ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.08.2024Справа № 910/3559/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Старовойтову Є.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" вул. Петлюри Симона, 25, м. Київ,01032
до Державного підприємства "Гарантований покупець" вул. Петлюри Симона, 27, м. Київ, 01032
про стягнення 119 689 854,74 грн.
Представники сторін:
від позивача: Єфремов В. О.
від відповідача : Яковченко Р. Г.
Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 119 689 854,74 грн., а саме 117 356 904,55 грн. боргу, 890 510,83 грн. пені, 730 166,86 грн. процентів річних та 712 272,50 грн. втрат від інфляції.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про врегулювання небалансів електричної енергії № 0414-01051 від 25.06.2019 року в частині своєчасної оплати за небаланс електричної енергії, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3559/24, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 09.05.2024 року.
Судом встановлено, що 26.04.2024 через канцелярію суду представником відповідача подано відзив №15/2027 від 24.04.2024 року на позовну заяву, з доказами надсилання його копії на адресу позивача, в якому відповідач зазначає, що категорично заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними і допустимими у розумінні ст.ст. 76,77 ГПК України доказами факт того, що зазначені в актах купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів від 31.12.2023 №ВН/23/12-0414 та від 31.01.2024 №ВН/24/01-0414 обсяги електричної енергії для врегулювання небалансів відповідають сертифікованим даним комерційного обліку АКО - адміністратора комерційного обліку. Позовні вимоги в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, на думку відповідача, не підлягають задоволенню з огляду на дію приписів пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» від 25.02.2022 року №332, у редакції від 26.04.2022, в якій, зокрема, зазначено, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії; настання підстав непереборної сили (форс-мажору).
Окрім цього, через систему "Електронний суд" 01.05.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 30.04.2024, з доказами надсилання відповідачу, в якій позивач зазначає, що відповідно до п.5.7 Договору якщо відповідач має заперечення до інформації, яка міститься у платіжному документі (рахунку-фактурі), то він зобов'язаний про це повідомити позивачу не пізніше 12:00 наступного робочого дня після виставлення рахунку. Наявність заперечень не є підставою для створення дебіторської заборгованості перед позивачем. Крім того позивач зазначає, що відповідач з 2019 року здійснював оплати за Договором за численними рахунками, аналогічно сформованими в системі управління ринком (MMS) і не висловлював заперечень щодо їх змісту. Так, у 2019-2023рр. відповідач фактично визнавав свої зобов'язання за рахунками-фактурами (за інші періоди), оплачуючи їх. У відзиві на позов відповідач не наводить конкретних заперечень щодо змісту рахунків і не вказує іншого (належного, на його думку) розміру грошових зобов'язань за такими рахунками. Штрафні санкції, на думку позивача, нараховані ним у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору. Крім того позивач наголошує, що відповідачем за умови посилання на лист ТПП від 28.02.2022 року № 2024/02.0-7.1. не надано жодного сертифіката ТПП України, як і інших доказів неможливості виконання зобов'язань через дію форс-мажорних обставин.
Також через систему "Електронний суд" 06.05.2024 від відповідача надійшли заперечення б/н від 06.05.2024 року (на відповідь на відзив), в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на недоведення позивачем того, що зазначені в актах купівлі - продажу електричної енергії для врегулювання небалансів за період грудень 2023 року - січень 2024 року обсяги електричної енергії для врегулювання небалансів відповідають сертифікованим даним комерційного обліку адміністратора комерційного обліку (АКО), а також зазначив, що розмір пені, нарахований до моменту підписання актів купівлі - продажу є таким, що не відповідає п. 4.2 договору. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/3559/24 та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.06.2024 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 06.06.2024 року протокольною ухвалою оголошена перерва до 18.07.2024 року.
В подальшому, через систему "Електронний суд" представником відповідача подані: 18.07.2024 заява б/н від 18.07.2024 року ро залишення позову без розгляду (в частині пені) та клопотання б/н від 18.07.2024 року про долучення доказів до матеріалів справи, а саме доказів часткової оплати основного боргу в сумі 56 140 529,64 грн. та закриття провадження у справі у відповідній частині; 26.07.2024 - клопотання б/н від 25.07.2024 року про долучення доказів до матеріалів справи, зокрема, сплати боргу в частині 2 143 403,62 грн. та закриття провадження у справі у відповідній частині.
Вищевказані документи з доказами надсилання на адресу позивача судом долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 18.07.2024 року протокольною ухвалою оголошено перерву до 08.08.2024 року.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
У судові засідання з розгляду справи по суті 06.06.2024 року, 18.07.2024 року та 08.08.2024 року з'явились представники сторін.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 06.06.2024 року, 18.07.2024 року та 08.08.2024 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 06.06.2024 року, 18.07.2024 року та 08.08.2024 року проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити у повному обсязі.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 08.08.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Засади організації та експлуатації енергосистем відповідно до статті 92 Конституції України визначаються виключно законами України.
Так, згідно преамбули Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон) останній визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Частиною 3 статті 3 Закону встановлено, що обов'язковою умовою участі в ринку електричної енергії (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) є укладення договору про врегулювання небалансів з оператором системи передачі.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про врегулювання небалансів.
Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України «Про ринок електричної енергії» оператором системи передачі є суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з передачі електричної енергії.
Відповідно до Законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та «Про ринок електричної енергії» Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (позивач) виконує функції оператора системи передачі (ОСП) на підставі ліцензії з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами, виданої відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 17.07.2014 року № 1012 та ліцензії на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, згідно з постановою НКРЕКП від 17.12.2021 року № 2624.
Частинами 1, 2 статті 52 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що Адміністратор розрахунків забезпечує організацію роботи ринку електричної енергії відповідно до цього Закону, правил ринку та кодексу комерційного обліку. Функції адміністратора розрахунків покладаються на оператора системи передачі.
Згідно з частиною 3 статті 52 Закону, серед іншого, Адміністратор розрахунків розраховує платежі за електричну енергію оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування, ціни небалансів електричної енергії, обсяги небалансів електричної енергії і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки.
Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" в Україні функціонує єдиний балансуючий ринок. На балансуючому ринку оператором системи передачі здійснюються: 1) купівля та продаж електричної енергії для балансування обсягів попиту та пропозиції електричної енергії у межах поточної доби; 2) купівля та продаж електричної енергії з метою врегулювання небалансів електричної енергії сторін, відповідальних за баланс.
Для надання послуг з балансування учасники ринку укладають з оператором системи передачі договір на основі типового договору про участь у балансуючому ринку. Постачальники послуг з балансування реєструються адміністратором розрахунків у порядку, визначеному правилами ринку. Типовий договір про участь у балансуючому ринку затверджується Регулятором (ч. 3 ст. 68 Закону України «Про ринок електричної енергії").
Типовий договір про врегулювання небалансів електричної енергії є додатком 1 до Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 року за № 307 (зі змінами і доповненнями) (далі - Правила ринку).
Відповідно до п. 1.1.2. Правил ринку договір про врегулювання небалансів електричної енергії - договір, відповідно до якого суб'єкт господарювання набуває статусу учасника ринку та здійснюється врегулювання небалансів електричної енергії.
Для суб'єктів господарювання, визначених у підпункті 1.2.1 глави 1.2 цього розділу (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) обов'язковою умовою участі на ринку електричної енергії є укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії з ОСП, що є договором приєднання, типова форма якого наведена в додатку 1 до цих Правил. Учасники ринку укладають договір про врегулювання небалансів електричної енергії шляхом приєднання до договору (п. 1.3.2. Правил ринку).
Кандидат в учасники ринку, який бажає здійснювати операції на ринку електричної енергії України, повинен надати ОСП (у якості АР - адміністратора розрахунків) належним чином заповнену заяву-приєднання до договору про врегулювання небалансів електричної енергії, що є додатком 2 до цих Правил (п. 1.3.5. Правил ринку).
Після отримання відповідної заяви-приєднання ОСП перевіряє повноту та правильність її заповнення та у разі відсутності підстав для її відхилення впродовж 2 робочих днів після отримання вносить кандидата до реєстру учасників ринку та присвоює йому відповідний ідентифікатор договору учасника ринку та дату акцептування заяви-приєднання, про що повідомляє учасника ринку (п. 1.3.7. Правил ринку).
Так, Наказом НЕК «Укренерго» від 03.04.2019 року № 204 затверджено умови Договору про врегулювання небалансів електричної енергії, із подальшими змінами в редакції наказів НЕК «Укренерго» від 08.07.2019 року №366, від 07.08.2019 року №423, від 16.08.2019 року №441, від №85, від 26.11.2020 року №634, від 21.12.2020 року №709, від 05.01.2021 року №6, від №111, від 16.03.2021 року №141, від 01.06.2021 року №303, від 31.01.2022 року №58, від №161, від 16.05.2022 року №176, від 09.06.2022 року №236 та від 27.01.2023 року №58.
Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Договору про врегулювання небалансів електричної енергії, що є додатком №1 до Правил ринку, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії сторони, відповідальної за баланс (далі - СВБ), у тому числі її балансуючої групи. Цей договір є договором приєднання в розумінні ст. 634 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. На підставі цього договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ.
Статтею 633 Цивільного кодексу України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Положення частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України передбачають, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Як встановлено судом за матеріалами справи, Державне підприємство "Гарантований покупець" (відповідач у справі, СВБ - сторона, відповідальна за баланс за договором) 25.06.2019 подало до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (позивач у справі, ОСП - оператор системи передачі за договором) заяву про укладення Договору про врегулювання небалансів електричної енергії, згідно з пунктами 1.3, 1.4 якого СВБ врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи. ОСП врегульовує небаланси електричної енергії з СВБ у порядку, визначеному Законом України «Про ринок електричної енергії» та Правилами ринку.
В подальшому листом від 26.06.2019 року №01/23263 позивач повідомив відповідача про укладання договору про врегулювання небалансів електричної енергії та приєднання Державного підприємства "Гарантований покупець" до умов договору про врегулювання небалансів електричної енергії та долучення до реєстру учасників ринку за ідентифікатором договору - №0414-01051 з датою акцептування - 25.06.2019 року (далі - Договір).
Відповідно до повідомлення про укладення Договору останній є публічним та укладається сторонами з урахуванням статті 634 Цивільного кодексу України та розміщений на офіційному сайті ДП «НЕК «Укренерго» https://ua.energy/.
Розділами 1-10 Договору узгоджено предмет договору, обсяг, ціну та вартість, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін, порядок розрахунків, форс-мажор, порядок врегулювання спорів, строк дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено пунктом 9.1 Договору останній набирає чинності з дати реєстрації ОСП СВБ відповідно до її заяви-приєднання до цього Договору і є чинним до 31 грудня включно року, у якому була надана заява-приєднання. Після реєстрації учасника ринку ОСП зобов'язаний надати такій СВБ витяг з відповідного реєстру.
За умовами пункту 9.2 Договору якщо жодна зі Сторін не звернулася до іншої Сторони у строк не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії цього Договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України, § 3 глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Згідно із частинами 1, 2 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
У відповідності до пунктів 7, 12, 46, 55, 89 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»:
- балансуючий ринок електричної енергії - ринок, організований оператором системи передачі електричної енергії з метою забезпечення достатніх обсягів електричної потужності та енергії, необхідних для балансування в реальному часі обсягів виробництва та імпорту електричної енергії і споживання та експорту електричної енергії, врегулювання системних обмежень в об'єднаній енергетичній системі України, а також фінансового врегулювання небалансів електричної енергії;
- відповідальність за баланс - зобов'язання учасників ринку повідомляти і виконувати погодинні графіки електричної енергії відповідно до обсягів купленої та проданої електричної енергії та нести фінансову відповідальність за врегулювання небалансів;
- небаланс електричної енергії - розрахована відповідно до правил ринку для кожного розрахункового періоду різниця між фактичними обсягами відпуску або споживання, імпорту, експорту електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, та обсягами купленої і проданої електричної енергії, зареєстрованими відповідно до правил ринку.
- оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії;
- сторона, відповідальна за баланс - учасник ринку, зобов'язаний повідомляти та виконувати свої погодинні графіки електричної енергії (та/або балансуючої групи) відповідно до обсягів купленої та/або проданої електричної енергії та фінансово відповідальний перед оператором системи передачі за свої небаланси (та/або небаланси балансуючої групи).
Відповідно до пункту 1.5. Договору врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення СВБ правочинів щодо купівлі - продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку.
У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Главою 2 Договору передбачено, що вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ та ОСП, розраховуються АР для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку.
Згідно з пунктом 5.1 Договору виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку, та згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до пункту 1.1.2 глави 1.1., пункту 1.11.1 та пункту 1.11.8 глави 1.1. розділу І Правил ринку система управління ринком - програмно-інформаційний комплекс, що включає низку підсистем, що забезпечують управління всіма необхідними базами даних, реєстрами та виконання розрахунків, що визначені цими Правилами. За допомогою системи управління ринком здійснюється управління всіма процесами, зокрема, виконанням необхідних розрахунків, реєстрацією ринкових даних і результатів. Система управління ринком забезпечує, серед іншого, проведення розрахунків за небаланси електричної енергії. АР надає кожному учаснику ринку через його персональний кабінет доступ до записів даних розрахунків, що створив АР щодо цього учасника ринку, відповідно до інструкції з користування системою управління ринком.
Згідно з пунктом 5.28.1. глави 5.28. розділу V Правил ринку щоденні звіти про розрахунки та остаточні щомісячні звіти про розрахунки надаються через систему управління ринком кожному ППБ та СВБ і включають детальну інформацію щодо індивідуального зарахування і списання коштів ППБ та СВБ. Форма і зміст початкових та остаточних звітів про розрахунки описані в цьому розділі.
Відповідно до пункту 7.3.1 Правил ринку АР на щоденній основі надсилає платіжний документ кожній СВБ із зазначенням суми, що СВБ зобов'язана сплатити АР, або суми, що АР зобов'язаний сплатити СВБ через її небаланси електричної енергії протягом відповідного періоду.
У відповідності до п. 1.1.2 Правил ринку система управління ринком (далі - СУР) - програмно-інформаційний комплекс, що включає низку підсистем, що забезпечують управління всіма необхідними базами даних, реєстрами та виконання розрахунків, що визначені цими Правилами.
Згідно з пунктами 1.11.1.-1.11.6 Правил ринку за допомогою СУР здійснюється управління процесами, зокрема проведенням необхідних розрахунків, реєстрацією ринкових даних і результатів діяльності на ринку електричної енергії згідно з цими Правилами. СУР забезпечує, зокрема, проведення розрахунків за небаланси електричної енергії. ОСП в якості відповідального оператора системи управління ринком вибирає, встановлює, експлуатує і підтримує систему відповідно до положень цих Правил. Учасники ринку мають право на доступ до інформації, яка міститься в СУР та стосується їх безпосередньо.
Пунктом 1.11.8 Правил ринку АР надає кожному учаснику ринку через його персональний кабінет доступ до записів даних розрахунків, що створив АР щодо цього учасника ринку, відповідно до інструкції з користування системою управління ринком. Авторизація користувачів системи відбувається із застосуванням особистого кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП).
Як встановлено судом за матеріалами справи та не заперечується відповідачем, останній, як учасник ринку, використовує у своїй діяльності СУР (Market management system MMS).
Згідно 1.11.1 Правил за допомогою СУР здійснюється управління процесами, зокрема проведенням необхідних розрахунків, реєстрацією ринкових даних і результатів діяльності на ринку електричної енергії згідно з цими Правилами.
Розділом VII Правил ринку врегульовано питання щодо виставлення рахунків та платежів, у тому числі виставлення рахунків за небаланси електричної енергії.
Так, відповідно до п. 7.3.1. Правил ринку АР на щодекадній основі надсилає платіжний документ кожній СВБ із зазначенням суми, що СВБ зобов'язана сплатити АР, або суми, що АР зобов'язаний сплатити СВБ через її небаланси електричної енергії протягом відповідного періоду.
Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору та пунктів 7.3.1, 7.7.3 Правил ринку позивач сформував та виставив відповідачу наступні рахунки на загальну суму 117 356 904,55 грн. з ПДВ, а саме:
- Рахунок за № 1412202300453 від 14.12.2023 року за період 01.12.2023-10.12.2023 на загальну суму 66 662 968,17 грн. Строк оплати протягом 4 днів з дати отримання рахунку;
- Рахунок за № 2612202300453 від 26.12.2023 року за період 11.12.2023 - 20.12.2023 на загальну суму 9 525 552,88 грн. Строк оплати протягом 2 днів з дати отримання рахунку;
- Рахунок за № 0401202400451 від 04.01.2024 року за період 21.12.2023 - 31.12.2023 на загальну суму 529 332,20 грн. Строк оплати протягом 4 днів з дати отримання рахунку;
- Рахунок за № 1601202400227 від 16.01.2024 року за період 01.01.2024 - 10.01.2024 на загальну суму 27 306 457,67 грн. Строк оплати протягом 2 днів з дати отримання рахунку.
Факт виставлення позивачем рахунків підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою скрін-шота з СУР (MMS) та відповідачем не заперечувався.
Суд зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.
У частині 2 статті 96 ГПК передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині 3 зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Наразі, процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина 3 статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Згідно постанови Верховного Суду від 15.07.2022 року у справі №914/1003/21 роздруківки знімків екранів комп'ютера є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом.
Таким чином, з урахуванням змісту укладеного Договору та положень Правил ринку направлення (надсилання, виставлення) рахунків на оплату учасникам ринку здійснюється АР через СУР, зокрема, систему розрахунків за небаланси електричної енергії.
Так, згідно п.1.11.1 Правил СУР забезпечує, в тому числі, п. 6) проведення розрахунків за небаланси електричної енергії; п. 9) обмін інформацією з учасниками ринку і функціонування необхідних баз даних; п. 16) формування даних для актів купівлі-продажу.
Відповідно до п. 1.11.6. Привал учасники ринку мають право на доступ до інформації, яка міститься в СУР та стосується їх безпосередньо.
АР надає кожному учаснику ринку через його персональний кабінет доступ до записів даних розрахунків, що створив АР щодо цього учасника ринку, відповідно до інструкції з користування системою управління ринком. Авторизація користувачів системи відбувається із застосуванням особистого кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) (п. 1.11.8. Правил).
При цьому, оскільки іншого порядку та способу направлення рахунків ані Правилами ринку, ані умовами Договору не передбачено, суд дійшов висновку щодо належності їх направлення (формування) АР у системі розрахунків за небаланси електричної енергії.
Судом враховано, що позивачем дотримано положення нормативно-правових актів при виставленні рахунків, позаяк положення Постанови НКРЕП № 766 не встановлюють жодних дат виставлення рахунків, а лише передбачають, що вони виставляються щодекадно.
Відтак, надана позивачем на підтвердження надсилання рахунків відповідна роздруківка скрін-шота з СУР (MMS) належним чином підтверджує факт направлення перелічених вище документів на відповідачеві та їх отримання останнім.
Відповідно до пункту 7.7.3 Правил ринку оплата платіжного документа з банківського рахунку учасника ринку на банківський рахунок АР здійснюється протягом двох робочих днів з дати направлення платіжного документа.
Пунктом 7.8.1. Правил ринку визначено, якщо учасник ринку або ОСП (у якості АР) ініціює суперечку щодо суми, зазначеної в рахунку (запит платіжного документа), оплата повинна бути проведена згідно з платіжним документом. Якщо за результатами розгляду запиту платіжного документа будуть виявлені суми, що підлягають поверненню, учасники ринку та ОСП (у якості АР) зобов'язані здійснити перерахування надлишкових сум на відповідний рахунок.
Окрім того, згідно з пунктом 1.1. Правил врегулювання Додатку 10 до Правил ринку якщо АКО надасть оновлені дані комерційного обліку по учасниках ринку, то будь-які розбіжності, виявлені після цього, урегульовуються між ОСП та СВБ, до якої входять такі учасники ринку, відповідно до цих Правил врегулювання.
За умовами пункту 1.2. Правил врегулювання Додатку 10 до Правил ринку розрахунок врегулювання щодо розрахункових періодів попереднього місяця здійснюється кожного місяця або частіше в разі прийняття АР відповідного обґрунтованого рішення. Розрахунок врегулювання щодо розрахункових періодів попереднього кварталу здійснюється у другому місяці поточного кварталу. Розрахунок врегулювання щодо розрахункових періодів попереднього року здійснюється у другому місяці поточного року.
Відповідно до пункту 5.3.1 Правил ринку рахунок A-В використовується для розрахунків за небаланси. Розрахункова активність на цьому рахунку для кожного розрахункового періоду кожного торгового дня включає дебетування за платежі або кредитування за витрати СВБ, що виникають через їх позитивний або негативний небаланс, за відповідною ціною небалансів.
Частиною 4 статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, в яких виникли зобов'язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банках.
Пунктами 5.6., 5.7. Договору встановлено, що подання платіжних документів здійснюється Сторонами відповідно до Правил ринку.
Якщо СВБ має заперечення до інформації, яка міститься у платіжному документі, то вона зобов'язана повідомити про це ОСП не пізніше 12:00 наступного робочого дня після виставлення рахунку. Наявність заперечень не є підставою для створення дебіторської заборгованості перед ОСП та не може бути підставою для обмеження ОСП щодо вимоги платежу фінансової гарантії, що надається СВБ ОСП.
Суд зазначає, що в розумінні Правил ринку платіжний документ - це рахунок, сформований адміністратором розрахунків учаснику ринку щодо оплати ним або адміністратором розрахунків своїх фінансових зобов'язань, що виникли в результаті участі на ринку електричної енергії такого учасника ринку.
Відповідно до пунктів 5.7, 5.8. Договору якщо СВБ має заперечення до інформації, яка міститься у платіжному документі, то вона зобов'язана повідомити про це ОСП не пізніше 12:00 наступного робочого дня після виставлення рахунку. Наявність заперечень не є підставою для створення дебіторської заборгованості перед ОСП та не може бути підставою для обмеження ОСП щодо вимоги платежу фінансової гарантії, що надається СВБ ОСП. Надані заперечення враховуються ОСП при обчисленні платежів у порядку, передбаченому Правилами ринку.
В свою чергу, відповідно до п. 7.8.1 Правил якщо учасник ринку або ОСП (у якості АР) ініціює суперечку щодо суми, зазначеної в рахунку (запит платіжного документа), оплата повинна бути проведена згідно з платіжним документом. Якщо за результатами розгляду запиту платіжного документа будуть виявлені суми, що підлягають поверненню, учасники ринку та ОСП (у якості АР) зобов'язані здійснити перерахування надлишкових сум на відповідний рахунок.
При цьому будь-яких заперечень щодо виставлених позивачем рахунків, зокрема, в частині інформації, яка міститься у платіжному документі (рахунку), з боку відповідача не надходили.
З матеріалів справи вбачається, що Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» через систему управління ринком (http//mms.ua.energy) виставляло відповідачу платіжні документи (рахунки-фактури), які СВБ (Державне підприємство "Гарантований покупець") зобов'язаний був сплатити АР протягом двох робочих днів на рахунок із спеціальним режимом використання за балансуючу електричну енергію та небаланси електричної енергії №UA583004650000026032300813715.
Крім цього, відповідач не лише не заперечував проти інформації, вказаної у платіжних документах, а й продовжував збільшувати різницю електричної енергії між фактичними обсягами відпуску або споживання, імпорту, експорту електричної енергії сторони, відповідальної за баланс, та обсягами купленої і проданої електричної енергії, зареєстрованими відповідно до Правил ринку.
Згідно пункту 5.9 Договору ОСП формує та направляє Акт купівлі-продажу (далі - Акт) до СВБ не пізніше 13 календарного дня місяця, наступного за розрахунковим. У разі незгоди з розрахунками ОСП відповідно о Акта СВБ протягом двох робочих днів надсилає ОСП обґрунтовані зауваження щодо цього Акта та ініціює спір відповідно до норм чинного законодавства. До здійснення коригування обсяг та вартість електричної енергії визначаються за даними, зазначеними в Акті. Якщо СВБ протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до СВБ Акта не ініціював спір та не направив до ОСП підписаний зі сторони СВБ примірник Акта, то такий Акт вважається підписаним СВБ.
Як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем було направлено на адресу відповідача:
- Акт №ВН/23/12-0414 від 31.12.2023 купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів згідно з Договором від 25.06.2019 №0414-01051, підписаний сторонами електронними підписами;
- Акт № ВН/24/01-0414 від 31.01.2024 купівлі-продажу електричної енергії для врегулювання небалансів та сплати інших платежів згідно з Договором від 25.06.2019 №0414-01051, підписаний позивачем електронним підписом, зі сторони відповідача Акт підписаний не був.
Копії вказаних актів разом з доказами надсилання наявні в матеріалах справи.
Доказів наявності зауважень відповідача щодо змісту вищезазначених актів, як і обґрунтованої письмової відмови від підписання Акту № ВН/24/01-0414 від 31.01.2024 матеріали справи не містять, будь-які докази відступів позивача від умов Договору, а також заперечення щодо повного та належного виконання його позивачем у вказаній частині з боку відповідача відсутні.
В той же час, будь-яких пояснень відповідача щодо наявності причин не підписання стороною Акту № ВН/24/01-0414 від 31.01.2024 як станом на час розгляду справи судом, так і на час пред'явлення позивачем даного акту, суду не надано.
За таких обставин, за відсутності будь - яких претензій/зауважень відповідача щодо змісту Акту № ВН/24/01-0414 від 31.01.2024, а також ненадання сторонами жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання Акту № ВН/24/01-0414 від 31.01.2024, суд вважає вказаний акт погодженим та підписаним обома сторонами без будь - яких зауважень.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та доданому розрахунку, з урахуванням приписів статті 530 Цивільного кодексу України та умов пункту 7.7.3. Правил ринку відповідач повинен був здійснити оплату за виставленими рахунками:
- у строк до 18.12.2023 року - за рахунком-фактурою № 1412202300453 від 14.12.2023 року;
- у строк до 28.12.2023 року - за рахунком-фактурою № 2612202300453 від 26.12.2023 року;
- у строк до 08.01.2024 року - за рахунком-фактурою № 0401202400451 від 04.01.2024 року;
- у строк до 18.01.2024 року - за рахунком-фактурою № 1601202400227 від 16.01.2024 року.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, всупереч умовам Договору та Правил відповідач не здійснив своєчасну оплату за виставленими за спірним Договором рахунками, у зв'язку з чим заборгованість відповідача з оплати за небаланс електричної енергії становить 117 356 904,55 грн.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та висловлено представником останнього в судових засіданнях по розгляду справи по суті, оскільки відповідач свої зобов'язання щодо сплати Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" як оператору системи розподілу, що здійснює врегулювання небалансу електричної енергії, грошових коштів в сумі 117 356 904,55 грн. у встановлений строк, всупереч умовам Договору та Правил ринку не виконав, в результаті чого у Державного підприємства "Гарантований покупець" утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, позивач просить стягнути з відповідача вказану суму боргу в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 0414-01051 від 25 червня 2019 року суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, після відкриття провадження у справі шляхом подання через систему «Електронний суд» клопотань про долучення доказів від 18.07.2024 року та від 25.07.2024 року відповідачем було повідомлено суд про здійснення Державним підприємством "Гарантований покупець" часткової оплати за спірним Договором в сумі 56 140 529,64 грн. та 2 143 403,62 грн., на підтвердження чого надано роздруківки платіжних інструкцій №370016 від 22.05.2024 року та №385234 від 19.07.2024р., відповідно, з посиланням в призначенні платежу на реквізити Договору № 0414-01051 від 26.06.2019 та період 01.12.2023-10.12.2023.
На час розгляду спору по суті заперечень щодо здійсненої відповідачем оплати основної заборгованості в сумі 58 283 933,30 грн. та/або її розміру, а також можливості закриття провадження у справі у вказаній частині позовних вимог з боку позивача до суду не надходило.
У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до моменту звернення до суду з позовною заявою, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем, навіть за умови заперечення у відзиві визначених позивачем обсягів небалансів електричної енергії, було сплачено на користь позивача 58 283 933,26 грн., отже заборгованість у вказаній сумі, яка, зокрема, була підставою для звернення з даним позовом до суду, погашена відповідачем шляхом перерахування позивачеві відповідної суми після звернення до суду з позовною заявою та відкриття провадження у справі № 910/3559/24 ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 року, що також позивачем не заперечувалось, відповідно на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 58 283 933,26 грн. основного боргу відсутній.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після звернення до суду з даним позовом та на момент розгляду справи по суті предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 58 283 933,26 грн. основного боргу за Договором підлягає закриттю у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Суд також звертає увагу, що згідно частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної оплати спожитої електричної енергії, враховуючи здійснення часткової оплати в сумі 58 283 933,26 грн., відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за поставлену електроенергію за Договором підлягають частковому задоволенню в сумі 59 072 971,29 грн.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 730 166,86 грн., інфляційних втрат у розмірі 712 272,50 грн. та пені у розмірі 890 510,83 грн., нарахованих за період з 19.12.2023 року по 11.03.2024 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог в частині нарахованих процентів річних та втрат від інфляції або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку, позаяк у відзиві відповідач заперечує проти заявлених до стягнення сум в цілому.
Суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховуються інфляційні втрати та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, у урахуванням дати направлення рахунків та пункту 7.7.3. Правил ринку початком періоду прострочення відповідача з оплати електричної енергії для врегулювання небалансів, а також періоду нарахування процентів річних та втрат від інфляції є 19.12.2023 року, 29.12.2023 року, 09.01.2024 року та 19.01.2024 року відповідно.
В свою чергу, як встановлено судом, позивачем в рахунках-фактурах № 1412202300453 від 14.12.2023 року, № 2612202300453 від 26.12.2023 року, № 0401202400451 від 04.01.2024 року та № № 1601202400227 від 16.01.2024 року визначено строк оплати протягом 4, 2, 4 та 2 днів з моменту отримання відповідно, та з його урахуванням визначено початок періоду прострочення.
Суд наголошує, що формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі, оскільки згідно ст. 14 ГПК України за принципом диспозитивності учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, отже розгляд вимог позивача про стягнення процентів річних та втрат від інфляції здійснюється судом з урахуванням саме визначеного судом періоду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних витрат та процентів річних судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 730 166,86 грн. процентів річних та втрат від інфляції в сумі 712 272,50 грн. підлягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача про залишення позову без розгляду в частині стягнення 890 510,83 грн. пені, з посиланням на постанови Верховного Суду від 19.04.2024 року у справі № 911/1359/22 та від 03.07.2024 року у справі № 910/6843/23 та наведену в них правову позицію щодо зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені) за договорами, укладеними відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, суд зазначає, що відповідно до позиції Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 19 квітня 2024 року по справі №911/1359/22, правовий статус НКРЕКП, її завдання, функції, повноваження та порядок їх здійснення визначає Закон України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг".
У відповідності до статті 1 вказаного Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Регулятора обумовлюються його завданнями і повноваженнями та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливостях організації та порядку діяльності Регулятора, в особливому порядку призначення членів Регулятора та припинення ними повноважень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Регулятора та гарантії незалежності в прийнятті ним рішень у межах повноважень, визначених законом, встановленні умов оплати праці членів та працівників Регулятора.
Згідно з частиною 1 статті 3 цього Закону Регулятор здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, європейської інтеграції ринків електричної енергії та природного газу України.
За приписами пункту 4 частини третьої статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належать, зокрема, затвердження правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, порядку розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів, який включає в тому числі положення щодо особливостей розподілу пропускної спроможності міждержавних перетинів з третіми державами, інших нормативно-правових актів та нормативних документів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 6 Закону України «Про ринок електричної енергії» Регулятор має право приймати рішення, що є обов'язковими до виконання учасниками ринку.
Пунктом 3 частини 2 статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визначено, що Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції. Згідно частини 2 цієї статті рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою.
Згідно пункту 1 частини 1 вказаного Закону для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор приймає обов'язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.
Отже, НКРЕКП (Регулятор) здійснює державне регулювання з метою досягнення балансу інтересів споживачів, суб'єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, і держави, забезпечення енергетичної безпеки, Регулятор на своїх засіданнях приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції та є обов'язкові до виконання.
Об'єднана палата констатувала, що постанова № 332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) в межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, є обов'язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності.
Що стосується посилання скаржника на те, що у даному випадку мали застосовуватися норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, оскільки вони мають вищу юридичну силу ніж постанова НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) Об'єднана палата виходила з наступного.
Статтею 1 Конституції України передбачено, що Україна є правовою державою.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні №9-рп/2001 від 19.06.2001 у справі № 1-37/2001, в правовій державі існує сувора ієрархія нормативних актів, відповідно до якої постанови та інші рішення органів виконавчої влади мають підзаконний характер і не повинні викривляти сутність і зміст законів.
Отже, нормативні акти, що затверджуються Регулятором, не можуть суперечити Конституції України та законам, які регулюють господарські відносини на ринку електроенергії.
Відповідно до частини першої статті 66 Закону «Про ринок електричної енергії» купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Істотні умови двосторонніх договорів визначені у частині третій статті 66 вказаного Закону, якими є, зокрема, умови про права, обов'язки та відповідальність сторін (пункт 8 частини третьої статті 66 Закону).
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону «Про ринок електричної енергії» до повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належить, зокрема, затвердження типових та примірник договорів, визначених цим Законом, а відповідно до частини четвертої цієї ж статті рішення Регулятора є обов'язковими до виконання учасниками ринку (крім споживачів, що не є учасниками оптового енергетичного ринку).
Таким чином, наведений аналіз нормативних актів дозволяє дійти висновку, що Регулятор наділений повноваженням нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, зокрема, через затвердження типових і примірних договорів.
Типові і примірні договори входять до системи джерел господарського договірного права як особливі нормативно-правові акти. Затвердження таких договорів уповноваженими державними органами є формою державною регулювання договірних відносин у сфері господарювання.
Відповідно до частини четвертої статті 179 ГК України типові договори затверджуються Кабінетом Міністрів України або у випадках, передбачених законом, іншим органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Одним з принципів функціонування ринку електричної енергії є відповідальність учасників ринку за недотримання правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньо добового ринку, кодексу системи передачі, кодексу систем розподілу, кодексу комерційного обліку, правил роздрібного ринку, інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов договорів, що укладаються на цьому ринку (пункт 16 частини другої статті З Закону «Про ринок електричної енергії»).
Унормування відповідальності за невиконання договорів на ринку електроенергії відбувається, зокрема, шляхом визначення відповідних положень щодо відповідальності у типових договорах, які затверджуються Регулятором, і мають силу нормативно-правового акта.
Частина четверта статті 179 Господарського кодексу України закріплює межі вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов, а саме обов'язковість відповідності умов господарського договору певного виду типовим договорам, затвердженим Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади. Укладаючи договір на основі типового договору, затвердженого відповідним державним органом в межах його компетенції, сторони повинні враховувати імперативні правила, що містяться в типовому договорі. Разом з тим сторони мають право конкретизувати його умови та доповнити їх, якщо такі доповнення не суперечать його змісту.
Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому Законами України від 15.03.2022 № 2119-ІХ, від 21.04.2022 № 02212-ІХ, від 22.05.2022 № 2263-ІХ, від 15.08.2022 № 2500-IX, від 16.11.2022 № 2738-IX, від 7.02.2023 № 2915-IX, від 2.05.2023 № 3057-IX, від 27.07.2023 № 3275-IX, від 8.11.2023 № 3429-IX, від 06.02.2024 № 3564-IX «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджено укази Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02. 2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 року № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Статтею 1 Закону України від 12.05.2015 «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до частини 2 статті 9 цього Закону Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Статтею 17 вказаного Закону встановлено, що органи державної влади України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадські об'єднання, а також громадяни зобов'язані сприяти діяльності військового командування та військових адміністрацій у запровадженні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану на відповідній території.
Відповідно до положень частини 1 статті 20 наведеного Закону правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.
Об'єднаною палатою враховано, що Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в преамбулі Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 зазначила мету та підстави її прийняття, якою є забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25 лютого 2022 року, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та діє відповідно до законів України «Про ринок електричної енергії», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
Згідно з пунктом 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".
Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) - це обов'язкова точка зору держави модель поведінки учасників ринку електричної енергії.
Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
Отже, Об'єднана палата дійшла висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії.
При цьому Об'єднана палата наголосила на тому, що такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов'язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Об'єднана палата звертає увагу, що норми постанови № 332 від 25.02.2022 (у редакції від 27.02.2022 № 333, у редакції від 26.04.2022) прийняті Регулятором в межах своїх повноважень.
Таким чином, хоча постанова НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, втім її норми є обов'язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема, які уклали між собою двосторонні договори відповідно до статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії", що також обумовлено положеннями статті 179 Господарського кодексу України, яка встановлює нормативне обмеження вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов у разі укладання типового договору.
Відтак, в постанові у справі № 911/1359/22 Об'єднана палата погодилась з висновком судів попередніх інстанцій щодо застосування приписів Постанови №332 як таких, що мають обов'язковий характер для учасників ринку електричної енергії, виходячи з вищенаведених висновків про обов'язковість застосування учасниками ринку електроенергії у цьому аспекті саме норм постанов НКРЕКП, відповідно до яких на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії.
Окрім цього, в постанові Об'єднана палата також виходила з того, що Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення, а також врахувала доповнення Законом України від 15.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України пунктом 19, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії", у зв'язку чим погодилась з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норми матеріального права та відмови у задоволенні пені з посиланнями на приписи Постанови № 332.
Таким чином, враховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 19.04.2024 року у справі № 911/1359/22, оскільки у даній справі позивачем обрано період нарахування пені, що входить у період дії воєнного стану, який почався з 24.02.2022 року, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені за прострочення грошового зобов'язання за період 19.12.2023 року - 11.03.2024 року, приймаючи до уваги положення Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану" від 25.02.2022 року № 332.
Суд зазначає, що звернення до суду з позовом є суб'єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України.
Згідно з положеннями пункту 5 частини третьої статті 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.
Тобто дії та воля сторони господарського процесу фактично визначає спрямованість процесуальної діяльності суду та її результати.
Відповідно до частини першої, третьої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду (пункт 5 частини першої статті 226 ГПК України).
Закріплене за позивачем право на подання заяви про залишення позову без розгляду є абсолютним і не залежить від думки інших учасників процесу. Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд (постанови Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 548/2531/18, від 05 жовтня 2021 року у справі №308/13199/17, від 04 квітня 2022 у справі № 441/1609/19).
При цьому суд наголошує, що згідно з частиною першою статті 181 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
У підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті (частини перша статті 185 ГПК України)
Пунктом 1 частини другої статті 185 ГПК України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.
Зокрема, як свідчать матеріали справи, підготовче провадження у даній справі № 910/3559/24 закрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.05.2024 року, відтак, оскільки заява позивача б/н від 18.07.2024 року про залишення позову без розгляду в частині стягнення пені подана через систему «Електронний суд» 18.07.2024 року, з урахуванням викладених вище доводів суду та приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні вимог про стягнення пені, відповідна заява позивача задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, зважаючи на сплату відповідачем основної суми боргу в розмірі 58 283 933,26 грн., у зв'язку з чим провадження у справі у відповідній частині закрито, суд доходить висновку, що вимоги позивача в решті позовних вимог підлягають частковому задоволенню.
Отже, відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.
Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
1.Провадження в частині стягнення 58 283 933,26 грн. основного боргу закрити у зв'язку з відсутністю предмета спору.
2.Позовні вимоги задовольнити частково.
3.Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (вул. Петлюри Симона, 27, м. Київ, 01032; код ЄДРПОУ 43068454) на користь Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (вул. Петлюри Симона, 25, м. Київ,01032; код ЄДРПОУ 00100227) 59 072 971,29 грн. основного боргу, 730 166,86 грн. процентів річних, 712 272,50 грн. втрат від інфляції та 726 184,93 грн. витрат по сплаті судового збору.
4.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 16 травня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон