02 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 72024101000000031 за апеляційною скаргою прокурора у провадженні на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2024 року,
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2024 року, з підготовчого судового засідання, повернуто прокурору Київської міської прокуратури обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні № 72024101000000031 по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205-1, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, у зв'язку з його невідповідністю вимогам КПК України.
Повертаючи кримінальне провадження прокурору, своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, оскільки в обвинувальному акті виклад формулювання обвинувачення повністю співпадає (ототожнюється) з викладом фактичних обставин кримінальних правопорушень, проте фактичні обставини кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення є окремими складовими обвинувального акту.
Також в обвинувальному акті відсутнє розмежування пред'явленого обвинувачення окремо за кожним інкримінованим епізодом кожного кримінального правопорушення. Тобто, у формулюванні обвинувачення прокурором наводяться короткі виклади тексту диспозицій кримінально-правових норм не після викладу обставин кожного з інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, а в загальному, вже після _____________________________________________________
Справа №11-кп/824/3039/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_9
Категорія: ч. 3 ст. 358 КК України Доповідач ОСОБА_1
викладу усіх фактичних обставин, які, на переконання прокурора, містять склади декількох різних кримінальних правопорушень.
Проте такий виклад обвинувального акта унеможливлює чітке розмежування обвинувачення за кожним інкримінованим епізодом окремо для усвідомлення, які саме протиправні діяння кваліфіковані обвинуваченням за тією чи іншою нормою частини статті закону про кримінальну відповідальність, та відповідно робить обвинувачення незрозумілим та неконкретним, що в свою чергу позбавляє можливості ефективно від нього захищатися, що фактично порушує право на захист ОСОБА_8 .
Крім цього, судом встановлено, що обвинувальний акт не містить посилання на обставини, які прокурор вважає встановленими по інкримінованих ОСОБА_8 епізодах кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, що суттєво впливає на право обвинуваченого мати повну, вичерпну інформацію про характер, обсяг і причини обвинувачення для відповідної можливості реалізації свого права на захист та підготовку до нього, що гарантується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ставить обвинуваченого у ситуацію, коли пред'явлене йому обвинувачення є абстрактним та незрозумілим, що порушує конвенційні гарантії забезпечення права особи на справедливий судовий розгляд та права на захист обвинуваченого.
Також в обвинувальному акті не вказано місце вчинення інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України. При цьому, в обвинувальному акті примітка про неможливість його встановлення в розумінні ч. 1 ст. 32 КПК України відсутня.
Крім того, виклад обвинувального акта, як процесуального рішення прокурора, повинен узгоджуватися з основними засадами кримінального провадження, визначеними ст. 7 КПК України, та, зокрема, не порушувати принцип змагальності.
Разом з тим, в обвинувальному акті прокурором здійснюється посилання на такі докази, як висновок експерта № 166/1-167/1 від 21.02.2024 та судове рішення, яким надавався дозвіл на проведення обшуку, за результатами якого були відшукані речові докази у даному кримінальному провадженні, а саме ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2023, провадження № 1-кс/761/21206/2023, якою надано дозвіл на обшук за адресою: АДРЕСА_1 .
І за наявності таких недоліків обвинувального акта суд визнав неможливим призначення судового розгляду та прийняв рішення про його повернення прокурору.
В апеляційній скарзі прокурор у провадженні, вважаючи ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, просить її скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що висновки суду не відповідають дійсності, а вимоги п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України не порушені, оскільки в обвинувальному акті на сторінках 2-9 викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, а на сторінках 9-18 викладена правова кваліфікація та формулювання обвинувачення.
Крім того, висновки суду щодо відсутності розмежування пред'явленого обвинувачення окремо за кожним інкримінованим епізодом кожного кримінального правопорушення не відповідають вимогам КПК України, оскільки п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України передбачає, що обвинувальний акт повинен містити формулювання обвинувачення, але не зобов'язує викладати його за кожним інкримінованим епізодом окремо.
Також не відповідають дійсності висновки суду, що обвинувальний акт не містить посилання на обставини, які прокурор вважає встановленими по інкримінованих ОСОБА_8 епізодах кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, оскільки, відповідно до вимог ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити відомості про виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, а такі обставини викладені в обвинувальному акті в 3 абзаці на аркуші 2.
Вказує й на те, що на противагу висновкам суду, що в обвинувальному акті не вказано місце вчинення інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України, та відсутня примітка про неможливість його встановлення в розумінні ч. 1 ст. 32 КПК України, зазначені відомості викладені у обвинувальному акті на аркуші 6-7, 8-9, а саме: документи для проведення державної реєстрації подавалися нотаріусу ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_2 та нотаріусу ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_3 .
Крім того, зазначає, що твердження суду про те, що здійснення посилань на докази у обвинувальному акті є проявом порушення принципу змагальності при зверненні до суду з обвинувальним актом, не відповідає дійсності, оскільки ухвала Шевченківського районного суду м. Києва, якою надано дозвіл на обшук взагалі не є доказами винуватості чи не винуватості ОСОБА_8 , а посилання на висновок експерта № 166/1-167/1 від 21.02.2024 лише обґрунтовує твердження прокурора про те, що зазначені в обвинувальному акті паспорти громадянина України є підробленими, а не вказує, що їх підробив ОСОБА_8 .
Крім того, зазначає, що твердження суду щодо здійснення посилань на докази у обвинувальному акті, що є порушення принципу змагальності, не відповідає дійсності, оскільки ухвала Шевченківського районного суду м. Києва, якою надано дозвіл на обшук взагалі не є доказом винуватості чи не винуватості ОСОБА_8 , а посилання на висновок експерта № 166/1-167/1 від 21.02.2024 лише обґрунтовує твердження прокурора про те, що зазначені в обвинувальному акті паспорти громадянина України є підробленими, а не вказує, що їх підробив ОСОБА_8 .
Тому вважає, що обвинувальний акт складений відповідно до вимог ст. 291 КПК України, і підстави для його повернення відсутні.
Захисник ОСОБА_6 в запереченнях на апеляційну скаргу прокурора, вказуючи на те, що всі доводи прокурора в апеляційній скарзі зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, без належного обґрунтування такої незгоди, просить залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, а також заперечення захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 проти її задоволення, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За приписами ч. 3 ст. 314 КПК України, суд має право із стадії підготовчого судового розгляду повернути обвинувальний акт прокурору в тому випадку, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, тобто за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду.
Згідно із ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Статтею 291 КПК України встановлено вимоги щодо змісту та форми обвинувального акта.
Зокрема, згідно ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого; анкетні відомості кожного потерпілого; прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розмір витрат на залучення експерта; дату та місце його складення та затвердження.
Таким чином, рішення про повернення обвинувального акта прокурору може бути прийнято лише в разі, якщо при його складанні допущені порушення вимог ч. 2 ст. 291 КПК України.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Маттоціа проти Італії" від 25 липня 2000 року, зокрема, зазначено, що …обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення.
Аналіз вищенаведених норм закону дає підстави вважати, що основна мета складення та вручення обвинувального акта - це надання особі відомостей, які є достатніми для повного розуміння нею суті висунутого проти неї обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 КПК України, суд має право, але не зобов'язаний, повернути прокурору обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам КПК України. Повернення обвинувального акта прокурору передбачає не формальну його невідповідність вимогам закону, а наявність у ньому таких недоліків, які дійсно перешкоджають суду призначити судовий розгляд.
Як убачається з обвинувального акта стосовно ОСОБА_8 , в ньому зазначені всі відомості, про які йдеться в ч. 2 ст. 291 КПК України, тобто цей процесуальний документ за формою та змістом відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства.
Приймаючи рішення про повернення обвинувального акта прокурору, суд першої інстанції в ухвалі послався на те, що в ньому формулювання обвинувачення та виклад фактичних обставин справи є тотожними. Крім того, обвинувальний акт не містить посилання на обставини по інкримінованих ОСОБА_8 епізодах кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, а також не вказано місце вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205-1 КК України.
Однак виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, правова кваліфікація кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення по суті є консистенцією усього обвинувального акта, яка має інформувати особу у вчиненні якого кримінально-караного діяння вона обвинувачується, саме їх сукупність і складає достатність відомостей, наданих обвинуваченому, для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Згідно п. 13 ст. 3 КПК України, обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
При цьому виклад фактичних обставин справи, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення викладається в обвинувальному акті у такому обсязі, які прокурор вважає встановленими.
Кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов'язувати його змінювати цей обсяг, у тому числі й у сторону збільшення, повертати за наслідками підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого, тощо. Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №273/1053/17.
Зі змісту обвинувального акта стосовно ОСОБА_8 вбачається, що прокурор дотримався вимог ст. 291 КПК України та виклав правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_8 в тому обсязі, в якому вважає її встановленою.
При цьому формулювання обвинувачення ОСОБА_8 , яке наведене в обвинувальному акті щодо нього, не суперечить змісту диспозицій ч. 1 ст. 205-1, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, а тому не може служити перешкодою для судового розгляду, оскільки обставини, на які послався суд у своїй ухвалі, не впливають на обсяг обвинувачення, який висунуто ОСОБА_8 .
Формулювання обвинувачення - це короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі.
Закон не містить чітких вимог ні щодо змісту формулювання обвинувачення, ні щодо викладу фактичних обставин справи.
При цьому, враховуючи, що виклад фактичних обставин справи є підґрунтям для формулювання обвинувачення, цілком природнім є те, що вони співпадають. Крім того, як зазначалося вище, на цій стадії судового провадження суд вправі лише перевірити наявність викладу фактичних обставин справи та формулювання обвинувачення в наданому обвинувальному акті та встановити наскільки їх сукупність є достатньою для повного розуміння обвинуваченим суті висунутого проти нього обвинувачення.
Зі змісту обвинувального акта стосовно ОСОБА_8 вбачається, що в ньому викладено окремо формулювання обвинувачення, яке, хоч і занадто деталізовано, але це не давало суду першої інстанції підстав для висновку про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.
Стосовно місця вчинення кримінального правопорушення слід зазначити, що зміст формулювання обвинувачення, як складової частини обвинувального акта, яке лише буде підлягати доведенню під час судового розгляду та в аспекті ст. 338 КПК України не завжди може бути остаточним на момент його надходження до суду, має містити формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого КК України, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення.
В свою чергу, місце, час, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, відповідно до ст. 91 КПК України, і підлягають доказуванню під час судового розгляду по суті.
Наведені обставини жодним чином не перешкоджають визначенню підсудності кримінального провадження, оскільки вимоги ст. 32 КПК України чітко передбачають визначення територіальної підсудності, в тому числі і у разі вчинення декількох кримінальних правопорушень.
Також і ті обставини, що при формулюванні обвинувачення прокурором наведено короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правових норм не після викладу обставин кожного з інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, а в загальному, вже після викладу усіх фактичних обставин справи, не свідчать про невідповідність обвинувального акта ст. 291 КПК України, оскільки вказана норма закону не містить вимог щодо змісту обвинувального акта.
Що стосується посилання прокурора в обвинувальному акті на висновок експерта № 166/1-167/1 від 21.02.2024 року та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11.09.2023 року, якою надано дозвіл на обшук за адресою: АДРЕСА_1 , то вказана ухвала не є доказом у кримінальному провадженні, а висновок експерта лише обґрунтовує твердження прокурора, що, зазначені в обвинувальному акті, паспорти громадянина України є підробленими.
При цьому слід розуміти, що саме посилання на висновок експерта не є тотожнім поданню цього доказу та відповідно не суперечить принципу неупередженості суду і рівності сторін та жодним чином не ставить сторону обвинувачення в суттєве більш вигідне становище порівняно із стороною захисту.
Тож посилання в обвинувальному акті на певні докази самі по собі не підривають загальні засади принципу рівності сторін та «справедливого балансу» між сторонами.
Вище наведене вказує на помилковість висновків суду про невідповідність обвинувального акта стосовно ОСОБА_8 вимогам ст. 291 КПК України.
До того ж, на переконання колегії суддів, повертаючи обвинувальний акт прокурору з вищевказаних підстав, суд першої інстанції вийшов за межі предмету судового розгляду, який вирішується у підготовчому судовому засіданні, та фактично вдався до дослідження обставин кримінального провадження і визначення правильності юридичної кваліфікації дій обвинуваченого, що є неприпустимим на даній стадії судового розгляду.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги прокурора щодо безпідставності повернення обвинувального акта судом першої інстанції є обґрунтованими і підлягають задоволенню, а ухвала Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2024 року, як така, що постановлена з порушенням вимог кримінального процесуального закону, - скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора у провадженні задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2024 року, якою повернуто прокурору Київської міської прокуратури обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні № 72024101000000031 по обвинуваченню ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205-1, ч. 2 ст. 205-1, ч. 3 ст. 357, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України, у зв'язку з його невідповідністю вимогам КПК України, - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ___________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3