Єдиний унікальний номер справи № 939/2748/23
Провадження №22-ц/824/7966/2025
17 квітня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Павлової В.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Бородянської селищної ради, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання незаконними та скасування рішень селищної ради, визнання недійсним державного акту на право постійного користування на земельну ділянку,
У листопаді 2023 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом до відповідачів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 30 січня 2002 року позивач є власником часток житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель на АДРЕСА_1 , та власником земельної ділянки площею 0,115 га за вказаною адресою, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд. На час укладення договору купівлі-продажу житловий будинок з надвірними будівлями був розташований на земельній ділянці площею 1600 кв.м. Згідно будівельного кварталу на присадибну ділянку АДРЕСА_2 (наразі це АДРЕСА_1 ) земельна ділянка сформована та зареєстрована бюро технічної інвентаризації 30 червня 1966 року. На підставі рішення 2-ї сесії Бородянської селищної ради 5 скликання від 05 травня 2006 року позивач набула право власності на земельну ділянку площею 0,115 га в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, а тому є її законним власником.
Відповідач ОСОБА_2 набула право власності на незавершене будівництвом приміщення павільйону (готовністю 7%), фундамент, в АДРЕСА_3 , за договором купівлі-продажу від 06 квітня 2001 року, укладеним з Бородянським районним споживчим товариством. У 2001 році Бородянським регіональним земельно-кадастровим бюро виготовлено технічну документацію по складанню державного акта на право постійного користування землею ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 . 28 грудня 2001 року ОСОБА_3 оформлено державний акт на право постійного користування землею. Вказаний державний акт виданий на підставі рішення 18 сесії 23 скликання Бородянської селищної ради народних депутатів від 29 жовтня 2001 року про надання ОСОБА_2 у постійне користування земельної ділянки площею 0,0030 га на території Бородянської селищної ради для комерційного використання. Проте, дата рішення селищної ради, яка зазначена в Державному акті на право постійного користування землею (29 жовтня 2001 року), не відповідає даті проведення сесії селищної ради (26 жовтня 2001 року), що свідчить про надання відповідачці земельної ділянки на підставі рішення, яке не приймалось. Згідно архівних даних існує рішення селищної ради від 26 жовтня 2001 року про надання ОСОБА_2 в постійне користування цієї ж земельної ділянки, тоді як 29 жовтня 2001 року пленарні засідання Бородянської селищної ради не відбувались. Оскільки 29 жовтня 2001 року рішення про надання земельної ділянки в постійне користування ОСОБА_2 площею 0,0030 га Бородянською селищною радою не приймалось, то воно є незаконним та підлягає скасуванню.
Зазначала, що оскільки відсутнє зареєстроване право власності відповідача на об'єкт нерухомого майна, то в селищної ради були відсутні підстави для прийняття оспорюваного рішення. Державний акт на право постійного користування землею І-КВ №009996, виданий 28 грудня 2001 року ОСОБА_3 , має опис меж від літери А до літери Б, та від літери Б до літери А, але літера А на схемі земельної ділянки відсутня, що свідчить про порушення вимог щодо складання Державного акта та його невідповідність технічній документації, а саме кадастровому плану земельної ділянки, яка містить літеру А.
Спірна земельна ділянка до передання її в постійне користування відповідача ОСОБА_2 перебувала у постійному користуванні Бородянського районного споживчого товариства. Проте, ні Бородянською селищною радою, ні відповідачкою ОСОБА_2 не було дотримано порядку погодження питань, пов'язаних із вилученням (викупом) земель у попереднього землекористувача. Зауважила, що накладення земельних ділянок позивачки та Бородянської райспоживспілки станом на 22 серпня 1995 року (дата оформлення та передання останній земельної ділянки площею 0,003 га по АДРЕСА_3 ) виключається.
На даний час Бородянською селищною радою на 43 (позачерговій) сесії 7 скликання від 07 грудня 2018 року прийнято рішення «Про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0030 га по АДРЕСА_3 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі». За змістом це рішення є похідним від набуття ОСОБА_2 права постійного користування цією ж земельною ділянкою у 2001 році. Незаконність набуття права постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 має наслідки визнання незаконним подальших рішень Бородянської селищної ради стосовно цієї ж земельної ділянки.
Посилаючись на висновок експерта № СЕ-1202-1-1303.22, згідно якого земельна ділянка позивача накладається на земельну ділянку, яку було передано у постійне користування відповідача, вважає, що її право було порушено.
У зв'язку з цим позивач просила суд визнати незаконним та скасувати рішення 18 сесії Бородянської селищної ради 23 скликання від 26 жовтня 2001 року «Про затвердження технічної документації по складанню державного акта на право постійного користування землею приватному підприємцю ОСОБА_2 »; визнати незаконним та скасувати рішення 18 сесії Бородянської селищної ради 23 скликання від 29 жовтня 2001 року «Про надання земельної ділянки в постійне користування приватному підприємцю ОСОБА_2 »; визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею І-КВ №009996, виданий приватному підприємцю ОСОБА_2 . Бородянською селищною радою 28 грудня 2001 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 91.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 19 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, 12 лютого 2025 року позивач подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що оскаржуване рішення вважає незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.
У зв'язку з цим апелянт просила оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Станом на день розгляду справи до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.
У судове засідання, призначене на 17.04.2025 року, з'явився представник позивача та представник відповідача.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків:
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо апеляційний суд звертає увагу на те, що свої вимоги апелянт насамперед ґрунтує неналежним з її точки зору застосуванням в даному випадку положень ст. 30 Земельного кодексу України в редакції 1992 року, відповідно до яких при відчуженні об'єктів нерухомого майна передбачено автоматичний перехід до набувача і права на земельну ділянку.
Як зазначає позивач, відповідачем було придбано приміщення павільйону незавершеного будівництва готовністю 7%, що не може вважатися закінченим об'єктом нерухомості, відтак не створює підстав для переходу права на земельну ділянку при відчуженні даного об'єкту.
Саме у зв'язку з цим обґрунтуванням апелянт в основному зазначає про наявність підстав для задоволення її позову про оскарження рішень селищної ради, якими земельну ділянку було передано відповідачу, та відповідно оскарження державного акту відповідача.
З наведеною позицією колегія суддів не може погодитись.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України особа за зверненням до суду має право отримати судовий захист лише по відношенню до порушених, оспорених, невизнаних прав, свобод та інтересів, що належать саме такій особі.
Хоча чинним процесуальним законодавством і передбачені випадки, коли одна особа може звернутися до суду в інтересах іншої особи, однак такі випадки чітко регламентовані законом і до даної справи відношення не мають.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, спірна земельна ділянка ніколи не належала ні на праві власності, ні на праві користування позивачці, така земельна ділянка до моменту придбання відповідачем споруди, що на ній розташована, належала на праві постійного користування Бородянському районному споживчому товариству, яке жодних вимог до відповідача не заявляє.
Стороною позивача у справі сконцентровано увагу лише на критиці порядку передачі відповідачу земельної ділянки у користування, проте жодним чином не доведено право позивача на спірну земельну ділянку або її частину.
Зважаючи на наведене, враховуючи, що ті доводи, які зазначає позивач, теоретично у разі їх доведення могли б обґрунтовувати можливість порушення права попереднього землекористувача - Бородянського районного споживчого товариства, однак жодним чином не стосується прав позивача, тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позову.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 19 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько