Провадження № 11-кп/824/830/2025 Категорія: ст.ст. 537, 539 КПК України
ЄУН: 759/11640/17 Суддя у суді І інстанції: ОСОБА_1
5 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3
ОСОБА_4
за участю секретаря ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 18 серпня 2023 року,
за участю учасників апеляційного розгляду:
прокурора ОСОБА_8
захисника ОСОБА_9
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 18 серпня 2023 року клопотання адвоката ОСОБА_6 , поданого в інтересах засудженого ОСОБА_7 , про вирішення питання, пов'язаного з виконанням в порядку п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України вироку, про визначення нечинними та скасування рішень та нарядів адміністрації установи виконання покарань про переведення засудженого ОСОБА_7 в іншу колонію, - повернуто заявнику.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу, визнати нечинними та скасувати рішення Центральної комісії Департаменту з питання виконання покарань з питань переведення осіб, позбавлених волі на певний строк, засудженим до довічного позбавлення волі, арешту й обмеження волі до установ виконання покарань Міністерства юстиції України від 24 лютого 2021 року про переведення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з Державної установи «Житомирська виправна колонія № 4» до Державної установи «Диканівська виправна колонія № 12», а також витяг з протоколу № 2.4/4-2021 від 24 лютого 2021 року, який було складено на його підставі; визнати нечинним та скасувати наряд Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про переведення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з Державної установи «Житомирська виправна колонія № 4» до Державної установи «Диканівська виправна колонія № 12»; зобов'язати Центральну комісію Департаменту з питань переведення осіб, позбавлених волі на певний строк, засудженим до довічного позбавлення волі, арешту й обмеження волі до установ виконання покарань Міністерства юстиції України повторно провести своє засідання за участі засудженого та його адвоката по розгляду питання про переведення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з Державної установи «Житомирська виправна колонія № 4» до Державної установи «Диканівська виправна колонія № 12».
Захисник зазначає, що ОСОБА_7 згідно з протоколом засідання Міжрегіональної комісії від 14 березня 2019 року було направлено для відбування покарання до Державної установи «Житомирська виправна колонія № 4». Після того, як ОСОБА_7 почав скаржитись новому начальнику на бездіяльність з боку працівників колонії з приводу здійснення відносно нього в цій колонії неправомірних дій, останнього у відповідності до підписаного начальником Управління за виконанням судових рішень Департаменту з питань виконання покарань МЮУ полковником внутрішньої служби ОСОБА_11 наряду на переведення засудженого з однієї установи виконання покарань до іншої установи виконання покарань від 25 лютого 2021 року № 3/1-012/Рд, було переведено до Державної установи «Диканівська виправна колонія № 12», яка знаходиться за адресою:, місто Харків, вул. Лелюківська, 1. Як наголошує захисник, переведення ОСОБА_7 у вказану колонію значно ускладнює здійснення останньому передач продуктів харчування та інших речей від друзів та знайомих, побачення останнього з рідними, які є особами похилого віку та не розуміють української мови, у зв'язку з чим значна віддаленість місця відбування покарання їхнього сина від аеропорту, який розташований в м. Києві ускладнює їхні побачення.
Захисник стверджує, що в КВК України зазначено вичерпний перелік випадків, згідно з якими здійснюється переведення засуджених з однієї колонії в іншу, та цими випадками, у тому числі, є виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених ч. 2 ст. 10 КВК України,при цьому для цього засуджений повинен звернутись з заяво, після чого, як вказано в п. 5 розділу III «ПОРЯДКУ здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах» при вирішенні питання про переведення засудженого до іншої установи виконання покарань складається мотивований висновок, який затверджується начальником міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації МЮУ або особою, яка виконує його обов'язки, та до висновку додаються матеріали, зібрані під час перевірки обставин, що загрожують безпеці. Проте, службовими особами ДУ «Житомирська виправна колонія № 4» відносно ОСОБА_7 не було складено висновку, передбаченого п.5 розділу ТП, Порядку здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах», а також не було ними зазначено в будь-якому документі про виняткові обставини, які перешкоджають подальшому перебуванню засудженого у цій виправній колонії та без наявності документів та заяв засудженого про застосування до нього заходів безпеки існування виняткових обставин Центральною комісією було прийнято вищевказане Рішення про переведення ОСОБА_7 до іншої колонії, чим було здійснено порушення його прав, наданих йому ст. 19 Конституції України, 4.1,4.2 ст. 1 ст. 5, п.2, п.3 п.4 ст.10, 4.2 ст.93 КЕК України, п.5 розділу II «ПОРЯДКУ здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах», п.7, п.8 розділу IV «ПОЛОЖЕННЯ про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колоній, порядок направлення для відбування покарання осіб, осуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту та обмеження волі, та їх переведення».
Також, як зазначає захисник, оперативними працівниками ДУ «Житомирська виправна колонія № 4» не заводилась оперативно-розшукова справа стосовно будь-якої особи та осіб, які бажають спричинити загрози життю та здоров'ю ОСОБА_7 , а також відомості про це не були занесені до ЄРДР, а сам засуджений не є учасником будь-якого кримінального провадження, доказом чого є матеріали, які стали підставою для прийняття Центральною комісією рішення від 24 лютого 2021 року про переведення ОСОБА_7 з ДУ «Житомирська виправна колонія № 4» до ДУ «Диканівська виправна колонія № 12» та доказами цього є матеріали, які стали підставою для прийняття такого рішення, та оригінали яких знаходяться в Центральній комісії Департаменту з питання виконання покарань з питань переведення осіб, позбавлених волі на певний строк, засудженим до довічного позбавлення волі, арешту й обмеження волі до установ виконання покарань Міністерства юстиції України.
Окрім того, захисник звертає увагу, що при прийняті Рішення про направлення ОСОБА_7 до іншої колонії Центральною комісією Департаменту з питання виконання покарань було порушено пункт 1 розділу 5 «Положення про центральну та міжрегіональну комісію питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання карань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешт, обмеження волі, їх вправлення і переведення для відбуття покарання», згідно з яким у своїй діяльності центральна та міжрегіональна комісія керуються Конституцією України та законами країни, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України актами Кабінету Міністрів України та Міністерства Юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим-постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого. Захисник звертає увагу на те, що усіма вищевказаними комісіями, які здійснювали переміщення ОСОБА_7 в іншу колонію не за місцем його проживання до засудження, було порушено п.17.1 та частину з п.17.1 Додатку до Рекомендації Ме R (2006) 2 «Європейські пенітенціарні правила переглянутий текст Європейських мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими».
Окрім того, апелянт вказує, що Центральною комісією при винесенні рішення про направлення ОСОБА_7 не було перевірено запит на наряд, який був відсутній при прийнятті рішення та в якому повинно було зазначено місце проживання в м. Києві та без його запрошення на засідання комісії, його було направлено для відбування покарання до Харківської області. Захисник вважає, що суд не врахував положення КВК України, яке взагалі не зазначалось, що рішення про переведення з колонії до іншої можливо оскаржити до суду.
Незаконність, необґрунтованість та невмотивованість вищевказаної ухвали та невідповідність висновків суду, викладених у цій ухвалі, фактичним обставинам справи та істотне порушення кримінально-процесуального закону, кримінального закону, виражається у порушенні судом при винесенні вищевказаної ухвали ч. 1 , 4.2 ст. 372 КПК України, доказом чого є відсутність в ухвалі посилання на закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів, а саме доданих до скарги документів.
Засуджений за погодженням з захисником просив проводити апеляційний розгляд за його відсутності.
Зважаючи на позицію учасників апеляційного розгляду, положення ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає можливим проведення апеляційного розгляду за відсутності засудженого.
Вислухавши доповідь судді, позицію захисника на підтримку доводів апеляційної скарги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду законною та обґрунтованою, дослідивши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить такого висновку.
За матеріалами справи вироком Святошинського районного суду м. Києва від 4 жовтня 2018 року ОСОБА_7 засуджений за ч. 2 ст. 121 , ч. 4 ст. 187 КК України, ч.1 ст.70 КК України, на 13 (тринадцять) років, з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На виконання даного вироку ОСОБА_7 направлений для відбування покарання до Державної установи «Житомирська виправна колонія № 4», звідки переведений до Державної установи «Диканівська виправна колонія № 12», що розташована в м. Харкові.
Адвокат ОСОБА_6 в порядку п. 14 ч. 1 ст.537 КПК Українизвернулася до Святошинського районного суду м. Києва із клопотанням, у якому просила визнати нечинним та скасувати рішення Центральної комісії Департаменту з питання виконання покарань від 24 лютого 2021 року та відповідний наряд про переведення ОСОБА_7 з державної установи «Житомирська виправна колонія № 4» до Державної установи «Диканьківська виправна колонія № 12», а також зобов'язати комісію повторно розглянути питання переведення.
Приймаючи рішення про повернення клопотання особі, яка його подала, суд обґрунтував прийняте рішення тим, що з матеріалів вбачається, що дане клопотання про вирішення питання, пов'язаного з виконанням вироку, заявником подається до суду, який ухвалив вирок, в порядку п. 14 ч. 1 ст.537 КПК України.
Проте, заявником у даному клопотання не порушуються питання, які б стосувались всякого роду сумнівів та протиріч, які виникають при виконанні вироку Святошинського районного суду м. Києва від 4 жовтня 2018 року, а за своїм змістом клопотання є скаргою на рішення, дії чи бездіяльність адміністрації установи виконання покарань, яка відповідно до п. 13-1 ч. 1 ст. 537, п. 1 ч. 2 ст. 539 КПК України повинна подаватися до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, тобто, зміст ст.ст. 537, 538 КПК України дає підстави вважати, що суд, який ухвалив вирок, не наділений повноваженнями приймати рішення, про які адвокат ОСОБА_6 просить у своєму клопотанні в інтересах засудженого ОСОБА_7 , а тому клопотання не підсудне Святошинському районному суду м. Києва та підлягає поверненню заявнику для подання до суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений ОСОБА_7 відбуває покарання.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції та враховує, що відповідно до статті 4 КВК України підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.
Згідно з частиною 4 статті 7 КВК України, правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
Відповідно до статті 86 КВК України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України (стаття 87 КВК України).
За змістом клопотання захисника нею в порядку, передбаченому ст.ст.537-539 КПК України, подане клопотання про визнання нечинними рішення Центральної комісії Департаменту з питання виконання покарань від 24 лютого 2021 року та відповідний наряд про переведення ОСОБА_7 з державної установи «Житомирська виправна колонія № 4» до Державної установи «Диканьківська виправна колонія № 12», тобто, оскаржується рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати, зокрема, інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Згідно з положеннями статей 537, 539 КПК України, якими регламентовано перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироків, процесуальний закон виокремлює таких суб'єктів як адміністрації установ виконання покарань.
Пунктом 13-1 частини першої статті 537 КПК України визначено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.
Разом з тим, відповідно до частини дев'ятої статті 539 КПК України розгляд справ щодо питань, визначених у пункті 13-1 частини першої статті 537 цього Кодексу, здійснюється в порядку адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 2 лютого 2022 року у справі № 826/15154/17 зазначила, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
За встановлених під час апеляційного розгляду обставин, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, що подане захисником клопотання не підлягає розгляду в порядку ст. 537-539 КПК України судом, який постановив вирок, а, окрім того, на думку колегії суддів, на вказані у клопотанні питання поширюється юрисдикція адміністративних судів.
За встановлених обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки таке рішення є законним та ґрунтується на матеріалах провадження, а, відтак, апеляційна скарга захисника не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 18 серпня 2023 року, якою клопотання адвоката ОСОБА_6 , поданого в інтересах засудженого ОСОБА_7 , про вирішення питання, пов'язаного з виконання вироку в порядку п. 14 ч. 1 ст. 537 КПК України, про визначення нечинними та скасування рішень та нарядів адміністрації установи виконання покарань про переведення в іншу колонію стосовно засудженого ОСОБА_7 , повернуто заявнику - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4