статтею 6 Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 10 Закону № 2735-VI ринковий нагляд здійснюється органами ринкового нагляду в межах сфер їх відповідальності. Сфери відповідальності органів ринкового нагляду включають види продукції, що є об'єктами технічних регламентів, і можуть включати види продукції, що не є об'єктами технічних регламентів.
Пунктом 1, підпунктом 15-1 пункту 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 (далі - Положення), визначено, що Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, та здійснює державний ринковий нагляд у межах сфери своєї відповідальності.
На підставі частин 1 та 3, 4 статті 29 Закону № 2735-VI, у разі якщо органом ринкового нагляду встановлено, що продукція не відповідає встановленим вимогам (крім випадків, передбачених статтею 28 цього Закону, та формальної невідповідності), орган ринкового нагляду невідкладно вимагає від відповідного суб'єкта господарювання вжити протягом визначеного строку заходів щодо приведення такої продукції у відповідність із встановленими вимогами.
У разі якщо органом ринкового нагляду за результатами аналізу повідомлення відповідного суб'єкта господарювання про виконання ним рішення про приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами чи усунення формальної невідповідності та/або перевірки стану виконання суб'єктом господарювання цього рішення, проведених відповідно до статті 34 цього Закону, встановлено, що невідповідність продукції встановленим вимогам не усунено або усунено частково, орган ринкового нагляду відповідно до затвердженої Кабінетом Міністрів України методики вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів вживає таких обмежувальних (корегувальних) заходів: обмеження, заборона надання продукції на ринку, вилучення продукції з обігу, відкликання продукції.
З огляду на викладене відповідач 1 у даній справі - Державна служба України з безпеки на транспорті є органом державної влади - органом ринкового нагляду, який уповноважений проводити відповідні перевірки, в тому числі, позапланові на підставі повідомлення митного органу про призупинення митного оформлення продукції, тобто є суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.
При цьому з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 908/2202/18, від 02.03.2020 у справі № 910/434/19, від 09.04.2020 у справі № 908/690/19.
Відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 170 ЦК України учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (ст. 11 Цивільного кодексу України).
В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної податкової служби та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (стаття 22 Цивільного кодексу України).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної влади (його посадових чи службових осіб) має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.
Таким чином, фактичні обставини (в частині, що стосується протиправності дій відповідача 1 щодо прийняття рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 05.08.2021 №6/535/21/1, від 18.08.2021 №7/563/21/2 та від 03.09.2021 №11/591/21/4 як такі, що в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, встановлені рішеннями Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справах №160/13936/21, №160/18192/21 та №160/9525/22, які набрали законної сили.
В свою чергу, відповідач 1 у своєму відзиві посилався на недоведеність наявності складу цивільного правопорушення як необхідної умови для відшкодування шкоди та стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих відповідачем 1 внаслідок винесення спірних рішень.
Окрім цього, відповідач 2 також вказав, що розмір збитків, які просить стягнути позивач, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню, оскільки замовлення сертифікатів відповідності на цистерни, які не пройшли митний контроль та відносно яких були прийняті спірні рішення відповідачем 1, було зроблено позивачем на власний розсуд та як пояснив сам позивач, з метою уникнення надмірного нарахування за простій цистерн. Отже позивач не був зобов'язаний замовляти вказані сертифікати.
Так відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Верховний Суд у постанові від 10.03.2020 у справі № 908/3209/16 зазначив, що відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Поряд із цим суд зазначає, що сама наявність в матеріалах справи доказів неправомірності дій Укртрансбезпеки під час виконання своїх обов'язків, оскарження позивачем рішень відповідача 1 в частині визначення вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів, не свідчить про факт завдання позивачеві майнової шкоди, в тому числі витрат, пов'язаних з замовленням сертифікатів відповідності на цистерни.
Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, ТОВ "Металпромекспорт" вважаючи протиправними рішення Укртрансбезпеки про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 05.08.2021 №6/535/21/1, від 18.08.2021 №7/563/21/2 та від 03.09.2021 №11/591/21/4 та за умови їх оскарження до адміністративного суду, також самостійно було замовлено сертифікати відповідності, за умови відсутності вимог про вчинення відповідних дій в оскаржуваних рішеннях. Рішення про їх замовлення приймалось позивачем на власний розсуд та, як вбачається з пояснень позивача у позовній заяві, було спрямоване на уникнення можливих негативних наслідків у вигляді додаткових нарахувань за простій цистерн на залізничній станції.
При цьому судом враховані приписи пункту 2 частини 1 статті 22 Закону № 2735-VI, згідно якого заходами ринкового нагляду є обмежувальні (корегувальні) заходи, що включають: а) обмеження надання продукції на ринку; б) заборону надання продукції на ринку; в) вилучення продукції з обігу; г) відкликання продукції.
На підставі частин 11, 12, 13 статті 33 Закону № 2735-VI до прийняття рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів орган ринкового нагляду надає (надсилає) суб'єкту господарювання, щодо якого передбачається прийняти рішення, проект відповідного рішення з пропозицією надати в письмовій формі свої пояснення, заперечення до проекту рішення, інформацію про вжиття ним заходів, спрямованих на запобігання або уникнення ризиків суспільним інтересам, усунення невідповідності продукції, що є предметом проекту рішення, встановленим вимогам.
Суб'єкт господарювання, якого стосується проект рішення, має право надати (надіслати) органу ринкового нагляду свої пояснення, заперечення та/або інформацію до проекту такого рішення протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту. Цей строк може бути продовжено органом ринкового нагляду за обґрунтованим клопотанням відповідного суб'єкта господарювання.
До своїх пояснень, заперечень та/або інформації суб'єкт господарювання може додавати документи чи їх копії, що обґрунтовують його позицію та підтверджують наведені ним дані.
Додатково суд звертає увагу на фактичні обставини замовлення та виготовлення сертифікатів, зокрема, щодо невідповідності дати укладення Договору № 660/19П про надання послуг з ТОВ «Укр-ТЕСТ» 06.08.2021 року та замовлення двох сертифікатів вартістю 51960,00 грн. до моменту прийняття відповідачем 1 рішень від 18.08.2021 року та 03.09.2021 року, що виключає можливість врахування обставин замовлень сертифікатів як наслідків вказаних рішень Укртрансбезпеки, а також укладення 14.09.2021 року додатку № 2 до договору послуг на суму 38040,00 грн., зважаючи на проведення сертифікаційних випробувань 06.09.2021 року, тобто до моменту укладення відповідного правочину.
Таким чином, наведене в сукупності свідчить про відсутність підстав для висновку про існування причинно-наслідкового зв'язку між витратами, які поніс позивач у зв'язку з виготовленням сертифікатів відповідності, сплативши вартість послуг за Договором № 660/19П від 06.08.2021 в розмірі 90 000,00 грн., і рішеннями відповідача 1, протиправність яких встановлена рішеннями суду, адже відповідачем 1 не вимагалось надання вказаних сертифікатів та позивачем самостійно було прийнято рішення про їх замовлення.
Крім того, як було встановлено Дніпропетровським окружним адміністративним судом у справах №160/13936/21, №160/18192/21 та №160/9525/22, наявність вказаних сертифікатів у посадових осіб відповідача 1 не вплинула на прийняття будь-якого рішення за результатами проведеної повторної перевірки щодо встановлення усунення порушень позивачем, позаяк, як зазначено судом, в порушення вимог статті 29 Закону №2735-VI відповідачем 1 не було надано час для вжиття заходів щодо усунення невідповідності, не надано позивачу можливості надати повідомлення про виконання ним рішення про приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами чи усунення формальної невідповідності.
Тобто, за висновками суду, витрати позивача у сумі 90 000,00 грн. на виготовлення сертифікатів відповідності не є необхідними витратами у даному випадку, відтак вони не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку з рішеннями відповідача 1, є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
З урахуванням вищевикладеного, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності складу цивільного правопорушення як необхідної умови застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення збитків у розмірі 90 000,00 грн. внаслідок протиправних дій відповідача 1 щодо прийняття рішень про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів від 05.08.2021 №6/535/21/1, від 18.08.2021 №7/563/21/2 та від 03.09.2021 №11/591/21/4 та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.
Крім цього, рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" та статті 25 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" (справа про відшкодування шкоди державою) також визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.
Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
У підпункті 1 п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Державною казначейською службою України. Зазначені рішення передаються до Державної казначейської служби України для виконання.
Згідно з п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України № 460/2011 від 13.04.2011, Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Підпунктом 5 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
На виконання пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (надалі - Порядок № 845).
Відповідно до п. 2 вказаного Порядку безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Пунктом 35 Порядку № 845 передбачено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації), зокрема, шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Згідно з п. 38 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Відтак, безспірне списання коштів державного бюджету в рахунок відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам незаконними діями та рішеннями органів державної влади, покладено саме на Державну казначейську службу України.
В свою чергу господарський суд наголошує, що відшкодування матеріальної шкоди у відповідному розмірі, завданої незаконними рішеннями, діями органу державної влади, його посадової, службової особи, має бути здійснено за рахунок держави, а не за рахунок відповідача 1, оскільки в таких випадках відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, ст. 56 Конституції України відповідальність несе саме держава, а не її органи або посадові чи службові особи. Останні здійснюють свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави та в межах покладеної на них державної компетенції.
Проте, враховуючи висновки суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Металпромекспорт" в частині стягнення збитків з мотивів, викладених вище, суд не дає правової оцінки обставинам визначення Державної казначейської служби України в якості відповідача 2 у даному спорі.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч. 1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.
Керуючись ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1.В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 22 травня 2025 року
Суддя А.М. Селівон