Номер провадження: 33/813/1012/25
Номер справи місцевого суду: 496/5654/24
Головуючий у першій інстанції Пасечник М. Л.
Доповідач Назарова М. В.
14.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В.,
за участю секретаря - Соболєвої Р.М.,
особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Біляївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
ОСОБА_1 постановою суду визнано винним у тому, що 02.08.2024 о 20:00 год на 452 км автодороги М05 Київ-Одеса, Одеського району, Одеської області, керував автомобілем КІА, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння, проведений зі згоди водія у встановленому законом порядку у медичному закладі у лікаря-нарколога, згідно з результатами тесту № 1999 вміст алкоголю складає 1,91%.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду та закрити провадження по справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що поліцейський не повідомив про конкретну причину зупинки транспортного засобу, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію».
Також незаконно обмежили право власності ОСОБА_2 на автомобіль, не надавши жодного нормативного обґрунтування таких дій.
Посилаючись на ст. 18 КУпАП, підтверджує факт знаходження у стані алкогольного сп'яніння, але вказує, що сів за кермо виходячи з крайньої необхідності: раптове погане самопочуття дружини.
Також вказує, що розгляд справи відбувся за його відсутності, його не було сповіщено про дату, час та місце розгляду.
Крім того вказує, що постановою Одеського апеляційного суд від 02.12.2024 по справі № 496/5647/24 провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП - закрито, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження, мотивуючи тим, що копію постанови не отримував, зі змістом ознайомився в ЄДРСР - 20 березня 2025 року.
У судовому засідання ОСОБА_1 підтримав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, просив скасувати постанову суду та закрити провадження по справі.
Вивчивши клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, виходячи з наступних підстав.
Частиною 2 ст. 294 КУпАП встановлено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на судовий захист є конституційним правом людини (ст. 55 Конституції України), яке не може бути обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64). Однією з гарантій реалізації цього права є апеляційне та касаційне оскарження судових рішень як одна з основних засад судочинства в Україні, що може бути обмежене лише законом (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Згідно зі ст. 289 КУпАП апеляційний суд має право поновити строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в разі наявності поважних причин пропуску зазначеного строку з боку особи, яка оскаржує постанову суду першої інстанції.
Процесуальний строк може бути поновлений лише за умови його пропуску з поважних причин. При цьому, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали чи ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.
Згідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова суду винесена 05.02.2025 за відсутності ОСОБА_1 . Копію постанови ОСОБА_1 не отримував.
До Єдиного державного реєстру судових рішень постанову надіслано судом: 19.03.2025, зареєстровано: 19.03.2025, забезпечено надання загального доступу: 20.03.2025.
Враховуючи, що постанова винесена за відсутності ОСОБА_1 , забезпечено загальний доступ лише 20.03.2025, а зі скаргою він звернувся вже 27.03.2025, апеляційний суд вважає клопотання обґрунтованим та за можливе поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, щодо суті апеляційної скарги апеляційний суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до вимог п. 2.9а. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями)
водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
З огляду на визначену ст. 266 КУпАП процедуру особи, які керують транспортними засобами, тощо і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Такий огляд, за змістом частини другої вказаної норми, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засобі відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Частиною третьої статті 266 КУпАП визначено, що у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, тощо на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена наказом МВС, МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі - Інструкція № 1452/735.
Відповідно до пунктів 2, 6, 7 Розділу І Інструкції № 1452/735 огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Згідно п. 6 Інструкції огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров'я та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Згідно п. 7 Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров'я).
Визнаючи винним правопорушника ОСОБА_1 , суд вважав доведеною його вину матеріалами справи: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 106985 від 02.08.2024, роздруківкою тесту; висновком КНП«ООМЦПЗ» ООР щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 02.08.2024 року, відеозаписом.
Так, судом першої інстанції встановлені обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, на підставі яких суд зробив висновок про доведеність вчинення останньою інкримінованого їй адміністративного правопорушення, з яким погоджується апеляційний суд, оскільки такий висновок суду об'єктивно підтверджується належним чином дослідженими судом доказами в їх сукупності, що містяться в матеріалах справи, зокрема:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 106985 від 02.08.2024, яким зафіксовано, що 02.08.2024 о 20:00 год на 452 км автодороги М05 Київ-Одеса, Одеського району, Одеської області, керував автомобілем КІА, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння, проведений зі згоди водія у встановленому законом порядку у медичному закладі у лікаря-нарколога, згідно з результатами тесту № 1999 вміст алкоголю складає 1,91%;
- роздруківкою тесту Драгеру, згідно якого результат 1,91%;
- висновком КНП«ООМЦПЗ» ООР щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 02 серпня 2024 року, згідно якого ОСОБА_1 знаходиться в стані алкогольного сп'яніння;
- відеозаписом, що міститься в матеріалах справи, який було оглянуто в ході розгляду справи, і з якого чітко видно, що ОСОБА_1 зупинили за те, що був не пристебнутий паском безпеки. До того, як до ОСОБА_1 підійшов працівник поліції, ОСОБА_1 пересів на пасажирське сидіння (20:04:38 хв). На питання, чи вживав ОСОБА_1 алкогольні напої, відповів, що ні (20:07:23 хв). Поліцейський запитав: «Ви готові пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння...я чую запах алкоголю і виражене тремтіння пальців? (20:07:30 хв.) та ОСОБА_1 заперечував, що сидів за кермом та казав, що кермом була жінка. Поліцейський неодноразово пропонує пройти огляд на місці, на що ОСОБА_1 , довго вагаючись, погодився. Результат тесту показав - 1,91 % (20:16:55 хв). Працівник поліції запитав чи згоден ОСОБА_1 з результатом, на що останній відповів: «Ні». Запропоновано проїхати в медичний заклад, після довгих суперечок щодо транспортного засобу - погодився (20:44:15 хв). В медичному закладі перевірили координацію та відібрали біологічний матеріал, результат показав вміст алкоголю в сечі - 2,65%, після чого був складений протокол про адміністративне правопорушення.
Безпідставним є посилання, що поліцейський не повідомив про конкретну причину зупинки транспортного засобу, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію».
Як вбачається з відеозапису, ОСОБА_1 був зупинений працівниками патрульної поліції за те, що під час руху був не пристебнутий паском безпеки (20:07:03), про що винесено постанову, і належних доказів її скасування немає.
Апеляційний суд не приймає доводи заявника, що незаконно обмежили право власності ОСОБА_2 на автомобіль, не надавши жодного нормативного обґрунтування таких дій.
Щодо доводу заявника, що сів за кермо виходячи з крайньої необхідності, як-то раптове погане самопочуття дружини, через що їй вкрай було потрібно швидко потрапити додому, щоб прийняти ліки.
Згідно ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода (крайня необхідність).
Крайня необхідність - це випадок зіткнення двох інтересів, які рівною мірою охороняються законом, і при якій заради збереження більш важливого інтересу, заподіюється шкода меншому інтересові.
Крайню необхідність можна визнати правомірною лише при наступних обставинах (ознаках): небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій; при крайній необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб; шкода, яка заподіюється при крайній необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка попереджена.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте визначальним має бути об'єктивний критерій.
На переконання апеляційного суду, наведені в апеляційній скарзі доводи не підпадають під критерії крайньої необхідності, оскільки не надано даних, що транспортним засобом міг керувати тільки ОСОБА_1 , а не інша особа, і що шкода, яку він намагався усунути в такий спосіб, була більшою, ніж завдана ним шкода суспільному порядку. Жодного доказу про невідкладний стан дружини, суду не надано. Не можуть бути взяті до уваги надані ОСОБА_1 докази того, що цього дня його дружина проходила огляд у офтальмолога, і задля обстеження їй було закрапано очі, що унеможливило її перебування за кермом, оскільки таке жодним чином не є крайньою необхідністю керувати ТЗ у стані алкогольного сп'яніння.
Тому такі його дії не можна розглядати в межах допустимих законом винятків та розцінювати як підставу для звільнення від відповідальності.
Безпідставним є посилання ОСОБА_1 , що розгляд справи відбувся за його відсутності, не було сповіщено про дату, час та місце розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.01.2025 ОСОБА_1 надав суду першої інстанції клопотання, в яких вказав, що судове засідання призначено на 05.02.2025 о 11:00 год, що свідчить про його обізнаність про дату та час розгляду справи.
Апеляційний суд не бере до уваги посилання апелянта, що постановою Одеського апеляційного суд від 02.12.2024 по справі № 496/5647/24 провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП - закрито, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, оскільки вказане не стосується суті справи.
Всупереч доводам апеляційної скарги суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності складу адміністративного правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, що підтверджується вищенаведеними матеріалами справи.
Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом». Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.
Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено.
Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується доказами дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляції мотивів апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 289, 294 КУпАП, апеляційний суд,
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Біляївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Біляївського районного суду Одеської області від 05 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова