14 травня 2025 року м. Київ
Справа № 761/42970/23
Провадження № 22-ц/824/7008/25
Резолютивна частина постанови оголошена 14 травня 2025 року
Повний текст постанови складено 15 травня 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач Служба зовнішньої розвідки України
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Стефанович Іриною Валеріївною, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року, ухваленого у складі судді Волошина В.О.,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Служби зовнішньої розвідки України, в якому просив суд:
стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди:
- 5 266,0 грн. не отриманої позивачем разової грошової допомоги до 05 травня учасникам бойових дій за 2016-2022 р.р.;
- 27 723,73 грн. компенсації за додаткову оплачувану відпустку для учасників бойових дій за 2016-2020 рр.;
- 30 763,46 грн. за не отриману 75,0 % знижку на оплату житлово-комунальних послуг, передбачену для учасників бойових дій за 2016-2019 рр.;
- 55 066,99 грн. за не отриману 75,0 % знижку на оплату електропостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2022рр.;
- 5 245,0 грн. за не отриману 75% знижку на оплату послуг з водопостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2023рр.
стягнути з відповідача на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 6 000 000,0 грн.
Позов обґрунтовано тим, протиправним рішенням Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України, що встановлено рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022 р. по справі № 640/2009/21, позивачу було відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій - антитерористичної операції, оформлене протоколом від 16 вересня 2020 р.
В подальшому, на виконання зазначеного рішення суду позивачу було надано відповідний статус, але внаслідок зазначеного протиправного рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, позивач був позбавлений можливості скористатися відповідними соціальними пільгами, що встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для учасників бойових дій, у зв'язку з чим, позивач вважає, що йому була спричинена матеріальна шкода.
Крім того, позивач вважає, що зазначені протиправні дії відповідача додатково спричиняють позивачу моральні страждання, оскільки порушують звичний спосіб його життя, а тому на підставі ст. ст. 23, 1173 ЦК України позивач просив суд відшкодувати йому моральну шкоду, яку він оцінив в 6 000 000,0 грн. Оскільки в досудовому порядку, вирішити спір не можливо позивач, вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту своїх прав.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2023 р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.
Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05 березня 2024р. судом було залучено до участі у справі, в якості третьої особи Державну казначейську службу України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2024р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
Рішенням Шевченківського районного суду від 12 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 10000,0 (десять тисяч) грн.
В решті позову відмовлено.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва, яке набрало законної сили, встановлено протиправність дій відповідача, суд вважає, що останньому з боку відповідача завдано моральну шкоду, яка виразилась у зміні нормального способу його життя, постійному стресі через неможливість отримати статус учасника бойових дій, який ним в повній мірі, на законних підставах був набутий, що змушує його постійно вживати дії пов'язані із захистом своїх прав, шляхом постійного звернення до національних судів.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник представник ОСОБА_1 адвокат Стефанович І.В. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задвольнити, посилаючись на те, що рішення суду в цій частині є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом першої інстанції не було враховано, що неправомірні дії відповідача, внаслідок яких було завдано шкоду, є основним предметом доказування і неправомірність дій органу державної влади, що було встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2022 року.
Зазначає, що факт заподіяння шкоди доведено у позовній заяві, де чітко наявний причино-наслідковий зв'язок між неправомірними діями та спричиненою шкодою, оскільки саме незаконне рішення Служби зовнішньої розвідки позивач втратив можливість скористатись переліченими у позові пільгами та соціальними гарантіями, а отже йому було завдано матеріальну шкоду.
Вказує, що моральна шкода яка була стягнута судом першої інстанції в розмірі 10 000,00 грн, є недостатньою, звертаючи увагу на завдані страждання позивачу у вигляді відчуття несправедливості, занепокоєння, розчарування, почуття тривоги, перебування в постійному стресі.
21 лютого 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від представника Служби зовнішньої розвідки України - Місяця В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
07 березня 2025 року на адресу Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Стефановича І.В. надійшов відповідь на відзив на апеляційну скаргу.
Іншими учасниками справи, рішення суду не оскаржувалось.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Стефанович І.В. підтримала доводи апеляційної скарги з викладених в ній підстав.
Представник Служби Зовнішньої розвідки України Місяць В.В. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до наступного.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022 року, по справі № 640/2009/21, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до Служби зовнішньої розвідки України про визнання неправомірним та скасування індивідуального акта; зобов'язання вчинити дії - задоволено.
Визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт (рішення) Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій - антитерористичної операції, яке оформлене протоколом № 96 від 16 вересня 2020р.; зобов'язано Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі зовнішньої розвідки України надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій - антитерористичної операції з 29 квітня 2016р.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Звертаючись до суду з вказаним позовом про відшкодування матеріальної шкоди, позивач стверджував, що внаслідок такої довготривалої протиправної поведінки відповідача, позивачу було спричинено матеріальну шкоду, яка полягає в неможливості позивача отримати: разову грошову допомогу до 05 травня учасникам бойових дій за 2016-2022рр. в розмірі - 5266,0 грн.; компенсацію за додаткову оплачувану відпустку для учасників бойових дій за 2016-2020 рр. у розмірі - 27723,73 грн.; 75,0 % знижку на оплату житлово-комунальних послуг, передбачену для учасників бойових дій за 2016-2019рр. у розмірі - 30763,46 грн.; 75,0 % знижку на оплату електропостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2022 рр. у розмірі - 55066,99 грн.; 75% знижку на оплату послуг з водопостачання, передбачену для учасників бойових дій за 2020-2023 рр. у розмірі - 5245,0 грн.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Щодо матеріальної шкоди.
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до ч. 3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним кодексом.
У відповідності до положень ст. 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої матеріальної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
За змістом ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 1 ст. 1166 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Частиною 1 та 3 ст. 22 ЦК України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшені майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшення немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021р. у справі № 468/477/18, від 02 лютого 2022р. № 447/938/14-ц, від 22 червня 2022р. № 373/546/21, від 15 червня 2023р. № 686/24456/20).
При цьому природа такого зв'язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдати шкоду позивачеві як «condition sine quanon» («умова, без якої не може бути»).
Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Такий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2020 р. у справі № 925/1196/18.
Дослідивши матеріали справи апеляційний суд дійшов до висновку, що доводи апеляційної скарги є тотожними з доводами позовної заяви, апеляційний суд зазначає, шо суд першої інстанції в повній мірі дослідив доводи позивача та докази які були долучені до матеріалів справи, нових доказів до апеляційної скарги долучено не було.
Враховуючи викладене суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки доказів наявності шкоди та причинного зв'язку в зв'язку з неправомірними діями органу, суду не надано.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, про те, що позивач у встановленому законом порядку, отримавши статус учасника бойових дій за рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва, у встановленому законом порядку не звертався до відповідних державних органів з рапортами отримання разової грошової компенсації та до відповідних комунальних підприємств щодо здійснення перерахунку на оплату житлово-комунальних послуг. Матеріали справи доказів таких звернень не містять.
Щодо моральної шкоди.
Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2022р. по справі № 640/2009/21, було встановлено неправомірність рішення відповідної Комісії відповідача, щодо ненадання позивачу статусу учасника бойових дій.
Вказане рішення суду, набрало законної сили, а отже обставини, встановлені вказаним рішеннями, не підлягають доказуванню.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020р. у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Отже, виходячи з положень ст. ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Такий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020р. у справі № 216/3521/16-ц, що відповідає практиці ЄСПЛ (наприклад рішення № 47148/99 від 22 лютого 2005р. у справі «Новоселецький проти України»).
Таким чином, враховуючи, що вищезазначеним рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва, яке набрало законної сили, встановлено протиправність дій відповідача, суд вважає, що останньому з боку відповідача завдано моральну шкоду, яка виразилась у зміні нормального способу його життя, постійному стресі через неможливість отримати статус учасника бойових дій, який ним в повній мірі, на законних підставах був набутий, що змушує його постійно вживати дії пов'язані із захистом своїх прав, шляхом постійного звернення до національних судів. Беручи до уваги, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в п. 3, 5 Постанови за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлені позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме стягнення на відшкодування моральної шкоди 10000,0 грн., що відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду від 12 грудня 2024 року без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.
Оскільки Київський апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення а рішення Шевченківського районного суду від 12 грудня 2024 року без змін, розподіл судових витрат у зв'язку зі сплатою судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Стефанович Іриною Валеріївною - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна