20 травня 2025 року м. Дніпросправа № 340/1354/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року (суддя Притула К.М.) в справі № 340/1354/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 03 березня 2025 року звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про:
визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, (2102 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;
зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, (2270 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;
зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, (2481 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;
зобов'язання здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадовою окладу, з 01 січня 2023 року по 31 травня 2023 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, (2684 грн) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року позовна заява повернута позивачу.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу як таку, що постановлена із порушенням норм процесуального права, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Звертає увагу, що на час виникнення спірних правовідносин право на звернення до суду з питання нарахування та виплати грошового забезпечення не обмежувалось будь-яким строком, а зміни правового регулювання з 19 липня 2022 року не можуть розповсюджуватися на правовідносини, що виникли до цих змін.
Оскільки тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку, тому до позовних вимог в частині, яка стосується періоду з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, належить застосовувати норму ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції до внесення змін Законом № 2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
До позовних вимог, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 31 травня 2023 року, на думку апелянта, належить застосовувати тримісячний строк звернення до суду, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352.
Крім того, враховуючи відміну карантину з 01 липня 2023 року, щодо вимог перерахунку грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом календарний рік, вважає, що за період з 19 липня 2022 року по 31 травня 2023 року має право звернутися до суду з позовом без обмеження будь-яким строком.
При цьому зауважує, що на сьогоднішній день він проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Відповідачем порушені норми КЗпП і не надавались повідомлення про всі суми, які належать до виплаті, тому дата - 11 грудня 2024 року (одержання письмового повідомлення) є датою, коли він дізнався про порушення своїх прав.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами відповідно до частини другої статті 312 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, зазначену в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього кодексу.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з недотримання позивачем строку звернення до суду та відсутності підстав для визнання пропуску цього строку з поважних причин.
Суд визнає приведені висновки передчасними, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 НГУ.
ОСОБА_1 03 березня 2025 року звернувся до суду з цим позовом, предметом якого є питання перерахунку грошового забезпечення за 2020-2023 роки.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року позовна заява залишена без руху з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, та запропоновано позивачу навести підстави для поновлення такого строку.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року позовна заява повернута.
Спірним під час апеляційного перегляду справи є питання дотримання позивачем строку звернення до суду.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зроблено висновок, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, (далі - Закон № 2352-ІХ) частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Спірним в цій справі є питання перерахунку грошового забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).
Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що з моменту набрання чинності № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.
Разом з тим, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ), то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23, у якій зроблено висновок, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 зроблено висновок, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
В цій постанові, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Верховний Суд дійшов таких висновків:
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Застосовуючи на виконання частини п'ятої статті 242 КАС України наведені правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд зазначає наступне.
Предметом спору у цій справі є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29 січня 2020 року по 31 травня 2023 року.
Спірний період (з 29 січня 2020 року по 31 травня 2023 року) умовно поділяється на дві частини: до набрання чинності №2352-ІХ (19 липня 2022 року) та після цього.
Період з 29 січня 2020 року до 18 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом № 2352-ІХ, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Період з 19 липня 2022 року по 31 травня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Разом з тим, суд звертає увагу на наступне.
Як зазначено вище, частиною другою статті 233 КЗпП в редакції, що діє з 19 липня 2022 року, передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Статтею 116 КЗпП, яка регулює питання строків розрахунку при звільненні, в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Тобто, тримісячний строк звернення за вирішенням у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, має застосовуватися виключно до правовідносин, які виникають після звільнення особи.
Оскільки позивач продовжує проходити військову службу, такий строк не може бути застосований.
Крім того, позивач має законні сподівання, що у разі невиплати під час проходження служби грошового забезпечення в повному обсязі, при звільненні з ним буде проведено остаточний розрахунок та виплачено усі належні при звільненні суми.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви є помилковим.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, що призвели до неправильного вирішення питання, що є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року в справі № 340/1354/25 задовольнити.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року в справі № 340/1354/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії скасувати.
Направити справу № 340/1354/25 до Кіровоградського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 20 травня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 20 травня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов