Номер провадження 22-ц/821/862/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №710/1490/24 Категорія: 311020000 Щербак О. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
13 травня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т. Л.
суддіКарпенко О. В., Гончар Н. І.
секретар Широкова Г.К.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача -адвоката Конопатського О. О. на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 27.02.2025 (повний текст складено 03.03.2025, суддя в суді першої інстанції Щербак О. В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,
у жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, яким просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 31612,30 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.12.2023 по 08.06.2024 у розмірі 40181,70 грн та моральну шкоду у розмірі 20000,00 грн.
В обґрунтування вказала, що 14.08.2018 була прийнята на роботу продавцем непродовольчих товарів згідно трудового договору №6 від 14.08.2018 до ФОП ОСОБА_2 на підставі наказу №12 від 13.08.2018.
08.12.2023 вона була звільнена з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України на підставі наказу №47 від 08.12.2023. При звільненні з нею не було проведено повний розрахунок усіх сум, що належать їй до виплати, зокрема, заробітної плати за період з 01.11.2023 по 08.12.2023 та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 14.08.2018 по 08.12.2023.
Позивач вказала, що зверталась до правоохоронних органів з приводу невиплати їй заробітної плати при звільненні. При відповідній перевірці ФОП ОСОБА_2 надала правоохоронним органам відомості про отримання заробітної плати за листопад та грудень 2023 року з підписом позивача. Разом із тим, вказані відомості вона підписувала ще задовго до її звільнення з роботи, які надавались разом із масою накладних, що привозили водії разом із товаром в магазин. Заробітна плата виплачувалась їй та іншим працівникам готівкою. Також зазначила, що її заява про те, що вона не має претензій з приводу звільнення була адресована працівникам поліції, які виїжджали на виклик її колеги по факту їх звільнення, оскільки керівництво вимагало написати заяви про звільнення за власним бажанням. Після вичерпання конфлікту щодо підстав звільнення на прохання працівника поліції вона написала таку заяву, але та жодним чином не стосувалась невиплаченої заробітної плати. Звернула увагу, що при звільненні не отримувала ні копії наказу про звільнення, ні будь-якого письмового повідомлення від роботодавця про нараховані їй суми, які підлягали виплаті при звільненні, і не отримала такого повідомлення та наказу і по цей час.
Оскільки документи їй не були надані, позивач отримала виписку з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, сформовану 23.07.2024, відповідно якої розмір доходу від ФОП ОСОБА_2 за листопад 2023 року становить 6800,00 грн, за грудень 2023 року - 24 812,30 грн, однак ці кошти їй не виплатили. Отже, заборгованість по заробітній платі ФОП ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить 31 612,30 грн.
Позивач наголошує на тому, що їй не виплатили зарплату за листопад та грудень 2023 року і компенсацію за невикористану відпустку, оскільки вона за період роботи жодного разу не ходила у відпустку.
Оскільки їй при звільненні не виплачена заробітна плата, вважає, що роботодавець повинен сплатити працівнику середній заробіток за затримку виплати коштів, виходячи із того, що середньоденна заробітна плата складає 309,09 грн, отже розмір середнього заробітку за шість місяців затримки розрахунку, тобто з 08.12.2023 по 08.06.2024 складає 40 181,70 грн (309,99 грн*130 днів).
Внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягали в безпідставній невиплаті при звільненні заробітної плати та інших належних працівникові сум, їй було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з порушенням її прав, отже, враховуючи ступінь вини відповідача, характер та обсяг завданих їй моральних страждань, втрат немайнового характеру, вона вважає розумним, виваженим та справедливим оцінити заподіяну їй моральну шкоду в розмірі 20 000,00 гривень.
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 27.02.2025 позов у справі задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 22869,44 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 30000,00 грн та моральну шкоду у розмірі 7 000,00 грн з посиланням на обґрунтованість доводів позивача стосовно неналежного розрахунку з нею при звільненні з боку відповідача.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача адвокат Конопатський О. О. подав 01.04.2025 засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на помилковість висновків суду, просить рішення суду скасувати стосовно задоволених позовних вимог, які новим рішенням відхилити повністю.
В обґрунтування вказано на те, що заробітну плату позивач отримала повністю, що підтверджується довідкою про доходи позивача від 31.10.2024 №3 та довідкою про видачу заробітної плати від 31.10.2024 №4, а також заявою позивача від 08.12.2024 про відсутність претензій до відповідача. За податковою звітністю форми ОК-7 від 23.07.2024 відповідач разом із виплатою заробітної плати сплатив до бюджету всі належні податки та збори. Отже фактичних підстав для стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди працівнику у суду не було. Скаржник наголошує на затримці позивача із зверненням з позовом до суду, що обумовило тривалі строки нарахування середнього заробітку. Також позивач не довела наявності у неї моральних страждань як підстав для компенсації моральної шкоди. Суд у резолютивні частині рішення не вказав про необхідність стягнення з сум, що мають виплачуватися позивачу, передбачених законодавством податків та зборів.
У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача просила суд відхилити апеляційну скаргу відповідача, рішення суду першої інстанції -залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим, та також вирішити питання про стягнення із відповідача на її користь витрат за надану правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 6000 грн.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що 14.08.2018 між відповідачем ФОП ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 був укладений трудовий договір між працівником і фізичною особою №6 на невизначений строк (п.1); працівник зобов'язаний виконувати реалізацію товарів, нести повну матеріальну та фінансову відповідальність за товари та обладнання, дотримуватись правил охорони праці (п. 2). Час виконання роботи установлюється з 09.00 години до 18.00 години (п.4). Тривалість щорічної оплачуваної відпустки та час на її надання 24 календарні дні (п. 6) (а.с. 20).
Трудовий договір розірваний 08.12.2023 з відміткою «Звільнена за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП» ( а.с. 20, зворот).
Факт прийняття та звільнення з роботи ОСОБА_1 підтверджується також записами з трудової книжки НОМЕР_1 , виданої на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 21-27).
Відповідно до табелю нарахування заробітної плати за листопад 2023 магазин 205, наявні такі відомості прізвище - ОСОБА_3 , посада - касир, ставка - 8600,00, робочі дні - 22, коментар/штраф - 300,00 за спізнення (а.с. 30).
Позивач вказує, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було направлено Колективне звернення з приводу невиплати заробітної плати відповідачем у справі до Звенигородської окружної прокуратури, яке переадресовано начальнику Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області, Центральному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці для розгляду в межах компетенції та прийнятті рішення згідно вимог чинного законодавства (а.с. 32-33).
Відповідно до листа ВПД №2 Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області № 899/64/02-2024 від 21.02.2024 ОСОБА_1 повідомлено про те, що її заява щодо невиплати заробітної плати зареєстроване до СО №2360 від 14.02.2024 у ВПД №2 Звенигородського РВП ГУНП та розглянуте у порядку ЗУ «Про звернення громадян». У зв'язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, підстави для внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань відсутні (а.с. 34).
05.03.2024 адвокат Різник В.П. направила адвокатський запит до ФОП ОСОБА_2 в якому просила надати довідку про розмір заборгованості по заробітній платі ФОП ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 станом на момент видачі довідки та довідку про доходи ОСОБА_1 за останні шість місяців роботи у ФОП.
Вказаний лист відповідно до відмітки на поштовому конверті повернувся без вручення (адресат відсутній за вказаною адресою) (а.с. 36-40).
10.05.2024 адвокатом Різник В. П. було здійснено адвокатський запит до т.в.о. начальника ВПД №2 Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області, в якому просила надати належним чином завірені копії матеріалів здійснених перевірок за фактами звернення в період з 08.12.2023 по 01.03.2024 ОСОБА_1 щодо неправомірних дій роботодавця ФОП ОСОБА_2 та невиплати заробітної плати (а.с. 41).
