30 квітня 2025 року м. Київ
Справа №761/43812/21
Апеляційне провадження №22-ц/824/1054/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Цюрпіти Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу Інституту електродинаміки Національної академії наук України на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Макаренко І.О. 01 квітня 2024 року у м. Київ, повний текст рішення складений 01 квітня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту електродинаміки Національної академії наук України про визнання незаконним та скасування розпорядження, наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудні 2021 року позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження президії Національної академії наук України № 515 від 13 жовтня 2021 року;
- визнати незаконним та скасувати накази директора Інституту електродинаміки Національної академії наук України № 143-ос від 20 жовтня 2021 року та № 155-ос від 08 листопада 2021 року;
- визнати незаконним та скасувати наказ директора Інституту електродинаміки Національної академії наук України № 93-к від 08 листопада 2021 року у частині відсторонення від роботи старшого наукового співробітника ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого наукового співробітника у відділі №12;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаний з відстороненням від роботи з 08 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі, який на день пред'явлення позову становить 14168,7 грн;
- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі позивача.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона перебуває у трудових відносинах з відповідачем та займає посаду старшого наукового співробітника у відділі № 12. Наказом від 08 листопада 2021 року № 93-к позивача було відсторонено від виконання посадових обов'язків з підстав, що у неї відсутнє профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Підставою для видання вказаного наказу були накази від 20 жовтня 2021 року № 143-ос «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 08 листопада 2021 року № 155-ос «Про виконання Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також розпорядження Президії Національної академії наук України № 515 від 13 жовтня 2021 року «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Враховуючи вищевикладене, позивач своє відсторонення вважає неправомірним, оскільки відповідачем були порушені положення законодавства про працю, а тому звернулася до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до Інституту електродинаміки Національної академії наук України про визнання незаконним та скасування розпорядження, наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково.
Визнано неправомірними та скасовано накази директора Інституту електродинаміки Національної академії наук України від 20 жовтня 2021 року № 143-ос, від 08 листопада 2021 року № 155-ос у частині відсторонення від роботи старшого наукового співробітника ОСОБА_1 .
Визнано неправомірним та скасовано наказ директора Інституту електродинаміки Національної академії наук України від 08 листопада 2021 року № 93-к у частині відсторонення від роботи старшого наукового співробітника ОСОБА_1 .
Стягнуто з Інституту електродинаміки Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року включно в сумі 52626,60 грн.
Стягнуто з Інституту електродинаміки Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн.
Стягнуто з Інституту електродинаміки Національної академії наук України на користь держави судовий збір в сумі 908,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що в ході розгляду справи не було належним чином та належним органом встановлено факт ухилення особи від щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а отже і не було відповідного передбаченого нормативними актами подання, необхідного для відсторонення працівника, в таких випадках, від роботи. Тому суд вважав, що відповідачем перед прийняттям оспорюваних наказів, не було дотримано порядку відсторонення працівника від роботи, внаслідок чого вони є неправомірними та підлягають до скасування.
Суд також вважав, що право позивача на працю та отримання заробітної плати, з боку відповідача, тривало з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року включно і, на переконання суду, вказаний період підпадає під визначення «час вимушеного прогулу», оскільки позивач не виконував роботу не зі своєї волі, а з вини відповідача, тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума середнього заробітку за цей час.
Судом встановлено, що на момент відсторонення позивача від роботи її заробітна плата за два відпрацьовані місяці роботи, які передували відстороненню становила: за вересень 2021 року - 16175,17 грн, жовтень 2021 року - 16951,09 грн, а тому середньоденний заробіток повинен становити 788,72 грн. Проте розглядаючи справу в межах заявлених вимог, суд вважав, що під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає застосовуванню величина середньоденного заробітку визначена позивачем у позові, а саме 674,70 грн. У зв'язку з цим судом визначено, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заробітна плата в розмірі 52626,60 грн.
Позивач ОСОБА_1 не погодилася із вказаним судовим рішенням в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, її представником подано апеляційну скаргу, в якій він вказує на те, що судом першої інстанції неправильно установлені обставини, які мають значення для справи внаслідок неправильного застосування розміру середньоденного заробітку (674,70 грн замість 788,72 грн) під час розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу з урахуванням поданої до початку першого судового засідання заяви про зменшення позовних вимог.
01 квітня 2024 року цивільна справа була розглянута в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
05 лютого 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій середньоденний заробіток за два відпрацьованих місяці був змінений з 674,70 грн до розміру 1154,05 грн. Тому у поданій заяві розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу змінився до 90015,05 грн. Проте судом першої інстанції не прийнято до увагу вказану заяву позивача.
Суд першої інстанції розраховував заробітну плату за час вимушеного прогулу на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Розрахунок середньоденного заробітку проводився судом першої інстанції за період в два місяця (вересень 2021 року - 16175,17 грн, жовтень 2021 року - 16951,09 грн) та був розрахований в сумі 788,72 грн. Тоді заробітна плата за час вимушеного прогулу за 78 днів на підставі цього показника повинна складати 61520,16 грн. Але суд першої інстанції розрахував заробітну плату за час вимушеного прогулу на підставі середньоденного заробітку, виходячи з розміру 674,70 грн, який був наведений первісно позивачем у позовній заяві, що призвело до неправильного визначення суми середнього заробітку. Тому позивач вважає, що заробітна плата за час вимушеного прогулу з відповідача на користь позивача повинна бути стягнута в розмірі 61520,16 грн (788,72 грн х 78 днів =61520,16 грн).
На підставі викладеного, просить змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу до суми 61520, 16 грн.
Також не погодився із вказаним рішенням суду відповідач Інститут електродинаміки Національної академії наук України, директором Інституту подано апеляційну скаргу, в якій він вказує на те, що рішення суду є незаконним, таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом допущено неповне з'ясування усіх фактичних обставин справи та невірне дослідження доказів, що містяться в матеріалах справи.
Сторона відповідача вказує на те, що позивач не довела, а суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя. Доказів проходження обов'язкового щеплення або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я, як до відсторонення від роботи, так і в розумний строк після - позивачка до суду не надала, а отже, не довела, що дії відповідача не відповідали умовам та підставам відсторонення працівника від роботи.
Суд першої інстанції не врахував, що поведінка позивача переконливо доводить, що вона відмовилася від проходження обов'язкового щеплення за відсутності відомостей про протипоказання до вакцинації проти COVID-19, тому обґрунтованим є прийняття роботодавцем рішення про відсторонення працівника від роботи.
Позивач була працівником Інституту електродинаміки НАН України та обіймала посаду старшого наукового співробітника таким чином вона належала до працівників які підлягали обов'язковому профілактичному щепленню від COVID-19. Відповідно до посадової інструкції старшого наукового співробітника ОСОБА_1 здійснювала керівництво групою співробітників, та залучала до виконання науково-дослідних робіт докторантів, аспірантів, студентів, ліцеїстів, таким чином мала велику кількість соціальних контактів.
Також представник відповідача вказує на те, що у даному випадку відсторонення було правомірним, тому роботодавець не зобов'язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.
Представник також звертає увагу на те, що суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 908,00 грн, а також з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн, в той же час позивач в позовній заяві просила суд першої інстанції звільнити її від сплати судового збору, та в додатках до позовної заяви відсутні докази сплати позивачем судового збору, а також не зазначено про такі докази і в рішенні суду першої інстанції. Також є незрозумілим, на якій підставі суд першої інстанції поклав обов'язок сплати подвійної суми судового збору на відповідача.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Смєхнов В.А. підтримав подану ними апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, проти доводів наведених відповідачем в поданій ними апеляційній скарзі заперечував, просив задовольнити апеляційну скаргу позивача, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Представник відповідача - адвокат Опольський А.Е. підтримав апеляційну скаргу, подану ними, проти доводів наведених позивачем в поданій ними апеляційній скарзі заперечував, просив задовольнити апеляційну скаргу відповідача, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що відповідач Інститут електродинаміки Національної академії наук України (далі - Інститут електродинаміки НАН України) є юридичною особою, вид діяльності якої дослідження і експериментальні розробки у сфері інших природних і технічних наук, вища освіта. /т.1 а.с.12,81-82/
Згідно із записом в трудовій книжці ОСОБА_1 з 18 листопада 2020 року займає посаду старшого наукового співробітника Інституту електродинаміки НАН України, що підтверджується записом. /а.с.82/
Згідно з посадовою інструкцією старшого наукового співробітника Інституту електродинаміки НАН України від 09 квітня 2015 року ОСОБА_1 здійснює наукове керівництво групою співробітників при дослідженні самостійних тем з вирішення наукових питань із застосуванням теорії електромагнітного поля, а також розробок, що є частиною (розділом, етапом) теми, або проводить наукові дослідження та розробки як виконавець найскладніших та найвідповідальніших робіт. Розробляє плани та методичні програми проведення досліджень і розробок в рамках тематики відділу теоретичної електротехніки. Організує збирання та вивчення науково-технічної інформації за темою, проводить аналіз і теоретичне узагальнення наукових даних, результатів експериментів. Перевіряє вірність результатів, отриманих співробітниками, що працюють під її керівництвом. Бере участь у підвищенні кваліфікації кадрів. Впроваджує результати проведених досліджень. Проводить науково-дослідні роботи, що спрямовані на розробку нового електрофізичного обладнання, удосконалення діючих технологій, що відповідає вимогам кращих вітчизняних і світових зразків та аналізує отримані наукові результати. Керує роботами підлеглих їй науковців та інженерно-технічних працівників та інше. /т.1 а.с.176-177/
Розпорядженням Президії Національної академії наук України № 515 від 13 жовтня 2021 року, на підставі наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04 жовтня 2021 року, з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби керівникам наукових установ та закладів вищої освіти НАН України було вказано:
- Забезпечити повідомлення працівників очолюваних ними наукових установ та закладів вищої освіти під розпис про необхідність обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 до 07 листопада 2021 року;
- Попередити працівників, що починаючи з 08 листопада 2021 року у разі відсутності профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або абсолютних протипоказань до їхнього проведення вони будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати згідно зі статтею 46 Кодексу законів про працю України до проходження ними щеплення;
- Інформувати НАН України про результати проходження працівниками щеплення відповідно до вимог розпорядження президії НАН України від 06 жовтня 2021 року № 498 «Про заходи в НАН України щодо прискорення вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Покладено персональну відповідальність за виконання вимог наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» на керівників наукових установ та закладів вищої освіти НАН України. /т.1 а.с.69-70/
Наказом Інституту електродинаміки НАН України № 143-ос від 20 жовтня 2021 року наказано керівникам відділів і служб інституту:
- Забезпечити ознайомлення працівників очолюваних ними відділів під розпис про необхідність обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 до 07 листопада 2021 року;
- Попередити працівників, що починаючи з 08 листопада 2021 року у разі відсутності профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або абсолютних протипоказань до їхнього проведення вони будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати згідно зі статтею 46 Кодексу законів про працю України до проходження ними щеплення;
- Інформацію про повідомлення працівників, а також списки працівників, які отримали щеплення, надати вченому секретарю ОСОБА_3 (наукові відділи) та заступнику директора з науково-технічної роботи ОСОБА_2 (адміністративні та господарчі відділи) до 01 листопада 2021 року. /т.1 а.с.71-72, 182/
Наказом Інституту електродинаміки НАН України № 155-ос від 08 листопада 2021 року керівникам відділів і служб інституту наказано:
- Відповідно до наказу директора інституту «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 143-ос від 20 жовтня 2021 року на основі проведеного моніторингу визначити працівників, які не здійснили профілактичні щеплення проти COVID-19, крім працівників, які мають абсолютні протипоказання до таких профілактичних щеплень проти COVID-19;
- Підготувати з 08 листопада 2021 року подання щодо вищевказаних працівників про відсторонення від роботи (видів роботи) до проведення працівником обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19;
- Взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників здійснюється з урахуванням ч.1 ст. 94 КЗпП України, ч.1 ст.1 закону України «Про оплату праці» та ч. 4 ст. 113 КЗпП України (час простою вини працівника не оплачується);
- Для підтвердження проходження обов'язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 або наявності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень надати вченому секретарю ОСОБА_3 (наукові відділи) та заступнику директора з науково-технічної роботи ОСОБА_2 (адміністративні та господарчі відділи) підтверджуючі документи. /т.1 а.с.73-74/
Наказом Інституту електродинаміки НАН України № 93-к від 08 листопада 2021 року наказано співробітників інституту, які не здійснили профілактичні щеплення проти COVID-19 або не надали документальні підтвердження абсолютних протипоказань до таких профілактичних щеплень проти COVID-19 згідно зі списком у Додатку, відсторони від роботи (видів роботи) з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. У додатку до цього наказу значиться ОСОБА_1 - старший науковий співробітник, містить підпис із зазначенням «Не згодна оскільки протирічить Конституції України» та дата 23 листопада 2021 року. /т.1 а.с.75-77/
Сторонами визнано, що наказом Інституту електродинаміки НАН України № 27-к від 28 лютого 2022 року позивач була допущена до роботи з 01 березня 2022 року.
Згідно з довідкою Інституту електродинаміки НАН України № 265 від 01 грудня 2024 року заробітна плата ОСОБА_1 за вересень 2021 року становила 16175,17 грн, за жовтень 2021 року - 16951,09 грн, за листопад 2021 року 10852,52 грн. /т.1 а.с.80/
З матеріалів справи вбачається, що 05 лютого 2024 року Шевченківським районним м. Києва була зареєстрована заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, в якій вона вказувала на те, що її заробітна плата за 2 відпрацьовані місяці роботи, які передували відстороненню (вересень, жовтень 2021 року) становила 32533,16 грн та 15937,29 грн, тобто загальний розмір ставив 48470,16 грн, виходячи з цього середньоденний заробіток за 42 робочі дні становить 1154,05 грн, період вимушеного прогулу 78 днів, а тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 90015,05 грн. /т.1 а.с.108-109/
Вказана заява відсутня в матеріалах справи станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції, проте її дата передує даті ухвалення рішення, її копія була надана позивачем разом зі зверненням з апеляційною скаргою. Також стороною позивача був здійснений адвокатський запит у відповідь на який Шевченківським районним судом м. Києва в листі від 08 січня 2025 року надана інформація, що така заява була зареєстрована в автоматизованій системі документообігу суду 05 лютого 2024 року за № 1120/24-Вх та передана судді. /т.1 а.с.175,199/
За змістом п.1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з'ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень (частина перша статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Відповідно до Переліку № 2153 до нього ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити, зокрема контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком №2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації від COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану: фізичним особам і суб'єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19; фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; закладам охорони здоров'я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану; пункт 41-6 постанови № 1236 доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».
Водночас, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв'язку з відсутністю щеплення проти COVID-19.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі № 4004-XII та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Підприємства, установи і організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Верховний Суд у постанові Великої Палати від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21 зауважив, що положення Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти «COVID-19», і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження «COVID-19», зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 756/544/22 навів наступні правові висновки.
Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров'я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з'ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
При вирішенні спору у справі, що є предметом перегляду, колегія суддів враховує, що застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.
ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише з тієї підстави, що він працював в Інституті гідробіології Національної академії наук України, всі працівники якого підлягали обов'язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним.
Відповідач не обґрунтував необхідності та не довів, що позивач створював загрозу для інших працівників інституту, яка б вимагала вжиття такого непропорційного заходу втручання у право на працю.
У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.
Проте, у цій справі відповідачем не доведено, а судом не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення та самого ОСОБА_1 .
За таких обставин дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.
У постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 761/7491/22 Верховний Суд вказав на те, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та усталеною практикою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду суди у справах про відсторонення невакцинованого працівника повинні оцінювати питання пропорційності втручання у приватне життя такого відстороненого працівника.
Як зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з'ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.
Верховний Суд наголошує: для того, щоб визначити, чи втручання спричинило порушення статті 8 Конвенції, Суд повинен перевірити, чи було воно виправданим згідно з другим абзацом цієї статті, тобто чи було втручання: «передбачено законом»; чи мало воно «легітимну мету», зазначену в абзаці другому статті 8 Конвенції; чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві» (див., для прикладу, пункт 265 рішення ЄСПЛ «Vavricka and Others v. the Czech Republic»).
Верховний Суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ вказував, що оскаржуване втручання повинно мати певну основу у національному законодавстві, яке має бути належним чином доступним і сформульованим з достатньою точністю, щоб дозволити тим, кого воно стосується, регулювати свою поведінку і, якщо це необхідно, за допомогою відповідних порад передбачити до міри, яка є розумною за обставин, наслідки, які може спричинити ця дія.
Термін «закон», як він трапляється у фразах «відповідно до закону» та «передбачений законом» у статтях 8-11 Конвенції, включає, серед іншого, «писане право», не обмежуючись первинним законодавством, а також правові акти та документи «меншого рангу» (див., для прикладу, пункт 88 рішення ЄСПЛ «Leyla Sahin v. Turkey»).
У своїй практиці Верховний Суд неодноразово аналізував застосування статті 46 КЗпП України, пунктів «б», «г» статті 10 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801?XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я», статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 квітня 1995 року № 66.
За результатами аналізу вказаних нормативних актів вироблено сталий підхід про те, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Норми законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Що стосується мети, яку переслідує відсторонення працівника від роботи, то, на думку Верховного Суду, метою відповідного законодавства є захист від хвороби, яка може становити серйозний ризик для здоров'я. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинований і, таким чином, перебуває у стані вразливості, зокрема, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від інфекційних захворювань, про які йдеться. Ця мета відповідає цілям охорони здоров'я та захисту прав інших, визначених статтею 8 Конвенції.
Аналіз «необхідності у демократичному суспільстві» («пропорційності») у цій справі полягає у пошуку відповіді на запитання: «Чи перебувають у рівновазі суворість засобів впливу, які зачіпають права позивача, до якого ці засоби застосовуються, та значущість мети, заради досягнення якої застосовуються засоби?».
У цій справі колегія суддів погодилась з висновками судів про те, що посилання відповідача лише на об'єктивну необхідність під час виконання позивачем роботи особисто контактувати з іншими людьми є недостатнім для твердження про нагальність потреби у його відстороненні від роботи.
За таких обставин висновки судів про те, що відсторонення позивача від роботи не можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення та його самого, таке відсторонення не було пропорційним легітимній меті - забезпеченню епідеміологічного благополуччя населення, є правильними.
В порядку ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З наведених обставин вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин сторони перебували у трудових правовідносинах. Наказом відповідача позивач була відсторонена від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Підставою для відсторонення позивача від роботи з 08 листопада 2021 року був наказ від 20 жовтня 2021 року про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, яким було визначено забезпечити ознайомлення працівників про необхідність такого.
У позовних вимогах позивач просила визнати незаконним та скасувати розпорядження президії НАН України № 515 від 13 жовтня 2021 року та накази директора Інституту електродинаміки Національної академії наук України № 143-ос від 20 жовтня 2021 року, № 155-ос від 08 листопада 2021 року, оскільки на їх підставі був виданий наказ про її відсторонення.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для визнання незаконним та скасування розпорядження Президії Національної академії наук України № 515 від 13 жовтня 2021 року «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», оскільки вказана вимога фактично мала б бути заявлена до органу, який видав це розпорядження, а саме Національної академії наук України, але він не є відповідачем у справі, а отже ця вимога пред'явлена до неналежного відповідача.
Зі змісту наказів директора Інституту електродинаміки НАН України № 143-ос від 20 жовтня 2021 року, № 155-ос від 08 листопада 2021 року вбачається, що вони були направлені на виконання нормативно-правових актів, виданих компетентними органами держави у зв'язку нагальною необхідністю ужиття у 2021 році заходів для захисту здоров'я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19), що не викликає сумнівів у зв'язку з обставинами введення карантину, що є загальновідомим. При цьому вказане розпорядження та накази відповідача не стосуються безпосередньо особи позивача і відповідно не є такими, що порушують її права, а тому правові підстави для визнання їх незаконним та скасування відсутні. Натомість суд першої інстанції задовольняючи заявлені позовні вимоги на вказане уваги не звернув та визнав неправомірними та скасував накази директора Інституту електродинаміки Національної академії наук України № 143-ос від 20 жовтня 2021 року, № 155-ос від 08 листопада 2021 року. У зв'язку з цим колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог.
Вирішуючи позовні вимоги щодо правомірності наказу відповідача № 93-к від 08 листопада 2021 року позивачем заявлені вимоги у частині відсторонення саме її від роботи, а отже вказаний наказ є таким , що безпосередньо стосується прав позивача.
Видаючи вказаний наказ відповідачем було наказано співробітників інституту, які не здійснили профілактичні щеплення проти COVID-19 або не надали документальні підтвердження абсолютних протипоказань до таких профілактичних щеплень проти COVID-19 згідно зі списком у Додатку, відсторони від роботи (видів роботи) з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. У додатку до цього наказу значиться ОСОБА_1 - старший науковий співробітник, містить підпис із зазначенням «Не згодна оскільки протирічить Конституції України» та дата 23 листопада 2021 року
Разом з тим матеріали справи не містять даних про доведення до відома позивача змісту наказу № 143-ос від 20 жовтня 2021 року щодо обов'язковості проведення щеплення працівниками та/або відмови позивача від його ознайомлення та/або відмови позивача надати документ про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. Матеріали справи лише місять дані про ознайомлення позивача з наказом про відсторонення, де нею висловлено незгоду.
Таким чином, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що не було належним чином та належним органом встановлено факт ухилення особи від щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Крім того стороною відповідача не було надано доказів на підтвердження обставин об'єктивної необхідності під час виконання позивачем своїх трудових обов'язків особисто і безпосередньо (без засобів дистанційного зв'язку) контактувати з іншими людьми, а наведені в посадовій інструкції обов'язки позивача на то не вказують. А отже відповідач не обґрунтував необхідності та не довів, що позивач створював загрозу для інших працівників інституту, яка б вимагала вжиття такого непропорційного заходу втручання у право на працю.
У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.
Проте, у цій справі відповідачем не доведено, а судом не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення та самого позивача.
Отже доводи апеляційної скарги відповідача щодо наявності законних підстав для відсторонення позивача слід визнати безпідставними, а висновок суду першої інстанції про визнання неправомірним та скасування наказу відповідача № 93-к від 08 листопада 2021 року відповідає обставинам справи, вимогам чинного законодавства та усталеній судовій практиці.
Позивачем була заявлена вимога поновити її на посаді старшого наукового співробітника у відділі № 12, проте в ході розгляду справи було встановлено, що позивач була поновлена на роботі та була допущена до роботи з 01 березня 2022 року.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку апеляційний суд виходить з такого.
Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу (частина перша статті 1 Закону України «Про оплату праці»).
Чинним законодавством не передбачено обов'язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.
У зв'язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов'язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.
Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 697/2309/21, від 01 березня 2023 року у справі № 130/3526/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 173/192/22, від 12 квітня 2023 року у справі № 286/3964/21, від 17 квітня 2024 року у справі № 203/627/22 та ін.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що період вимушеного прогулу позивача становить з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року, тобто складає 78 робочих дні. Вказаний висновки суду першої інстанції не спростовується доводами відповідача наведеними в апеляційній скарзі та в матеріалах справи відсутні докази іншого.
Здійснюючи розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції виходив з того, що на момент відсторонення позивача від роботи її заробітна плата за два відпрацьовані місяці роботи, які передували відстороненню становила: за вересень 2021 року - 16175,17 грн, жовтень 2021 року - 16951,09 грн., а тому середньоденний заробіток повинен становити 788,72 грн ((16175,17 грн + 16951,09 грн) : 42 робочих дні). Однак, згідно наданих позивачем розрахунків, визначений нею середньоденний заробіток становить 674,70 грн, на якому ґрунтуються її розрахунки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що не відповідає даним довідки, наданої позивачем до матеріалів справи. Розглядаючи справу в межах заявлених вимог, суд вважав, що під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає застосовуванню величина середньоденного заробітку - 674,70 грн, а стягненню підлягає заробітна плата в розмірі 52626,60 грн (674,70 грн. х 78 днів).
Колегія суддів апеляційного суду не може погодити з вказаним висновком суду першої інстанції.
Дійсно у позовних вимогах, пред'явлених у грудні 2021 року, позивач просила стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов'язаний з відстороненням від роботи з 08 листопада 2021 року до дня поновлення на роботі, який на день пред'явлення позову становить 14168,7 грн виходячи із суми середньоденної заробітної плати у розмірі 674,7 грн та кількості днів вимушеного прогулу 21.
Провадження у справі було відкрито ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року, після скасування апеляційним судом ухвали суду першої інстанції від 13 вересня 2022 року. Рішення ухвалено судом першої інстанції 01 квітня 2024 року.
З матеріалів справи вбачається, що 05 лютого 2024 року Шевченківським районним м. Києва була зареєстрована заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, в якій вона вказувала на те, що її заробітна плата за 2 відпрацьовані місяці роботи, які передували відстороненню (вересень, жовтень 2021 року) становила 32533,16 грн та 15937,29 грн, тобто загальний розмір ставив 48470,16 грн, виходячи з цього середньоденний заробіток за 42 робочі дні становить 1154,05 грн, період вимушеного прогулу 78 днів, а тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 90015,05 грн. /т.1 а.с.108-109/
Вказана заява відсутня в матеріалах справи станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції, проте її дата передує даті ухвалення рішення, її копія була надана позивачем разом зі зверненням з апеляційною скаргою. Також стороною позивача був здійснений адвокатський запит у відповідь на який Шевченківським районним судом м. Києва в листі від 08 січня 2025 року надана інформація, що така заява була зареєстрована в автоматизованій системі документообігу суду 05 лютого 2024 року за № 1120/24-Вх та передана судді. Вказане свідчить про те, що судом першої інстанції безпідставно не була врахована вказана заява позивача.
Поряд з цим слід зазначити, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - є заробітною платою, яку позивач отримала при відсутності порушення відповідачем її трудових прав. Матеріали справи не містять даних, а саме відповідачем не надано доказів на підтвердження здійснення виплати позивачу заробітної плати за період, коли вона була відсторонена на підставі наказу № 93-к від 08 листопада 2021 року, після її поновлення 01 березня 2022 року. Таким чином, у разі незаконного відсторонення працівника від роботи, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу і саме судом, на підставі належних і допустимих доказів про розмір заробітку позивача, визначається розмір середньоденного заробітку та загальна сума середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. А отже суд першої інстанції встановивши, що розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні два місця, що передували відстороненню становив 788,72 грн мав здійснити розрахунок саме із застосуванням вказаної суми як вихідної, а послання на заявлені межі позовних вимог в даному випадку є необґрунтованим. Таким чином середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу у 78 робочих днів становить 61520,16 грн.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, вірно встановивши, що право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, зробив обґрунтований висновок, що це право підлягає захисту шляхом стягнення із відповідача невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, проте неправильно визначив суму середнього заробітку позивача, а тому в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає до зміни шляхом збільшення суми середнього заробітку до суми 61520,16 грн.
Вирішуючи питання про компенсацію судових витрат суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 133, 141 ЦПК України та зробив висновок, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн, а також з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 908,00 грн. Вказане відповідає вимогам процесуального закону з огляду на кількість заявлених позовних вимог і кількості вимог, що підлягають до задоволення. А отже в цій частині доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують.
Інших доводів апеляційні скарги сторін у справі не містять і під час розгляду справи не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. А отже розглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження в повному обсязі, а доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження частково.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції не достатньо повно та всебічно з'ясував обставини справи та не в повному обсязі дав їм належну правову оцінку. Тому рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання неправомірним та скасування наказу Інституту електродинаміки Національної академії наук України від 20 жовтня 2021 року №143-ос підлягає до скасування з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. В частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року включно, рішення суду підлягає до зміни шляхом збільшення суми середнього заробітку, що підлягає до стягнення з відповідача на корить позивача до суми 61520,16 грн. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Також в порядку визначеному ст. 141 ЦПК України, враховуючи наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача наявні і підстави для стягнення з відповідача на користь позивача сплаченої нею суми судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1362,00 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Інституту електродинаміки Національної академії наук України - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року в частині визнання неправомірним та скасування наказу Інституту електродинаміки Національної академії наук України від 20 жовтня 2021 року №143-ос - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року в частині стягнення з Інституту електродинаміки Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 28 лютого 2022 року включно змінити, збільшивши суму середнього заробітку до 61520,16 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з Інституту електродинаміки Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1362,00 грн.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Інститут електродинаміки Національної академії наук України (03057, м. Київ, пр-т. Берестейський, 56, код ЄДРПОУ 05417236).
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: В.А. Нежура
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 23 травня 2025 року.