30 квітня 2025 року м. Київ
Справа № 369/3299/24
Апеляційне провадження №22-ц/824/5690/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Невідомої Т.О., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Цюрпіти Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Київської обласної прокуратури, ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Сіромашенко Н.В. 04 листопада 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури,
У лютому 2024 року позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача:
- 350400,00 грн на відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності;
- понесені судові витрати під час досудового слідства та розгляд кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 48000,00 грн;
- понесені судові витрати за підготовку цивільного позову, додатків до нього, супровід цивільної справи у суді першої та апеляційної інстанції в сумі 20000,00 грн /т.1 а.с.1-7, 179-188/
Позов обґрунтовував тим, що 23 січня 2020 року слідчим СВ Чабанівського ВП Києво-Святошинського ВП ГУНП в Київській області лейтенантом поліції Фіалко Г.Д. в присутності понятих, на підставі ст. 208 КПУ України позивача було затримано без ухвали слідчого судді строком на сімдесят дві години та проведено його обшук. Під час обшуку слідчим було виявлено та вилучено: мобільний телефон чорного кольору марки «Xiomi», предмет, схожий на пістолет з маркувальною позначкою «ПМР 9 мм НОМЕР_2», предмет, схожий на магазин до пістолету з 11 набоями всередині нього та наявними маркувальними позначками «has 9 mm.P.A.» дозвіл № НОМЕР_1 , виданий на ім'я ОСОБА_1 , який був дійсний до 03 червня 2023 року. В той же день, затриманий позивач був поміщений до ізолятора тимчасового тримання № 7 (м. Васильків) ГУПН в Київській області, де утримувався до 15 жовтня 2020 року.
24 жовтня 2020 позивачу було повідомлено про підозру, погоджену прокурором Києво-Святошинської місцевої прокуратури Віктором Кобцем, у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 157 КК України, а саме в перешкоджанні діяльності суб'єкта виборчого процесу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
25 січня 2020 року слідча поліції за погодженням з прокурором місцевої прокуратури звернулась до суду з клопотання застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_1 . Однак слідчим суддею було відмовлено у задоволенні клопотання про тримання під вартою та обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 20.00 год. до 07.00 год. за місцем його проживання, зобов'язано його прибувати за кожною вимогою до органу досудового розслідування, не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора та суду, повідомляти слідчого чи суд про зміну свого місця проживання та роботи, утримуватися від спілкування з особами, визначеними слідчим, прокурором, здати на зберігання до ДМС свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
17 грудня 2020 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні було направлено до Києво-Святошинського районного суду Київської області.
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2022 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 157 КК України, на підставі п. 3 ст. 373 КПК України, у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Запобіжний захід у виді домашнього арешту було скасовано судом, арешт на майно накладений ухвалою Києво-Святошинського суду від 27 жовтня 2020 року судом було скасовано.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2022 року, залишено без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишено без задоволення. В касаційному порядку вирок не оскаржувався.
Позивач вказує, що незаконне кримінальне його переслідування почалось з дня його затримання та поміщення до ІТТ № 7 ГУНП в Київській області і закінчилось винесенням рішення Київським апеляційним судом, тобто позивач незаконно перебував під слідством і судом з 02 жовтня 2020 року по 28 березня 2023 року, що становить 29 місяців і 6 днів. З огляду на зазначені обставини позивач зазнав майнової та моральної шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Київській області, Київської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури - задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 236800 грн у відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати під час досудового слідства та розгляду кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 48000 грн.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати за підготовку цивільного позову, додатків до нього, супровід цивільної справи у суді в сумі 20000 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що під час незаконного перебування позивача під домашнім арештом, у зв'язку з незаконним пред'явленням позивачу обвинувачення та за час перебування позивача під слідством під час досудового розслідування, за час розгляду справи в судах він зазнав значних моральних страждань, зумовлених постійним стресом, позивачу заподіяні моральні втрати, спричинені моральними стражданнями. Таким чином, є доведеним факт понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу незаконного притягнення до відповідальності та стягнення відшкодування у розмірі 236800 грн.
Також суд першої інстанції вважав, що підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати під час досудового слідства та розгляду кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанції в сумі 48000 грн, а також витрати пов'язані з розглядом цієї справи.
Не погодилися із зазначеним судовим рішенням сторони у справі, ними подані апеляційні скарги.
Позивач не погодився із рішенням суду в частині визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди. Вказує, що розмір відшкодування моральної шкоди слід збільшити з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом до півтора розмірів мінімальної заробітної плати за кожен місяць.
Також, виходячи з обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебуванням під слідством і судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, вважає, що розмір моральної шкоди, завданої йому становить 350400 грн та підлягає стягненню.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 236800 грн та ухвалити нове рішення у відповідній частині визначення розміру моральної шкоди, збільшивши його до розміру 350400 грн.
Київська обласна прокуратура оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, вказує на незаконність необґрунтованість рішення суду, у зв'язку з неповним дослідженням обставин справи, та їх неправильною оцінкою.
Представник відповідача вказує на те, що судом першої інстанції безпідставно не було враховано те, що відшкодування за рахунок державного бюджету майнової шкоди у разі закриття кримінального провадження провадиться лише у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, завдали реальної моральної втрати громадянинові. Сам факт ухвалення виправдувального вироку щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Вказує, що позивачем не було наведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні, що вказувало б на спричинення останньому моральних страждань.
Звертає увагу, що здійснення процесуальних дій органом досудового розслідування, прокуратури чи суду в межах та порядку, передбачених КПК України, з чітким та безумовним дотриманням загальних засад кримінального провадження не може саме по собі заподіювати моральні страждання особі, стосовно якої вони здійснюються, без доведення такою особою складу заподіяного правопорушення та всіх його елементів.
А тому, позивачем не було надано доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди відповідачами, не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, як і самого факту моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів, що відповідно до ст. 81 ЦПК є його процесуальним обов'язком.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Головне управління національної поліції у Київській області також оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що виправдувальний вирок щодо особи не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки провадиться виключно у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, завдали реальної моральної втрати громадянинові. У позивача було право на звернення до суду щодо прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування під час кримінального провадження в порядку вимог КПК України, що є механізмом реалізації його права під контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства але останній цим правом не скористався.
На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Київською обласною прокуратурою був поданий відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому представник вказує на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди відповідачами, не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, як і самого факту моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів, що відповідно до ст. 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком. Враховуючи викладене, просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Інші учасники правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Мартиненко Ю.В. підтримав подану стороною позивача апеляційну скаргу та просив про задоволення заявлених ними вимог. Проти доводів апеляційних скарг Київської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції в Київській області заперечував, просив вказані апеляційні скарги залишити без задоволення.
Представники Київської обласної прокуратури Гнатюк М.І. та Мацієвська О.В. заперечували проти доводів апеляційної скарги сторони позивача, підтримали подану ними апеляційну скаргу та апеляційну скаргу подану Головним управлінням Національної поліції в Київській області, просили про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
Представник Головного управління Національної поліції в Київській області Мєзєс О.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги сторони позивача, підтримали подану ними апеляційну скаргу та апеляційну скаргу подану Київською обласною прокуратурою, просила про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи всіх апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що 23 жовтня 2020 року за заявою ОСОБА_2 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12020110400000384 про те, що виявлено трьох осіб чоловічої статі, які знаходячись в с. Новосілки Києво-Святошинського району Київської області, в під'їздах житлових будинків та поблизу житлових будинків на лавках розповсюджували листівки з неправдивою, компрометуючою інформацією про кандидатів в депутати Чабанівської селищної ради ОСОБА_7, ОСОБА_3 та кандидата на посаду голови Чабанівської селищної ради ОСОБА_8, чим перешкоджали діяльності суб'єктів виборчого процесу. /т.1 а.с.8-9/
23 жовтня 2020 року ОСОБА_1 був затриманий, проведено його обшук, вилучено майно, яке відповідною постановою визнано речовими доказами та передані на відповідальне зберігання до камери речових доказів Києво-Святошинського ВП. /т.1 а.с.10-15/
24 жовтня 2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у перешкоджанні діяльності суб'єкта виборчого процесу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.157 КК України. /т.1 а.с.16-19/
17 грудня 2020 року ОСОБА_1 було вручено обвинувальний акт у кримінальному провадженні. /т.1 а.с.25/
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2022 року у справі № 369/13486/21 визнано невинуватим ОСОБА_1 , та виправдано у пред'явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 157 КК України, п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діях останнього складу цього кримінального правопорушення. Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді домашнього арешту скасовано. Вирішено питання речових доказів. /т.1 а.с.26-38/
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року вказаний вирок районного суду залишено без змін. /т.1 а.с.39-45/
В якості документів, що характеризують особу позивача суду були представлені в копіях:
- посвідчення № 292 видане ОСОБА_1 , що він є заслуженим майстром спорту України з боротьби на поясах /т.1 а.с.49/;
- посвідчення про нагородження ОСОБА_1 орденом Данила Галицького , на підставі Указу Президента України від 25 липня 2013 року №392/2013 /т.1 а.с.50/;
- свідоцтво про реєстрацію шлюбу від 12 січня 2013 року /т.1 а.с.51/;
- свідоцтво про народження ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , де батьком визначений ОСОБА_1 /т.1 а.с.52/
- свідоцтво про народження ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , де батьком визначений ОСОБА_1 /т.1 а.с.53/.
На підтверджень витрат понесених позивачем за надання правової допомоги у зв'язку з обвинуваченням в кримінальному провадженні надано копію договору №703/12-20 про надання професійної правничої допомоги укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Мартиненком Ю.В. 17 грудня 2020 року, а також акт виконаних робіт від 31 березня 2023 року на суму 48000 (сорок вісім тисяч) гривень та квитанція до прибуткового касового ордера № 703/12-20 від 31 березня 2023 року про сплату ОСОБА_1 48000 (сорок вісім тисяч) гривень на виконання умов вказаного договору. /т.1 а.с.54-56/
На підтвердження витрат понесених позивачем за надання правової допомоги у зв'язку з розглядом цієї цивільної справи в суді першої інстанції було надано в копіях: договір № 703/02-24 про надання професійної правничої допомоги від 17 лютого 2024 року; квитанцію до прибуткового касового ордера №703/02-24 від 17 лютого 2024 року про оплату послуг за надання правової допомоги у розмірі 20000 грн, акт виконаних робіт (до договору про надання професійної правничої допомоги № 703/02-24 від 17 лютого 2024 року). /т.1 а.с.57-60/
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
Відповідно до частини п'ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п'ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
За змістом пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 лютого 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 9 цієї постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16).
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справа № 641/8857/17 (пункт 63)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до ч.3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 та постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20, від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц, від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 й інших, що свідчить про усталену судову практику при вирішенні вказаних правовідносин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Аналогічний висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.
Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 757/57057/23-ц вказав на те, що Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов'язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Підстави виникнення права на відшкодування шкоди пов'язуються з незаконними діями посадових осіб незалежно від їх вини. Це: незаконне засудження, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності тощо, у тому числі інші процесуальні дії, що обмежують права громадян.
При цьому умови виникнення права на відшкодування шкоди - це обставини, за наявності яких починають діяти підстави, а саме це процесуальні акти, які містять в собі рішення відповідного органу чи посадової особи про невинність притягненого до відповідальності. Такими умовами є постановлення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.
Вказана позиція Верховного Суду також викладена в постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 227/4691/21, від 22 січня 2025 року у справі № 204/3138/21, від 19 березня 2025 року у справі № 199/289/17-ц.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях
В порядку ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, п.1 1 ч.ч.1,3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В силу ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З наведених обставин справи вбачається, що позивач перебував під слідством в період часу з 23 жовтня 2020 року (день затримання), оскільки саме з цього дня почалось кримінальне переслідування позивача. Останнім днем є 28 березня 2023 року, а саме дата набрання законної сили вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 липня 2022 року.
Отже, доводи апеляційної скарги Київської обласної прокуратури щодо помилкового обрахунку судом строку перебування позивача під слідством та судом не відповідають обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Позивачем доведено завдання йому моральної шкоди внаслідок його затримання, застосування запобіжного заходу, вручення підозри, тривалого досудового слідства тощо. Факт заподіяння позивачу моральної шкоди у цьому випадку презюмується. Тому суд першої інстанції правильно встановив, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави, оскільки незаконно перебував під судом і слідством.
Виходячи з положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Судом першої інстанції вірно застосовано розрахункову величину мінімальної заробітної плати встановленої Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік», тобто на час вирішення справи. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду наведеній у постановах від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23, від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23, від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21.
Разом з тим, розмір мінімальної заробітної плати на час ухвалення рішення судом (листопад 2024 року) встановлено на рівні 8000 грн, отже гарантований державою мінімальний розмір відшкодування становить 23333,33 грн (29*8000=232 000; 8000/30*5=1333,33).
Суд першої інстанції визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 236 800,00 грн вказав на те, що це є мінімальним розміром відшкодування гарантованого державою, проте вказана судом сума не відповідає такому. А тому вказані доводи апеляційної скарги Київської обласної прокуратури слід визнати такими, що знайшли своє підтвердження.
Аналіз наведених норм чинного законодавства вказує на те, що відповідними нормами встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але він не є остаточним. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Апеляційний суд, виходячи з вказаних засад, враховуючи обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань позивача, приходить до висновку, що оскільки позивачу були нанесені моральні переживання та психологічні страждання, пов'язані незаконним перебуванням під слідством та судом, вважає за доцільне визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 235000 (двісті тридцять п'ять тисяч) гривень. Указаний розмір моральної шкоди буде достатньою сатисфакцією перенесених позивачем моральних страждань. Підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, як про те вказує сторона позивача не вбачається.
За змістом пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Отже, встановивши факт понесення витрат у зв'язку із поданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.
Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 539/2673/21, від 06 грудня 2023 року в справі № 370/463/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22, від 28 лютого 2024 року в справі № 553/32/22, від 13 березня 2024 року в справі № 709/377/21, від 27 червня 2024 року в справі №759/45552/21, від 23 квітня 2025 року у справі № 641/2576/21.
Суд першої інстанції правильно встановив, що витрати ОСОБА_1 на правову допомогу, пов'язану із кримінальним провадженням, на суму 48000,00 грн є реальними, підтверджуються договором про надання правової допомоги, квитанцією до прибуткового касового ордеру №703/12-20 від 31 березня 2023 року по договору про надання правової допомоги адвокатом Мартиненком Ю.Д.
Також при зверненні до суду з позовом, що є предметом даного розгляду позивачем було заявлено про компенсацію витрат на правову допомогу пов'язану з розглядом цієї справи у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень та надані належні докази на її підтвердження.
Суд першої інстанції визнав розмір таких судових витрат співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони, і тому вони підлягають стягненню на користь позивача. Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду, проте при цьому слід зазначити, що сума визначеної моральної шкоди не є такою, що значно впливає на обсяг наданої правової допомоги, оскільки в переважній більшості суд погодився з доводами і мотивами наведеними стороною позивача.
При цьому слід зазначити, що чинним законодавством надано право на відшкодування шкоди саме за рахунок держави, тобто суб'єктом відповідальності за вказаними правопорушеннями є держава, проте державу у цивільних правовідносинах має представляти компетентний орган.
В даному випадку Київська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Київській області виступають саме такими органами, що представляють інтереси держави в цивільному процесі. Проте стягнення грошових коштів на користь позивача проводиться з Державного бюджету України. Як вказує Верховний Суд резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Проте суд першої інстанції на це уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
На підставі викладеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, натомість апеляційні скарги подані стороною відповідача слід задовольнити частково.
Судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду є такими що в повному обсязі відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Проте судом допущено неправильне визначення суми відшкодування моральної шкоди та зроблено помилкове зазначення в резолютивній частині рішення про стягнення коштів шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Тому апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції але наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції, виклавши резолютивну частинув іншій редакції. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, так як судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи та вірно застосовані норма матеріального права.
Враховуючи, що апеляційна скарга сторони позивача не підлягає до задоволення, а апеляційні скарги подані органами, що представляють інтереси держави в цивільному процесі підлягають до задоволення частково, то в силу ст. 141 ЦПК України понесені сторонами витрати пов'язані з апеляційним переглядом справи компенсації не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2024 року змінити в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, виклавши резолютивну частину в такій редакції.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 235000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, 48000,00 грн - матеріальної шкоди, 2000,00 грн судових витрат понесених в суді першої інстанції.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: Т.О. Невідома
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 23 травня 2025 року.