22 травня 2025 року Київ № 320/5057/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління статистики у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління статистики у Київській області (далі також - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління статистики у Київській області від 05.05.2022 №57-к, відповідно до якого позивача було звільнено із займаної посади у зв'язку з вчиненням дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 1 та 4 частини 2 статті 65 Закону України «Про державну службу», пунктом 4 частини 1 статті 66 Закону України «Про державну службу»;
- поновити позивача на посаді головного спеціаліста відділу збирання даних структурних обстежень у сільському господарстві та статистики навколишнього середовища управління збирання даних статистики сільського господарства та навколишнього середовища з 05.05.2022;
- стягнути з Головного управління статистики у Київській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня його звільнення 05.05.2022 по день винесення судового рішення про поновлення на займаній посаді;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді головного спеціаліста відділу збирання даних структурних обтяжень у сільському господарстві та статистики навколишнього середовища управління збирання даних статистики сільського господарства та навколишнього та в частині стягнення середнього заробітку за один день.
Ухвалою суду від 20.06.2022 відкрито провадження в даній справі та вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовано протиправним звільненням позивача, оскільки останній вважає як відсутніми для цього підстави, так і звертає увагу на порушення порядку проведеного звільнення.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує, що у межах спірних правовідносин він діяв у відповідності до визначених чинним законодавством повноважень, а тому просить відмовити у задоволенні позову.
Такі доводи заперечені позивачем у наданій суду відповіді на відзив.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Головного управління статистики у Київській області від 06 червня 2013 року № 113К позивача призначено на посаду головного спеціаліста - економіста у відділ статистики виробництва сільськогосподарської продукції управління статистики сільського господарства та навколишнього середовища.
24.12.2019 позивача було переведено на посаду головного спеціаліста відділу збирання даних структурних обстежень у сільському господарстві та статистики навколишнього середовища управління збирання даних статистики сільського господарства та навколишнього середовища.
05.05.2022 наказом Головного управління статистики у Київській області № 57-к позивача було звільнено із займаної посади у зв'язку з вчиненням дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 1 та 4 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», пунктом 4 частини 1 статті 66 Закону України «Про державну службу».
Підставою для видачі спірного наказу стало Подання Дисциплінарної комісії від 22.04.2022 на підставі зібраних відносно позивача матеріалів дисциплінарної справи.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, є Закон України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VІІІ).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 889-VІІІ державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Згідно з частиною 2 статті 1 Закону № 889-VІІІ державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Основні обов'язки державного службовця закріплені у статті 8 Закону № 889-VІІІ, відповідно до якої державний службовець зобов'язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби га правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.
Відповідно до частини 1 статті 64 Закону № 889-VІІІ за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому Законом.
Частиною 1 статті 65 Закону № 889-VІІІ передбачено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених Законом та іншими нормативно- правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Згідно із частиною 2 цієї ж статті Закону № 889-VІІІ дисциплінарними проступками є у тому числі порушення Присяги державного службовця та дії, що шкодять авторитету державної служби.
Згідно зі статтею 36 Закону № 889-VІІІ Особа, призначена на посаду державної служби вперше, публічно складає Присягу державного службовця такого змісту:
«Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов'язки».
Відповідно до частини 1 статті 66 Закону № 889-VІІІ до державних службовців застосовується, у тому числі, і такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення з посади державної служби.
Звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 1, 3, 7, 9-11, 13, 14 частини другої статті 65 Закону № 889-VІІІ, а також вчинення систематично (повторно протягом року) дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 65 Закону (частина п'ята статті 66 Закону).
Таким чином, звільненню зі служби за порушення Присяги державного службовця має передувати встановлення обставин, які слугували підставою для висновку щодо порушення Присяги державного службовця і, як наслідок, звільнення у зв'язку з таким порушенням.
Частиною 1 статті 67 Закону № 889-VІІІ передбачено, що дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
Відповідно до статті 69 Закону № 889-VІІІ для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).
Частиною 10 статті 69 Закону № 889-VІІІ визначено, що результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення.
Суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов'язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.
При цьому, згідно із статтею 73 Закону № 889-VІІІ з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.
При цьому, як вбачається з наданих суду матеріалів дисциплінарної справи позивача, 14.13.2022 на ім'я начальника Головного управління статистики ОСОБА_2 надійшла доповідна записка ОСОБА_3 , завідувача сектору режимно-секретної роботи, щодо незаконного перебування позивача у приміщенні відповідача у період воєнного стану, що стало підставою для відкриття дисциплінарного провадження щодо позивача.
У межах розгляду такої справи, співробітники управління збирання даних статистики сільського господарства та навколишнього середовища, в якому працює ОСОБА_1 , та інші співробітники позивача надали пояснення щодо висловлювань та поведінки ОСОБА_1 , яка неодноразово пропагувала політику російської федерації, схвалювала та виправдовувала дії її військово-політичного керівництва та демонструвала серед працівників зневажливе ставлення до політики України та рішень Президента України, висловлювала особисті образи щодо колег з проукраїнською позицією.
Більше того, згідно вказаних пояснень, з початком збройної агресії російської федерації, в умовах воєнного стану в Україні (введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX), ОСОБА_1 не припиняла виявляти свою підтримку країни-агресора, і, крім того, почала публічно схвалювати дії російської влади та окупаційних військ, цинічно підтримувати та поширювати дезінформацію російської пропаганди та зневажливо висловлюватися про Україну і українців.
Дослідивши матеріали справи, у тому числі долучені до неї матеріали дисциплінарної справи позивача, суд вважає, що в діях та висловлюваннях ОСОБА_1 є чіткі ознаки порушення Присяги державного службовця, визначеної статтею 36 Закону № 889-VІІІ, зокрема:
- «Вірно служити Українському народові» - з риторики ОСОБА_1 вбачається, що вона ставить під сумнів саме існування українського народу та його історію, цитуючи блогерів та пропагандистів країни-агресора та дозволяючи собі в присутності колег державних службовців висловлювання на кшталт «Україну створив Ленін»;
- «Дотримуватися Конституції та законів України» - привселюдно виправдовуючи збройну агресію російської федерації щодо України, захоплення територій України, вбивства та наругу над українськими громадянами, ОСОБА_1 ставить під сумнів гарантовані Конституцією України незалежність та територіальну цілісність України, охоронювані права та законні інтереси громадян;
- «Поважати та охороняти честь держави» - про державу Україна ОСОБА_1 висловлюється вкрай негативно та образливо, критикує її політику та керівництво, зневажливо ставиться до патріотично налаштованих колег по роботі.
Суд зазначає, що важливим виявом громадської оцінки професійної діяльності державних службовців є авторитет державної служби в суспільстві, який слід розглядати як загальновизнаний вплив, який вчиняють на переконання й поведінку людей державні службовці, завдяки притаманним їм властивостям або заслугам. Важливою складовою такого впливу є обов'язкова наявність зворотного зв'язку - реакції громадян, населення на професійну діяльність державних службовців, її оцінка ними. Поведінка державного службовця загалом має відповідати очікуванням громадськості та забезпечувати довіру суспільства та громадян.
Однак, публічна підтримка дій країни-агресора, вихваляння її керівництва та цитування російських пропагандистів, ставлення під сумнів української державності та критика політики України, - дискредитували позивача як державного службовця.
З огляду на вказане, у діях позивача вбачається вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 65 Закону № 889-VІІІ, а саме дії, що шкодять авторитету державної служби.
Додатково необхідно зазначити, що у діях і висловлюваннях ОСОБА_1 прослідковуються обставини, що обтяжують відповідальність державного службовця (зокрема, передбачені пунктом 4 частини 4 статті 67 Закону № 889-VІІІ), зокрема вбачається, що проступки вчинялися умисно з мотивів неповаги до держави Україна і її найбільшої соціальної групи - українців.
Враховуючи вищевказане, застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є правомірним і пропорційним. Відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування спірного рішення та задоволення заявлених позовних вимог.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) було доведено правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржуване рішення відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.