Справа № 466/9617/20 Головуючий у 1 інстанції: Федорова О. Ф.
Провадження № 22-ц/811/3132/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
21 травня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цьони С.Ю.
з участю: ОСОБА_1 , представника ПАТ АТ «Укргазбанк» - Шишак І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2024 року,-
у грудні 2020 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про виселення та зняття з реєстрації місця проживання.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 05 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк» в особі Львівської філії ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 121-р, за умовами якого позичальнику видано кредит в сумі 35000 доларів США на строк до 04 вересня 2019 року зі сплатою процентів за користування кредитом за процентною ставкою в розмірі 12.5 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , як законним представниками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено іпотечний договір від 05 вересня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А., зареєстрований в реєстрі за № 1535, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25 березня 2011 року у справі № 2-317/2011, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість в розмірі 37072.62 доларів США. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 січня 2014 року у справі № 466/2417/13-ц, яке набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 121-р від 05 вересня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів та виселено без надання іншого жилого приміщення всіх фізичних осіб, що проживають в квартирі АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 із зняттям їх з реєстрації.Вищезазначені рішення суду не виконані, заборгованість за кредитним договором не сплачена, квартира, яка є предметом іпотеки не реалізована. В квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . При цьому, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вселилися в квартиру, яка є предметом іпотеки, та були в ній зареєстровані вже після передачі квартири в іпотеку та після набрання чинності рішенням суду щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначає, що без згоди іпотекодержателя боржник вселив в квартиру свою дружину та неповнолітнього на той час сина, що перешкоджає реалізації цієї квартири в примусовому порядку.
З наведених підстав просить:
-виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з квартири АДРЕСА_1 ;
-зняти з реєстрації місце проживання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2024 рокупозовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про виселення та знятття з реєстрації місця проживання - задоволено.
Виселено без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 з квартири АДРЕСА_1 .
Знято з реєстрації місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк», м. Київ, вул. Єреванська, 1, ЄДРПОУ 23697280, судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку «Укргазбанк», м. Київ, вул. Єреванська, 1, ЄДРПОУ 23697280, судовий збір у розмірі 2102,00 грн.
Заочне рішення суду оскаржив ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що заочне рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що передана в іпотеку квартира АДРЕСА_1 на час отримання кредиту перебувала у власності позичальника та не була придбана за кредитні кошти, тому виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла. Судом першої інстанції не враховано, що дія ст. 40 Закону України «Про іпотеку» в частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти - зупинена на час дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , вселилися до спірного іпотечного майна та зареєстрували своє місце проживання як члени сім'ї позичальника, тому дозвіл банку на їхню реєстрацію на час їх вселення не вимагався. Зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом про виселення відповідачів, оскільки факт проживання та реєстрації в іпотечній квартирі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , був встановлений судом в рішенні від 28 січня 2014 року у справі № 466/2417/13, учасником якої був в тому числі і позивач. З наведених підстав просить заочне рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ПАТ АТ «Укргазбанк» Шишак І.С. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі вселилися до квартири, яка є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя, всупереч вимогам договору іпотеки та прямій забороні, що міститься в Закону України «Про іпотеку», а тому підлягають виселенню з квартири, що є предметом договору іпотеки.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №121-р від 05.09.2007 року було укладено договір іпотеки, посвідчений 05.09.2007 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О.А., за реєстраційним номером №1535,за умовами якого предметом іпотеки є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з копією довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописку, в квартирі АДРЕСА_1 на момент укладення договору іпотеки в квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до копії будинкової книги, за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з копією довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописки, виданої відділом житлового господарства ЛКП «Тополя-406» від 18.10.2010 року, у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано та проживає двоє осіб: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 25.03.2011 року у справі №2-317/2011, позов задоволено, ухвалено солідарно стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 заборгованість по кредиту та судовий збір.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28.01.2014 року у справі №466/2417/13-ц, позов задоволено, ухвалено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №121-р від 05.09.2007 року, звернути стягнення на предмет іпотеки-квартиру АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів. Виселити без надання іншого жилого приміщення фізичних осіб, що проживають в квартирі АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із зняттям їх з реєстрації.
Постановою Львівського апеляційного суду від 22.05.2023 року, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28.01.2014 року в частині задоволення позову Акціонерного банку «Укргазбанк» про виселення без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_3 зі зняттям її з реєстрації та в частині солідарного стягнення судового збору - скасовано та ухвалено в цій частині вимог нову постанову про відмову в задоволенні, в решті рішення суду залишене без змін.
З довідки з місця проживання про склад сім'ї і прописки, виданої ЛКП «Балатон-409» від 25.03.2020 року вбачається, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано та проживає четверо осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У статті 525 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина 1 статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іптекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше передбачене законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина 1 статті 40 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, згідно із частиною першою якої звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частин другої, третьої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові в справі №361/4481/19 від 22 березня 2023 року виснувала, що «загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.
Це передбачено і в частині першій статті 109 ЖК УРСР, у якій вказано, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку».
У разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частин першої - третьої статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.
Суд першої інстанції встановив, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 вселилися у спірну квартиру АДРЕСА_1 після укладення договору іпотеки без згоди іпотекодержателя.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , вселились у квартиру та зареєстровані у спірній квартирі яка є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя.
Згідно з вимогами частини третьої статті 9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі вселилися і зареєструвалися у спірній квартирі усупереч вимогам договору іпотеки та забороні, що передбачена Законом України «Про іпотеку».
Задовольняючи позов, суд першої інстанції врахував те, що вселення та реєстрація місця проживання з порушеннями вимог закону та договору іпотеки відповідачів у квартиру, яка є предметом іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу.
До такого висновку дійшов суд першої інстанції врахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, зазначений у постанові від 22.03.2023 року у справі №361/4481/19.
А відтак, встановивши, що вселення та реєстрація місця проживання відповідачів у квартирі, яка є предметом іпотеки, відбулося з порушенням вимог закону та договору іпотеки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 та скасування реєстрації їх місця проживання.
Доводи апелянта про неможливість виселення із жилого приміщення, що було предметом іпотеки без одночасного надання іншого житла з тих підстав, що іпотечна квартира була придбана не за кредитні кошти, не спростовує висновки суду, оскільки відповідачі вселилися до квартири, яка є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя, всупереч вимогам договору іпотеки та прямій забороні, що міститься в Закону України «Про іпотеку».
Оскільки ПАТ АТ «Укргазбанк» пред'явлено негаторний позов, то безпідставними є доводи апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності та застосування наслідків його спливу.
Разом з тим відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, він діє і дотепер.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Закону № 898-IV пунктом 5-2, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.
Колегія суддів вважає, що вказаний вище Закон має бути застосований у цій справі, оскільки на сьогодні в Україні триває воєнний стан, тому виконання рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 19 березня 2024 року в частині виселення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 1998 р.н., слід зупинити на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування, що є підставою для зміни судового рішення.
Доводи апелянта в цій частині є підставними та обґрунтованими.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2024 року- змінити, доповнивши резолютивну частину рішення після абзацу третього абзацом четвертим наступного змісту:
«Зупинити виконання рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 19 березня 2024 року в частині виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 з квартири АДРЕСА_1 на період дії в Україні воєнного стану та на тридцяти денний строк після його припинення або скасування.»
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 21.05.2025 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк