Справа № 632/1136/24 Головуючий суддя І інстанції Библів С. В.
Провадження № 22-ц/818/1858/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про стягнення аліментів
19 травня 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 25 листопада 2024 року, у справі № 632/1136/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 75 050,00 грн. та понесених судових витрат з надання професійної правничої допомоги у розмірі 3000,00 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 19.01.2001 року Єфремівською сільською радою Первомайського району Харківської області за актовим записом № 1, було зареєстровано її шлюб із відповідачем, а згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 - вказаний шлюб було розірвано 04.08.2009 року. В шлюбі із відповідачем у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дочка залишилася проживати з матір'ю, та перебуває під її доглядом та вихованням. Офіційним джерелом доходу на цей час позивачка має заробітну плату, працюючи вчителем у школі. Після оголошення воєнного стану та неможливістю продовжити стаціонарне навчання після закінчення школи в України, дочка продовжила навчання у Вищій школі логістики факультету менеджменту та логістики за спеціальністю Менеджмент з денною формою навчання на платній основі по 3250,00 польських злотих за кожний семестр, першого ступеня спеціалізації і тимчасово проживає в Республіці Польща. Запланована дата закінчення навчання - 30.09.2026 року. Оскільки донька не може самостійно заробляти собі на життя, але потребує витрат на придбання продуктів харчування, посезонної одежі, взуття, предметів гігієни, інколи - ліків, коштів, пов'язаних із навчанням - переїзд до місця навчання, і місця проживання, придбання канцелярських виробів, зошитів, олівців, ручок та інших предметів, які використовує в процесі навчання. За договором про надання освітніх послуг за програмами першого ступеня - бакалаврату від 28.09.2023 року за минулий навчальний рік позивачка заплатила за навчання 6500,00 польських злотих, що дорівнює 65000,00 грн. За договором оренди житла від 01.07.2023 року - 8550 польських злотих, що дорівнює 85500,00 грн. За реєстрацію - 150 польських злотих, що дорівнює 1500,00 грн. Загальна сума витрат становила 152000,00 грн. Відповідач до досягнення дочкою 18 років сплачував аліменти, заборгованості по аліментам не має. Однак у зв'язку із продовженням навчання дочкою та додатковими витратами на це, позивачка просить стягнути з відповідача додаткові витрати на дитину у розмірі 75050,00 грн., оскільки зазначає, що відповідач має фінансову можливість відшкодувати додаткові витрати.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти її задоволення з наступних підстав:
-по-перше, позивачкою не наданий належний розрахунок витрат на утримання дитини. Зазначена у позові суму не відповідає наданим позивачкою відомостям про курс польських злотих до гривні на день сплати;
-по-друге, позивачкою надано документально підтверджену оплату лише на 3250,0 грн.;
-по-третє, основним є те, що розмір додаткових витрат на дитину визначається за домовленістю між батьками або ж, в разі спору з цього питання, або за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення, але витрати на навчання доньки сторони не узгоджували, позивачкою не вказано її частки у сплаті додаткових витрат;
Також відповідач вказав, що навчання у вищих навчальних закладах для здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Оплата навчання за кордоном не є додатковими витратами на дитину, адже якісну освіту можна отримати і в Україні.
Зазначив, що навчання особи з метою здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини та з цього приводу послався на правий висновок КЦС ВС у постанові від 26.08.2020 року у справі № 336/1488/19.
Вважав, що позивачкою не доведено наявність визначених у ст. 185 СК України особливих обставин для сплати додаткових витрат на дитину.
Також зазначив про недоведеність посилань позивачки про неможливість продовження стаціонарного навчання для здобуття вищої освіти після закінчення школи в Україні при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та погодження такого вибору з батьком дитини.
У відповідь на відзив позивачка ОСОБА_1 просила суд задовольнити її позов повністю та вказала, що відповідач не довів своїх заперечень проти позову.
Заперечила проти заяви відповідача про неузгодженість додаткових витрат на навчання їх доньки, яке спростовується доданою позивачкою до цієї відповіді копією спільної заяви, посвідченої 12.08.2023 приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І.В., позивачка та відповідач взяли на себе всі фінансові витрати, пов'язані з поїздкою їх доньки ОСОБА_3 за кордон на навчання до Республіки Польща (а.с. 73).
Вказала також, що на підтвердження позовних вимог вона надала копії Договору про надання освітніх послуг від 28.09.2023, таблиці №№ 1, 2, Договір оренди від 18.07.2023, довідки від 23.04.2024, від 13.06.2024, від 13.06.2024, витяги АТ КБ «Приватбанк» про курс валют на 9 арк., два витяги з АТ КБ «Приватбанк» про проведену оплату реєстрації та навчання з перекладом на українську мову із зазначенням в них сум, які повинні бути сплачені і які фактично проплачені і вони не дорівнюють 3250,00 грн., як зазначив відповідач.
Зазначила, що вона вплатила за договором про надання освітніх послуг за програмою першого ступеня-бакалаврату від 28.09.2023 за минулий навчальний рік за навчання 6500,00 польських злотих, що дорівнює 65000,00 грн. За договором оренди житла від 01.07.2023 року - 8550 польських злотих, що дорівнює 85500,00 грн. Реєстрацію - 150 польських злотих, що дорівнює 1500,00 грн., а усього витратила на навчання доньки до виповнення нею 18 років 75050,00 грн., які за домовленістю з відповідачем вони повинні понести разом.
Покликалася на норму ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» щодо відповідності батьків за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, та ст.ст. 141, 185 СК України стосовно рівних обов'язків кожного з батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, за наявності для цього особливих обставин, які у даному випадку пов'язані введенням воєнного стану в Україні та вимушеного переходу закладів освіти на навчання у дистанційному форматі, і для збереження життя доньки, для отримання фахової освіти сторони прийняли спільне рішення відправити її на навчання закордон.
Також звернула увагу, що відповідач не посилається і не надає доказів того, що його матеріальне становище не дозволяє виконати їх спільну з ним домовленість сумісно нести витрати на навчання доньки та перебування у зв'язку з цим за кордоном.
При цьому на підтвердження своїх аргументів покликалась на правові висновки, які були наведені у постановах КЦС ВС від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20 (провадження № 61-8815св21), від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19), в яких Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які підтверджують, зокрема, витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених в тому числі на навчання дитини у платному закладі, та інші документи.
Вважає нерелевантними посилання відповідача на правові висновки, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19 (провадження № 61-19103св19), оскільки на відміну від тієї справи у даному випадку питання щодо навчання спільної з відповідачем доньки у закордонного закладі було погоджено спільно обома батьками і було викликано особливими обставинами: введенням воєнного стану в Україні та вимушеного переходу закладів освіти на провадження освітнього процесу в дистанційному форматі, який сторони вважати особливими обставинами і для збереження її життя та для отримання фахової освіти доньки прийняли спільне рішення відправити її навчатися закордон.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 25 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для стягнення додаткових витрат на утримання дитини, оскільки додаткові витрати на навчання доньки у Вищій школі логістики факультету менеджменту та логістики у Республіці Польща, не були узгоджені з відповідачем. Крім того, такі витрати не відносяться до додаткових в розумінні ст. 185 СК України, оскільки вони не викликані особливими обставинами, а є основними витратами, які батьки несуть на утримання дітей виходячи із своїх матеріальних можливостей. При цьому суд першої інстанції також покликався на правові висновки, які були висловлені у постанові КЦС Верховного Суд від 26.08.2020 року у справі № 336/1488/19.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов, оскільки суд при винесенні оскаржуваного рішення допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення і неправильне застосування судом норм матеріального права.
Вказала, що суд не надав належної оцінки даної позивачкою копії спільної з відповідачем заяви, посвідченої 12.08.2023 у нотаріальній формі, про те, що вона та відповідач ОСОБА_2 надали їх доньці ОСОБА_3 згоду для поїздки закордон на навчання до Республіки Польща, на відкриття візи, на можливу поїздку закордон без додаткового супроводу, а також цією заявою повідомили, що всі фінансові витрати, пов'язані з цією поїздкою вони взяли на себе. Тому вважає безпідставним висновки суду про не доведення узгодження з відповідачем питання щодо навчання дочки у конкретному навчальному закладі, факультеті, за конкретну суму, що навчальний заклад було обрано самою дочкою на власний розсуд, без погодження із відповідачем та з позивачкою з посиланням на те, що вона з відповідачем не спілкується.
Звертає увагу, що є загально відомою обставиною, яку не потрібно додатково доводити, що наразі більша частка навчальних закладів Харкова переїхали до інших міст Західної України, де також не спокійно у воєнний час.
Також заперечує проти висновків суду про недоведеність неможливості навчання доньки в Україні, оскільки питання розподілу оплати вартості всіх витрат, пов'язаних з поїздкою доньки закордон на навчання без визначення сум, було узгоджено між сторонами підписанням вказаної заяви, тому що на першому плані було питання перебування доньки у безпеці, що є особливими обставинами, які вимагали додаткових витрат на утримання їх дитини у розумінні ст. 185 СК України.
Зважаючи на те, що правові висновки касаційного суду, на які покликався суд першої інстанції не визнаючи особливими вищевказані обставини в якості підстав для додаткових витрат на утримання дитини, були зроблені до початку вторгнення ворога в Україну, вважає, що до особливих обставин може бути віднесено і можливість навчатися на денній формі навчання за межами України для збереження життя дітей, для отримання ними фахових знань і спеціальностей, які їм стануть в нагоді у відродженні країни після війни.
На підтвердження своїх аргументів також покликалась на правові висновки, які були викладені у постановах ВС від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20 (провадження № 61-8815св21), від 14 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19), про те, що доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які підтверджують, зокрема, витрати, призначені в тому числі на навчання дитини у платному навчальному закладі, та інші документи, які у даному випадку позивачка надала до суду першої інстанції у додатку до позовної заяви.
Вважає нерелевантним до обставин цієї справи посилання на правові висновки, які були висловлені у постанові ВС від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19 (провадження № 61-19103св19), яка є відмінною, так як питання щодо навчання спільної з відповідачем доньки у закордонному закладі було погоджено спільному обома батьками і викликано особливими обставинами, а саме: введенням воєнного стану в Україні та вимушений перехід закладів освіти на провадження освітнього процесу в дистанційному форматі, який може бути визнаний особливими обставинами і для збереження життя доньки та для отримання нею фахової освіти було прийнято спільне з відповідачем рішення відправити її навчатися закордон і заперечень з цього приводу з його боку не було.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_4 просить відмовити у задоволенні скарги, а рішення залишити без змін, оскільки скарга є безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Вказав, що доводи скарги про погодження навчання у конкретному закладі, за конкретну суму, є безпідставними. Заява про згоду виїзд дочки за кордон не є правочином, інші правочини не укладались.
Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.
Колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, які спростовуються доводами скарги.
За ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Участь у додаткових витратах на дитину є не правом, а обов'язком батьків незалежно від сплати ним аліментів. Чинним законодавством не передбачена можливість повного звільнення особи від участі в таких витратах, а обставини, що мають істотне значення, враховуються лише при визначенні судом розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору.
Аналізуючи положення ст. 185 СК України можна дійти висновку, що додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини, за наявності в неї здібностей, талантів, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо.
Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.
Заявляючи вимоги про одноразове стягнення додаткових витрат на дитину, необхідно надати докази усієї суми фактично понесених витрат, в той час, як заявляючи про періодичні або постійні витрати, позивач повинен довести їх необхідність.
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладено у пункті 8 статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Судом встановлені наступні обставини.
19 .01.2001 року Єфремівською сільською радою Первомайського району Харківської області за актовим записом № 1, було зареєстровано шлюб позивачки із відповідачем (а.с.19), а згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 - вказаний шлюб було розірвано 04.08.2009 року (а.с.20). В шлюбі із відповідачем народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.15). Після розірвання шлюбу дочка залишилася проживати з матір'ю, та перебуває під її доглядом та вихованням (а.с.22,23). Офіційним джерелом доходу на цей час позивачка має, працюючи вчителем у школі. Відповідач працює водієм в ДК «Нафтогаз України». Відповідач, як батько ОСОБА_3 сплачував аліменти на утримання дочки, яка проживала разом з матір'ю та перебувала на її утриманні до її повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборгованості за ними не мав.
Після закінчення школи в України, дочка Ксенія вирішила продовжити стаціонарне навчання у Республіці Польщі, для чого одержала від батьків нотаріально завірену заяву від них про їхню згоду для поїздки за кордон на навчання до Республіки Польща з 20.09.2023 року по 20.09.2024 року. Фінансові витрати, пов'язані з цією поїздкою батьки беруть на себе (а.с.73).
Дочка сторін обрала для себе навчання у Вищій школі логістики на факультеті менеджменту та логістики за спеціальністю Менеджмент з денною формою навчання на платній основі по 3250,00 польських злотих за кожний семестр, першого ступеня спеціалізації і тимчасово проживає в Республіці Польща. Запланована дата закінчення навчання - 30.09.2026 року (а.с.24-32).
Донька не може самостійно заробляти собі на життя, але потребує витрат на придбання продуктів харчування, посезонної одежі, взуття, предметів гігієни, інколи - ліків, коштів, пов'язаних із навчанням - переїзд до місця навчання, і місця проживання, придбання канцелярських виробів, зошитів, олівців, ручок та інших предметів, які використовує в процесі навчання. За договором про надання освітніх послуг за програмами першого ступеня - бакалаврату від 28.09.2023 року за минулий навчальний рік позивачка заплатила за навчання 6500,00 польських злотих, що дорівнює 65000,00 грн. За договором оренди житла від 01.07.2023 року - 8550 польських злотих, що дорівнює 85500,00 грн. Реєстрацію - 150 польських злотих, що дорівнює 1500,00 грн. Загальна сума витрат становила 152000,00 грн. (а.с.33-44).
Правильно встановивши вказані обставини відповідно до наявних у справі доказів, суд першої інстанції з посиланням на правові висновки, які були висловлені у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 у справі N 6-1489цс17 правильно вказав, що згідно із частиною першою статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей, у зв'язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Разом з тим, суд першої інстанції помилково відхилив вищевказану сумісну заяву сторін посвідченої 12.08.2023 приватним нотаріусом Лозівського районного нотаріального округу Харківської області Вовк І.В., позивачка та відповідач взяли на себе всі фінансові витрати, пов'язані з поїздкою їх доньки ОСОБА_3 за кордон на навчання до Республіки Польща (а.с. 73). Суд першої інстанції всупереч вказаним правовим висновкам касаційного суду безпідставно вважав, що не можуть підтвердити чи спростувати особливих обставин розвитку здібностей дитини чи її хвороби, а також затрачених у зв'язку цим відповідних коштів.
Так, відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Всупереч вказаній нормі ст. 89 ЦПК України суд першої інстанції встановивши вказані обставини не надав належної оцінки доводам позовної заяви, що спір виник під час воєнного стану в Україні та російської збройної агресії проти України, внаслідок чого життя та здоров'я українців перебувало під загрозою ракетних обстрілів, що є загально відомими обставинами і тому відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України не підлягає додатковому доказуванню, і саме у такій винятковій та особливій життєвій ситуації сторонами було досягнуто вищевказаної нотаріально посвідченої згоди спільно фінансувати усі витрати їх доньки на навчання закордоном, а не лише надати дозвіл на самостійну подорож закордон, що в цілому відповідає їх батьківському обов'язку створити безпечні умови життя та гармонійний розвиток їх дитини, а тому відповідає критеріям особливих обставин, які вимагали додаткових витрат від батьків на утримання їх дитини у розумінні ст. 185 СК України. При цьому колегія суддів звертає увагу, що перелік особливих обставин, які можуть бути підставою для додаткових витрат на дитину не є вичерпним. Істотною ознакою таких додаткових обставин є їх спрямованість на утримання дитини відповідно до визначеного у ст. 180 СК України такого обов'язку батьків.
У вказаній спільній заяві сторін фінансувати навчання їх доньки за кордоном у Республіці Польща не містить конкретної суми витрат. Разом з тим, заявлені у позові витрати перебувають в межах змісту нотаріально посвідчено спільної заяви сторін про фінансування навчання їх доньки закордоном у Республіці Польща та мети, з якою була зроблена вказана заява, а тому колегія відхиляє заперечення відповідача щодо відсутності в ній конкретних узгоджених сум, які не спростовують наявність такої угоди сторін. Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не висунув обґрунтованих заперечень проти своєї можливості сплатити заявлену у позові суму додаткової допомоги - 75050,00 грн, яка не перевищує половину від фактично сплаченої позивачкою суми 152000,00 грн. (а.с.33-44).
Колегія суддів погоджується з доводами скарги щодо врахування відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України правових висновків, які були висловлені у постановах КЦС ВС від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20 (провадження № 61-8815св21), від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19), в яких Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність особливих обставин, що спричинили додаткові витрати на дитину, можуть бути документи, які підтверджують, зокрема, витрати на придбання спеціальних інструментів, призначених в тому числі на навчання дитини у платному закладі, та інші документи. А отже навчання доньки за кордоном за особливих обставин, пов'язаних з негативним впливом російської збройної агресії на безпекову ситуацію в Україні, внаслідок чого сторони досягли домовленості забезпечити фінансування її навчання за кордоном, - колегія суддів вважає, що понесені позивачкою витрати на навчання їх доньки є додатковими витратами на її утримання, які відповідно до у ст. 185 СК України є підстави для стягнення половини цих витрат з відповідача.
При цьому колегія суддів вважає, що такий підхід та розуміння змісту норми ст. 185 СК України, яка не обмежує суд у визнанні особливий обставин для визначення зобов'язання батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, - відповідає змісту вказаних ст.ст. 3, 27 Конвенції ООН про права дитини 1989 року, пункту 8 статті 7 СК України та статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», щодо їх обов'язку якнайкращі забезпечити інтереси дитини, які у даному випадку полягають у навчанні за кордоном у безпечному середовищі, що захищає від ризику завдання шкоди життю і здоров'ю внаслідок російської збройної агресії. У якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним, стосовно чого сторони дійшли згаданої вище нотаріально посвідченої згоди спільного фінансування таких витрат.
При цьому колегія суддів відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України також враховує правові висновки, які були висловлені за релевантних обставин у постанові КЦС ВС від 12 січня 2022 року у справі № 640/15771/19 (провадження № 61-11061св21), в якій касаційний суд виходячи із аналізу статті 185 СК України вважав, що надання послуг із організації вступу до вищих навчальних закладів для здобуття професійної освіти, щодо підготовки документів для поїздки на навчання до навчального закладу, вступ до навчального закладу за кордоном та консультації з цих питань є тими особливими обставинами, щодо яких передбачено стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини, відповідно до положень статті 185 СК України.
Слід також зауважити, суд першої інстанції помилково, у нерелевантний спосіб покликався на правові висновки, які були висловлені у постанові КЦС Верховного Суд від 26.08.2020 року у справі № 336/1488/19, висловлені з цього приводу у апеляційній скарзі аргументи є обґрунтованими.
Всупереч положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідач не спростував наведених позивачкою розрахунків сплати вищевказаних додаткових витрат на навчання їх неповнолітньої доньки, та документів, які підтверджують вказані обставини. Заперечення відповідача щодо застосування валютного обмінного курсу та нерівності участі батьків у додаткових витратах є безпідставними та спростовуються наявними у справі документами, які позивачка надала до свого позову.
Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що доводи скарги знайшли своє підтвердження у матеріалах справи.
Оскільки суд ухвалив своє рішення при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, внаслідок чого порушив норми матеріального права, то відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасовує оскаржене рішення суду повністю та ухвалює нове про задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року зі змінами та доповненнями, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.
Враховуючи те, що позивач від сплати судового збору звільнена відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки предмет спору стосується стягнення додаткових витрат на дитину, тому суд приходить до висновку, що судовий збір, необхідно стягнути з відповідача в дохід держави.
У пп 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» зазначено, що за подання до суду фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Виходячи із заявленої суми стягнення 75050,00 грн, за подання позову необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
За правилами пп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року зі змінами та доповненнями, за подання апеляційної скарги на рішення суду підлягає сплаті судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
З урахуванням позовних вимог, за подання апеляційної скарги підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1211,20 х 150% = 1816,80 грн., а всього судовий збір на суму 1211,20 + 1816,80 = 3 028 грн.
Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги, то необхідно з відповідача ОСОБА_2 стягнути 13 028,00 грн. на користь держави, а також відповідно до ст. 137 ЦПК України понесені позивачкою витрати з надання професійної правничої допомоги у розмірі 3000,00 грн, які належним чином підтверджені в матеріалах справи договір про надання правової допомоги, актом приймання наданих послуг, ордером адвоката Лєдєньової С.М., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Лєденьової С.М., квитанцієй від 02.07.2024 про сплату 3000 грн. (а.с. 8-12).
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 25 листопада 2024 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса реєстрації АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) додаткові витрати на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 75 050,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 19 травня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді Ю.М. Мальований.
О.Ю. Тичкова.