На запит адвоката Різник В. П. т.в.о. начальника ВПД №2 Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області направив копію матеріалів перевірки за зверненням ОСОБА_1 , які зареєстровані в ЄО Звенигородського РВП ГУНП в Черкаській області за № 17129 від 18.12.2023 та №2360 від 14.02.2024, з яких вбачається, що ОСОБА_1 зверталась до ВПД №2 Звенигородського РВП ГУНП по факту невиплати їй заробітної плати ФОП ОСОБА_2 (а.с. 43-68).
Згідно з відомостями ФОП ОСОБА_2 видачі зарплати за листопад 2023 року ОСОБА_1 нараховано 2781,86 грн, видано 2239,40 грн, та нараховано 4018,14 грн, видано 3234,60 грн, за грудень 2023 року нараховано 1942,86 грн, видано 1564,00 грн (а.с. 51).
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 08.12.2023 остання не має претензій до ФОП ОСОБА_2 по факту її звільнення (а.с.52).
Із відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, дата формування виписки 18.12.2023, щодо ОСОБА_1 відомості про заробіток за листопад - грудень 2023 відсутні (а.с.61-62).
25.06.2024 ОСОБА_1 направила ФОП ОСОБА_2 на адресу АДРЕСА_1 заяву про надання довідки про розмір заборгованості по заробітній платі та довідку про доходи, однак конверт із листом повернувся без вручення (адресат відсутній) (а.с. 67-71).
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на 01.10.2024 ФОП ОСОБА_2 зареєстрована 03.06.2014, адреса: АДРЕСА_2 (а.с.74).
Відповідно до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування форма ОК-7, дата формування виписки 23.07.2024, наявні відомості про доходи за листопад 2023 - 6800,00 грн, грудень 2023 - 24 812,30 грн (а.с. 72-73).
Згідно із довідкою про доходи від 31.10.2024 №3, ОСОБА_1 отримала у 2023 році (останні 6 місяців) такі суми заробітної плати: липень-листопад - по 6800,00 гривень, грудень - 24 812,30 гривень (а.с. 117).
У довідці ФОП ОСОБА_2 про видачу заробітної плати ОСОБА_1 , доданої до відзиву, вказані виплати заробітної плати у розмірах, які відповідають довідці від 31.10.2024 № 3 (а.с.118).
Із заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 30.11.2023 вбачається, що останні надали пояснення щодо махінацій з товаром (а.с. 119).
Як стверджує позивач, до теперішнього часу суми заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки, що їй належать до виплати у зв'язку зі звільненням, відповідачем не виплачені, що обумовило звернення з цим позовом до суду.
Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.
Згідно ст.ст.21, 43 Конституції України, ст.ст.94, 115 КЗпП України, ст.ст.21, 24 ЗУ «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.
Як передбачено ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
При цьому відповідно до ч.1 ст. 83 КЗпП України та частини першої статті 24 ЗУ «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За приписами статті 6 ЗУ «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Відповідно до п. 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати затвердженої Наказом Держкомстату України 13.01.2004 №5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.01.2004, до фонду додаткової заробітної плати належить в тому числі і суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Позивач у даній справі стверджує, що їй не була виплачена заробітна плата за листопад та грудень 2023 та компенсація за невикористану відпустку, оскільки за період роботи вона жодного разу не перебувала у відпустці.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
При цьому доводи позивача про неотримання заробітної плати за період листопад - грудень (по день звільнення) 2023 року спростовуються відомостями видачі заробітної плати за листопад та грудень 2023, які містять підпис позивача, який остання підтвердила.
Отже суд першої інстанції у даній справі вірно встановив факт того, що позивачем доведено невиплату їй при звільненні компенсації за невикористані дні відпустки, який належними та допустимими доказами відповідачем не спростовано.
Так посилання відповідача у поданій апеляційній скарзі на те, що заробітну плату позивач отримала повністю, що підтверджується довідками про доходи від 31.10.2024 №3 та про видачу заробітної плати від 31.10.2024 №4, податковою звітністю форми ОК-7 від 23.07.2024, а також заявою позивача від 08.12.2024 про відсутність претензій до відповідача, оскільки зазначені докази не підтверджують отримання працівником при звільненні належних до виплати сум грошової компенсації за невикористані дні відпустки.
Саме по собі зазначення у заяві працівника про відсутність претензій до роботодавця не може підтверджувати виплату такому працівнику коштів заробітної плати, адже такі обставини підтверджуються іншими засобами доказування, зокрема, платіжними відомостями про перерахунок коштів чи їх видачу під підпис працівнику.
Відтак суд першої інстанції у даній справі прийшов до обґрунтованих висновків про невиплату працівнику всіх належних при звільненні сум, зокрема, грошової компенсації за невикористані дні відпустки.
Так у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).
Суд першої інстанції у даній справі прийшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні з урахуванням правової позиції ВП ВС у справі № 761/9584/15-ц від 26.06.2019, враховуючи баланс інтересів обох сторін.
Так до 19.07.2022 мала місце редакція статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строк виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте з 19.07.2022 відповідні правовідносини регламентуються вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний правовий висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Таким чином правових підстав для зменшення суми грошової компенсації за затримку розрахунку при звільненні у даному випадку не має, проте скаржник такі висновки суду у цій справі під сумнів не ставить та вони не є предметом апеляційного перегляду.
Ураховуючи, що перерахунок коштів компенсації призведе до збільшення суми стягнення з відповідача, яка буде нараховуватися за шість місяців, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості змінити рішення суду першої інстанції на погіршення становища особи, яка подала апеляційну скаргу.
Так суд апеляційної інстанції не може вийти за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище заявника (особи, яка подала апеляційну скаргу). Зазначене узгоджується з принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще із часів римського права та існував у зв'язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно з тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги - ВП ВС п.83 постанови від 12.06.2024 у справі №756/11081/20.
При цьому апеляційні аргументи скаржника про затримку позивача із зверненням з позовом до суду на обґрунтованість позовних вимог не впливають, так як позивач свої вимоги заявив у межах строків, визначених трудовим законодавством для захисту трудових прав.
Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Указана норма закону містить перелік юридичних фактів, що становлять підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Так, підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13 ЦПК України).
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Отже компенсація завданої моральної шкоди не забезпечується самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.
За обставин цієї справи невиплата працівнику належних при звільненні сум безсумнівно призводить до моральних страждань, пов'язаних з безпідставним порушенням основоположного конституційного права на оплату праці, що підтверджує обґрунтованість висновків суду першої інстанції у цій справі про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 7 000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Вказана сума відповідає засадам розумності та пропорційності та не призводить до безпідставного збагачення позивача, що скаржником не спростовуються.
Відтак не можна погодитися з апеляційними аргументами відповідача про те, що позивач не довела наявності у неї моральних страждань як підстав для компенсації моральної шкоди.
Апеляційним судом відхиляються посилання скаржника і на те, що суд першої інстанції у резолютивні частині рішення не вказав про необхідність стягнення з сум, що мають виплачуватися позивачу, передбачених законодавством податків та зборів, з урахуванням такого.
Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов'язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу (див. постанови Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц, від 06.06.2024 в справі № 367/569/23, від 18.01.2023 у справі № 752/23602/20).
Отже відповідні відрахування є обов'язком роботодавця, а не суду при вирішенні відповідного спору.
Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 27.02.2025 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційні скарги представника відповідача - без задоволення.
На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за скаржником.
У зв'язку з відхиленням вимог апеляційної скарги відповідача з останнього на користь позивача слід стягнути 6 000 грн витрат на правничу допомогу при апеляційному перегляді справи, про що надано відповідні докази - договір про надання правничої допомоги від 04.04.2024 з додатковою угодою від 25.04.2025, акт виконаних робіт від 28.04.2025 та детальний опис робіт, виконаних адвокатом Різник В. П. в інтересах позивача при апеляційному перегляді справи (складання відзиву та участь у судовому засіданні).
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 27.02.2025 у даній справі - залишити без змін.
Судові витрати у виді судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 000 грн витрат на правничу допомогу, понесених при апеляційному перегляді справи.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 14.05.2025.
Суддя-доповідач
Судді