ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.01.2025Справа № 927/498/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю секретаря судового засідання Старовойтову Є.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1
до 1. гр. ОСОБА_2
АДРЕСА_2 . Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінтс" вул. Велика Васильківська, 143/2,м. Київ,03150
про визнання трудових відносин та відносин з представництва припиненими, зобов'язання вчинити певні дії
Представники сторін:
від позивача: не з'явився.
від відповідача 1: не з'явився.
від відповідача 2: не з'явився.
До Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява гр. ОСОБА_1 до гр. ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінтс", в якій позивач просить суд:
- визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінтс";
- визнати припиненими відносини представництва між ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінтс";
- зобов'язати райдержадміністрацію (в особі уповноваженого державного реєстратора) вчинити реєстраційні дії щодо зміни відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінтс", які містяться в ЄДР, виключити з ЄДР відомості про ОСОБА_1 як директора товариства, додавши слова "трудові відносини припинено за рішенням суду, та як особи, яка може вчиняти дії від імені товариства, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо".
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на бездіяльність засновника та учасника ТОВ "Сіті Арт Поінтс" щодо прийняття рішення про звільнення позивача з посади керівника товариства за наслідками подання позивачем відповідної заяви про звільнення за власним бажанням згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.06.2024 у справі № 924/498/24 на підставі ч. 6 ст. 30, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України дану позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 927/498/24 передано на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 927/498/24 та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 05.09.2024, зобов'язано позивача в строк до 29.08.2024 року надати суду письмові пояснення щодо змісту позовних вимог до відповідача 1 - ОСОБА_2 , з наведенням відповідного нормативно - правового обґрунтування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 повторно зобов'язано позивача в строк до 31.10.2024 надати суду письмові пояснення щодо змісту позовних вимог до відповідача 1 - ОСОБА_2 , з наведенням відповідного нормативно - правового обґрунтування та, відповідно, відкладено підготовче засідання на 06.11.2024.
У підготовчому засіданні 06.11.2024 протокольною ухвалою оголошено перерву до 27.11.2024.
Судом встановлено, що від позивача через канцелярію суду 15.11.2024 надійшли заява б/н від 14.11.2024 про відмову в позовних вимогах до неналежного відповідача та клопотання б/н від 14.11.2024 про розгляд справи № 927/498/24 без участі представника позивача за наявними матеріалами справи. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Розглянувши у підготовчому засіданні 27.11.2024 заяву позивача про відмову в позовних вимогах до неналежного відповідача, в якій позивач просить суд прийняти відмову від позовних вимог до громадянина Узбекистана ОСОБА_4 (відповідача 1), враховуючи вимоги ст. 191 ГПК України, а також беручи до уваги той факт, що заява про відмову від позову в частині подана позивачем - гр. ОСОБА_1 після відкриття провадження у справі, дана заява позивача не суперечить чинному законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд дійшов висновку про прийняття відмови позивача від позовних вимог до відповідача 1, у зв'язку з чим закрито провадження у справі № 927/498/24 в частині позовних вимог до відповідача 1 ОСОБА_2 на підставі п. 4 ч.1 ст.231 ГПК України та подальший розгляд спору здійснюється в межах позовних вимог, заявлених позивачем до відповідача 2.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 927/498/24 та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.01.2025 року.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача станом на 16.01.2025 року до суду не надходило.
У підготовчі судові засідання 05.09.2024 року та 27.11.2024 року, а також судове засідання з розгляду справи по суті 16.01.2025 року позивач особисто та/або його уповноважений представник, а також уповноважені представники відповідачів не з'явились.
У підготовче засідання 06.11.2024 року з'явився позивач особисто, представники відповідачів 1, 2 - не з'явився.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи (це, зокрема, фізичні особи, у тому числі фізичні особи-підприємці) реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Наразі, судом встановлено відсутність у позивача та відповідача 2 зареєстрованих електронних кабінетів. При цьому, згідно з наведеними приписами цього Кодексу відповідач 2 зобов'язаний зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За відсутності у позивача та відповідача 2 електронних кабінетів, з метою повідомлення сторін про призначення розгляду справи № 927/498/24по суті та про право відповідача 2 подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про призначення розгляду справи по суті була направлена судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місця проживання позивача: АДРЕСА_1, та адресу місцезнаходження відповідача 2: вул. Велика Васильківська, 143/2, м. Київ, 03150.
Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Докази вручення копії ухвали суду від 27.11.2024 про призначення розгляду справи по суті станом на час проведення судового засідання 16.01.2025 до суду не повернуті.
Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0610219868017 позивачу, в якому зазначено, що станом на 08.01.2025 поштове відправлення прибуло до відділення та не вручене адресату.
В той же час, судом згідно відомостей з Державного демографічного реєстру встановлено відповідність адреси реєстрації позивача зазначеній на конверті.
При цьому судом враховано отримання позивачем попередніх ухвалу суду у справі № 927/498/24, особисту участь останнього в судовому засіданні 06.11.2024 року та повідомлення про проведення підготовчого засідання 27.11.2024 року.
Також суд приймає до уваги обставини повернення не врученими відповідачу 2 за закінченням терміну зберігання ухвал Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 року, 05.09.2024 року та 06.11.2024 року у даній справі, які направлялись на адресу місцезнаходження товариства, яка відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Електронні адреси та/або інші поштові адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача 2, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/18).
Окрім того, згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведене господарський суд зазначає, що позивач та відповідач 2 не були позбавлені права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 927/498/243 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження позивача та відповідача 2 та повідомлення їх про розгляд справи судом.
Про поважні причини неявки в судове засідання 16.01.2025 року позивача особисто та/або його представника, а також представника відповідача 2 суд не повідомлено.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 179, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі від 22.07.2024 року, які також визначені судом в ухвалі від 05.09.2024 року, відповідач 2 мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач 2 не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченими частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача 2 на час розгляду справи по суті 16.01.2025 року до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідача 2 на час проведення судового засідання 16.01.2025 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
З огляду на вищевикладене, оскільки сторони не скористалися наданими їм процесуальними правами, зокрема, позивач, його представник та уповноважений представник відповідача 2 не прибули в судове засідання з розгляду справи по суті 16.01.2025 року, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, та враховуючи клопотання позивача б/н від 14.11.2024 року про здійснення розгляду справи без участі ОСОБА_1 , суд здійснював розгляд справи по суті в судовому засіданні 16.01.2025 року виключно за наявними матеріалами та за відсутності позивача особисто та/або його представника та представника відповідача 2.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами; під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України до підвідомчості господарським судам України віднесено справи з корпоративних спорів, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов'язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов'язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудових відносин одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов'язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду.
Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у справі №448/362/22 року від 14.06.2023 року.
Суд зазначає, що предметом розгляду у даній справі є вимога позивача, який є керівником (директором) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінтс", про визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінтс", а тому даний спір є корпоративним та має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Згідно частин 1 та 2 статті 83 Цивільного кодексу України юридична особа може створюватися у формі, зокрема, товариства, яким є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників) які мають право участі у цьому товаристві.
Статтею 84 Цивільного кодексу України встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю є підприємницьким товариством.
За статтею 62 Господарського кодексу України підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом, юридичною особою, має відокремлене майно, самостійних баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Частиною 5 статтею 63 ГК України визначено, що господарське товариство, як корпоративне підприємство діє, зокрема, на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.
За правилами частини 4 статті 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Згідно частини 3 статті 83 ГК України господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.
Як встановлено судом за матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінт" (код ЄДРПОУ 34413795) (відповідач 2 у справі) було зареєстровано 04.07.2006 року, номер запису 10401020000020975, учасником товариства є - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтервал» (код ЄДРПОУ 32909482), розмір внеску до статутного капіталу - 37500,00 грн., кінцевим бенефіціарним власником є громадянин Узбекістану ОСОБА_4 .
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань керівником товариства є ОСОБА_1 (позивач у справі).
Порядок створення та управління товариством, відносини учасників між собою та з товариством, правовий статус учасників та самого господарського товариства, яким є товариство з обмеженою відповідальністю, визначаються й регулюються, зокрема, § 1 глави 8 Цивільного кодексу України, главами 7, 9 Господарського кодексу України, Законом України «Про господарські товариства" (який діяв на час реєстрації товариства) тощо.
При цьому Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018 року, який набрав чинності 17.06.2018 року, визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про господарські товариства" у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, а також внесено зміни, зокрема, до Цивільного кодексу України, а саме назву підрозділу 4 § 1 глави 8 "4. Товариство з обмеженою відповідальністю" та статті 140-151 виключено.
Частиною 1 ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Відповідно до ст. 4 вказаного Закону товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту.
Згідно п. 1.1. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінт", затвердженого зборами учасника ТОВ «Сіті Арт Поінтс» (протокол № 6 від 26.06.2006 року) (далі - Статут) товариство створене за рішенням учасників (протокол № 1 від 05.06.2006 року) для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку і подальшого його розподілу серед учасників.
Відповідно до ст. 145 Цивільного кодексу України, приписи якої кореспондуються зі ст. 58 Закону України "Про господарські товариства", вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
Згідно ст. 23 Закону України «Про господарські товариства» управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства. Посадовими особами органів управління товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а
у товариствах, де створена рада товариства (спостережна рада), - голова та члени ради товариства (спостережної ради).
Статтею 99 ЦК України встановлено, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Відповідно до ст. 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення).
Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.
Як визначено п.9.15 Статуту ТОВ «Сіті Арт Поінтс», копія якого наявна в матеріалах справи, виконавчим органом Товариства є директор, який призначається зборами учасників Товариства.
Директор здійснює керівництво поточною діяльністю Товариства, крім тих, які відносяться законом виключно до компетенції Зборів учасників (п.9.15.1 Статуту).
Згідно відомостей ЄДРПОУ керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Арт Поінтс» є ОСОБА_1 , якого включено у Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до переліку осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності.
Як зазначає позивач у позовній заяві, у зв'язку з відсутністю діяльності ТОВ «Сіті Арт Поінтс» з 2006 року, відсутністю в Україні засновника товариства та погіршенням стану здоров'я позивач прийняв рішення про звільнення за власним бажанням з посади директора товариства на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України.
Згідно з пунктом 9.1 Статуту вищим органом управління Товариством є Збори учасників Товариства, в яких учасники беруть участь безпосередньої або через своїх представників.
Як визначено в п. 9.4 Статуту Збори можуть приймати рішення з будь - яких питань діяльності товариства. Виключною компетенцією зорів є, зокрема, призначення та звільнення Директора, обрання та відкликання ревізійної комісії (п.п. «є»), рішення приймається простою більшістю голосів.
Згідно з частиною другою статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" до компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема: обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; прийняття інших рішень, віднесених законом до компетенції загальних зборів учасників.
В частині третій статті 30 вказаного Закону унормовано, що питання, передбачені частиною другою цієї статті, та інші питання, віднесені законом до компетенції вищого органу товариства, не можуть бути віднесені до компетенції інших органів товариства, якщо інше не випливає з цього Закону.
У відповідності до частини першою статті 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також з ініціативи виконавчого органу товариства.
Частинами другою-п'ятою статті 32 вказаного Закону передбачено, що виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний.
З наведених норм слідує, що вирішення питання про припинення повноважень директора товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників товариства) може вирішувати вказане питання.
Для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу директор за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень та обрання нового директора.
При цьому директор має дотриматись вимог статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а саме не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.
Зокрема, відповідно до пункту 9.10 Статуту Збори учасників Товариства повинні скликатися також на вимогу Директора або ревізійної комісії у разі неплатоспроможності Товариства або у іншому випадку, якщо цього потребують інтереси Товариства.
Згідно п.9.8 Статуту Збори учасників Товариства скликаються не менш як 2 рази на рік. Обов'язок по визначенню точної дати і місця проведення зборів, повідомленню всіх учасників Товариства про час і місце проведення Зборів учасників, їх порядок денний покладається на Директора Товариства. Учасник вважається таким, що повідомлений належним чином про час і місце проведення Зборів учасників їх порядок денний, за наявності у розпорядженні товариства повідомлення підприємства поштового зв'язку про вручення рекомендованого листа за адресою, яка зазначена в установчих документах Товариства, або документу, що підтверджує вручення повідомлення учаснику особисто під розпис.
З викладеного вбачається, що збори учасників можуть бути скликані директором шляхом повідомлення учасників за 30 днів до дня проведення зборів шляхом поштового повідомлення учасників товариства.
При цьому, обов'язковою умовою повідомлення про скликання зборів юридичної особи є одночасна наявність у такому повідомленні інформації про час, місце проведення зборів та інформації про питання, що будуть винесені на розгляд зборів (порядок денний). Відсутність у повідомленні про проведення загальних зборів будь-якої з названих складових, як і відсутність самого повідомлення, може бути підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, у відповідності до вищезазначених норм закону директор ТОВ «Сіті Арт Поінтс» ОСОБА_1 звернувся до учасника товариства - ТОВ «Інтервал» із заявою б/н від 01.02.2022 року про проведення зборів учасників з питання звільнення директора ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Сіті Арт Поінтс» за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП та призначити дату збору учасників 14.02.2022 року за адресою реєстрації товариства: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 143/2.
Також позивачем в вересні 2023 року було направлено на адресу місцезнаходження учасника товариства - ТОВ «Інтервал», а саме: 14034, Чернігівська обл., місто Чернігів, вул.Бєлова Генерала, будинок 8, та місцезнаходження відповідача 2 - ТОВ «Сіті Арт Поінтс»: вул. Велика Васильківська, 143/2, м. Київ, 03150, заяву б/н від 19.09.2023 року про звільнення з посади директора з 03.10.2023 року, факт надсилання якої підтверджується копіями опису вкладення в цінний лист від 19.09.2023 року, фіскального чеку від 19.09.2023 року та поштових накладних № 0318800148391 та № 0318800201543 від 19.09.2023 року.
Окрім цього, як свідчать матеріали справи, позивачем було ініційовано проведення загальних зборів учасників ТОВ «Сіті Арт Поінтс» на 20.04.2024 року за офіційною адресою відповідача 2: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 143/2, поверх 5, кабінет № 10, для вирішення питання про звільнення директора.
Зокрема, факт надсилання повідомлення б/н від 06.03.2024 року на адресу засновника та керівника ТОВ «Інтервал» ОСОБА_4 , АДРЕСА_3 , підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскальних чеків від 07.03.2024 року, тобто більше ніж за 30 днів до проведення зборів.
Однак, незважаючи на всі вчинені позивачем дії, спрямовані на організацію та проведення загальних зборів учасників товариства, вказані збори не відбулися у зв'язку з незабезпеченням участі засновника ТОВ «Сіті Арт Поінтс» - ОСОБА_2 , частка якого в статутному капіталі становить 100%.
Наразі, факт відсутності засновника ТОВ «Сіті Арт Поінтс» на загальних зборах учасників та засновника товариства 20.04.2024 року підтверджується відповідним протоколом № 32, оформленим 20.04.2024 року, а також реєстраційним списком учасників від 20.04.2024 року, копії яких наявні в матеріалах справи.
Так, до порядку денного зборів 20.04.2024 року включені питання про звільнення директора ТОВ «Сіті Арт Поінтс», призначення нового директора та уповноваження його на подання змін до реєстраційних органів, що відповідає приписам чинного законодавства та правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 року у справі № 127/27466/20.
Таким чином, оскільки збори учасників ТОВ «Сіті Арт Поінтс», які відбулись 20.04.2024 року, в розумінні приписів Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та Статуту не були уповноважені на розгляд питання щодо звільнення директора товариства та розгляд відповідної заяви останнього, заява ОСОБА_1 про звільнення з посади директора була залишена відповідачем 2 без відповіді та реагування, у зв'язку з чим зазначає про порушення його трудових прав, зокрема, його права бути звільненим із займаної посади за власним бажанням.
Відтак, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати трудові відносини між позивачем та відповідачем припиненими у зв'язку зі звільненням за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України, із внесенням цієї інформації до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та зобов'язання райдержадміністрацію в особі державного реєстратора вчинити відповідні реєстраційні дії щодо виключення з ЄДР відомостей про ОСОБА_1 як директора ТОВ «Сіті Арт Поінтс».
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем 2 не надано суду жодних доказів на підтвердження розгляду заяви позивача про звільнення у встановленому порядку та прийняття зборами учасників товариства рішення про звільнення з внесенням відповідних змін про зміну керівника до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДРПОУ, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 року № 14-рп/2004, від 16.10.2007 року № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
У Рішенні № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 Конституційний Суд України також наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Наведені висновки також підтримані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 10.09.2019 року у справі № 921/36/18 та від 30.01.2019 року у справі № 145/1885/15-ц, де також виснувала, що хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 36 КЗпП визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін, розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
За частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства або підприємства. По суті, директор об'єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися статтею 38 КзПП та ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.
Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 Цивільного кодексу України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього.
Відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Частиною 4 статті 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою 3 статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Підставою набуття виконавчим органом товариства (директором) повноважень є факт його обрання (призначення) зборами учасників товариства як вищого органу управління останнього.
Отже, підставою для набуття ОСОБА_1 повноважень з управління товариством є призначення його зборами учасників товариства директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Арт Поінтс».
Зміст положень частини 3 статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час з будь-яких підстав, що є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Таким чином, припинення повноважень директора товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи на підставі положень Кодексу законів про працю України, та відбувається на підставі прийняття зборами учасників товариства відповідного рішення про припинення повноважень директора товариства.
Наказ про звільнення директора з посади має видаватися на підставі рішення зборів учасників товариства, але при його ухваленні мають бути дотриманими права особи, яка звільняється, а також гарантії, що визначені трудовим законодавством України. Трудове законодавство має застосовуватися при оформленні наказу про звільнення керівника з посади на підставі статті 38 КЗпП України, зокрема, у відповідному наказі про звільнення.
Судом встановлено за матеріалами справи, що позивачем було дотримано процедуру звільнення з посади директора товариства, а саме: позивачем було надіслано відповідачу 2 та засновнику товариства заяву про звільнення в порядку статті 38 КЗпП, а також учаснику товариства повідомлення з пропозицією провести загальні збори з метою вирішення питання про звільнення позивача з посади директора товариства.
Однак збори учасників є такими, що не відбулись через нез'явлення засновника товариства, рішення про звільнення позивача з посади директора не прийнято, тому, з урахуванням встановленого статтею 43 Конституції України принципу заборони примусової праці, така бездіяльність відповідача 2 порушує права позивача.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), відтак дії учасників господарських правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення.
Згідно з частиною 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині 1 статті 11 ГПК України.
Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " № 20372/11, § 65))
Частиною 2 статті 5 ГПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).
При цьому Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).
Із поданих доказів суд встановив, що реалізуючи своє конституційне право на свободу праці позивач добросовісно виконав усі дії для свого звільнення, зокрема, написав заяву про звільнення, звернувся до учасника товариства з ініціативою проведення зборів учасників товариства для вирішення питання про його звільнення з посади директора товариства.
Проте, станом на момент розгляду даної справи збори учасників ТОВ «Сіті Арт Поінтс» щодо прийняття рішення про звільнення позивача з посади директора товариства за його власним бажанням на підставі його заяви не проведено. Наразі, в ЄДРПОУ містяться відомості про позивача як керівника відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не вжито жодних заходів щодо розгляду питання звільнення позивача та прийняття відповідного рішення, зокрема, за відсутності заперечень щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства, відтак, за висновками суду, відповідач допустив протиправну бездіяльність, оскільки не вчинив юридично значимих дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади директора товариства та оформлення припинення трудових відносин, що свідчить про порушення вимог трудового та цивільного законодавства і обмеження трудових прав позивача щодо можливості вільно обирати працю, як це передбачено вказаною статтею 43 Конституції України.
Судом констатується, що в даному випадку позивач не має можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин у визначеному законодавством порядку, що порушує його право на працю, відтак підлягає захисту в судовому порядку.
В силу положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до приписів статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, що наведена в ухвалі суду від 08.02.2023 у справі №127/27466/20, належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів керівника товариства у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), як визначено у постановах від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 та 17.03.2021 у справі №761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, зокрема через два тижні після написання/подання заяви про звільнення по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.
Отже, в даному випадку належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів позивача буде не визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), а саме припинення трудових відносини між позивачем та відповідачем 2 з дати набрання рішенням суду законної сили, у зв'язку зі звільненням з посади директора
Поряд із цим, оскільки судом під час розгляду справи не встановлено обставин укладення товариством з позивачем трудового договору (контракту), суд дійшов висновку про те, що між позивачем та товариством не виникав спір стосовно припинення такого правочину. Відтак неправильними є доводи позивача про необхідність застосування у спірних правовідносинах норм КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.
Водночас, в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
При цьому суд враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
Цими висновками Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 року у справі № 127/27466/20 відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
Отже, встановлені судом обставини свідчать про те, що враховуючи особливості правового регулювання звільнення директора товариства за власним бажанням, позивач позбавлений можливості самостійно припинити повноваження директора товариства в односторонньому порядку і захистити своє порушене право.
Зважаючи на те, що судом dстановлено факт порушення прав позивача на звільнення його від виконання обов'язків директора товариства внаслідок не прийняття відповідачем 2 рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора товариства за власним бажанням, яке має бути прийнято зборами учасників товариства, з вимогою проведення яких звертався позивач, оскільки позивачем вичерпано процедурні можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин з товариством, суд вважає ефективним захист порушеного права шляхом припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем, у зв'язку з чим позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню з урахуванням висновків суду про відсутність підстав для застосування ст. 38 КЗпП України у даному спорі як такому, що спрямований насамперед на припинення існуючих правовідносин управління.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання райдержадміністрацію вчинити реєстраційні дії щодо зміни відомостей про директора товариства та виключити з ЄДР відомості про ОСОБА_1 як директора ТОВ "Сіті Арт Поінтс", додавши слова» трудові відносини припинені за рішенням суду та як особи, яка може вчиняти дії від імені товариства, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо» суд зазначає, що відповідно до пункту 13 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, зокрема, відомості про керівника юридичної особи та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
У частині 1 статті 25 вказаного Закону визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, а також судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі.
У зазначеній нормі Закону встановлено, що таким судовим рішенням може бути рішення про зобов'язання вчинення реєстраційних дій.
За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суб'єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).
Процедура припинення трудових відносин керівника з товариством має супроводжуватись внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань змін до відомостей про керівника юридичної особи саме на підставі рішення суду у даній справі, у випадку набрання ним законної сили.
Тобто, як зазначено в постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 758/1861/18, факт припинення повноважень директора як посадової особи законодавець пов'язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.
Отже, вирішивши питання про правомірність позовних вимог про визнання припиненими трудових відносин між позивачем та відповідачем, суд має вирішити питання щодо внесення цієї інформації до Єдиного державного реєстру, враховуючи той факт, що саме такий спосіб захисту порушених прав позивача сприятиме процесуальній економії та забезпечить їх відновлення, у зв'язку з чим позовні вимоги про зобов'язання державного реєстратора вчинити дії щодо внесення змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, шляхом виключення запису про ОСОБА_1 як директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінтс" також підлягають задоволенню, проте без вимог про внесення до ЄДРПОУ наведених позивачем в прохальній частині формулювань, оскільки реалізація правомочностей щодо внесення реєстраційних змін до записів про юридичних осіб здійснюється органами реєстрації самостійно відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем 2 не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Згідно ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Оскільки, як встановлено судом, позивач як інвалід ІІ групи згідно п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, судові витрати покладаються судом на відповідача 2 пропорційно розміру задоволених позовних вимог зі стягненням в дохід Державного бюджету України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Припинити трудові відносини між директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінтс" ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінтс" (вул. Велика Васильківська, 143/2, м.Київ, 03150, код ЄДРПОУ 34413795) з дати набрання рішенням законної сили.
3. Зобов'язати державного реєстратора Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (01010, Україна, місто Київ, вулиця Михайла Омеляновича-Павленка, будинок, 15, код ЄДРПОУ 37401206) внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінтс" (вул. Велика Васильківська, 143/2, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 34413795).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіті Арт Поінтс" (вул. Велика Васильківська, 143/2,м. Київ,03150, код ЄДРПОУ 34413795) до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 6056,000 грн. (шість тисяч п'ятдесят шість грн. 00 коп.).
5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 16 травня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон