Справа № 645/518/22 Головуючий суддя І інстанції Мартинова О. М.
Провадження № 22-ц/818/1906/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: надання послуг
16 травня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Колісниченко Артура Сергійовича на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за опалення та гарячу воду,-
03.02.2022 року Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з централізованого опалення та гарячої води за період з 01.06.2006 року по 31.12.2021 року у сумі 83273,39 грн., інфляційних витрати в сумі 4019,08 грн., 3% річних в сумі 1664,50 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та отримують за вказаною послуги з централізованого опалення та гарячої води згідно чинного законодавства. Відповідачі не в повному обсязі сплачують вартість наданих послуг, у зв'язку з чим за ними виникла заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.06.2006 року по 31.12.2021 року в сумі 83273,39 грн., інфляційних витрати в сумі 4019,08 грн., 3% річних в сумі 1664,50 грн., яку сторона позивача просить суд стягнути з відповідачів на свою користь.
Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року позовні вимоги КП «ХТМ» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячу воду за період з 02.04.2017 року по 31.12.2021 року у сумі 61739,07 грн., інфляційних витрат в розмірі 4019,08 грн. та 3% річних в розмірі 1664,50 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору по 827,00 грн. кожного.
В іншій частині позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі, представник ОСОБА_1 - адвокат Колісниченко А.С., посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справ, порушення норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати, та в цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скарга мотивована тим, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів того, що позивачем фактично надавалися, а відповідачем отримувались відповідні послуги, відповідного договору між сторонами не було укладено. Тому є незрозумілим, на якій підставі позивач взагалі нараховував відповідачу якусь заборгованість.
Крім того позивачем не надано жодного розрахунку позовних вимог, а з наданих ним розрахунків не зрозуміло, а підставі яких сум, алгоритмів та інших вихідних даних здійснювався розрахунок заявленої до стягнення суми.
Вказує, що право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та розглянутого судом позову, та вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
За правилом ч. 1 ст. 263 ЦПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вказаним вимоги рішення суду відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого ст.ст. 1, 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п.п. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року, п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, обов'язку споживача оплати у повному обсязі, який у даному випадку фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. Відповідачами не надано доказів погашення заборгованості за послуги централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води у зазначений період.
За таких обставин зобов'язання відповідачів оплатити послуги з теплопостачання виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживачів послуг. Суд першої інстанції взяв до уваги розрахунки позивача заборгованості відповідача за надані послуги, що утворилась за період з 01.06.2006 року по 31.12.2021 року, на суму 83273,39 грн, а також - заявлене відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності.
З урахуванням положень статей 256, 257 ЦК України, встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення КП «Харківські теплові мережі» із даною позовною заявою 03.02.2022 року та період нарахування останнім заборгованості, що становить з 01.06.2006 року по 31.12.2021 року, трирічний строк позовної давності щодо платежів за період з 01.06.2006 року по 01.04.2017 року включно позивачем пропущено, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Враховуючи викладене, стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в межах позовної давності з 02.04.2017 року по 31.12.2021 року, яка складає 61739,07 грн.
У зв'язку із простроченням відповідачами сплати комунальних послуг, позивачем нараховані інфляційні витрати та 3% річних за прострочення ним виконання грошового зобов'язання.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином, суд вважав, що вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача інфляційних витрат в розмірі 4019,08 грн. та 3% річних в розмірі 1664,50 грн. нараховані в межах загального строку позовної давності є законними, обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які надає КП «Харківські теплові мережі».
Позивач надає відповідачам послуги з централізованого теплопостачання.
Особистий рахунок № НОМЕР_1 відкритий на ім'я ОСОБА_3 .
В обґрунтування розміру позовних вимог позивачем надано розрахунки на суму 83273,39 грн. заборгованість за надані послуги, що утворилась за період з 01.06.2006 року по 31.12.2021 року.
Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України апелянт належними і допустимими доказами не спростував вказані обставини.
За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Враховуючи наведене, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: п. 4 інші юридичні факти.
Отже, обов'язок сплачувати за надані послуги у даному випадку ґрунтується на їх споживанні відповідачем, що відповідає нормі п. 4 ч. 1 ст. 11 ЦК України.
У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, він не був позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення приміщення від мереж теплопостачання, а також звернення до позивача з відповідною претензією, однак відповідних документів з цього приводу до суду відповідачем не було надано.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.
Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь - якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Правом вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних кредитор наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Саме такого правового висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановивши, що КП «ХТМ» надає послуги з централізованого опалення у квартирі АДРЕСА_2 , суд першої інстанції правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення заборгованості в межах строку позовної давності та заявлених позовних вимог.
Доводи ОСОБА_1 , що неотримання ним послуг з теплопостачання, що на його думку, свідчить про відсутність підстав для сплати вартості цих послуг, є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.
Відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів не отримання від позивача вищевказаних послуг.
Щодо доводів відповідача про відсутність підстав для нарахування інфляційних втрат та 3% річних поза межами строку позовної давності не знайшли підтвердження, оскільки з розрахунку заборгованості вбачається, що вони нараховані за період з 02.2019 року по 12.2021 року, тобто у межах строку позовної давності (а.с.6).
Згідно з положеннями статті 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Норма статті 625 ЦК передбачає нарахування процентів із застосуванням індексу інфляції, що має компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а нарахування 3 % річних від простроченої суми є платою за користування грошовими коштами, а не штрафною санкцією у розумінні положень статті 549 ЦК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Висновки суду належним чином обґрунтовані, відповідають матеріалами справи та відповідачем в суді першої та апеляційної інстанції належним чином не спростовані.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колісниченко Артура Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 16 травня 2025 року.
Головуючий - В.Б. Яцина.
Судді - Ю.М. Мальований.
Н.П. Пилипчук.