19 травня 2025 року
м. Київ
справа № 560/13301/24
адміністративне провадження № К/990/17949/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі №560/13301/24 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови,
Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просило:
- скасувати постанову від 12 липня 2024 року ВП №73801207 про накладення штрафу в розмірі 10 200,00 грн.
Разом з позовною заявою заявлено клопотання, в якому позивач просив поновити пропущений строк звернення до суду, оскільки вже звертався до суду із позовною заявою аналогічного змісту в межах строку, встановленого статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України. Однак, ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року у справі №560/11215/24 позовну заяву було повернуто.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, викладені позивачем у клопотанні; позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня вручення цієї ухвали.
Суд звернув увагу на те, що між прийняттям судом ухвали від 08 серпня 2024 року у справі №560/11215/24 про повернення позовної заяви та наступним зверненням позивача до суду з цим позовом (12 вересня 2024 року) минув значний проміжок часу.
На виконання вимог суду позивач подав заяву, в якій просив поновити строк звернення до суду, посилаючись на те, що відсутність бюджетних коштів на рахунках перешкоджала його своєчасному зверненню до суду. Також вказано, що запровадження воєнного стану є поважними причинами для поновлення процесуального строку.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови повернуто позивачу.
Суд зазначив, що на обґрунтування поданої заяви позивач не надав належних доказів, що свідчили про неможливість сплати судового збору станом на час первісного звернення до суду. Крім того, введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку якщо це пов'язано не з загальними, а з конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції від 07 жовтня 2024 року, Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області подало апеляційну скаргу.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2025 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишено без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, наведені позивачем причини пропуску строку є неповажними.
28 квітня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та направити справу для продовження розгляду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Частиною третьою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала суду першої інстанції, залишена в силі постановою суду апеляційної інстанції, про повернення позовної заяви, не відноситься до ухвал, якими закінчено розгляд справи.
Повертаючи суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду є неповажними.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Так, відповідно до частини шостої вказаної статті, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Частиною першою статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно із частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у цій справі є постанова органу ДВС про накладення штрафу від 12 липня 2024 року. З позовною заявою позивач звернувся до суду 12 вересня 2024 року.
Поважність причин пропуску строк звернення суду позивач мотивував тим, що в межах встановленого законом строку вже звертався до суду з аналогічною позовною заявою, проте ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 серпня 2024 року у справі №560/11215/24 її було повернуто. Також посилався на відсутність бюджетних коштів на рахунках, запровадження на території України воєнного стану.
Оцінюючи причини пропуску строку звернення до суду суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що повторне звернення з позовною заявою відбулося більше ніж через місяць з дня повернення вперше поданої позовної заяви, що не може бути визнано розумним та оптимальним строком для реалізації права на повторне звернення до суду враховуючи скорочений розгляд даної категорії адміністративних справ. Причин, які позбавляли Пенсійний фонд можливості звернутися з позовною заявою повторно у більш стислі строки він не зазначає, натомість посилається на відсутність коштів. Водночас суб'єкт владних повноважень не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору. При цьому суд першої інстанції акцентував, що позивач не надав доказів, що свідчили про неможливість сплати судового збору станом на час первісного звернення до суду. Щодо посилання на введення воєнного стану, суд першої інстанції вказав, що таке не може бути поважною причиною для поновлення строку, оскільки позивач не навів конкретних причин, що заважали вчасно виконати процесуальну дію.
У касаційній скарзі повторно посилається на відсутність коштів для сплати судового збору під час первинного подання позовної заяви. Зокрема, він зазначає, що бюджетом Пенсійного фонду України на 2024 рік, кошторисом та планом на 2024 рік Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не передбачено видатків на відшкодування судового збору.
Надаючи оцінку вказаним доводам скаржника, Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Тобто, особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинна здійснити всі можливі та залежні від неї дії, щоб забезпечити своєчасне та належне звернення до суду, використовуючи надані їй законодавством засоби та можливості.
Це стосується і заявників, які діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а тому кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі.
Органи влади, діючи від імені Держави не мають права допускати зволікання з виконанням процесуальних обов'язків, і тим більше не можуть посилатися на відсутність фінансування як на перешкоду для здійснення належних процесуальних дій.
Правову позицію стосовно окресленого питання викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 у справі № 640/3393/19, де зазначено, що «особа яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.».
Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують правомірності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не містять вказівок на порушення норм процесуального права та не доводять існування об'єктивно непереборних обставин, які б унеможливили своєчасне звернення до суду.
Мотиви судів першої та апеляційної інстанції, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, та обставини, на які посилається заявник, на обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судами процесуального права та не викликають сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у справі.
За таких обставин, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі №560/13301/24 необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі №560/13301/24 за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування постанови.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду