20 травня 2025 року № 320/24510/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Щавінського В.Р., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Селянського фермерського господарства "Левада" про стягнення адміністративно-господарських санкцій
Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Селянського фермерського господарства "Левада" з вимогою стягнути з Селянського фермерського господарства "Левада" за невиконання нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ), на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій у розмірі 86968,01 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 позовну заяву залишено без руху (суддя ОСОБА_1).
17.08.2023 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Відповідно до частини першої статті 35 КАС України справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
Згідно з частиною дев'ятою статті 31 КАС України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
На підставі розпорядження Київського окружного адміністративного суду від 22.11.2023 №263-р/ка у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_1 у відставку на підставі Рішення Вищої ради правосуддя №949/0/15-23 від 03.10.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку», проведено повторний автоматизований розподіл справи №320/24510/23, за результатами якого, головуючим суддею визначено Щавінського В.Р.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року прийнято справу до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Щавінського В.Р., відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не працевлаштував осіб з інвалідністю та не сплатив самостійно адміністративно-господарські санкції. Сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає 81248,01 грн. Крім того, відповідачем порушено терміни сплати санкцій, що тягне за собою нарахування пені у розмірі 5720,00 грн.
Відповідач позов не визнав. Зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2022 рік становила 21 особу, штатних працівників, яким встановлена інвалідність на підприємстві становила 1 особу. Тому, відповідачем виконано обов'язок щодо створення робочого місця для особи з інвалідністю та працевлаштовано таку особу, що у свою чергу виключає допущення підприємством порушення вимог Закону №875-ХІІ, а відтак, застосування адміністративно-господарських санкцій та пені є необґрунтованим.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Судом встановлено, згідно відомостей з Централізованого банку даних з проблем інвалідності вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників Селянського фермерського господарства "Левада" у звітній 2022 рік складала 21 осіб, з них найманих працівників осіб з інвалідністю - 0, що не відповідає встановленому нормативу -1.
На думку позивача, відповідач в порушення норм статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не працевлаштував жодної особи з інвалідністю, а тому, відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ повинен був самостійно до 15.04.2023 включно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 81248,01 грн.
У зв'язку з несплатою відповідачем таких санкцій, йому нарахована пеня у розмірі 5720,00 грн.
Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 86968,01 грн., з яких 5720,00 грн. складає пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України від 21.03.1991 № 875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Відповідно до статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця.
Відповідно до положень частин першої, четвертої статті 20 Закону №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту.
Відповідальність за невиконання даної вимоги встановлюється законом. За своїм змістом відповідне положення Господарського кодексу України визначає обов'язок працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом:
- створення власних робочих місць;
або
- оплати (у вигляді адміністративно-господарської санкції) до Державного бюджету України за сприяння у створенні Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю таких робочих місць.
З огляду на норми статті 283 Господарського кодексу України (далі ГК України) до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до статті 218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до Порядку надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2023 року № 553, роботодавець з дня виникнення у нього потреби у підборі працівників з інвалідністю та/або з дати відкриття вакансій, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, інформує центр зайнятості за його місцезнаходженням. Інформація, необхідна для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, може подаватися роботодавцем центру зайнятості в електронній або паперовій формі, за формою звітності № 3-ПН, визначеною Мінекономіки.
Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати: або
1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або
2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а.
Статтею 18 Закону № 875 передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати для них умови оплати праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною третьою статті 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
При цьому працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно з вимогами частини третьої статті 19 Закону № 875, здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Таким чином, аналіз наведених норм чинного законодавства України свідчить про те, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок здійснювати пошук таких осіб для працевлаштування.
Окрім того, обов'язок з працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
В пункті 4.4 рекомендацій Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 № 07.2-10/2 «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування» зазначено, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.
Судом встановлено, що у штаті Селянського фермерського господарства "Левада" у 2022 році працювала особа з інвалідністю:
- ОСОБА_2 , має інвалідність 3-ї групи, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0521904.
На підтвердження вищезазначеного відповідачем до суду надано наступні документи:
- наказ (розпорядження) про прийняття на роботу ОСОБА_2 № 12 від 12.05.2022;
- повідомлення про прийняття працівника на роботу;
- копія трудової книжки, серія НОМЕР_1 ;
- довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0521904.
Тобто, відповідачем було виконано вимогу статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та було працевлаштовано станом на 12.05.2022 1 (одну) особу з інвалідністю.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідач надав суду докази, що ним виконано вимогу статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а тому вимоги позивача про стягнення з Селянського фермерського господарства "Левада" штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 81248,01 грн. та пені у розмірі 5720,00 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Аналіз наведеної норми Закону № 5076-VI дозволяє зробити висновок, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно - виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Суд зазначає, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, потрібно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону №5076-VI.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З метою отримання професійної правничої допомоги 26.01.2024 між відповідачем та адвокатом Якименко О. В. укладено договір про надання правничої допомоги № 04/24, відповідно до якого Замовник здійснює оплату за надання правничої допомоги в день підписання даного договору у вигляді фіксованої суми у розмірі 10000,00 грн (п. 3 Договору).
Адвокатом надано акт №04/24-1 виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги та платіжну інструкцію від 28.01.2024 № 223 на суму 10000,00 грн.
Застосовуючи наведені вище висновки, суд оцінює характер роботи і вважає, що заявлена до відшкодування сума у розмірі 10000,00 грн, не є співмірною із обсягом фактично наданої адвокатом правової допомоги, а також не в повній мірі відповідає критеріям необхідності і пропорційності до предмета спору і складності справи. Отже, заявлений до відшкодування розмір витрат, понесених в суді підлягає зменшенню.
З огляду на вищезазначене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи обставини конкретно цієї справи, суть виконаних послуг, суд вважає, що з урахуванням принципу справедливості і складності справи, обсягу опрацьованого матеріалу, впливу наданих послуг на кінцевий результат розгляду справи, відшкодуванню на користь відповідача підлягають витрати на правову допомогу у сумі 4000, 00 грн.
На переконання суду саме такий розмір є співмірним відповідно до критеріїв, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Враховуючи наведене на користь відповідача за рахунок бюджетних асигнувань позивача належить стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Селянського фермерського господарства "Левада" витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 (чотири тисячі) грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.